Рішення № 93782334, 24.12.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/3158/20

Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Манілець А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія

«Нафтогаз України», м. Київ,

до відповідача комунального підприємства «Тетіївтепломережа» Тетіївської міської ради, м. Тетіїв Київської області,

про стягнення 58 103,44 грн.

без виклику представників сторін;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ (далі – АТ «НАК «Нафтогаз України»), звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 29.09.2020 № 39/5-2179-20 до відповідача – комунального підприємства «Тетіївтепломережа» Тетіївської міської ради, м. Тетіїв Київської області (далі – КП «Тетіївтепломережа»), в якому просить суд стягнути з останнього 58 103,44 грн., у тому числі: пеня у сумі 44 092,10 грн., три проценти річних у сумі 5 274,06 грн., інфляційні втрати у сумі 8 737,28 грн., нараховані у зв`язку із простроченням виконання грошових зобов`язань з оплати за природний газ, поставлений у листопаді-грудні 2017 року та січні-лютому 2018 року за договором постачання природного газу від 20.09.2017 № 2162/1718-КП-17, а також просить суд покласти на відповідача відшкодування судових витрат у розмірі 2 102,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу від 20.09.2017 № 2162/1718-КП-17 у частині своєчасного розрахунку за поставлений природний газ, у зв`язку з чим позивач, керуючись п. 8.2. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу пеню у сумі 44 092,10 грн., 3% річних у сумі 5 274,06 грн. та інфляційні втрати у сумі 8 737,28 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/3158/20 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

24.11.2020 до господарського суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування заперечень проти заявлених позовних вимог представник відповідача зазначає, що фактично позивач нараховує відповідачу штрафні санкції за невиконання господарського зобов`язання без доведення вини останнього щодо несвоєчасного розрахунку за спожитий природний газ. Так, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України саме на кредитора покладено обов`язок доведення вини боржника щодо несплати боргу, разом із тим, за доводами представника відповідача, у позовній заяві «як під копірку викладене формальні обставини, які наводять матеріальні норми та не враховують соціально-економічний стан держави та відповідача, який фактично змушений надавати послуги за нижчими за собівартість тарифами» (мовою оригіналу). Представник відповідача твердить, що прострочення виконання грошових зобов`язань виникло без вини, що має бути підставою для відмови у позові про стягнення штрафних санкцій. Також, у відзиві викладено клопотання про зменшення пені судом на 70% в порядку ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України у випадку, якщо суд дійде висновку про наявність вини відповідача у невчасній оплаті. Так, відповідач посилається на те, що у несвоєчасному виконанні зобов`язань його вина відсутня, оскільки йому не відшкодовано різницю у тарифах, а також несвоєчасним розрахунком споживачів за отримані послуги.

Крім того, посилаючись на частину 4 статті 250 Господарського процесуального кодексу України представником відповідача заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, яке обґрунтовано доводами, аналогічними доводам в обґрунтування відзиву на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.11.2020 клопотання представника комунального підприємства Тетіївської міської ради «Тетіївтепломережа» про розгляд справи № 911/3158/20 у судовому засіданні з викликом сторін залишено без задоволення та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників (без проведення судового засідання).

01.12.2020 до господарського суду Київської області надійшла письмова відповідь АТ «НАК «Нафтогаз України» від 01.12.2020 № 39/5-3573-20 на відзив, в якій позивач просить суд поновити строк для подання відповіді на відзив, долучити відповідь на відзив до матеріалів справи та врахувати обставини, наведені у ній при прийнятті судового рішення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Так, позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання. Заперечуючи проти доводів відповідача позивач зазначив, що заборгованість перед відповідачем його контрагентів, як і збитковість підприємства не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки. Крім того, позивач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Також, за доводами позивача, відповідач не позбавлений права на ведення активної роботи по стягненню заборгованості зі своїх контрагентів-боржників. Крім того, позивач зазначає, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики, як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Розглянувши позов АТ «НАК «Нафтогаз України» до КП «Тетіївтепломережа» про стягнення 58 103,44 грн., дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, перевіривши розрахунки, суд

УСТАНОВИВ:

відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

20.09.2017 між АТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та КП «Тетіївтепломережа» (споживач) укладено договір № 2162/1718-КП-17 постачання природного газу (далі по тексту – Договір), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору);

- природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами (п. 1.2. Договору);

- постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 року (включно) природний газ обсягом до 90 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях (тис. куб метрів): жовтень 2017 – 0; листопад 2017 – 15,0; грудень 2017 – 20,0; січень 2018 – 20,0; лютий 2018 – 20,0; березень 2018 – 15,0 (п. 2.1. Договору);

- обсяги природного газу, які плануються поставити згідно з цим договором (далі – планований обсяг), повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 1.2 цього договору (п. 2.2. Договору);

- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п. 3.7. Договору);

- ціна за 1000 куб. м газу на дату укладення становить 7 907,20 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 9 488,64 грн. (п. 5.2. Договору);

- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору);

- строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п. 10.3. Договору);

- договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12.1. Договору).

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов Договору у листопаді-грудні 2017 року та січні-лютому 2018 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 260 206,97 грн. До матеріалів справи подано копії підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі природного газу, які в порядку пунктів 3.4, 6.1 договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами до 25 числа включно наступного місяця за місяцем поставки, а саме:

- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 на суму 33 542,34 грн.,

- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2017 на суму 73 821,62 грн.,

- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2018 на суму 72 958,15 грн.,

- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2017 на суму 79 884,86 грн.

Згідно з умовами спірного Договору остаточний розрахунок по кожному з актів мав бути здійснений не пізніше 25 числа наступного місяця, а у випадку прострочення оплати у продавця було наявне право на нарахування пені (п. 8.2 Договору), процентів річних та інфляційних втрат (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідач розрахувався за газ 23.10.2018, тобто із порушенням строків, які встановлені Договором, що підтверджується карткою розрахунків та копіями банківських виписок. Вищезазначений факт не спростовується відповідачем.

У зв`язку з тим, що зобов`язання з оплати природного газу було виконано відповідачем з порушенням встановлених Договором строків оплати, АТ «НАК «Нафтогаз України» нараховано КП «Тетіївтепломережа» та заявлено до стягнення 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

Як вбачається з наданих до позовної заяви розрахунків суми позовних вимог, вищезазначені суми пені, 3% річних та інфляційних нараховані позивачем з урахуванням здійснених відповідачем оплат, зокрема пеня та 3% річних нараховані, починаючи з 26.12.2017 (1-го дня прострочки за зобов`язаннями за листопад 2017 року) до 22.10.2018 та інфляційні нараховані за період січень-вересень 2018 року.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з частиною 3 статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, отже нарахування пені має здійснюватись з наступного дня після спливу строку виконання грошового зобов`язання та припинитися або в переддень виконання грошового зобов`язання (оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені або у відповідне число через шість місяців після дати початку нарахування пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За природний газ, отриманий у листопаді 2017, відповідач мав розрахуватися до 25.12.2017 включно. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач за зобов`язаннями листопада 2017 розрахувався 23.10.2018.

Відтак позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 26.12.2017 по 22.10.2018 в розмірі 829,82 грн. та інфляційні втрати за період січень-вересень 2018 в сумі 1 880,69 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 26.12.2017 по 25.06.2018 в розмірі 5 479,80 грн.

За природний газ, отриманий у грудні 2017, відповідач мав розрахуватися до 25.01.2018 включно. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач за зобов`язаннями грудень 2017 розрахувався 23.20.2018.

Відтак позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 26.01.2018 по 22.10.2018 в сумі 1 638,23 грн. та інфляційні втрати за період лютий-вересень 2018 в сумі 2 986,98 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 26.01.2018 по 25.07.2018 в сумі 12 331,24 грн.

За природний газ, отриманий у січні 2018, відповідач мав розрахуватися до 26.02.2018 включно (оскільки 25.02.2018 припадає на вихідний, то останнім днем виконання зобов`язання є наступний за ним робочий день 26.02.2018 (ч. 5 ст. 254 ЦК України). Матеріали справи свідчать про те, що відповідач за зобов`язаннями січня 2018 розрахувався 23.10.2018.

Відтак позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 27.02.2018 по 22.10.2018 в сумі 1 427,18 грн. та інфляційні втрати за період березень-вересень 2018 в сумі 2 274,95 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 27.02.2018 по 26.08.2018 в сумі 12 378,90 грн.

За природний газ, отриманий у лютому 2018, відповідач мав розрахуватися до 26.03.2018 включно (оскільки 25.03.2018 припадає на вихідний, то останнім днем виконання зобов`язання є наступний за ним робочий день 26.03.2018 (ч. 5 ст. 254 ЦК України). Матеріали справи свідчать про те, що відповідач за зобов`язаннями лютого 2018 розрахувався 23.10.2018.

Відтак позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 27.03.2018 по 22.10.2018 в сумі 1 378,83 грн. та інфляційні втрати за період квітень-вересень 2018 в сумі 1594,66 грн. Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 27.03.2018 по 26.09.2018 в сумі 13 902,16 грн.

З огляду на викладене, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних на суму заборгованості, враховуючи заявлені позивачем в позовній заяві періоди, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є вірними, відповідають умовам Договору та нормам законодавства України, тому позовні вимоги АТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача – КП «Тетіївтепломережа» пені у сумі 44 092,10 грн., 3% річних у сумі 5 274,06 грн., інфляційних втрат у сумі 8 737,28 грн., нарахованих за прострочення оплати за природний газ, отриманий у листопаді 2017 – лютому 2018 є обґрунтованими та законними.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що у позові позивачу слід відмовити, оскільки позивач не довів вину відповідача у порушенні зобов`язання. Відповідно до частини 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відтак, принципи господарсько-правової відповідальності виходять з презумпції вини особи, яка порушила своє господарське зобов`язання, та покладають та таку особу обов`язок доведення відсутності вини, а не навпаки.

Стосовно заявленого відповідачем до суду клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 70% від заявленого позивачем розміру, суд зазначає таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Передбачена статті 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).

При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

В даному випадку, прострочення оплати мало тривалий характер та стосувалося значних сум грошових коштів. Позивачем нараховані відповідачу 3% річних та інфляційні, які суд дійшов висновку задовольнити, з огляду на те, що у даному випадку вказані суми з одного боку компенсують втрати кредитора від прострочення грошового зобов`язання, з іншого боку не носять ознак каральної санкції, надмірного тягаря для боржника.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. При цьому, суд має врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Зменшення суми пені є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/2158/17.

Відповідно до статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися виконання зобов`язань між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, що заявлена до стягнення позивачем, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про таке.

Так, при зменшенні розміру пені, суд бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача. Якщо порушення зобов`язання відповідачем не потягло за собою значні збитки для інших господарюючих суб`єктів, то суд може з урахуванням інтересів сторін зменшити розмір належної до сплати пені. При цьому як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Як встановлено судом, відповідач є непідприємницьким товариством (єдиним засновником якого є Тетіївська міська рада), створеним для здійснення функцій, визначених законом, не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, а отже надходження коштів на рахунок відповідача та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів.

Надходження коштів від такої сплати було недостатнім не лише через не належну оплату споживачами вартості комунальних послуг. Судом враховано, що виконком Тетіївської міської ради (якому відповідач підзвітний та підконтрольний) не встановлював для КП «Тетіївтепломережа» економічно обґрунтовані тарифи на постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, в результаті чого відповідач в період з 2016 року по 2018 рік був вимушений надавати споживачам послугу з постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води по тарифу, який не забезпечував позивачу відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на надання такої послуги. Вказана обставина встановлена рішенням господарського суду Київської області від 25.09.2020 у справі №911/112/20, яке набрало законної сили.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним Договором, враховуючи майновий стан сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та враховуючи майновий стан підприємства відповідача (відповідно до поданих копій звітів про фінансовий стан, звітів про фінансові результати наявні значні показники непокритих збитків), суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 70% від заявленої позивачем суми.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» частково, приймає рішення про стягнення з комунального підприємства Тетіївської міської ради «Тетіївтепломережа» 27 238,97 грн., у тому числі: 30% від заявленої суми пені у розмірі 13 227,63 грн., 3 % річних у сумі 5 274,06 грн. та інфляційні втрати у сумі 8 737,28 грн.

У зв`язку із тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у в повному обсязі, в тому числі і в частині, що пропорційна сумі зменшення пені.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства «Тетіївтепломережа» Тетіївської міської ради (09800, Київська обл., м. Тетіїв, вул. Соборна, буд. 19-А, код ЄДРПОУ 24879282)

на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720)

13 227,63 грн. (тринадцять тисяч двісті двадцять сім гривень шістдесят три копійки) пені,

5 274,06 грн. (п`ять тисяч двісті сімдесят чотири гривні шість копійок) 3% річних,

8 737,28 грн. (вісім тисяч сімсот тридцять сім гривень двадцять вісім копійок) інфляційних втрат,

2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 24.12.2020.

Суддя О.В. Конюх