Рішення № 93776450, 22.12.2020, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/726/2020 Справа № 490/4071/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва

у складі головуючого –судді Черенкової Н.П.,

при секретарі судового засідання- Баришніковій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Гаджиєв» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Центрального районного суду м. Миколаєва звернулось ТОВ « Гаджиєв» з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 15.02.2019 року відповідач, керуючи закріпленим за ним службовим автомобілем - автобусом NEOPLAN , держ.номер НОМЕР_1 , що належить позивачу, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду ( яму), внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження, та порушив п.12.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Маньківського районного суду Черкаської області від 28.02.2019 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України. Позивач зазначив, що відповідач на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з позивачем.

За такого, позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження службового автобуса у розмірі 11 341,11 гривень - яка витрачена на ремонт , додаткові витрати, які позивач компенсував пасажирам у сумі 7200 грн., витрати на пальне - 2040,36 грн., витрати на проведення незалежної оцінки - 3500 грн., витрати на правничу допомогу - 3500 грн., та суму судових витрат по справі 768,40 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 14.05.2019 року дана справа передана на розгляд судді Черенковій Н.П.

В порядку вимог ст.ст. 27,187 ЦПК України, зроблений запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання відповідача, яка отримана судом 24.06.2019 року.

Ухвалою від 24.06.2019 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 30.01.2020 року закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача просив про розгляд справи у його відсутність.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи до суду не з`явився, заперечень проти позову не надав.

Судом постановлено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до наказу від 15.05.2018 року № 79 відповідача було призначено на посаду водія автотранспортних засобів з 16 травня 2018 року.

Постановою Маньківського районного суду Черкаської області від 28.02.2019 року у справі № 701/162/19 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме в тому, що 15.02.2019 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом , автобусом державний номер НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху. Не впорався з керуванням, внаслідок чого здійснив наїзд на яму, внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження, чим порушив п.12 Правил дорожнього руху України та скоїв правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Позивачем також надано звіт № 61-19 від 15.02.2019 року, відповідно до якого розмір матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок пошкодження автобуса НОМЕР_1 на дату події ДТП становить 11 341,11 грн.

Видатковим ордером від 06.03.2019 року голові обласної асоціації ветеранів Афганістану і учасників бойових дій, ТОВ «Гаджиєв» перераховано 7 200 грн., що становить компенсацію додаткових витрат на оплату проїзду до м. Києва.

Позивачем також надана довідка, видана директором ТОВ про те, що витрати дизельного палива на автобус НОМЕР_1 , який 15.02.2019 року потрапив до ДТП ( 186 км автодороги Київ-Одеса ) на повернення з м. Умань до м. Миколаєва складає 84 літри (2040,36 грн).

За сплату проведеної незалежної оцінки сплачено 3500 грн.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування у повному обсязі. До збитків відносяться витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної, небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч. 5 даної статті особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Водночас, враховуючи той факт, що відповідач є найманою особою позивача, їхні відносини додатково регулюються Кодексом законів про працю України.

Стаття 130 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Випадки повної матеріальної відповідальності встановлені статтею 134 КЗпП України. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 посада водія не належить до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір. Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» передбачає, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Верховний Суд у справі № 743/1641/15-ц (Постанова від 29.01.2018 року) сформулював правовий висновок, відповідно до якого водій не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Водночас, відповідно до розділу І Переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, до переліку вказаних посад належить посада інкасатора.

На думку суду, оскільки відповідач займав посаду водія, для правильного встановлення обставин у відносинах між позивачем і відповідачем та вирішення спору слід чітко розмежувати його трудові функції, тобто функції водія, пов`язані, з керуванням, утриманням та експлуатацією службового автомобіля. Адже виходячи із положень чинного законодавства і правової позиції Верховного Суду, у відносинах, пов`язаних із виконанням функціональних обов`язків водія, на найманого працівника не поширюються норми щодо повної матеріальної відповідальності, передбачені Законом і договором, а у відносинах, пов`язаних із виконанням функціональних обов`язків водія, матеріальна відповідальність найманого працівника обмежується середнім місячним заробітком.

Юридично значущими є обставини трудового делікту, що полягали у порушенні відповідачем правил дорожнього руху під час керування автомобілем, а також наявність прямого зв`язку між діями відповідача та завданими збитками. Тобто, вчинення делікту відповідачем обумовлено реалізацією останнім функції водія службового автомобіля.

Суд встановив, що у спірних відносинах на відповідача не поширюються положення законодавства щодо повної матеріальної відповідальності. А відтак, згідно зі ст. 132 КЗпП його матеріальна відповідальність обмежується середнім місячним заробітком.

Згідно з довідкою щодо розрахунку середньомісячної заробітної плати відповідача за період з грудня 2018 року по січень 2019 року його середній місячний заробіток складає 5235,85 грн ( 4860,69+5611 грн).

Відповідно до принципу диспозитивності, передбаченого ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума завданої матеріальної шкоди в межах розміру середнього місячного заробітку, тобто 5235,85 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в розмірі 153,68 гривень.

Згідно п. 2. ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За п.4 договору про надання правничої допомоги розмір оплати праці адвоката визначається сторонами за їх домовленістю, за актом виконаних робіт юридичні послуги складають 3500,00 грн.

За квитанцією № 15/19 від 02.05.2019 року адвокат Гречана Є.Й. отримала 3500,00 грн. за надані юридичні послуги.

За такого, стягненню підлягають за надані юридичні послуги 700,00 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 141, 258-259, 263-264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаджиєв» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково;

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гаджиєв» суму матеріальної шкоди в розмірі 5235 грн. 85 коп.;

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Гаджиєв» судовий збір в розмірі 153 грн.68 коп. а також витрати на надання юридичної допомоги в розмірі 700,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Н.П. Черенкова