Рішення № 93774348, 08.12.2020, Городоцький районний суд Львівської області

441/13/20 2/441/311/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2020 Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Малахової – Онуфер А.М.

з участю секретаря судових засідань Чорного О.С.

позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника третьої особи Магерус Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Городок Львівської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Служба у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації Львівської області про відібрання дитини та повернення її за місцем постійного проживання, -

в с т а н о в и в :

Представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом про негайне відібрання у батька ОСОБА_3 малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення її за місцем проживання матері ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 мотивуючи ти, що з 23.05.2015 по 09.10.2017 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що 28.08.2017 відповідач самочинно забрав дитину у матері ОСОБА_1 з місця її проживання та перешкоджає позивачці бачитись з дитиною, що 03.10.2019 постановою Черкаського апеляційного суду, місце проживання малолітньої ОСОБА_4 визначено разом з матір`ю ОСОБА_5 , між тим відповідач умисно не виконує рішення суду у зв`язку з чим, на підставі ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 29.10.2019, внесено відомості до ЄРДР з правовою кваліфікацією дій - ч. 2 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі людини, вчинене відносно малолітньої), що через небажання відповідача добровільно повернути дитину матері, позивачка змушена в порядку ст. 162 СК України, звернутися до суду за захистом своїх батьківських прав. Просив позов задовольнити.

ОСОБА_1 в суді вимоги підтримала, покликаючись на мотиви викладені у заяві, окрім цього пояснила, що з 23.05.2015 по 09.10.2017 з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що після припинення стосунків з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з дитиною переїхала проживати на АДРЕСА_1 , однак 28.08.2017 відповідач, без згоди та всупереч її волі, самочинно забрав у неї дитину та перевіз проживати на АДРЕСА_2 і з цього часу не дозволяє їй спілкуватись та бачитись з дочкою, що 03.10.2019 постановою Черкаського апеляційного суду, місце проживання малолітньої ОСОБА_4 визначено разом з нею на АДРЕСА_1 , однак відповідач умисно не виконує рішення суду, переховує від неї дитину, при цьому сам її не доглядає, оскільки працює водієм далекобійником. Просить позов задовольнити.

Представник ОСОБА_2 в суді вимоги підтримав, покликаючись на мотиви викладені у заяві, просить позов задовольнити.

Відповідач у відзиві від 27.02.2020 позов заперечив, пояснив, що з позивачкою у шлюбі мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків по догляду за донькою, відсутністю материнських почуттів та бажанням дбати про розвиток дитини, 28.08.2017 самочинно забрав малолітню ОСОБА_4 у матері ОСОБА_1 з місця її проживання на АДРЕСА_1 та перевіз проживати у будинок матері ОСОБА_6 на АДРЕСА_2 , що постанова Черкаського апеляційного суду від 03.10.2019 про визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_5 є незаконною та необгрунтованою у зв`язку з чим оскаржив таку в касаційному порядку. Просив у позові відмовити. У судове засідання 08.12.2020, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з`явився, через канцелярію суду в черговий раз подав клопотання про відкладення справи розглядом покликаючись на відсутність результатів розгляду Верховним Судом його касаційної скарги та тривале лікування малолітньої ОСОБА_4 і хворобу адвоката (а.с. 84-87).

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Поверхневі та загальні покликання на умови карантину, як і інші причини неявки зазначені у клопотаннях та які на думку відповідача є поважними, не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення справи розглядом. Рекомендація Ради суддів України (лист від 16.03.2020 №9-рс-186/20) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. В протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя, може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи.

Таким чином, оскільки з моменту призначення справи до судового розгляду та до ухвалення рішення суду (з 02.09.2020 по 08.12.2020) минуло більше трьох місяців, а з часу пред`явлення позову – більше одинадцять місяців, відповідач та його представник, будучи кожен раз належним чином повідомлені про судове засідання, в жодне з таких не з`явилися, в т.ч. без поважних причин, щоразу подавали клопотання про відкладення справи розглядом, що свідчить про зловживання своїми процесуальними правами, які виразились у вчиненні дій, спрямованих на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду цієї справи, що суперечить завданню цивільного судочинства, суд з огляду на положення ч. 3 ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та його представника на підставі наявних у ній доказів.

Представник Служби у справах дітей Черкаської міської ради, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, заперечень щодо заявленого ОСОБА_1 позову, не подав.

Представник Служби у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації Львівської області Магерус Є.М. в суді визначеної позиції щодо вимог позивачки не має, разом з цим пояснила, що батько ОСОБА_3 проживає з малолітньою дочкою ОСОБА_4 в с. Черлянське Передмістя в будинку матері, створив належні умови для її проживання, позитивно характеризується, піклується про здоров`я доньки, виконує рекомендації лікарів, забезпечує усім необхідним, що обставини, на підставі яких 02.07.2018 комісія дійшла висновку про доцільність проживання дитини з батьком, встановлені лише зі слів ОСОБА_3 та обстеження його житлово-побутових умов, при цьому обстеження житлово-побутових умов проживання матері дитини ОСОБА_1 , як і бесіди з нею Службою у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації Львівської області не проводилось, про засідання комісії позивачка не повідомлялась, що з часу ухвалення 03.10.2019 судового рішення, супровід дитини за місцем її проживання з батьком, Службою не здійснюється.

Заслухавши позивачку, її представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення позову, з наступних підстав.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155) держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частиною 1 статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до пол. ст. 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.ст. 77-80, 89 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 19 СК України, участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів є обов`язковою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції, актовий запис №141, у шлюбі мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8-9).

Із пояснень ОСОБА_1 в суді, із матеріалів справи убачається, що після реєстрації шлюбу сторони проживали на АДРЕСА_2 , згодом винаймали квартиру у м. Львові та с. Черляни Городоцького району Львівської області, після погіршення сімейних стосунків, 08.08.2017 позивачка з дочкою переїхала проживати у квартиру матері на АДРЕСА_1 .

Між тим, 28.08.2017 ОСОБА_3 , всупереч волі та згоди матері ОСОБА_1 , забрав у неї дитину та з того часу перешкоджає їй спілкуватись і бачитись з дочкою.

Із письмових пояснень позивачки від 31.08.2017 на ім`я начальника Служби у справах дітей ОСОБА_7 також убачається, що ОСОБА_3 самоправно відлучив грудну дитину від матері та вивіз її у невідомому напрямку (а.с. 16).

04.10.2017, за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 , ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси Калашник В.Л. зобов`язано службових осіб Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення передбачені ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 150 КК України стосовно ОСОБА_3 та розпочати досудове розслідування (а.с. 14-15).

Із змісту постанови слідчого СВ Черкаського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області Богдана С.О. про закриття кримінального провадження від 17.01.2018 убачається про неодноразове звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу викрадення ОСОБА_3 малолітньої ОСОБА_4 та про перешкоди у спілкуванні і зустрічах з дитиною (а.с. 21-22).

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.05.2019, первісний позов ОСОБА_3 задоволено, місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено з батьком ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_2 , у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю - відмовлено.

03.10.2019, колегією суддів Черкаського апеляційного суду, за наслідками розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.05.2019 скасовано, ухвалено у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 – відмовлено, позов ОСОБА_1 – задоволено, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 (а.с. 95-99).

Як убачається із змісту вищеозначеної постанови, Колегія суддів, визначаючи місце проживання дитини з матір`ю встановила, що відповідач ОСОБА_3 самочинно, без згоди позивачки змінив визначене сторонами раніше місце проживання малолітньої грудної дитини, виключивши можливість матері вільно брати участь у спілкуванні та вихованні дитини, що повернення дитини матері не поставить дитину під загрозу заподіяння їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нетерпиму обстановку, що висновок комісії з питань захисту прав дитини Городоцької районної державної адміністрації №52 від 02.07.2018, затверджений розпорядженням голови Городоцької райдержадміністрації Ременяка В. №584 від 04.07.2018, який слугував підставою для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_3 , є неповним та необгрунтованим.

На неповноту висновку та на його недостатню обгрунтованість, а також на відсутність реальної небезпеки для життя та здоров`я дитини з боку позивачки, вказала в суді і представник третьої особи ОСОБА_8 і зокрема, що жодних обстежень житлово-побутових умов проживання матері дитини ОСОБА_1 , як і бесіди з нею, Службою у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації Львівської області не проводилось, про засідання комісії 02.07.2018, позивачка не повідомлялась, для дачі пояснень не викликалась.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття (ст. 384 ЦПК України).

Разом з цим, як убачається із пояснень позивачки в суді, із матеріалів справи, відповідач, незважаючи на постанову Черкаського апеляційного суду від 03.10.2019 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 з матір`ю, рішення суду не виконує, дитину переховує, про що також свідчать заяви ОСОБА_1 у Городоцьке ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області від 07.10.2019 та 08.10.2019 (а.с. 47-50).

Із талонів-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію №4877, №4889 від 07.10.2019 та № 4897 від 08.10.2019 також убачається про неправомірні дії ОСОБА_3 спрямовані на умисне невиконання рішення Черкаського апеляційного суду від 03.10.2019 та позбавлення малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 спілкування з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 51-53).

29.10.2019, слідчим суддею Соснівського районного суду м. Черкаси Пироженко С.А., зобов`язано уповноважену особу Черкаського ВП внести відомості до ЄДРДР, за заявою ОСОБА_1 з приводу неправомірних дій ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 146 КК України (незаконне викрадення малолітньої дитини) та розпочати досудове розслідування (а.с. 54).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 значиться зареєстрованою з 27.12.2019 на АДРЕСА_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 , що стверджується довідкою відділу реєстрації місця проживання Черкаської міської ради №910562 від 08.01.2020.

Встановлені фактичні обставини у справі дають підстави для висновку, що небажання відповідача, який без згоди позивачки змінив визначене сторонами раніше місце проживання дитини, добровільно повернути малолітню дитину матері, на користь якої постановою Черкаського апеляційного суду 03.10.2019 визначено місце проживання дитини, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту порушеного права позивачки в порядку, визначеному статтею 162 СК України і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №279/3970/18.

Покликання відповідача у відзиві на ту обставину, що дитина понад 2 роки 6 місяців проживає з ним, що мати ОСОБА_1 дитину жодного разу не навідувала, не цікавилась її станом здоров`я, не приймала жодної участі у її вихованні та спілкуванні, інше, не може бути підставою для відмови у позові, оскільки відповідач з серпня 2017 року самочинно відлучив грудну дитину від матері, змінивши її місце проживання, а з жовтня 2019 року навмисно не виконує рішення суду, яке набрало законної сили, про передачу дитини на виховання матері.

Відповідно до статті 153 Сімейного кодексу України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною другою статті 155 Сімейного кодексу України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Саме Конвенцією про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголошено правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Велика Палата Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) висловила позицію, що відповідно до статті 162 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті спрямовані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 02 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Про те, що відповідач ОСОБА_3 не дозволяє матері дитини спілкуватись та бачитись з нею, переховує її від позивачки, убачається також із пояснень представника служби у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації Львівської області Магерус Є.М., а також заяви ОСОБА_1 на ім`я начальника Городоцького ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області від 02.09.2019, інших матеріалів справи (а.с. 18).

Обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, що вказують на зміну обставин, які б суперечили інтересам дитини, судом не встановлено, як і не встановлено протиправної поведінки матері ОСОБА_1 стосовно малолітньої дитини, що давали б підстави для відмови в поверненні дитини за попереднім місцем проживання з ОСОБА_1 .

Про відсутність обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини ОСОБА_4 за її попереднім місцем проживання на АДРЕСА_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 або обставин, які змінилися так, що повернення суперечило б інтересам дитини, окрім іншого, убачається із пояснень представника ОСОБА_2 в суді про наявність ухвал Верховного Суду від 25.10.2019 та від 10.09.2020 про відмову у задоволенні клопотань відповідача про зупинення виконання постанови Черкаського апеляційного суду від 03.10.2019 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради, служба у справах дітей Городоцької райдержадміністрації Львівської області та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Служба у справах дітей Черкаської міської ради, служба у справах дітей Городоцької райдержадміністрації Львівської області про визначення місця проживання дитини.

Покликання відповідача у відзиві про аморальну поведінку позивачки, яка може зашкодити розвитку дитини, не підтверджено жодними доказами, більше того такі спростовуються поясненнями в суді представника третьої особи ОСОБА_8 та висновком комісії з питань захисту прав дитини №75 від 24.09.2018 про відмову у позбавленні батьківських прав ОСОБА_1 на малолітню доньку ОСОБА_4 , що затверджений 25.09.2018 Розпорядженням Городоцької районної державної адміністрації №830 (а.с. 105-106).

Крім цього, із змісту висновку комісії з питань захисту прав дитини №75 від 24.09.2018, із акта обстеження умов проживання матері ОСОБА_1 від 10.07.2018, складеного спеціалістами служби у справах дітей Черкаської міської ради за адресою АДРЕСА_1 , із письмових пояснень та заяв ОСОБА_1 на ім`я начальника Городоцького ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області від 08.08.2017 убачається, що відповідач ОСОБА_3 чинить перешкоди матері – позивачці ОСОБА_1 у побаченні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мати бажає брати участь у її вихованні, має задовільні умови для проживання, в т.ч. із дитиною на АДРЕСА_1 , для малолітньої ОСОБА_4 відведена окрема кімната, є дитячий диван, диван-книжка, шафа для одягу та телевізор, є місце для ігор та відпочинку, іграшки (а.с. 11, 13, 30, 31, 106).

Спір між сторонами про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 був вирішений у судовому порядку, наслідком чого стало постановлення 03.10.2019 Черкаським апеляційним судом відповідного рішення.

Для повернення дитини немає необхідності надавати докази створення для неї нормальних умов для її виховання та розвитку, оскільки стаття 162 Сімейного кодексу України базується на юридичній презумпції правомірності поведінки того з батьків, з ким вона проживала.

Тобто, положеннями вищевказаної статті встановлені правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини, якими є відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Відповідно, при застосуванні вимог статті 162 Сімейного кодексу України, доказуванню підлягає факт визначення місця проживання дитини та протиправність дій одного з батьків.

Ураховуючи вищенаведене, а також, що відповідач самоправно, без згоди позивачки змінив визначене раніше між ними місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , 2016р.н., добровільно повернути дитину матері небажає, судове рішення від 03.10.2019 про визначення місця проживання дитини з матір`ю не виконує, що обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, що вказують на зміну обставин, які б суперечили інтересам дитини, а також обставин протиправної поведінки матері ОСОБА_1 стосовно малолітньої дитини, що давали б підстави для відмови в поверненні дитини за попереднім місцем проживання, не встановлено, суд доходить висновку про підставність заявлених ОСОБА_1 вимог та про відібрання дитини у батька і повернення її за попереднім місцем проживання.

При цьому, повернення дитини матері, не позбавляє права та обов`язку батька спілкуватися з дитиною і приймати участь у її вихованні.

Покликання відповідача на рекомендації невролога, обстеження медичного центру «Інва» від 20.07.2020, КНП ЛОР ЛОДКЛ «Охмадит» від 03.07.2020 та пояснення ОСОБА_9 , як на підставу для відмови у позові ОСОБА_1 про відібрання дитини, необгрунтовані і підстав вважати, що проживання дитини з матір`ю не відповідатиме її інтересам, не дають (а.с. 170-175).

Що стосується висновку ЛКК №319 від 18.11.2020, то такий містить інформацію рекомендаційного характеру і не свідчить про те, що повернення дитини за визначеним судом місцем проживання з матір`ю поставить дитину під загрозу заподіяння їй фізичної або психологічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (а.с. 235).

З урахуванням вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивачки 768 грн. 40 коп. судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 77-82, 89, 133, 141, 209, 258-259, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. ст.ст.141, 150, 153, 154, 155, 161, 162, 170 Сімейного кодексу України, -

вирішив:

позов задовольнити.

Відібрати у батька ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН : НОМЕР_1 , прож. на АДРЕСА_2 ) малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і повернути дитину матері ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН : НОМЕР_2 , прож. на АДРЕСА_1 ) за попереднім місцем її проживання.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 768 грн. 40 коп. судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини у батька ОСОБА_3 та повернення її матері ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 22.12.2020.

С у д д я : Малахова - Онуфер А.М.