Рішення № 93769515, 23.12.2020, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1248/18

провадження № 2/631/114/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» – Савіхіна Анастасія Миколаївна, яка діє на підставі довіреності № 8332-К-Н-О від 31 серпня 2017 року, звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором від 15 вересня 2010 року у розмірі 77739 гривень 72 копійки та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що між сторонами у справі – Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», яке у подальшому змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н від 15 вересня 2010 року, предметом якого було отримання відповідачем 500 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті: http:privatbank.ua/terms/pages, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі – Договір), що підтверджується підписом у заяві.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь – якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

В Умовах та правилах надання банківських послуг вказано, що власник зобов`язаний слідкувати за витратами коштів у межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту. При порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 гривень + 5 % від суми позову (пункт 2.1.1.7.6 Договору).

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договору.

У зв`язку з тим, що відповідачем, ОСОБА_1 , були порушені зобов`язання, встановлені договором, стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту і процентів за користування кредитними коштами, у відповідача станом на 30 вересня 2018 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі – 7934 гривні 88 копійок, заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі – 61429 гривень 70 копійок, заборгованість за пенею та комісією – 4197 гривень 06 копійок, штраф (фіксована частина) – 500 гривень 00 копійок, штраф (процентна складова) – 3678 гривень 08 копійок.

Оскільки позичальником, ОСОБА_1 , так і не були повернені кошти за кредитним договором, представник позивача змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення зазначених коштів у судовому порядку.

04 жовтня 2019 року на адресу суду в порядку, передбаченому статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України, надійшов відзив на позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», що був зареєстрований за вхідним № 7073/19-вх, у якому відповідач зазначив, що у пред`явленому позові представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» посилається на те, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті:http:privatbank.ua/terms/pages складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, але всупереч зазначеному відповідач підписував та ознайомився у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» виключно із Анкетою – заявою від 15 вересня 2010 року, коли отримував зарплатну картку та на додаток йому було видано платіжну картку Кредитка «Універсальна». В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви додається виключно «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг», затверджений наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, який не містить жодних доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач отримував копію вказаних «Умов та Правил» чи будь-яким іншим чином ознайомлювався з ними.

Крім того, в анкеті – заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку позичальника від 15 вересня 2010 року не визначені ані сума кредитного ліміту, ані умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

ОСОБА_1 стверджує, що до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки «Умови та правила надання банківських послуг», що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (15 вересня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05 листопада 2019 року). Більш того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що під час підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 15 вересня 2010 року відповідач був ознайомлений, розумів і погоджувався саме з даними до суду «Умовами та Правилами надання банківських послуг», роздрукованими з сайту Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».

Що стосується Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», яка міститься в матеріалах справи, відповідач зазначає, що вона не є належним доказом в розумінні статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, адже вона не містить у собі інформації щодо предмету доказування, з огляду на наступне.

По-перше, у довідні не зазначено жодної інформації щодо фінансової установи, яка надає послуги вказаного у довідці виду та об`єму; по-друге, у довідці має місце посилання на договір SAMDN55000035623840, так як предметом розгляду у вказаній справі є Договір без номеру від 15 вересня 2010 року, укладений між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 . Більш того, дана довідка не містить жодних даних щодо посадової особи, яка уповноважена на її складання.

Відповідач вважає, що позивач на виконання обов`язку, закріпленого вимогами частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, не довів тих обставин, що він при підписанні Анкети – заяви від 15 вересня 2010 року отримував на ознайомлення «Умови та правила надання банківських послуг» і, зокрема, у редакції, наданій суду позивачем. А «Пам`ятку клієнта» та «Тарифи Банку» позивач взагалі суду не надав, а тому, позивач не довів обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо заборгованості по процентах за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією й штрафів (фіксована та складова частина). Крім того, ОСОБА_1 вказав, що наданий до позовної заяви розрахунок заборгованості не підписаний особами уповноваженими на здійснення фінансового обліку та звітності, не засвідчений у встановленому законом порядку.

ОСОБА_1 посилається на те, що статтею 61 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Як убачається з розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором, здійсненого позивачем, за відповідачем станом на 30 вересня 2018 року були нараховані заборгованості за пенею та комісією у розмірі 4197 гривень 06 копійок, а також штраф за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором у розмірі 500 гривень – фіксована частина та 3678 гривень 08 копійок – процентна складова. Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, штраф і пеня нараховані за одні і ті ж порушення, а це свідчить про те, що вимоги про стягнення з відповідача одночасно штрафу й пені є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, а отже правові підстави для стягнення штрафу відсутні. Щодо вимоги позивача про нарахування процентів за користування кредитом, відповідач зазначає, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги.

Так, строк дії кредитної картки становить 2 роки, після закінчення строку дії платіжної картки відповідач не продовжував нею користуватися та не отримував нової картки, доказів на підтвердження іншого строку дії кредитної картки позивач суду не надав. Таким чином, на думку відповідача, вимоги банку про стягнення процентів та пені після вересня 2012 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

З приводу дотримання позивачем строків давності на звернення до суду з позовом, визначених вимогами статті 257 Цивільного кодексу України, відповідач зауважив, що згідно з вимогами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідач звертає увагу, що строк дії кредитного договору сплинув у вересні 2012 року, тобто, саме з цього часу у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Як убачається з матеріалів справи з позовом Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області 05 листопада 2018 року, тобто за спливом 7 років та 2-х місяців, що свідчить про пропуск позивачем закріпленого законом строку загальної позовної давності.

Що стосується суми в розмірі 234 гривень 49 копійок, яку, згідно наданого позивачем розрахунку 16 вересня 2015 року нібито сплатив на користь банку позичальник, відповідач зазначив, що він не сплачував 16 вересня 2015 року за таким кредитним договором суму ані в розмірі 234 гривень 49 копійок, ані в будь-якому іншому розмірі, оскільки у 2013 році ним була загублена кредитна картка, про що відповідач повідомляв Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» і картка була заблокована. Більш того, сама процедура внесення грошових коштів в такому розмірі є фізично неможливою, адже платіжний термінал не приймає копійки. Якщо такі кошти вносились через відділення банку, то на підтвердження цих обставин банк повинен надати роздруківку щодо проведення таких грошових коштів на його розрахунковий рахунок від ОСОБА_1 . Відповідач вважає, що внести таку «дивну» суму мав можливість виключно позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» і робив він це лише з метою перервати строк позовної давності, встановлений вимогами цивільного законодавства України, який на день звернення до суду банку з позовом вже сплинув. Проте, не дивлячись на внесення позивачем 16 вересня 2015 року такої суми на підтвердження нібито переривання строку позовної давності, все одно свідчить про порушення ним трирічного строку позовної давності, визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України, адже до суду позивач з позовом звернувся 05 листопада 2018 року, тобто за спливом майже 2-х місяців, доказів щодо поважності причин пропуску такого строку суду позивач не надав. З зазначених підстав відповідач просив суд у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити (а. с. 102 – 111).

До надісланого на адресу суду відзиву на позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Вагнер Андрій Андрійович, в порядку частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, статтей 43 та 49 Цивільного процесуального кодексу України, надав заяву про застосування до позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» строків позовної давності (а. с. 112 – 114).

В порядку статті 179 Цивільного процесуального кодексу України 01 листопада 2019 року представником позивача у справі на адресу суду було надано відповідь на відзив ОСОБА_1 , що була зареєстрована за вхідним № 7780/19-вх, у якому зазначено, що відповідачем було підписано заяву про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг». Підписавши заяву банк та клієнт приєднується і зобов`язується виконувати умови, викладені в «Умовах та Правилах надання банківських послуг», тарифах банку – Договору банківського обслуговування в цілому. Тобто в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, «Умовах та Правилах надання банківських послуг» та Тарифах. Таким чином між банком та позичальником укладається договір у письмовій формі. В поданій до суду позивачем копії анкети – заяви від 15 вересня 2020 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 надав згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особисто підписом засвідчив, що згоден з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Відповідно до долученої до позовної заяви Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», яка підписана особисто відповідачем, чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5 % (30% на рік), вказано розміри комісій та штрафів. Тобто сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови, по яких досягнуто згоди.

Крім того, представник позивача на зазначене відповідачем у відзиві посилання на договір № SAMDN55000035623840 пояснив, що SAMDN ………. не є номером договору, а відноситься до технічної нумерації активу, використовується тільки у внутрішніх сервісах банку з метою ідентифікації зобов`язання. Зміна номеру SAMDN ………. та рахунку може здійснюватися у межах перевипуску карт, відкриття додаткових рахунків, зміни тарифного плану та інше, що передбачене умовами договору.

Щодо встановлення та зміни розміру кредитного ліміту позивач зазначив, що в заяві – анкеті зазначено початкову суму кредитного ліміту, однак умовами договору визначено (пункт 2.1.1.2.3), що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

Пунктом 2.1.1.2.4 встановлено, що підписання даного договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідальність клієнта наступає з моменту використання кредитного ліміту як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду або підписання чека, саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові.

За договором про надання банківських послуг № б/н від 15 вересня 2010 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість. Постановою Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 29 березня 2004 року, передбачено Договірне списання банком з рахунку клієнта коштів без надання клієнтом платіжного доручення, списання може здійснюватись банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 14). Операція від 16 вересня 2015 року є наслідком договірного списання, а тому не є підставою для переривання строків позовної давності.

Щодо односторонньої зміни тарифів та інших умов обслуговування представник позивача зазначила, що умови про порядок внесення змін до тарифів, умов та правил надання банківських послуг були закладені з самого початку, тобто позичальник перед підписанням кредитного договору мав можливість ознайомитись з його умовами, а в разі незгоди відмовитись від укладання такої угоди, про що свідчить його підпис. Можливість зміни умов договору передбачені як самим договором так і Постановою Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року. Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» зазначила, що відносно згоди зі змінами тарифів та умов обслуговування кредиту свідчить той факт, що відповідач на сьогоднішній день не звернувся до банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціював розірвання договору, більше того користувався картою.

Крім того, представник позивача стосовно наданого розрахунку заборгованості вказала, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахункам кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Розрахунок заборгованості формується за допомоги програмного комплексу, а тому сумнівів у його достовірності не виникає. Так як позовна заява від імені позивача подана представником ОСОБА_2 , то і розрахунок підписано саме цим представником банку, таке право зазначене в довіреності, наданої Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».

Стосовно застосування строків позовної давності, на які відповідач посилається в наданому відзиві на позовну заяву, представник позивача зазначила, що даний кредитний договір має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів. Відповідно до даного договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше наданого кредиту. Клієнт використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця, отже строк перепущення картки до останнього дня 09.2014 року. Позивач звернувся до суду з позовом 31 жовтня 2018 року – до спливу строку позовної давності.

З огляду на викладене, на думку представника позивача, обставини на які відповідач посилається у своєму відзиві не відповідають дійсності, тому позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» слід задовольнити (а. с. 131 – 143).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 лютого 2019 року відкрито провадження у справі з єдиним унікальним № 631/1248/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 09 жовтня 2019 року відкладено розгляд справи № 631/1248/18 на 15 годину 40 хвилин 22 листопада 2019 року та визнано явку представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у судове засідання обов`язковою.

Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» незважаючи на обов`язкову участь у справі, встановлену судом, у судове засідання не з`явився, в наданому до позові клопотанні просив суд розгляд справи провести за відсутності представника банку зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити (а. с. 41).

Відповідач, ОСОБА_1 , у судове засідання теж не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України.

Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_1 16 листопада 2020 року на адресу суду надіслав заяву, що була зареєстрована за вхідним № 6348/20-вх. відповідно до якої просив суд розгляд справи провести за його відсутності, у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відмовити в повному обсязі (а. с. 235).

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчить відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь в розгляді справи у суді, підстав для визнання необхідним надання сторонам особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу по суті вимог за їх відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи, що наведені у позовній заяві, відзиву на позов та відповіді на відзив, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому частиною 1 статті 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з приписами частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 вказаного вище нормативно-правового документа кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 14360570, що підтверджується копією довідки з Головного управління статистики у місті Києві (а. с. 35) та має банківську ліцензію НБУ України за № 22 від 05 жовтня 2011 року про право надання банківських послуг, визначених частиною 3 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», унесеному до Державного реєстру банків 19 березня 1992 року за № 92 (а. с. 36). Згідно зі статутом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», затвердженого наказом Міністерства фінансів України (рішення єдиного акціонера) від 21 травня 2018 року № 519 та погодженого Національним банком України 11 червня 2018 року, вказана фінансова установа є правонаступником всіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (а. с. 38 – 39).

Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, шляхом підписання останнім 15 вересня 2010 року анкети – заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, згідно з якоювідповідачем отримано кредит у розмірі 500 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.Отримавши платіжну карту – кредитка «Універсальна» та зарплатну картку. Термін повернення кредиту – до закінчення строку дії картки (а. с. 7, 8).

Зі змісту вказаної заяви вбачаться, що ОСОБА_1 своїм підписом погодився з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була надана кредитна картка з № НОМЕР_1 з терміном дії до останнього дня 09.2014 року (а. с. 145, 195).

До позову банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

При цьому матеріали справи не містять даних, які б свідчили про заперечення відповідачем фактів підписання вказаної вище заяви про отримання банківських послуг.

Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Крім мотивів, викладених вище, суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 357/12292/16-ц, в якій зазначено, що неоспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України свідчить про правомірність цього правочину. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.

Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 «Умов та Правил надання банківських послуг» відповідач дав згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку і клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт.

При цьому, у відповідності до пункту 2.1.1.5.5 «Умов та Правил надання банківських послуг» відповідач зобов`язувався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, та комісію в строки та порядку, встановленими Договором.

У пункті 2.1.1.7.6 вказано, що у разі порушення строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 500 гривень + 5% від суми позову.

У разі виникнення прострочених зобов`язань за кредитом згідно пункту 2.1.1.12.6.1 Договору на суму від 100 грн. клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів. Пеня нараховується в день нарахування відсотків по кредиту.

Пунктом 1.1.3.2.4 Договору передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. При цьому у сторін Договору виникають обов`язки: у кредитора інформувати позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в пункті 1.1.3.1.9. «Умов та правил надання банківських послуг», у позичальника отримання виписки про стан та про здійсненні операції по карткових рахунках (пункт 1.1.2.1.5 Договору).

Судом встановлено, що позивач виконав усі взяті на себе зобов`язання, встановивши ліміт на кредит відповідачу. Проте, відповідачем ОСОБА_1 було порушено зобов`язання, встановлені умовами кредитного договору, стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту і процентів за користування кредитними коштами, що вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 вересня 2010 року відповідач станом на 30 вересня 2018 року має заборгованість у розмірі 77739 гривень 72 копійки, яка складається з наступного:

-7934 гривні 88 копійок – заборгованість за кредитом;

-61429 гривень 70 копійок – заборгованість по процентам за користування кредитом;

-4197 гривень 06 копійок – заборгованість за пенею та комісією;

-штраф у виді фіксованої частини у розмірі 500 гривень 00 копійок та штраф у виді процентної складової у розмірі 3678 гривень 08 копійок (відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг) (а. с. 4 – 6).

Вказаний розрахунок заборгованості відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано.

Вирішуючи даний спір суд виходить з положень Цивільного кодексу України, що регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладений між сторонами по справі кредитний договір, за своєю правовою природою, є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язав (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

За змістом статтей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 526 наведеного кодифікованого закону України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1049 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України обумвлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини 1 та 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями статті 80 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання та статті 81 вказаного Кодексу, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому у відповідності до приписів частини 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що достатніх та належних доказів на підтвердження виконання кредитного договору суду під час розгляду справи надано не було.

У той же час, у справі наявні посилання відповідача у справі на вимоги статей 256, 257 та 267 Цивільного кодексу України (наслідки спливу строків позовної давності) як підставу для відмови у позові, які беруться до уваги судом через наступне.

Як свідчать фактичні обставини справи встановлені судом, за умовами кредитного договору № б/н від 15 вересня 2010 року, предметом якого було отримання ОСОБА_1 500 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання анкети – заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», термін повернення кредиту – до закінчення строку дії картки.

З довідки, наданої Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» від 08 жовтня 2019 року за № 30.1.0.0/2-20181031/1236, строк дії картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 до останнього дня 09.2014 року (а. с. 145).

Із наданих позивачем доказів, судом встановлено, що останній платіж був здійснений ОСОБА_1 10 грудня 2011 року у сумі 135 гривень 00 копійок (а. с 146 – 148, 190 – 193).

У той же час, звернення Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором мало місце 05 листопада 2018 року (направлено засобами поштового зв`язку 31 жовтня 2018 року (а. с. 44)).

З цього приводу слід зазначити, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками:

1) має юридичний склад;

2) позначає сплив строку;

3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову);

4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;

5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;

6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Цивільне законодавство України передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правові висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18) свідчать про те, що «….загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) – тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів…».

Окрім цього, постанова Великої палати Верховного суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18) визначає, що «…у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Вказане не дає підстав для обчислення спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки за 12 останніх місяців перед зверненням позивача до суду у справі № 444/9519/12, оскільки на відміну від неї у справі № 6-116цс13 строк кредитування на момент звернення до суду не сплив, з огляду на що Верховний Суд України дійшов відповідного висновку…».

Отже, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов`язань.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, останнє погашення заборгованості було здійснено відповідачем 10 грудня 2011 року, строк дії картки до останнього дня 09.2014 року (згідно довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» від 08 жовтня 2019 року за № 30.1.0.0/2-20181031/1236), а звернення до суду у цій справі мало місце 05 листопада 2018 року.

При цьому позивачем не надано доказів продовження строку дії картки або отримання відповідачем у Акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк» нової кредитної картки з іншим строком дії.

Таким чином, заява відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 15 вересня 2010 року підлягає задоволенню, оскільки до моменту звернення позивача до суду з даним позовом строк позовної давності щодо як основної, так і щодо додаткових вимог сплинув.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання представника банку стосовно проведення 16 вересня 2015 року операції до картці у сумі 234 гривні 49 копійок, яка визначена як «автоматичне погашення простроченої заборгованості з карти НОМЕР_2 » з огляду на наступне.

Пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил, які є складовою кредитного договору, визначено, що картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору.

Вказаний платіж було здійснено самостійно позивачем без погодження з відповідачем (боржником) шляхом автоматичного списання коштів з невідомих рахунків, при цьому поза межами строку дії кредитної картки.

Згідно пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 11 цієї Інструкції.

Як свідчать матеріали справи такої згоди відповідач не надавав.

Отже, дії відповідача, які б свідчили про визнання ним боргу або іншого обов`язку, які б свідчили про переривання строку позовної давності в матеріалах справи відсутні.

Автоматичне списання банком частини суми кредиту у 2015 році (поза межами строку дії кредитної картки) не може свідчити про визнання боргу відповідачем та не може слугувати підставою для переривання строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у сторін є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Бездіяльність боржника (наприклад, не оспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Відповідно до правового висновку, який викладено у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-2104цс16 від 23 листопада 2016 року, вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З розрахунку, наданого банком не вбачається, що протягом строку позовної давності відповідачем вчинялись будь-які платежі за вищевказаним договором, жодних квитанцій, касових ордерів та іншого підтвердження здійснення платежів особисто відповідачем та визнання ним боргу до суду не надано.

Ненадання переконливих доказів щодо звернення до суду у строк, встановлений законом з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 15 вересня 2010 року, а також доказів переривання строку позовної давності та документального підтвердження сплати відповідачем 16 вересня 2015 року суми заборгованості у розмірі 234 гривні 49 копійок (у тому числі за обставин втрати кредитної картки у 2013 році), суд вважає, що позивач розпорядився своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд в порядку частини 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні цивільного позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором належить відмовити у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пункті 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Таким чином судові втрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 202, 204, 207, 253, 257, 258, 261, 264, часиною 4 статті 267, статтями 549, 625, 626, 629, 630, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України та статями 1 – 5, 7, 10 – 13, 17 – 19, 67, 76 – 81, 83, 89, 128 – 131, 133, 211, 214, 223, 235, частинами 1 та 3 статті 258, статтями 259, 263 – 265, 267, 268, 272, 273, 293, 315, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до пункту 15.5 розділу 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місце знаходження: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання або перебування: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т. М. Трояновська