Рішення № 93768325, 22.12.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/7868/20

Провадження № 2/219/2748/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі головуючого судді Фролової Н.М., за участю секретаря судового засідання Дубаніної О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

До Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек», в якій позивач просить: стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» код ЄДРПОУ 31226457 на користь позивача грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у розмірі 709,02 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2019 року по дату ухвалення рішення суду.

Позовна заява обґрунтована тим, що у період з 14.06.2019 року по 30.10.2019 року позивач знаходився у трудових відносинах з ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» фахівцем з організації майнової та особистої безпеки служби безпеки підприємства. 30.10.2019 року позивач був звільнений за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. На дату його звільнення відповідач не провів остаточного розрахунку, а саме на сплатив 27563,63 грн. заборгованості з заробітної плати. Дана сума заборгованості виникла у зв`язку з не виплатою заробітної плати за наступні місяці (року): Липень 2019р - 5748,19грн; Серпень 2019р — 6562,78грн; Вересень 2019р - 6517,50грн; Жовтень 2019р - 8735,16грн. Всього: 27563,63грн. Остаточний розрахунок по вказаній заборгованості був проведений лише 13.08.2020 року. Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Враховуючи те, що сума заборгованості з заробітної плати 27563,63 грн. була виплачена мені лише 13.08.2020 року, тому враховуючи вимоги ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» відповідач повинен був самостійно при виплаті заборгованості виплатити й грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасністю виплати заробітної плати, але не зробив цього. Тому з відповідача повинно бути стягнуто цю компенсацію відповідно до розрахунку, який додається позивачем.

Крім того, частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Сума грошової компенсації втрати частини доходу відповідно до ст. ст. 1,2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» відноситься до додаткового фонду заробітної плати. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Тобто як на дату звільнення – 30.10.2019 року, так і на дату остаточного розрахунку - 13.08.2020 року, відповідач не сплативши позивачу заборгованість з грошової компенсації втрати частини доходу, порушив вимоги ст. 117 КЗпП України, та не повністю з ним розрахувався. Отже з відповідача потрібно стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30.10.2019 року по дату ухвалення рішення суду.

17 вересня 2020 року на адресу суду надійшов відзив Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» на позовну заяву, в якому зокрема відповідач зазначає, що частково визнає позовні вимоги згідно з яким представник відповідача, посилаючись постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, просила зменшити розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 15 000 грн., оскільки, на її думку, саме ця сума відповідає критеріям визначення розміру відповідальності перед працівником і не буде надмірним тягарем щодо виконання зобов`язань перед іншими працівниками. Просить відмовити в задоволені іншої частини позовних вимог (а.с.25-30). Крім того як вбачається з листа №1275/36 від 25.11.2020 року, 22.10.2020 відповідач виконав зобов`язання зі сплати грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати на користь позивача у розмірі 378,46 грн. (а.с.64-67).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Надала суду заяву про розгляд справи за відсутності представника. Підтримує доводи викладені у відзиві на позовну заяву.

На підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, в разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для розгляду справи і вирішення по суті, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач з 14.06.2019 року до 30.10.2019 року перебував трудових відносинах з ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» (а.с.9-10).

30.10.2019 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП згідно наказу № 160к/тр-зв від 30.10.2019 року (а.с.10).

Згідно довідки № 1354/23 від 09.12.2019 року, виданої генеральним директором ПрАТ «Вістек» Новіковим О.М. та Головним бухгалтером ПрАТ «ВІСТЕК» ОСОБА_3 , розмір грошових виплат, які ОСОБА_1 повинен був отримати при звільненні 30.09.2019 року, складає 27563,63 гривень, з яких: 5748,19 гривень – заробітна плата за липень 2019 року, 6562,78 гривень – заробітна плата за серпень 2019 року, 6517,50 гривень – заробітна плата за вересень 2019 року, 8735,16 гривень – заробітна плата за жовтень 2019 року (а.с.12).

Згідно копії довідки № 936/23 від 08 вересня 2020 року, виданої генеральним директором ПрАТ «Вістек» Новіковим О.М. та В.о. головного бухгалтера ПрАТ «ВІСТЕК» ОСОБА_4 , позивачу у серпні 2019 року за 180 відпрацьованих години нараховано заробітну плату в розмірі 8152,53 гривень, а у вересні 2019 року за 168,5 відпрацьованих годин – в розмірі 8096,27 гривень, його середньогодинний заробіток складає 46,62 гривень, а середньоденний – 372,96 гривень (а.с.78).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 115 КЗпП України, статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин – відплатність праці.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника в зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Судом встановлено, що на дату подачі позову до суду, тобто станом на 25.08.2020 року, відповідачем проведено повний розрахунок із виплати заборгованості по заробітній платі при звільненні позивачу сума 2000,00 грн. виплачена 24.12.2019 року, що підтверджується реєстром №338 від 24.12.2020 року, сума 1000,00 грн. виплачена 13.12.2020 року, що підтверджується реєстром №334 від 13.12.2020 року, сума 2748,19 грн. виплачена 28.04.2020 року, що підтверджується реєстром №87 від 28.04.2020 року, сума 6562,78 грн. виплачена 23.07.2020 року, що підтверджується реєстром №176 від 23.07.2020 року, сума 15815,39 грн. виплачена 13.08.2020 року, що підтверджується реєстром №192 від 13.08.2020 року (а.с.31-43).

Таким чином, при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31.12.2019 року по 12.08.2020 року становить 73100,16 грн., а позивач просить за період з 31.10.2019 року по дату ухвалення рішення.

Відповідно до частини першої ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, «зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 08.04.2020 у справі № 607/15468/18 Верховний Суд відступив від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України» та вказав, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд, враховує правові висновки Верховного Суду і те, що з жовтня 2019 року по серпень 2020 року позивач не звертався до підприємства з приводу надання інформації щодо розміру середньоденної заробітної плати, а також з вимогами виплатити заборгованість , відповідач на час звернення до суду повністю розрахувався із позивачем.

Отже, з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку в розмірі 73100,16 грн. зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі на час звільнення в розмірі 27563,63 грн., характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 28000 гривень, тож позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_1 підлягає також стягненню компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в розмірі 330,56 гривень, оскільки відповідачем частково сплачена така компенсація (709,02 грн. – 378,46 грн. =330,56 грн.), розрахунок компенсації суд вважає вірним, оскільки він здійснений позивачем відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, і визнається відповідачем.

Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, а саме: податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (168.1.1). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (168.1.2.).

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначені суми без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України,

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У зв`язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави недоплачену суму судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 30 (тридцять) грн. 00 копійок, та стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 322 (триста двадцять дві) гривні 73 копійки.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13,76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 330 (триста тридцять) гривень 56 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 28000 (двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Зобов`язати Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «Вістек» при виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 330 (триста тридцять) гривні 56 копійок та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 28000 (двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь держави недоплачену суму судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 30 (тридцять) грн. 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 322 (триста двадцять дві) гривні 73 копійки.

Повний текст рішення суду буде виготовлено 22 грудня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач – Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «Вістек» , місцезнаходження якого: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 6, код ЄДРПОУ 31226457.

Суддя Н.М. Фролова

22.12.2020