Рішення № 93765103, 10.12.2020, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/7054/19

Номер провадження 2/404/1841/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року м. Кропивницький

Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючої судді – Варакіної Н.Б.

при секретарі - Уманенко Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (ЄДРПОУ 14360570, вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпро 49094) про захист прав споживачів -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача щляхом визнання кредитного договору № KGCNA800000899 від 13.06.2008, укладеного з АТ КБ «Приват Банк» недійсним.

В обґрунтування позову зазначив, що 13 червня 2008 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений кредитно - заставний договір № KGCNA800000899, а саме подав заяву про намір одержати кредитні кошти. За умовами договору банк надав позивачу кредит на купівлю автомобіля ВАЗ 21070, тип ТЗ - легковий седан-В, 2006 року випуску, шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованого Кіровоградським РЕВ ДАІ при УМВС України в Кіровоградській області 13.06.2008 року. Сума кредиту складала 23280 грн. 00 коп. еквівалентна 5087,37 дол. США при курсі 4,72 грн. за 1 дол. США на термін до 12.06.2013 (на 5 років). Здійснював щомісячну сплату по кредиту з липня по жовтень 2008 року, включно. В кінці жовтня на початку листопада 2008 року, представником банку ОСОБА_2 у нього незаконно вилучено вказаний транспортний засіб. Вилучення автомобіля відбулося за адресою проживання за його відсутності, хоча заборгованість по виплаті кредиту була відсутня. Так як, з часу вилучення автомобіля, виникла заборгованість по кредиту, він 26.02.2009 надав довіреність щодо розпорядження (продавати, обмінювати, страхувати, передавати в оренду, позичку) вказаний автомобілем, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які мали здійснити продаж транспортного засобу. Кошти отримані за реалізацію транспортного засобу вони повинні були передати йому для погашення боргу по кредиту. Проте до цього часу автомобіль не повернуто та гроші за його продаж не надавалися. 23.11.2015 звернувся до Кіровоградського відділення Приватбанку з вимогою, щодо надання інформації з приводу продажу вилученого в нього автомобіля. Від працівника банку стало відомо, що автомобіль проданий ще 2009 році. У вересні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з позивача кредитної заборгованості у сумі 28565,68 дол. США. Рішенням Кіровського районного суду Кіровоградської області від 5 жовтня 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. З нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнута заборгованість за кредитним договором № KGCNA800000899 укладеним 13 червня 2008 року у розмірі 4182,63 дол. США основної заборгованості та заборгованості за пеню 92 059 грн. 68 коп., а також 5798, 91 грн. судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» кошти у розмірі 4182,63 дол. США основної заборгованості та заборгованості за пеню 92 059 грн. 68 коп., а також 5798, 91 грн. судових витрат. Суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення вказаної суми кредитної заборгованості. Враховуючи практику ВС, щодо кредитних правовідносин, та те що умови договору є несправедливими та не відповідають ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» звернувся до суду про визнання кредитно – заставного договору недійсним.

Ухвалою від 01.10.2019 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

Представник відповідача 29.10.2018 надіслав до суду відзив, в якому зазначає, що 13.06.2008 року між банком та позивачем укладений кредитно – заставний договір №KGCNA800000899. Згідно умов договору банк зобов`язався надати позивачу кредит у розмірі 5087,37 дол. США на термін до 12.06.2013, а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором. Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі. Позивач ознайомлений з умовами договору, які викладені письмово, про що зазначив в анкеті-заяві від 13.06.2008 та своїм підписом підтвердив факт надання йому повної інформації про умови кредитування. Таким чином кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства. Підстав для визнання його недійсним немає. Просив у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні позивач та його представник – адвокат Швець Р.Ю., позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини зазначенні в позовній заяві. Позивач оглянув оригінал кредитно – заставного договору, підтвердивши, що підписи на ньому здійснені ним самим.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, вважає позовну заяву необґрунтованою та безпідставною.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Кредитно - заставний договір № KGCNA800000899 (а.с.14-17).

Згідно анкети – заяви по програмі «Авто в кредит за 30 минут» позивач письмово зазначив, що згоден з умовами кредитування, які були надані йому у письмовій формі. Своїм підписом підтверджує факт надання йому повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку ( також його місце знаходження), а саме: мету, для якої кредит може бути використаний; форм його забезпечення; існуючи форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; тому числі між зобов`язаннями Позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартості послуги по оформленні) договору (перелік всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням ті поверненням); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливість дострокового кредиту ті його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може отримати детальну інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі.

Позивач оспорює правочин, як такий, що не відповідає вимогам Закону, а саме положенням ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Так, частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з правочинів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 статті); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 статті); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 статті); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 статті).

В порядку ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 статті); якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1 ст. 81 ЦПК ).

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Позивач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним Банку, отримавши всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору, що відповідає статтям 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтям 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Про що зазначено в анкеті-заяві.

Власноручно підписав кредитний договір, чим підтвердив факт ознайомлення з елементами вартості кредиту, які він повинен сплачувати по договору та умовами кредитування. Укладеним договором чітко визначено умови та порядок погашення, валюта кредитування, права та обов`язки сторін, тому сторона повністю ознайомлена з усіма умовами кредиту. До банку із заявами про надання додаткової інформації по кредитному договору не звертався.

Позивач ознайомився з умовами кредитування та скористався можливістю на отримання споживчого кредиту в іноземній валюті.

При цьому, позичальник не реалізував своє право на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту відповідно до ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, не просив змінити або роз`яснити окремі його положення.

Отримавши від банку кошти у іноземній валюти, позивач не висловлював заперечень з цього приводу, кошти використав на власний розсуд.

В підставу визнання спірної угоди недійсною, позивач посилався на приписи ст. ст. 11, 18, Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов оспорюваного правочину, оскільки на час укладення кредитного договору банк не повідомив його про валютні ризики, пов`язані з підвищенням вартості валюти (долару США), орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, внаслідок чого відповідач застосував нечесну підприємницьку діяльність, ввівши позивача в оману.

Разом з тим, будь-яких належних доказів на підтвердження введення його в оману банком під час укладення правочину, а також на підтвердження того, що умови кредитного договору є несправедливими позивачем суду не надано.

Незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторона приймає на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором через підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник, який добровільно погодився на отримання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний розсуд та ризик, мав можливість, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач власноруч підписав кредитно-заставний договір, заповнив анкету-заяву, що є додатком до договору позичальника на отримання кредиту, в якій вказана бажана кредитна сума та зазначив, що ознайомлений і згоден з умовами кредитування, які були надані у письмовій формі. Своїм підписом підтвердив факт про надану повну інформацію про умови кредитування банку (а також його місце знаходження), а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями позичальника, тип відсоткової ставки, суму на яку кредит може бути виданий, орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позичальник має право, та відомості про те, від кого позичальник може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Позичальник не повідомляв банк про наявність у нього будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої йому інформації, як про особу і місце знаходження банку, так і про умови отримання, користування та повернення кредиту.

Отримання кредиту в сумі 5087,37 доларів США позивач не заперечує.

Посилання, що йому не було надано повну інформацію про сукупну вартість кредиту, спростовується матеріалами справи та не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач при укладенні спірного договору був повідомлений про всі істотні умови договору, добровільно підписав договір, на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов та в подальшому виконував умови договору.

Умови спірного договору містять інформацію щодо сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність.

Договірні умови передбачені зазначеним кредитним договором не створюють дисбаланс прав та обов`язків на користь будь-якої сторони цієї угоди, а тому їх не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивача, як споживача фінансових послуг.

За встановлених обставин, укладений між сторонами кредитний договір не суперечить нормам чинного на той час законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, під час укладення кредитного договору позивачу було надано необхідну інформацію про умови кредитування.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Суд звертає увагу на те, що позивач виконував зобов`язання за договором, не ставлячи під сумнів його дійсність, надав дозвіл на реалізацію автомобіля, тощо.

За вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що при укладенні кредитного договору позивач діяв вільно, враховував власні інтереси, прийняв рішення про вибір контрагента та вступив з ним в договірні відносини, визначивши при цьому характер правочину, його умови (зміст), тобто сторонами спільно погоджено всі істотні умови.

Відповідачем подано заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.

Позивачем строк позовної давності пропущений.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

За п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з недоведеністю порушеного права.

На підставі ст. 203, 215, 216, 267 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (ЄДРПОУ 14360570, вул. Набережна Перемоги, 50 м. Дніпро 49094) про захист прав споживачів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Рішення складено 23.12.2020.

Суддя Кіровського Н. Б. Варакіна

районного суду

м.Кіровограда