Рішення № 93763544, 22.12.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/12773/19

Провадження №2/521/615/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя – Плавич І.В.,

секретар судового засідання – Дукіна Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення.

В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду позивач посилався, що квартира АДРЕСА_1 належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Утім, означене жиле приміщення безпідставно займає відповідач ОСОБА_1 . Позивач уважає, що відповідні дії ОСОБА_1 порушують права територіальної громади міста Одеси як власника об`єкту нерухомого майна. Зважаючи на викладене, департамент звернувся з позовом до суду, в якому просив суд: усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з жилого приміщення у виді квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 не скористалась відповідним процесуальним правом, відзив на позовну заяву до суду не надходив. Однак, представник відповідача брав участь у засіданнях у справі, заперечував проти позову.

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 02 серпня 2019 року провадження у справі було відкрито для розгляду в порядку загального позовного провадження.

04 лютого 2020 року від відповідача ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга на ухвалу суду про відкриття провадження від 02 серпня 2019 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто апелянту.

Представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у відкрите судове засідання не з`явився, але від особи надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за відсутності сторони в порядку частини 3 статті 211 ЦПК України.

ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з`явилась, повідомлялась судом про розгляд цивільної справи, причини неявки суду не відомі. Представник відповідача брав участь у засіданнях у справі, заперечував проти задоволення позову.

Вивчивши наявні матеріали справи, установивши фактичні обставини спору, дослідивши зібрані докази у їх сукупності, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час розгляду справи суд установив, що на підставі рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 23 липня 2014 року у справі №521/5671/14-ц квартиру АДРЕСА_1 визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Право власності територіальної громади належним чином зареєстроване в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою №165006824 від 25 квітня 2019 року.

25 квітня 2019 року за дорученням Департаменту комунальної власності Одеської міської ради КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» було здійснено обстеження об`єкту комунальної власності у виді квартири АДРЕСА_1 . За результатами обстеження виявлений факт проживання в квартирі ОСОБА_1 без правовстановлюючих документів, про що старшим інспектором відділу контролю за використанням комунального майна КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» Карповим І.Ю. складено акт від 25 квітня 2019 року.

Питання набуття права власності на означену квартиру вирішувалось ОСОБА_1 в судовому порядку, яка зверталась до суду з позовом до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права на спадкове майно. В позові ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 з березня 2007 року по 26 серпня 2012 року (час відкриття спадщини), а також визнати за нею право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що вона є рідною племінницею ОСОБА_3 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , та через їх похилий вік і потреби в постійній увазі, проживала разом з ними однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_1 , була пов`язана спільним побутом, вела спільне господарство, мала взаємні права та обов`язки. Спадщину після смерті ОСОБА_3 успадкував її чоловік – ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на зазначену квартиру та вклади, що знаходяться в філії Одеського міського відділення АТ «Державний ощадний банк України». ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у зв`язку з тим, що не було надано документів на підтвердження родинних відносин з померлим.

Однак рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 23 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 червня 2016 року та постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 11 грудня 2018 року, – в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_1 не доведено належним чином те, що вона проживала однією сім`єю із спадкодавцем, була пов`язана з ним спільним побутом та мала взаємні права і обов`язки. У зв`язку з цим, не довівши вказаного факту, ОСОБА_1 не може вважатися спадкоємцем за законом четвертої черги після померлого ОСОБА_2 .

Перевіряючи обґрунтованість заявлених вимог суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Розпорядженням міського голови №23-01р від 21 січня 2011 року затверджено Порядок поводження з відумерлою спадщиною в місті Одесі, відповідно до якого врегулюванні відносини, пов`язані із визнанням спадщини відумерлою, та передачі такої спадщини до комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також охорони законних майнових інтересів територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Підпунктом 5.2. пункту 5 указаного розпорядження на Департамент комунальної власності Одеської міської ради покладено обов`язки з вжиття заходів стосовно утримання, збереження, оцінки майна (нерухомого та рухомого), яке може бути визнано відумерлою спадщиною, а також обов`язку з оформлення правовстановлюючих документів на нього, ініціювання вирішення питань подальшого управління майном, визнаним відумерлою спадщиною та переданням у власність територіальної громади міста Одеси; вирішення відповідно до законодавства інших питань, пов`язаних із запровадженням цього Порядку.

Зважаючи на викладене Департамент комунальної власності Одеської міської ради, здійснюючи управління відумерлою спадщиною, звернувся за захистом охоронюваного законом інтересу територіальної громади в судовому порядку.

Згідно з частиною 3 статті 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно – за його місцезнаходженням.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно із частинами 1, 2 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За положеннями частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як регламентує стаття 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950).

Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

Як регламентує стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У параграфі 22 рішення у справі «Кечко проти України» («Kechko v. Ukraine», заява №63134/00), Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Першого Протоколу, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Першого Протоколу (див. рішення у справі «Броніовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland», заява №31443/96, п. 98).

Водночас Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Меллахер та інші проти Австрії» («Mellacher and Others v. Austria», заяви №10522/83; 11011/84; 11070/84), «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» («Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland»), заява №12742/87), визначив, що під поняттям «майно» мають розумітись і «правомірні очікування», «законні сподівання» особи.

У параграфі 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» («Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine», заяви №68385/10 та №71378/10), суд зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя – наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» («Kopecky v. Slovakia», заява №44912/98, п. 52).

Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» («Кореску v. Slovakia», п. 50; «Компанія «Анхайзер-Буш» проти Португалії» («Anheuser-Busch Inc. v. Portugal», заява №73049/01, п. 65).

Відтак, суд погоджується, що правова позиція та безпосередні активні дії ОСОБА_1 свідчить про невизнання майнових прав територіальної громади на відповідне жиле приміщення, у зв`язку з чим право комунальної власності підлягає захисту.

При цьому суд не може погодитись з обґрунтованістю позиції відповідача щодо наявності в ОСОБА_1 майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідні обставини були предметом розгляду судів різних інстанцій та посилання ОСОБА_1 свого підтвердження не знайшли.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що майнові права територіальної громади на вказану квартиру охоплюються категорією «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Такі права підлягають захисту та дієвим механізмом захисту цих прав є усунення перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з відповідного жилого приміщення.

Перевіривши факти і обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, встановивши характер правовідносин, що виникли між сторонами, і надавши їм належну правову оцінку, – суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Згідно із частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради суд покладає судові витрати на ОСОБА_1 та стягує з відповідача на користь позивача судові витрати: суму оплаченого судового збору в розмірі 1921,00 гривень.

Керуючись статтями 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, пунктами 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення – задовольнити повністю.

Усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з жилого приміщення у виді квартири АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради суму оплаченого судового збору – в розмірі 1921,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду або через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення: 22 грудня 2020 року.

Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:

Позивач: Департамент комунальної власності Одеської міської ради – 65039, місто Одеса, вулиця Артилерійська, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 26302595.

Відповідач: ОСОБА_1 – АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя: І.В. Плавич