Рішення № 93762844, 17.12.2020, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 17.12.2020

Справа № 501/3544/19

2/501/238/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Тимко М.Л.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (третя особа Професійна спілка робітників морського транспорту Морського порту «Чорноморськ») про стягнення невиплачених грошових коштів при підвищенні тарифних ставок (окладів) з урахуванням коригування на коефіцієнти підвищення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом в якому просить:

- стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму невиплачених грошових коштів при підвищенні тарифних ставок (окладів) з урахуванням коригування на коефіцієнти підвищення, що сформувалась з 01.03.2017 року по день винесення рішення по справі;

- стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.03.2017 року по день винесення рішення по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 24 липня 1996 року він займає посаду докера-механізатора Спеціалізованого комплексу з переробки сірки ДП «МТП «Чорноморськ». Згідно наказу Відповідача від 15.07.2016 року №420-0, на підставі довідки Іллічівського міського військового комісаріату від 14.07.2016 року №2/1342 його було увільнено від основної роботи зі збереженням середньої заробітної плати у зв`язку з призивом на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду, відповідно до ст.119 КЗпП України. У період з 15.07.2016 року Відповідачем двічі проводилось підвищення середньорічних годинних тарифних ставок працівників: з 01.03.2017 року застосований коефіцієнт 1,11 до встановлених середньорічних годинних тарифних ставок та доплат працівникам Підприємства; з 01.04.2018 року застосований коефіцієнт 1,1 до встановлених середньорічних годинних тарифних ставок та доплат працівникам Підприємства.

Продовж періоду з 01.03.2017 року коригування Підприємством середнього заробітку Позивача на коефіцієнти підвищення не проводилось, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

23.03.2020 року Відповідачем було подано клопотання про закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки ним було здійснено виплату грошових коштів при підвищенні тарифних ставок (окладів) з урахуванням коригування на коефіцієнт підвищення заробітку Позивача в період проходження ним військової служби, за спірний у даній справі період, в повному обсязі, з урахуванням вимог законодавства та діючого на підприємстві наказу про встановлення певного коефіцієнту підвищення заробітної плати ще до моменту подачі позову по даній справі, на момент подачі позову перестав існувати предмет спору.

Представник Позивача проти задоволення клопотання заперечувала, оскільки Відповідачем було застосовано коефіцієнт 1,03 до мобілізованих працівників, замість раніше застосованих до інших працівників 1,11 та 1,1.

В задоволенні клопотання Відповідача про закриття провадження по справі було відмовлено.

Представник позивача та представник відповідача подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Суд, дослідивши та перевіривши докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Позивач 28.01.2019 року звернувся до Урядової гарячої лінії 1545 із зверненням (реєстраційний номер КО-9000457) щодо порушення законодавства про працю Відповідачем.

На підставі згаданого звернення Головним управлінням Держпраці в Одеській області було проведено інспекційне відвідування Підприємства по суті викладених у зверненні питань з подальшим складанням відповідного акту, та встановлено, що згідно наказу Відповідача від 15.07.2016 року №420-0, на підставі довідки Іллічівського міського військового комісаріату від 14.07.2016 року №2/1342 Позивача було увільнено від основної роботи зі збереженням середньої заробітної плати у зв`язку з призивом на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду, відповідно до ст. 119 КЗпП України.

Також встановлено, що у період з 15.07.2016 року Відповідачем двічі проводилось підвищення середньорічних годинних тарифних ставок працівників: з 01.03.2017 року застосований коефіцієнт 1,11 до встановлених середньорічних годинних тарифних ставок та доплат працівникам Підприємства; з 01.04.2018 року застосований коефіцієнт 1,1 до встановлених середньорічних годинних тарифних ставок та доплат працівникам Підприємства.

Продовж періоду з 01.03.2017 року коригування Підприємством середнього заробітку Позивача на коефіцієнти підвищення не проводилось, про що проінформовано листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 27.02.2019 року № 15-К-142/03-13-1888.

При цьому Відповідачем зазначено, що враховуючи звернення працівників підприємства щодо відсутності коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення тарифних ставок, 28.08.2018 року в.о. заступника директора з економіки було направлено декілька листів щодо надання пропозицій можливого розміру коефіцієнта коригування для виконання підприємством обов`язку проведення коригування середньої заробітної плати працівників з урахування скрутного фінансового становища підприємства.

Відповідач, не отримавши відповіді на зазначені листі наказом в.о. директора порту №243 від 04.06.2019 «Про коригування середнього заробітку мобілізованим працівникам» застосував для цілей коригування з 01.03.2017 по 01.06.2019 року коефіцієнт – 1,03 до встановлених розмірів середньорічних годинних ставок та доплат мобілізованим працівникам підприємства.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За змістом ч.3 ст.94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст.97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Статтею 4 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів. Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Згідно ч.1 ст.14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом (ч.1 ст.15 Закону № 108/95-ВР).

Відповідно до ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики від 03 серпня 2005 року № 18-441-1 коефіцієнт на який необхідно прокоригувати виплати, що включаються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення тарифної ставки (окладу), встановлено працівнику після підвищення, на тарифну ставку (оклад), яку він мав до підвищення.

Суми середнього заробітку, які зберігаються за вищезазначеними працівниками, розраховуються згідно з положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок №100). Суми середнього заробітку не враховуються до заробітної плати для забезпечення її мінімального рівня.

Аналогічна позиція викладена в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 04.04.2006 р. №266/13/84-06 щодо коригування середньої заробітної плати, яка зберігається за відрядженим працівником.

За змістом п.2 п.10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток.

Отже, на госпрозрахункових підприємствах коригування заробітної плати провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Зазначена норма передбачає можливість госпрозрахункового підприємства у випадку скрутного фінансового стану дещо зменшити коефіцієнт коригування, але не позбавляє ці підприємства від коригування.

В листі Міністерства соціальної політики України від 11.01.2016 року № 11/13/84-16 «Щодо обчислення середньої заробітної плати» зазначено, що у випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулося у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток (у тому числі мобілізованому працівнику), за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

На Підприємство покладено обов`язок у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, здійснювати коригування на коефіцієнти підвищення.

Відтак, у 2016 році середня заробітна плата Позивача складала 6268 грн. (шість тисяч двісті шістдесят вісім гривень).

Підприємством з 01.03.2017 був застосований коефіцієнт 1,11 до встановлених середньорічних годинних тарифних ставок та доплат працівникам, а отже середня заробітна плата Позивача, з урахуванням вищевикладених норм права, повинна була коригуватися на зазначений коефіцієнт коригування.

З 01.03.2017 року середня заробітна плата повинна була нараховуватись Відповідачем у розмірі 6957,48 грн.

Різниця між фактично отриманими коштами у березні місяці 2017 року складає 689,48 грн., так само і в наступних – 689,48 гривень. З 01.09.2017 року – 01.03.2018 року дорівнює 8963,24 гривні.

Підприємством з 01.04.2018 року був застосований коефіцієнт 1,1 до встановлених середньорічних годинних тарифних ставок та доплат працівникам, а отже середня заробітна плата Позивача, з урахуванням вищевикладених норм права, повинна була коригуватися на зазначений коефіцієнт коригування.

З 01.04.2018 року середня заробітна плата повинна була нараховуватись Відповідачем у розмірі 7653,23 гривень.

Різниця між фактично отриманими коштами складає 1385,28 грн.

3 01.04.2018 року по 17.12.2020 року складає - 44328,96 гривень.

Таким чином загальна сума невиплачених грошових коштів Позивачу, з урахуванням застосованих коефіцієнтів до встановлених середньорічних годинних тарифних ставок та доплат працівникам в період з 01.03.2017 року по 30.11.2020 року складає 53292,2 гривень без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Щодо вимог про стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтями 2,3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159) відтворюють положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові від 19 грудня 2011 року (справа N 6-58цс11), а також у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16).

Згідно даних Держкомстату індекси інфляції в період з 01.03.2017 року по 01.04.2018 складають: 101,8; 100,9; 101,3; 101,6; 100,2; 99,9; 102,0; 101,2; 100,9; 101,0; 101,5; 100,9; 101,1.

Відповідно сума компенсації за цей період складає 1367,75 гривень.

Згідно даних Держкомстату індекси інфляції в період з 01.04.2018 року по 30.11.2020 складають: 100,80; 100,00; 100,00; 99,30; 100,00; 101,90; 101,70; 101,40; 100,80; 101,00; 100,50; 100,90; 101,00; 100,70; 99,50; 99,40; 99,70; 100,70; 100,70; 100,10; 99,80; 100,20; 99,70; 100,80; 100,80; 100,30; 100,20; 99,40; 99,80; 100,50; 101,00; 101,30

Відповідно сума компенсації за цей період складає 6558,99 гривень.

Отже, сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.03.2017 року по 17.12.2020 року складає 7926,74 гривні.

П.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Ч.1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, а позов підлягає задоволенню у повному обсязі, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про стягнення невиплачених грошових коштів при підвищенні тарифних ставок (окладів) з урахуванням коригування на коефіцієнти підвищення, - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму невиплачених грошових коштів при підвищенні тарифних ставок (окладів) з урахуванням коригування на коефіцієнти підвищення у розмірі 53292,20 без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7926,74 гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя