Рішення № 93761571, 03.12.2020, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/5068/20

2/214/2445/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 грудня 2020 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Прасолова В.М.

при секретарі - Шевченко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Меланчуком Ігорем Віталійовичем, до Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», про відшкодування моральної шкоди, суд, –

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Криворізький завод гірничого обладнання» (далі за текстом «ПАТ»), в якому просить: стягнути з ПАТ на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 141690 грн.00 коп.

В обґрунтування позову наводить наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючи протягом тривалого часу на ЗАТ «Криворізький завод гірничого обладнання», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Криворізький завод гірничого обладнання»: з 01.11.2001р. по 10.07.2002р. - на посаді плавильника металу та сплавів термообрубувальної дільниці; з 10.07.2002р. по 19.11.2002р. - на посаді слюсаря-ремонтника на гарячих дільницях; з 19.11.2002р. по 05.07.2006р. - на посаді старшого майстра термообрубувальної дільниці сталефасоноливарного цеху №3, виконував роботи, які внаслідок недосконалості технологічного процесу були пов`язані з важкою фізичною працею та умовами несприятливого мікроклімату. У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем отримано хронічне професійне захворювання. Згідно до п.п. 9, 10, 14 акту від 05.07.2006р., 21.06.2006 року Українським НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу, позивачу встановлено наступний основний діагноз: радикулопатія попереково-крижова з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями, больовим і периферичним нейросудинним синдромом, код М 54.1. Зазначає, що відповідно до п.17 акту від 05.07.2006р., причинами професійного захворювання позивача є - важка праця, несприятливий мікроклімат. Рівень фізичного перевантаження: статичне навантаження за участю м`язів тулуба і ніг - 220000 кг/с при гранично допустимих 130000 кг/с; маса підняття та переміщення вантажу - від|32 до 36 кг. до7% зміни при гранично допустимих до 30 кг; переходи, зумовлені технологічним процесом - 10,5 км за зміну, при нормі до 10 км за зміну. Важкість праці відноситься до III класу II ступеню шкідливості. Мікроклімат у приміщенні: Температура повітря - 11,8 °С - 15,2 °С при нормі від 15 °С до 25 °С; Інфрачервоне випромінювання - від 200 Вт/м2 до 2000 Вт/м2, при нормі 140Вт/м2. Відповідно до п.19 акту від 05.07.2006р., професійне захворювання отримано позивачем, внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку адміністрації відповідача, які порушили вимоги ст.13 Закону України «Про охорону праці». У зв`язку із заподіянням шкоди, позивач, 12.07.2006 року, вперше пройшов огляд медико- соціальною експертною комісією, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 30% та встановлено третю групу інвалідності, а також визначено потребу у санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні та виробах медичного призначення. 30.07.2007 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 30% та встановлено третю групу інвалідності, а також визначено потребу у санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні, ВМП, лікувальній фізичній культурі, масажі. 09.09.2008 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 30% та встановлено третю групу інвалідності, а також визначено потребу у санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні, виробах медичного призначення, ЛФК , масажі. 20.07.2010 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 30% та встановлено третю групу інвалідності, а також визначено потребу у санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні, ВМП, масажі. 14.09.2012 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 30% та встановлено третю групу інвалідності, а також визначено потребу у санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні, ВМП. 04.08.2015 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25% з 01.08.2015р. – безстроково, а також визначено потребу у забезпеченні лікарськими засобами та ВМП. Внаслідок вказаного хронічного професійного захворювання позивач постійно відчуває біль та обмеження об`єму рухів в попереково-крижовому відділі хребта та обмеження об`єму рухів в хребті, періодичний виражений біль в попереково-крижовому відділі хребта з віддачею в ноги, переважно в праву, при незначному фізичному навантаженні, нахилах, обертах, заніміння пальців правої ноги, відчуття слабкості в правій ступні і утруднену ходу, судоми в литкових м`язах ніг, періодичний головний біль, запаморочення, підвищення цифр артеріального тиску, відчуття серцебиття при фізичному навантаженні. Вказує, що тривалий процес лікування, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Вказане постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах позивача, який в тому числі не має можливості приділяти належної уваги своїй родині, своєму духовному та інтелектуальному розвитку. Відповідно до відомостей з анамнезу хвороби вказаних у виписці із медичної карти стаціонарного хворого №4931/1359 від 13.12.2019 року, зазначається, що останній раз позивач лікувався в н/в НД1 з 11.09.2018 по 25.09.2018р. з діагнозом: Радикулопатія L5, S1, S2 справа, фаза загострення, з вираженими статико-динамічними порушеннями, помірним парезом згиначів стопи, периферичним нейроваскулярним і больовим синдромом. За минулий рік стан здоров`я неодноразово погіршувався: 2 рази було виражене загострення захворювання. Останній раз погіршення 22.11.2019: посилився біль в хребті до гострого вираженого болю з віддачею в тазовий пояс, посилилась слабкість в правій нозі, більше порушена хода, неможливість рухів і ходи. Лікувався за місцем мешкання амбулаторно, щорічно санаторно-курортно. Був направлений в клініку інституту на стаціонарне лікування із загостренням захворювання. Аналогічні відомості про погіршення стану здоров`я позивача внаслідок професійного захворювання містяться і в інших виписках доданих до позову. Вважає, що перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання йому немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці й сторони відповідача. За таких обставин зі сторони відповідача, має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана позивачу ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання. Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15). При визначені розміру моральної шкоди завданої позивачу слід виходити з принципів розумності, виваженості та справедливості. В свою чергу, розумність - це дії, що здійснила б у конкретній ситуації людина, яка має нормальний, середній рівень інтелекту, знання та життєвий досвід. Принцип розумності — являє :собою зважене вирішення питання регулювання правових відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу), з урахуванням накопичених у суспільстві уявлень за даних історичних умов інтелектуальних можливостей, знань, досвіду з метою забезпечення справедливості, балансу інтересів в суспільстві. Отже, у даній справі, цілком розумним є оцінка грошового відшкодування завданої позивачу моральної шкоди з огляду на ступінь втрати працездатності, а також розмір мінімальної заробітної плати визначений ЗУ «Про державний бюджет на 2020 рік», а саме в 30 місячних розмірів мінімальної заробітної плати: 30 4723 грн. (місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року встановлений ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік») = 141 690 ( сто сорок одна тисяча шістсот дев`яносто) гривень. Виходячи із зазначеного розрахунку, враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань, переживань, істотність недоотриманих позивачем благ, внаслідок втрати працездатності та отриманого хронічного захворювання, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, розмір справедливого, домірного відшкодування порольної шкоди завданої позивачу повинен складати 141 690 ( сто сорок одна тисяча шістсот дев`яносто) гривень, що відповідає завданим позивачу стражданням і є достатнім для їх відшкодування. 30 жовтня 2019 року Верховним Судом за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі № 132/3235/16-ц визнано домірним грошове відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачу ушкодженням здоров ’я, у сумі 120 000 (сто двадцять тис.) грн. за умови безстрокової втрати ним професійної працездатності в ступені - 30 %. 14 листопада 2019 року Верховним Судом за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі № 522/3388/18 визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн, яке стягнуто з відповідача - роботодавця на користь позивача за умови втрати позивачем 75% працездатності. 12 грудня 2019 року Верховним Судому справі № 227/1240/17 ухвалено постанову, у якій, врахувавши ступінь фізичних і моральних страждань позивачки, їх тривалість і тяжкість, незворотність втрати, істотність вимушених змін у її житті, а також з урахуванням конкретних обставин у справі, і наслідків, що наступили, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка, підлягає 300 000,00 грн., що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які вона пережила та переносити. Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц колегія суддів визнала розумним, виваженим і справедливим стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди у сумі 275 000 грн. за умови, що позивачем втрачено 100 % працездатності. Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що «забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган». Враховуючи зазначені положення, Відповідач мав створити Позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими. Статтею 173 Кодексу законів про працю України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Згідно статті 237-1 КЗпІІ України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст.153, ст.173, ч.1 ст.237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. За змістом ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Установлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України. З огляду на положення ч.1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я. За ст. 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця). Конституційний Суд України в п. 4.1. свого Рішення від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 зазначив, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецедентну практику Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно ч.4 ст.10 Цивільно-процесуального Кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). Так рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України” Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства. Зокрема зазначають, що у цивільному праві України застосовується система генерального делікту, відповідно до якої всяке заподіяння шкоди передбачається протиправним і тягне обов`язок причинителя відшкодувати цю шкоду, якщо тільки він не доведе свою правомочність на його заподіяння. В даній справі позивачу спричинена моральна шкода, яка не може бути компенсована тільки констатацією факту професійного захворювання внаслідок неналежного виконання Відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці. Окрім цього, обов`язок доказування відсутності моральної шкоди в даній справі покладений на відповідача. Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від представника позивача до суду надійшла заява, в якій останній просить розгляд даної справи провести за його відсутністю та відсутністю позивача, позовну заяву задовольнити повністю з урахуванням мотивів наведені в ній.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, подавши заяву про розгляд справи без виклику відповідача з урахуванням його відзиву на позов. Також подала пояснення на позов (відзив), в яких навів наступне. Вважає вимоги представника позивача необґрунтованими та заперечує проти їх задоволення, з наступних підстав. Специфіка галузі полягає в тому, що відповідно до затверджених регламентів та проектів застосовуються такі технологічні процеси, які, на жаль, не можуть бути абсолютно безпечними та нешкідливими. Саме тому законодавець включив професії, у тому числі і плавильника металу та сплавів, і слюсаря ремонтника на гарячих дільницях до пільгового списку, що дає право на пенсію на пільгових умовах тощо. З метою зменшення шкідливого впливу факторів виробництва на працівників, ПРАТ «КЗГО» постійно вдосконалює технології, забезпечує працівників засобами індивідуального захисту, дбає про їх оздоровлення та медичне обстеження, навчає додатковим професіям. Але примусово перевести працівника на іншу роботу, з нешкідливими умовами праці роботодавець не мав та не має можливості, якщо працівник сам не бажає такої зміни. Отже, тривалість роботи працівника в шкідливих та важких умовах праці залежить лише від його вибору та не може бути безумовною підставою для відповідальності роботодавців. При укладанні з відповідачем трудового договору, відповідно до ст. 29 КЗпП України, позивача було ознайомлено під особистий підпис з умовами праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, при цьому ОСОБА_1 свідомо приймав наявні умови праці і усвідомлював можливість нанесення шкоди його здоров`ю. Тривалість роботи працівника у шкідливих умовах праці збільшує ризик професійного захворювання, і це насамперед, залежить від самого працівника, оскільки лише він сам несе відповідальність за наслідки свого вибору. У зв`язку з зазначеним, зазначає, що існує причинно-наслідковий зв`язок між професійним захворюванням і діями самого позивача, які виражаються у тривалому продовженні роботи в шкідливих умовах праці, хоча позивач мав можливість змінити умови праці, місце роботи, перекваліфікуватися на іншу спеціальність тощо. В свою чергу, відповідач не приховував важкість та шкідливість технологічного процесу, а більш того, відповідно до вимог законодавства, постійно застосовував заходи щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівника, шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, позитивного досвіду з охорони праці. Вказує, що представник позивача, не зазначає в позові, що позивач вільно та особисто погоджувався на створені умови праці та успішно проходив щорічні медичні огляди до встановлення у нього професійного захворювання. Звертає увагу, що примусової праці на ПРАТ ««КЗГО» не існує та останній не примушував позивача що до виконання своїх трудових обов`язків. Відповідач не порушував конституційного права позивача на належні, безпечні, здорові умови праці, передбачені с. 43 Конституції України. Позивач самостійно, на власний розсуд обрав місце роботи (роботу) з шкідливими умовами праці, яка, до речі, забезпечувала позивачеві не тільки достойну оплату праці в значно підвищеному розмірі, порівняно з працюючими особами в нормальних умовах праці, а й забезпечила позивачу: по-перше - право на зменшення пенсійного віку, по-друге- отримання пенсії за віком на пільгових умовах в значно вищому розмірі ніж працівники, зайняті на роботах з нормальними умовами праці. Зазначає, що факт свідомого обрання позивачем роботи з шкідливими умовами праці та робота впродовж тривалого часу очевидний та здійснений з метою отримання додаткових гарантій і пільг. За такої умови, покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування моральної шкоди за втрату професійної працездатності, отриманої внаслідок свідомих та зважених дій позивача, буде не тільки не обґрунтованим а й , що найменше, не логічним. Розмір моральної шкоди повинен бути визначений судом з урахуванням роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4, з подальшими змінами, " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Тож, при винесенні рішення, просить суд дотримуючись вимог законодавства щодо розумності, виваженості та справедливості судових рішень врахувати, що втрата професійної працездатності позивача встановлена за професійним захворюванням, складає 25 відсотків, а встановлення такого відсотку втрати професійної працездатності свідчить про те, що потерпілий може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю зі зниженням кваліфікації або із зменшенням обсягу виконуваної роботи або може у звичайних виробничих умовах продовжувати професійну діяльність нижчої кваліфікації відповідно до п. 2.13.5 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.06.2012 №420. Слід зазначити, що наразі суми відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності особи в розмірі 25 %, з огляду судових рішень, становлять приблизно 37-40 000 грн., а представник позивача заявивши про стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь позивача 141 690,00грн., не тільки перетворює цивільний процес на звичайний бізнес, а і порушує принципи розумності та справедливості і не лише відносно відповідача, але й відносно інших позивачів в аналогічній категорії справ, на користь яких було стягнено значно менші суми відшкодування. Тож, керуючись принципом розумної достатності, відповідач вважає розумною і справедливою суму до 40 тис. грн., враховуючи численні судові рішення з аналогічних справ, а за відсутності законодавчо визначених критеріїв розрахунку розміру суми відшкодування моральної шкоди саме усталена судова практика виступає орієнтиром, на який доводиться рівнятися і сторонам спору, і суду, а саме: Справа № 215/5677/19 Постановою Дніпровського апеляційного суду 26.02.2020р. залишено без змін рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рога від 28.12.2019р., яким стягнуто на користь Позивача 37 500грн, за умови 29 років стажу та 25 % втрати професійної працездатності. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рога від 30.04.2020р. стягнуто на користь позивача 38 000грн, за умови 6 років стажу та 25 % втрати професійної працездатності. Постановою Дніпровського апеляційного суду 18.03.2020р. залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рога від 14.01.2020р., яким стягнуто на користь Позивача 40 000грн, за умови 45 років стажу та 25 % втрати професійної працездатності. Вважає, що захист прав позивача не може бути перетворено на звичайний бізнес, адже за загальним принципом відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити до його навіть неістотного збагачення. Наполягає, що представник позивача необґрунтовано просить в позові стягнути з ПРАТ «КЗГО» 141 690,00 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів, оскільки: Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України. Статтями 162 та 163 ПК України визначено, хто є платниками податку на доходи фізичних осіб та визначено об`єкти оподаткування. Відповідно до ст. 164.1 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Статтями 164.1.1, 164.1.2 ПК України визначено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.? Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 р. № 466-ІХ (далі - Закон № 466) вніс зміни в оподаткування ПДФО, а саме підпункт "а" п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України доповнено словами, що не оподатковуються ПДФО відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. При цьому, згідно пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, на сьогодні це 18 892 грн., сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, та відповідно, у разі задоволення позову, ПРАТ "Центральний гірничо - збагачувальний комбінат" зобов`язаний утримати податок на доходи фізичних осіб із суми такого доходу та за рахунок Позивача, про що судом має бути зазначено в рішенні. Враховуючи вищевикладене, прошу суд врахувати наступне: Характер і обсяг фізичних, душевних та психічних страждань в позові зазначено формально, вони переписані з десятків аналогічних позовів («Позивач не має можливості приділяти належної уваги своїй родині; своєму духовному і інтелектуальному розвитку») тощо, при цьому ніяких реальних доказів страждань в позові не наведено; позивач працював понад 20 років у шкідливих та важких умовах праці, з яких лише 5 років - на ПРАТ «КЗГО»; позивач свідомо обирав роботу у шкідливих та важких умовах праці, розуміючи наслідки від цього, але обираючи певні пільги замість свого здоров`я; відшкодування моральної шкоди у розмірі 141 690,00 грн., заявлене у позові, є безпідставно завищеним, тим більше, що з аналізу судової практики по аналогічним справам видно і вище зазначено, що при втраті позивачами професійної працездатності у розмірі 25% сума стягнення становить значно менші суми.

У судовому засіданні дослідженні наступні письмові докази: виписки (а.с. 9-14), акт (а.с.15-17), виписки з історії хвороби (а.с. 18- 25), виписки із медичної картки (а.с. 26-31), виписка – епікріз (а.с. 32-45), копія трудової книжки ( а.с. 46-55).

Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами: виписки (а.с. 9-14), акт (а.с.15-17), виписки з історії хвороби (а.с. 18- 25), виписки із медичної картки (а.с. 26-31), виписка – епікріз (а.с. 32-45), копія трудової книжки ( а.с. 46-55), так як ці докази стосуються заявлених вимог, а саме роботи позивача у відповідача, умов роботи, виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені належні письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові та визнані належними і допустимими докази, є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

Позивач з 01.11.2001 року по 10.07.2002 року працював у відповідача на посаді плавильника металу та сплавів термобудувальної дільниці; з 10.07.2002 року по 19.11.2002 року працював на посаді слюсаря- ремонтника на гарячих дільницях; з 19.11.2002 року по 05.07.2006 року працював на посаді старшого майстра термообрубувальної дільниці сталефасоноливарного цеху №3 (а.с. 46-55).

Позивач виконував роботи, які внаслідок недосконалості технологічного процесу було пов`язані з важкою фізичною працею та умовами несприятливого мікроклімату. У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем було отримано хронічне професійне захворювання.

Відповідно до акту складеного 05.07.2006 року, комісія провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання (отруєння), а саме радикулопатія попереково- крижова з помірно вираженими статистико- динамічними порушеннями, больовими і переферичним нейросудинним синдромом. Причина професійного захворювання : важка праця, несприятливий мікроклімат. (а.с.15-17)

Позивач з знаходився в І неврологічному відділенні НДІ з 02.06. по 23.06.2006 року, скаржився на стійкий біль і обмеження рухів в шийному та поперековому відділах хребта, плечових, ліктьових і колінних суглобах, іррадіацію болю в праці руку і ногу, утруднення ходи, оніміння кінцівок, переважно правих, кашель, задишку при фізичному навантаженні, встановлено діагноз: радіоколупатія і попереково- крижова з помірно вираженими (2 ст. ) статикодіанимічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, що встановлено випискою з історії хвороби (а.с.18-19).

Позивач, знаходився в І неврологічному відділенні НДІ з 08.06. по 25.06.2007 року, скаржився на біль в попереково-крижовому та , в меншій мірі, шийному відділах хребта з іррадіацією в праву ногу та ділянку плечового поясу справа, почуття оніміння по зовнішній поверхні правої ступні, посмикування правого литкового м`язу, утруднену ходу, встановлено діагноз: радикулопатія і попереково-крижова з помірними порушеннями біомеханіки хребта, стійким больовим і периферичним нейроваскулярним синдромом. Захворювання професійне, що встановлено випискою з історії хвороби (а.с.20-21).

Позивач знаходився в І неврологічному відділенні НДІ з 26.05. по 10.06.2008 року, скаржився на біль в поперековому і шийному відділах хребта з віддачею в праву ногу та плечовий пояс справа, почуття оніміння в правій ступні, посмикування правого литкового м`язу, утруднену ходу, сухий кашель, встановлено діагноз: радикулопатія попереково-крижова з порушенням біомеханіки хребта 2-3 ст., переферичним нейроваскулярним і стійким больовим синдромом, що встановлено випискою з історії хвороби (а.с.22-23).

Позивач знаходився в І неврологічному відділенні НДІ з 18.09. по 05.10.2009 року, скаржився на біль в хребті з перевагою в поперековому відділі та іррадіацією в праву ногу і плечовий пояс справа, заніміння правої ступні і ІУ-У пальців правої кисті, посмикування правого литкового м`язу , сухий кашель, підвищення АТ, періодичний головний біль потиличної локалізації, біль в ділянці січового міхура, радикулопатія попереково-крижова в фазі загострення з вираженими статико-дінамічними порушеннями біомеханіки хребта, гіпотрофією перонеальної групи м`язів правої гомілки, переферичним нейроваскулярним і больовим синдромом, що встановлено виписками (а.с.24- 25).

Позивач з 08.06.2010 року по 22.06.2010 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою (а.с.26-28).

Позивач з 15.08.2011 року по 30.08.2011 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою (а.с.29-31).

Позивач з 12.06.2012 року по 22.06.2012 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою-епікризом (а.с.32-33).

Позивач з 11.07.2013 року по 25.07.2013 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою-епікризом (а.с.34-35).

Позивач з 09.06.2015 року по 23.06.2015 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою-епікризом (а.с.36-37).

Позивач з 08.06.2016 року по 21.06.2016 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою-епікризом (а.с.38-39).

Позивач з 25.10.2017 року по 08.11.2017 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою-епікризом (а.с.40-41).

Позивач з 11.09.2018 року по 25.09.2018 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою-епікризом (а.с.42-43).

Позивач з 29.11.2019 року по 13.12.2019 року проходив стаціонарне лікування, що встановлено випискою-епікризом (а.с.44-45).

21.06.2006 року позивачу встановлено безстроково третю групу інвалідності, визначена 30 % втрати працездатності, що встановлено довідками (а.с.9-14).

Причиною виникнення хронічного професійного захворювання позивача є важка праця, несприятливий мікроклімат, рівень фізичного перенавантаження: статичне навантаження за участю м`язів тулубу і ніг- 220000 кг/с при гранично допустимих 130000 кг/с; маса підняття та переміщення вантажу- від 32 до 36 кг. до 7% зміни при гранично допустимих до 30 кг.; переходи, зумовлені технологічним процесом – 10,5 км. за зміну, при нормі до 10 км. за зміну. Важкість праці відноситься до ІІІ класу ІІ ступеню шкідливості. Мікроклімат у приміщенні: температура повітря – 11,8 градусів- 15,2 градуси при нормі від 15 градусів до 25 градусів; інфрачервоне випромінювання- від 200Вт/м2 до 2000 Вт/м2, при нормі 140 Вт/м2, що підтверджується актом від 05.07.2006 року (а.с. 15-17).

До взаємин між сторонами належить застосувати норми Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про охорону праці», ЦК України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно з ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 237-1 цього ж Кодексу передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та Кодексу законів про працю України.

На час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вже не було передбачено обов`язку Фонду відшкодовувати позивачу моральної шкоди, то таку шкоду згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України позивачеві повинен відшкодовувати роботодавець, а, отже, відповідач.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, під моральною шкодою, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Суд приходить до переконання, що з дослідженого судом акту розслідування хронічного професійного захворювання, медичних документів, вбачається, що ПрАТ не було забезпечене дотримання гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а тому саме у зв`язку з порушенням роботодавцем прав позивача на належні, безпечні і здорові умови праці, настали негативні для позивача наслідки у вигляді погіршення здоров`я, виникнення професійних захворювань, які в свою чергу, потягнули за собою стійку втрату професійної працездатності на 65% та завдали моральних страждань позивачеві.

Суд вважає необґрунтованими та відкидає заперечення представника відповідача, які ґрунтуються на тому, що позивач був обізнаний про умови праці. При цьому, суд виходить з того, що створення належних умов праці є беззаперечним обов`язком роботодавця.

Суд вважає необґрунтованими та відкидає заперечення представника відповідача, згідно яких відповідач дотримувався вимог законодавства щодо безпечних умов праці. При цьому, бере до уваги, що наявність порушень законодавства про працю встановлена актом розслідування, яким підприємству запропоновано провести заходи щодо запобігання професійних захворювань, забезпечити постійний контроль за застосуванням засобів індивідуального захисту.

На підставі ст.ст. 15, 23 ЦК України позивач, як особа, яка зазнала фізичного болю та страждань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, та у зв`язку з протиправною поведінкою до неї самої, має право на відшкодування моральної шкоди, яка їй завдана.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суд, керуючись вимогами ст. 23 ЦК України, враховує такі критерії визначення її розміру, як ступінь вини підприємства, посадові особи якого не створили належних та здорових умов праці для позивача, внаслідок хронічного професійного захворювання позивач постійно відчуває біль та обмеження об`єму рухів в попереково-крижовому відділі хребта та обмеження об`єму рухів в хребті, періодичний виражений біль в попереково-крижовому відділі хребта з віддачею в ноги. Крім того, суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження всі обставини, на які посилався позивач, а саме, відсутності у позивача внаслідок захворювання можливості приділяти належної уваги своїй родині, своєму духовному та інтелектуальному розвитку. Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що розмір моральної шкоди, завданої позивачу, з урахуванням вимог розумності та справедливості, повинен бути визначеним у розмірі 40 000 гривень. З урахування положень ч.1 ст.1167 ЦК України ця моральна шкода повинна бути відшкодована відповідачем, діями якого, пов`язаними з порушенням прав позивача на безпечні умови праці, завдана моральна шкода.

Таким чином, суд вважає, що позивач обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернувся до суду до відповідача за захистом свого права.

Отже, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Також суд враховує, що часткове задоволення позову буду відповідати такому, передбаченому ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивача.

Відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, ст.ст.15, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 6, 9, 14, 39 Закону України «Про охорону праці», ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 133, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , до приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання», код ЄДРПОУ 31550176, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Заводська, 1- задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» на користь ОСОБА_1 40 000 грн. 00 коп. у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» в дохід держави 840 грн. 80 грн. у рахунок сплати судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М. Прасолов