Вирок № 93761294, 23.12.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1760/17

№ 1-кп/183/89/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої Крохмалюк І.П.,

секретаря судового засідання Нікітіної К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження, внесене 28.12.2012 року до ЄРДР за № 12012040000000155, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, РНОКПП – НОМЕР_1 ,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю:

прокурора Супруна М.О.,

захисника Товстого К.А.,

потерпілого ОСОБА_2 ,

представника потерпілого Круглого В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2012 року приблизно о 20.55 годині водій ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_3 , здійснював рух по вулиці Сучкова в м. Новомосковську Дніпропетровської області, зі сторони м. Дніпро в сторону вул. Гетьманської м. Новомосковська Дніпропетровської області.

Під час руху по вул. Сучкова в м. Новомосковську Дніпропетровської області, навпроти будинку № 34 водій автомобіля «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 10 лютого 2012 року приблизно о 21.00 годині не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, проявляючи злочинну самовпевненість, але легковажно розраховуючи на відвернення наслідків, маючи об`єктивну можливість виявити на пішохідному переході пішохода ОСОБА_4 , який рухався зліва направо відносно напрямку його руху, не зменшив швидкості руху керованого ним автомобіля та не зупинився, щоб надати дорогу пішоходу, в результаті чого здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_4 .

Своїми діями водій ОСОБА_1 грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3.(б), 18.1. Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:

п.1.3. «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;

п.1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п.2.3.(б): «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п.18.1. «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».

Внаслідок дорожньо-транспортної події пішоходу ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми: забійна рана в правій надбрівній ділянці; синця на верхній та нижній повіці правого ока; саден в правій надбрівній ділянці, на верхній повіці правого ока, в правій виличній ділянці; крововиливу під м`якими покривними тканинами голови; перелому кісток основи черепу; крововиливу під твердою мозковою оболонкою; крововиливу під м`якими мозковими оболонками та в речовині головного мозку та мозочку; набряку мозкових оболонок та речовини головного мозку і мозочку. Саден на передньо-внутрішній поверхні правого колінного суглобу, на передньо-внутрішній поверхні у верхній третині правої гомілки, на передній поверхні лівого колінного суглобу, на передньо-внутрішній поверхні у нижній третині обох гомілок. Синців на передньо- внутрішній поверхні правої гомілки, на внутрішній поверхні у верхньо-середній третині лівої гомілки, на внутрішній поверхні лівого стегна. Перелому 2, 3, 4, 5-го ребер ліворуч по середньо – ключичній лінії, без пошкодження пристінкової плевр и; перелому 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9-го ребер праворуч по середньо-пахвовій лінії, без пошкодження пристінкової плеври, перелому правої ключиці у середній третині; перелому правої малогомілкової кістки на 32 см вище від підошовної поверхні стоп; перелому голівки правої малогомілкової кістки; перелому правої великогомілкової кістки на 27,5 см вище від підошовної поверхні стоп; крововиливів у м`яких тканинах по передньо-внутрішній поверхні у верхньо-середній третині правої гомілки, по задньо-внутрішній поверхні лівої гомілки у верхній третині та навколо всіх переломів. Великовогнищевого крововиливу у паренхімі одного із наднирників.

Смерть ОСОБА_4 наступила від відкритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась переломом кісток основи черепу, крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку та мозочку, клінічний перебіг якої протікав з розвитком гнійного менінгіту та двобічної застійної бронхопневмонії, що ускладнилась загальною інтоксикацією організму.

Виявлені ушкодження у сукупності мають ознаки тяжких тілесних пошкоджень та знаходяться у причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 07.00 годині в приміщенні «Обласної клінічної лікарні імені Мечникова» м. Дніпропетровська.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не визнав та показав, що 10.02.2012 року приблизно о 20.40 годині він їхав за кермом автомобіля по вул. Сучкова. Перед пішохідним переходом він трохи загальмував, щоб пропустити пішоходів, але не зупинявся. Тримався ближче до правої частини смуги руху. Коли він почав рухатися далі зі швидкістю приблизно 60 км/год., через приблизно за 15 метрів після пішохідного переходу справа наліво по відношенню його руху, вибіг чоловік. Він хотів змінити напрямок руху в лівий бік, але назустріч їхала фура, яка стала сигналити, оскільки на дорозі було слизько. Він збив чоловіка правою стороною свого автомобіля. Спочатку чоловік впав на лобове скло, після чого скотився на дорогу. Після удару він вийшов з автомобіля, побачив на асфальті чоловіка, а поруч була шапка. Він підклав шапку під голову чоловіка. Від останнього він відчув запах алкоголю. Першу допомогу йому не надавав, оскільки був у стресовому стані. Після цього він викликав швидку допомогу та міліцію. Коли приїхали працівники міліції, вони сказали, щоб він убрав свій автомобіль з проїжджої частини, оскільки було слизько та інші автомобілі не могли нормально рухатися. Швидка допомога забрала чоловіка. Він домовився, тому чоловіка перевели до лікарні ім. Мечникова. Все лікування він сплатив за чеками. Крім того, дав кошти на поховання дружині загиблого.

В судовому засіданні були досліджені докази вини обвинуваченого ОСОБА_1 , а саме:

-показання потерпілого ОСОБА_2 , надані ним під час судового розгляду, про те, що 11.02.2012 року йому зателефонувала колишня співмешканка брата та повідомила, що на пішохідному переході збили брата, та він в реанімації. Він поїхав до брата, того ж дня брата перевезли до лікарні ім. Мечникова. ІНФОРМАЦІЯ_2 його брат помер. Про механізм ДТП йому відомо з матеріалів провадження. ОСОБА_1 надавав допомогу на лікування брата через посередника, суми, які були зазначені у чеках;

-показання свідка ОСОБА_5 , надані ним в судовому засіданні про те, що 10.02.2012 року ввечері йшов сніг чи дощ. Він проходив по вул. Сучкова м. Новомосковська біля автобусної зупинки. Із-за павільйону вистрибнув чоловік, пробіг біля нього та зачепив його сина. Він зробив тому чоловіку зауваження, але той побіг далі, після чого він відволікся на свого сина та почув удар. Коли на звук повернувся, то побачив автомобіль ОСОБА_1 та людину на дорозі. Це було поза пішохідним переходом. Він тоді вирішив, що збита особа – це той чоловік, який пробігав біля нього. З ОСОБА_1 він разом працював з 1999 до 2002 року. Його сину було тоді 5 років. Він того дня ходив у магазин «Варус», а чоловік вийшов праворуч по відношенню до них, але звідки конкретно, він не може сказати. Син ішов праворуч від нього. Від них до автомобіля ОСОБА_1 було приблизно 10-15 метрів. Він не підходив до збитого, оскільки разом з ним була мала дитина. Він одразу зателефонував ОСОБА_1 , але він не відповідав. У ОСОБА_1 автомобіль марки «Мазда» жовтого кольору. Потерпілий був одягнений у одяг темного кольору. Тіло лежало ближче до тротуару. Момент, коли чоловік вийшов на дорогу, він не бачив;

-показання свідка ОСОБА_6 , надані нею під час судового розгляду про те, що вона їхала з роботи приблизно о 20.00-21.00 годині у маршрутному автобусі. Біля пошти вона почула від людей, що збили чоловіка на пішохідному переході. Про те, що це був її знайомий, вона дізналася від ОСОБА_2 . Вона бачила тіло, яке було праворуч від неї, пішохідний перехід приблизно за 2 метри, майже посередині. Чоловік був одягнений у верхній одяг, шарф;

-показання свідка ОСОБА_7 , наданим під час судового розгляду про те, що у 2012 році він виїжджав в якості лікаря на ДТП. Вони підійшли та забрали чоловіка. Виїжджали на вул. В.Ковалівка. Чоловік лежав на проїзній частині дороги поза межами пішохідного переходу. Потерпілий перебував без свідомості. Чоловік знаходився правіше від вулиці В.Ковалівка у м. Новомосковську;

- показання свідка ОСОБА_8 , яка в судовому засіданні показала про те, що покійний був її співмешканцем до 2009 року, протягом приблизно 10 років. Він був нормальною людиною, донором крові. Але у нього помер син, тому він став зловживати спиртними напоями. Вона з цим боролася 10 років, але у 2009 році він пішов на роботу та тривалий час не повертався. Вона пішла до нього за місцем реєстрації, де він був разом з іншими людьми, вживали спиртні напої. Вона залишила їх та пішла звідти. Через деякий час він витратив усі гроші та намагався повернутися до неї, втратив роботу. 7-8 лютого 2012 року вона зустріла покійного біля магазину «Варус» та сказала, щоб він знаходився вдома, оскільки прийдуть встановити лічильник. Вона прийшла 09.02.2012 року до квартири, де покійний випивав приблизно до 17.00 години. Вона пішла до своєї матері. О 01.00 годині їй зателефонувала ОСОБА_9 та сказала, що ОСОБА_4 у реанімації. Вона з онукою прибігла до лікарні. Їй сказали, що ОСОБА_1 за все заплатив. Приблизно 11.02.2012 року вона побачила ОСОБА_1 , який організовував перевезення ОСОБА_4 в іншу лікарню – ім. Мечникова. Супроводжував його ОСОБА_2 . Вона привезла речі для покійного. Вона забрала речі, в які був одягнений під час аварії ОСОБА_4 , а саме: сіре пальто, шапка норкова, шарф, чоботи, штани темно-сірого кольору, джемпер. Вона принесла їх додому, після чого потерпілий зателефонував і спитав, де речі. Потім працівники міліції забрали ці речі. ОСОБА_9 їй сказала, що вона послала ОСОБА_4 за сигаретами та горілкою, він проходив по пішохідному переходу та його збила машина. В лікарні вона бачила ОСОБА_4 , у нього обличчя було в синцях, нога вивернута;

- постанова про порушення кримінальної справи від 10.02.2012 року

(т. 2, а.п. 134);

- протоколи огляду місця дорожньо-транспортної події від 10.02.2012 року та 30.03.2016 року, під час проведення якого було оглянуто місце ДТП, а також схема до протоколу огляду місця ДТП. Протокол додаткового огляду місця події від 11.02.2012 року

(т. 2, а.п. 136-140, 141, 146-147, т. 3, а.п. 85-86);

- протокол огляду та перевірки технічного стану транспорту від 10.02.2012 року, під час проведення якого за присутності водія ОСОБА_1 та понятих було оглянуто транспортний засіб «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_2

(т. 2, а.п. 142-143);

- висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складений о 22.20 годині 10.02.2012 року за № 39, відповідно до якого було оглянуто ОСОБА_1 та ознак сп`яніння не виявлено

(т. 2, а.п. 144);

- водійське посвідчення, серії НОМЕР_3 , видане 28.11.1981 року на ім`я ОСОБА_1

(т. 2, а.п. 145);

- постанова від 20.02.2012 року про визнання речовим доказом автомобіля марки «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який передано на зберігання на територію Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області

(т. 2, а.п. 151);

- висновок судово-медичної експертизи за фактом смерті ОСОБА_4 № 353/63-Е від 24.04.2012 року та акт судово-медичного дослідження трупа № 353 від 14.03.2012 року, відповідно до яких при експертизі трупа встановлено тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми: забійна рана в правій надбрівній ділянці; синця на верхній та нижній повіці правого ока; саден в правій надбрівній ділянці, на верхній повіці правого ока, в правій виличній ділянці; крововиливу під м`якими покривними тканинами голови; перелому кісток основи черепу; крововиливу під твердою мозковою оболонкою; крововиливів під м`якими мозковими оболонками та в речовині головного мозку та мозочку; набряку мозкових оболонок та речовини головного мозку і мозочку; гнійного менінгіту; двобічної застійної бронхопневмонії. Саден на передньо-внутрішній поверхні правого колінного суглобу, на передньо-внутрішній поверхні у верхній третині правої гомілки, на передній поверхні лівого колінного суглобу, на передньо-внутрішній поверхні у нижній третині обох гомілок. Синців на передньо-внутрішній поверхні правої гомілки, на внутрішній поверхні у верхньо-середній третині лівої гомілки, на внутрішній поверхні лівого стегна. Перелому 2, 3, 4, 5-го ребер ліворуч по середньо – ключичній лінії, без пошкодження пристінкової плеври; перелому 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9-го ребер праворуч по середньо-пахвовій лінії, без пошкодження пристінкової плеври, перелому правої ключиці у середній третині; перелому правої малогомілкової кістки на 32 см вище від підошовної поверхні стоп; перелому голівки правої малогомілкової кістки; перелому правої великогомілкової кістки на 27,5 см вище від підошовної поверхні стоп; крововиливів у м`яких тканинах по передньо-внутрішній поверхні у верхньо-середній третині правої гомілки, по задньо-внутрішній поверхні лівої гомілки у верхній третині та навколо всіх переломів. Великовогнищевого крововиливу у паренхімі одного із наднирників.

Виявлені при дослідженні трупа ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми прижиттєві, виникли задовго до настання смерті від дії тупого твердого предмету (предметів) або при ударі об такий (такі), можливо в термін та за обставин, вказаних у постанові (10.02.2012 року травмований в умовах дорожньо-транспортної події), відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до настання смерті.

Решта виявлених при дослідженні трупа вищеописаних ушкоджень прижиттєві, виникли задовго до настання смерті від дії тупого твердого предмету (предметів) або при ударі об такий (такі), можливо в термін та за обставин, вказаних у постанові (10.02.2012 року травмований в умовах дорожньо-транспортної події).

Згідно з медико-криміналістичним дослідженням фрагмента правої великогомілкової кістки з трупа встановлено: ушкодження є повним поперечним переломом діафіза кістки (по типу «бампер-перелому»), спричиненим з великою силою (великою швидкістю дії), маючим значну масу та жорстку конструкцію, тупим твердим предметом, що діяв у напрямку з права на ліво та декілька з переду назад.

Враховуючи характер, локалізацію та механізм утворення тілесних ушкоджень, усі вони можуть відповідати фазам автомобільної травми: удар виступаючими частинами автомобіля, що рухався, закидання тіла на автомобіль, відкидання тіла на дорожнє покриття з послідуючим ударом та ковзанням по ньому.

Смерть ОСОБА_4 наступила від відкритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась переломом кісток основи черепу, крововиливами під оболонки та в речовину головного мозку та мозочку, клінічний перебіг якої протікав з розвитком гнійного менінгіту та двобічної застійної бронхопневмонії, що ускладнилась загальною інтоксикацією організму.

Беручи до уваги характер, локалізацію та механізм утворення тілесних ушкоджень, можливо, що первинний контакт виступаючих частин автомобіля, що рухався, відбувся з правою бічною поверхнею тіла, з напрямком травмуючої сили з права на ліво та декілька з переду назад.

При судово-імунологічному дослідженні крові з трупа встановлено групу О з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В. За життя страждав на атеросклероз судин мозку, серця, аорти

(т. 2, а.п. 152-153, 154-159);

- протокол додаткового огляду та перевірки технічного стану транспорту від 28.05.2012 року, під час проведення якого за присутності понятих було оглянуто транспортний засіб «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_2 , а також фототаблиця до протоколу

(т. 2, а.п. 160, 161-164);

- схема пішохідного переходу по вул. Сучкова (перехід від будівлі пошти за адресою: вул. Сучкова, 34 м. Новомосковська Дніпропетровської області), на протилежну сторону дороги

(т. 2, а.п. 166);

- висновок комісійної судово-медичної експертизи № 224 від 16.08.2012 року, відповідно до якого встановлено тілесні ушкодження, описані у первинному судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_4 (Акт № 353), а також дрібнозерниста дистрофія паренхіматозних органів. Крапкові та плямисті крововиливи під плевру легень і епікард. У порожнинах серця та великих судин темно-червоні згортки крові. Гіпертрофія міокарда. Нестенозуючий коронаросклероз. Негостро виражений атеросклероз судин мозку, аорти. Рідкий стан крові, повнокров`я внутрішніх органів.

Характер, локалізація, об`єм ушкоджень виявлених на тілі потерпілого відповідає комплексу ушкоджень, характерних для автомобільної травми, внаслідок фронтального зіткнення легкового транспортного засобу.

Первинний динамічний контакт (удар) діяв у передньо-внутрішню частину правої гомілки.

Потерпілий в момент контакту знаходився у вертикальному (або близькому до такого) положенні з опорою на праву кінцівку.

Наявність ушкоджень на правій кінцівці у вигляді переломів обох кісток правої гомілки, крововиливів та відсутність подібних пошкоджень на лівій кінцівці свідчить про опору потерпілого на праву кінцівку при вільній лівій, що може свідчити про динаміку ходи.

Локалізація ушкоджень, характер та об`єм свідчать про те, що потерпілий перетинав дорогу в косому напрямку, близькому до зустрічного напрямку.

Враховуючи локалізацію ушкоджень, дані обставин ДТП про місцезнаходження потерпілого та інші дані кримінальної справи, потерпілий міг прямувати в напрямку будинку АДРЕСА_2 . А також чотири фототаблиці до комісійного висновку експерта

(т. 2, а.п. 167-188, 189-192);

- висновок комісійної судово-медичної експертизи № 642-КЭ/2012/пп від 25.01.2013 року, відповідно до якого ушкодження на тілі ОСОБА_4 утворилися від дії тупих твердих предметів, в результаті наїзду легкового автомобіля на пішохода.

В момент первинного контакту з автомобілем марки «Мазда 626», який рухався, пішохід знаходився у вертикальному або близькому до нього положенні, у стані кроку (ліва нижня кінцівка попереду, права позаду), з переважною опорою на праву нижню кінцівку та був звернений правою боковою поверхнею тіла до передньої частини транспортного засобу. На розташування пішохода в стані кроку, що властиво для знаходження його у русі, вказує характер та локалізацію ушкоджень на нижніх кінцівках. Первинний ударний вплив (можливо бампером автомобіля), що призвело до закритого перелому кісток правої гомілки, було нанесено по її передньо-зовнішній поверхні, на що вказує характер відламків, а потім стався контакт автомобіля з внутрішньою поверхнею лівого стегна, внутрішньою та передньо-внутрішньою поверхнею лівої гомілки.

Після первинного контакту сталося падіння потерпілого на автомобіль, з одночасним деяким розворотом його тіла навколо вертикальної осі у напрямку ходу годинникової стрілки. В результаті співудару об деталі кузова автомобіля утворилися: відкрита черепно-мозкова травма, переломи ребер справа, перелом правої ключиці. Потім тіло потерпілого ОСОБА_4 було скинуто з автомобіля на дорожнє покриття з ударом і ковзанням по ньому, внаслідок чого виникли інші ушкодження.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 в момент дорожньо-транспортної пригоди, знаходячись у русі, був звернений правою бічною поверхнею тіла до передньої частини автомобіля, що рухається, отже, він міг перетинати проїжджу частину зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу, як показує ОСОБА_10 при допиті в якості свідка 31.05.2012 року

(т. 2, а.п. 201-215);

- висновок судово-медичної експертизи речових доказів № 561-МК/642/КЭ від 15.01.2013 року та висновок судово-медичної експертизи речових доказів № 5/90-мк від 02.02.2015 року, відповідно до яких на пальті встановлені розриви по швах підкладки: по шву пройми правого рукава в передньому відділі; по шву пройми рукава в задньому відділі; по правому плечовому шву. На поверхнях пальта виявлені сліди засохлої буро-червоної речовини, схожої на кров, розташовані в області коміра справа з переходом на правий лацкан у вигляді поверхневих просочувань тканин, мазків. Під ними такі ж сліди у вигляді просочування, патьоків, затікань у складки виявлені на спинці у верхньому відділі праворуч, по ходу плечового шва, що триває у шов реглана рукава, в середній частині по задній поверхні правого рукава, на спинці справа. В зоні розташування слідів, схожих на кров, по задній поверхні коміра справа, зі сторони спинки справа та частково правого плечового шва виявлені прилиплі множинні дрібні частки скла невизначеної форми.

Розриви по швах підкладки утворилися від перерозтяження пришивних ниток швів і могли виникнути в умовах дорожньо-транспортної пригоди в результаті наїзду транспортного засобу на пішохода. За наявними даними, без дослідження інших предметів одягу і взуття, встановити, якій фазі пошкоджень механізму дорожньо-транспортної пригоди відповідають зазначені ушкодження пальта, не представляється можливим. Однак, з огляду на виявлення в зоні розривів по швах пальта, що прилипли до слідів, схожим на кров, множинних часток скла, можна припустити утворення цих розривів при закиданні тіла потерпілого на капот рухомого транспортного засобу і ударі правою половиною тіла об його поверхні і деталі, а областю голови - об лобове скло, після чого утворилися поранення, які кровоточили і сліди крові з частками скла на одязі.

На зовнішній боковій поверхні правого черевика та на внутрішній боковій поверхні лівого розташовані ділянки тертя матеріалу, які виникли внаслідок сковзання по твердій жорсткій поверхні, такою поверхнею могло бути дорожнє покриття. Знайдені поперекові складки – залами матеріалу на передній поверхні обох черевиків носять експлуатаційний характер і виникли внаслідок численних згинань черевика під час ходи

(т. 2, а.п. 217-224; т. 3, а.п. 50-54 );

- протокол проведення слідчого експерименту від 04.04.2013 року за участі свідка ОСОБА_11 , потерпілого ОСОБА_2 , спеціаліста та понятих, під час проведення якого свідок ОСОБА_11 розповів про обставини ДТП, а також план-схема та фототаблиця до протоколу слідчого експерименту

(т. 2, а.п. 225-228, 229, 230-235);

- протокол проведення слідчого експерименту від 17.04.2013 року за участі свідка ОСОБА_10 та понятих, під час проведення якого свідок ОСОБА_10 розповів про обставини ДТП, а також схема та фототаблиця до протоколу проведення слідчого експерименту

(т. 3, а.п. 1, 2, 3-4);

- протокол додаткового огляду від 30.10.2013 року, під час проведення якого за участі спеціалістів оглянуто автомобіль «MAZDA 626»

(т. 3, а.п. 5-6);

- висновок комплексної комісійної судово-медичної, транспортно-трасологічної та судово-автотехнічної експертизи № 217 від 20.11.2013 року та висновок комплексної судово-медичної, судово-автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 2357/2358-13 від 16.12.2013 року, відповідно до яких локалізація виявлених у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень в області нижніх кінцівок свідчать, що в момент наїзду первинний динамічний контакт (удар) був частковою передньо-правою поверхнею – частиною бампера з передньо-бічною поверхнею правої ноги потерпілого, який знаходився у вертикальному (або близькому до такого) положенні, права нога була попереду від лівої, що підтверджується характером та локалізацією переломів правої гомілки, наявністю садна на передньо-внутрішній поверхні правого колінного суглобу на відстані 41 см від опорної поверхні; на передньо-внутрішній поверхні у верхній третині правої гомілки на відстані 34 см від опорної поверхні; на передній поверхні лівого колінного суглобу на відстані 45,5 см від опорної поверхні; синець на передньо-внутрішній поверхні правої гомілки на відстані 24,3 см від опорної поверхні; синець на внутрішній поверхні у верхньо-середній третині лівої гомілки на відстані 24,5 см від опорної поверхні; синець на внутрішній поверхні стегна на відстані 52 см від опорної поверхні.

Враховуючи весь комплекс ушкоджень області голови, тулубу та правої нижньої кінцівки, а саме забійна рана у правій скронево-тім`яній ділянці, перелом кісток основи черепу, який починався на правій скроневій кістці, що мав напрямок справа наліво декілька спереду назад косо-поперечно, прямий перелом середньої третини правої ключиці, прямі переломи 1-9-го ребер праворуч по середньо-пахвовій лінії, перелом правої великогомілкової кістки, який виник від травматичної дії, що діяла в напрямку справа наліво та декілька спереду назад, дає можливість комісії експертів вказати, що пішохід ОСОБА_4 рухався справа наліво відносно автомобіля марки «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Характер переломів кісток правої гомілки, наявність саден та синців на обох нижніх кінцівках свідчить про локалізацію первинного контакту в передньо-бічну поверхню правої гомілки.

Механізм наїзду автомобіля на пішохода складався з 4-х послідовних фаз, які були вказані в комісійному висновку експерта № 224 від 16.08.2012 року.

Наявність тілесних ушкоджень, їх характер на правій та лівій нижніх кінцівках свідчать про те, що в момент первинного контакту права нижня кінцівка була попереду від лівої, тобто кінцівки знаходилися у шаговому положенні.

По виявленим ушкодженням можливо лише вказати, що динамічний контакт (удар) автомобіля, який рухався, був достатній для виникнення встановлених тілесних ушкоджень.

Напрямок руху пішохода, заданий постановою слідчого за показаннями свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , співпадає з наведеними висновками. З технічної точки зору, задані варіанти розвитку механізмів ДТП за показаннями свідків, за певних умов, могли мати місце і використовувалися в якості вихідних даних при дослідженні.

Що стосується показань свідка ОСОБА_10 в частині напрямку руху пішохода, то вони суперечать відповіді на питання № 2 висновку № 217 від 20.11.2013 року, а тому в цій частині вони не можуть бути використані в якості вихідних даних при дослідженні. Показання свідка ОСОБА_10 відносно швидкості руху автомобіля та розташування місця наїзду не суперечать технічному смислу, а тому, з технічної точки зору, за певних умов могли мати місце і були використані в якості вихідних даних при дослідженні. Аналізуючи весь комплекс показань свідка ОСОБА_12 стосовно обставин розвитку ДТП слід відмітити, що зазначені у фабулі питання обставини (силует людини, яка пройшла біля нього та встигла закінчити перехід, наїзд був здійснений автомобілем «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_2 , керованим ОСОБА_1 , на людину, яка закінчувала перехід зі сторони будинку АДРЕСА_3 ) не відповідають напрямку руху пішохода, зафіксованому у протоколі допиту свідка ОСОБА_12 та заданому постановою слідчого варіанті за показаннями ОСОБА_12 .

У протоколі допиту свідка ОСОБА_11 від 29.08.2012 року не міститься будь-яких свідчень відносно проміжку часу «між тим, коли свідок ОСОБА_11 , дивлячись в далечінь, побачив силует людини, яка пройшла біля нього…», та наїздом на пішохода.

В заданій постановою дорожній обстановці водій ОСОБА_1 , здійснюючи рух в межах населеного пункту, в темну пору доби, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 12.2; 12.3; 12.4; 18.1 Правил дорожнього руху України.

За умов необмеженої видимості водій ОСОБА_1 міг здійснювати рух з максимально допустимою в населених пунктах швидкістю 60 км/год, тобто в його діях невідповідностей вимогам п. 12.2 Правил дорожнього руху України не вбачається.

При заданих постановою величинах швидкості руху автомобіля 50…60 км/год, за показаннями ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , в діях водія ОСОБА_1 невідповідностей вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху України не вбачається.

При заданій постановою величині швидкості руху автомобіля 90 км/год за показаннями свідка ОСОБА_11 , в діях водія ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху України.

При заданих постановою за показаннями свідка ОСОБА_10 вихідних даних відносно темпу руху пішохода та розташування місця наїзду відносно правого краю проїзної частини по напрямку руху автомобіля, експертним шляхом визначити відстань, на якій розташовувався автомобіль «MAZDA 626», від місця наїзду не надається можливим, оскільки напрямок руху пішохода не відповідає відповіді на питання № 2 висновку № 217 від 20.11.2013 року.

При заданому постановою слідчого механізмі ДТП за показаннями свідка ОСОБА_11 водій автомобіля «MAZDA 626» ОСОБА_1 не мав технічної можливості запобігти наїзду на пішохода і в даному варіанті в діях водія ОСОБА_1 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли б знаходитись у причинному зв`язку з наїздом на пішохода, не вбачається

(т. 3, а.п. 7-31, 32-48);

- висновок комплексної медико-автотехнічної експертизи за матеріалами кримінального провадження за фактом смертельного травмування ОСОБА_4 № 74/14/2612/2613/15-52 від 18.02.2015 року, відповідно до якого ОСОБА_4 в момент зіткнення з транспортним засобом перебував у вертикальному чи наближеному до нього положенні, а первинний контакт з його виступаючими частинами відбувся в ділянці зовнішньої поверхні правої та задньо-внутрішньої поверхні лівої гомілок. В подальшому тіло правим боком було закинуто на капот та в пройом правої частини вітрового скла та в останню фазу впало на полотно дороги.

Зважаючи на характер ушкоджень пішохода та пошкоджень на транспортному засобі, слідів тертя матеріалу на зовнішній боковій поверхні правого черевика та на внутрішній боковій поверхні лівого, загалом ОСОБА_4 міг переміщуватися по відношенню до руху автомобіля зліва направо. В той же час, на підошвах взуття ОСОБА_4 не відобразилися видоспецифічні ознаки ковзання, а тому встановити, стояв він чи рухався в момент контакту з автомобілем не можливо

(т. 3, а.п. 55-72);

- лист головного лікаря КЗ «Новомосковська ЦМЛ» ДОР», згідно з яким ОСОБА_1 було проведено 10.02.2012 року обстеження алкотестером «Алкоскан». Висновок: тверезий. Аналіз крові на вміст алкоголю не проводився

(т. 3, а.п. 73);

- речові докази у вигляді одягу та взуття ОСОБА_4 , які передано до камери зберігання речових доказів Новомосковського ВП ГУНП у Дніпропетровській області

(т. 3, а.п. 74);

- висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 3272/3273/15-52 від 30.04.2015 року, відповідно до якого враховуючи вказану слідову інформацію (кінцеве положення автомобіля «MAZDA 626» та розташування бурої плями і фрагменту бамперу даного транспортного засобу), а також локалізацію пошкоджень автомобіля «MAZDA 626», місце наїзду даного автомобіля на пішохода ОСОБА_4 могло знаходитись перед початком зафіксованої слідової інформації.

Пояснення водія автомобіля «MAZDA 626» ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_5 в частині вказаного ними напрямку руху пішохода ОСОБА_4 безпосередньо перед пригодою (справа наліво відносно напрямку руху автомобіля «MAZDA 626») не спроможні з технічної точки зору.

В даній дорожній обстановці за наведених в технічно спроможній версії розвитку події параметрів зближення автомобіля «MAZDA 626» та пішохода ОСОБА_4 , водій ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на вказаного пішохода шляхом застосування екстреного гальмування керованого ним транспортного засобу.

В даній дорожній обстановці, що викладена в матеріалах справи, враховуючи викладені в технічно спроможній версії розвитку даної події параметри зближення автомобіля «MAZDA 626» та пішохода ОСОБА_4 , водій ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 12.2, 18.1 Правил дорожнього руху України.

Немає підстав технічного характеру вважати дії водія автомобіля «MAZDA 626» ОСОБА_1 такими, що суперечили вимогам п. 12.2 Правил дорожнього руху України.

З технічної точки зору дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України та вказана невідповідність знаходиться в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди

(т. 3, а.п. 77-84);

- витяг з кримінального провадження, внесеного 28.12.2012 року за № 12012040000000155 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України

(т. 3, а. п. 87);

- повідомлення головного лікаря КЗ «Новомосковська ЦМЛ» ДОР», відповідно до якого 10.02.2012 року о 21.20 годині автомобілем швидкої допомоги було доставлено невідомого постраждалого в реанімаційне відділення, де пізніше йому було встановлено особу – ОСОБА_4 , 1960 року народження. Медична карта стаціонарного хворого № 269. При госпіталізації йому проводився аналіз крові на алкоголь. Результат аналізу крові: позитивний, наявність алкоголю в крові 1,61 проміле. Копія хіміко-токсикологічного аналізу

(т. 4, а.п. 37);

- повідомлення головного лікаря КЗ «Новомосковська станція швидкої медичної допомоги» ДОР» про те, що 10.02.2012 року о 21.10 годині в районі будинку № 34 по вул. Сучкова м. Новомосковська Дніпропетровської області було надано медичну допомогу лікарем ОСОБА_7 та фельдшером ОСОБА_13 невідомій особі, яка постраждала в результаті ДТП. Невідому особу було госпіталізовано бригадою СШД в реанімаційне відділення КЗ «Новомосковська ЦМЛ» ДОР»

(т. 4, а. п. 39);

- протокол вилучення від 10.05.2012 року, під час проведення було вилучено пальто сірого кольору

(т. 4, а. п. 41);

- речовий доказ у вигляді пальта сірого кольору, яке було вилучено у ОСОБА_2 та долучено до матеріалів кримінального провадження

(т. 4, а. п. 42);

- протокол огляду речей від 17.05.2013 року, під час проведення якого було оглянуто взуття, надане потерпілим ОСОБА_2 , яке зі слів останнього належало його брату ОСОБА_4 , яке було вилучено, а також фототаблиця до протоколу огляду

(т. 4, а. п. 49-50);

- речовий доказ у вигляді вилученого у ОСОБА_2 взуття, а саме: пари зимових чоловічих чобіт, переданих на зберігання при матеріалах кримінального провадження

(т. 4, а. п. 51).

Дослідивши наведені докази, суд вважає, що вони є належними та допустимими, оскільки вони, кожний окремо, а також в сукупності прямо підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також вони є достовірними, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України.

Під час судового розгляду захисником обвинуваченого ОСОБА_1 - захисником Товстим К.А. було заявлено клопотання про визнання деяких доказів недопустимими. Під час судових дебатів захисником Товстим К.А. було детально проаналізовано причини визнання доказів недопустимими.

Зокрема, захисник Товстий К.А. зазначив, що слідчим Новомосковського МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області 10.02.2012 року було винесено постанову про порушення кримінальної справи, в якій зазначено, що сталося ДТП, після чого 15.02.2012 року потерпілий помер.

Те ж стосується й витягу з кримінального провадження, внесеного 28.12.2012 року за № 12012040000000155 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Захисник Товстий К.А. вважав, що порушення кримінальної справи та внесення відомостей до ЄРДР відбулося з грубим порушенням вимог КПК України, тому сторона обвинувачення використала проти його підзахисного недостовірні відомості, до нього була застосована неналежна правова процедура, що призвело до незаконного кримінального переслідування.

Так, дійсно, матеріали кримінального провадження містять постанову слідчого Новомосковського МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 10.02.2012 року (т. 2, а.п. 134), в якій зазначена дата порушення кримінальної справи 10.02.2012 року. Однак вказана дата виправлена рукописним текстом зверху, можливо, іншої дати. В судовому засіданні стороною захисту не було поставлено питання про усунення суперечності між датою винесення постанови (10.02.2012 року) та інформацією, яка вона містить ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер). Стороною обвинувачення вказане питання під сумнів не ставилося.

Крім того, відповідно до ст. ст. 94-101 КПК України редакції 1960 року із змінами на час скоєння злочину, визначено наступний порядок порушення кримінальної справи.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 94 КПК України: приводами до порушення кримінальної справи є безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Частинами 4 та 5 ст. 97 КПК України: коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.

Таким чином суд вважає, що зазначення в постанові слідчого від 10.02.2012 року інформація про смерть потерпілого 15.02.1012 року не є суттєвим порушенням кримінального процесуального законодавства та не може привести до наслідків визнання подальших доказів недостовірними.

Також, матеріали кримінального провадження містять витяг з кримінального провадження, внесеного 28.12.2012 року за № 12012040000000155 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (т. 3, а.п. 87). Однак суд наголошує на тому, що Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду при розгляді справи 761/28347/15-к дійшов висновку про те, що Витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів та не може бути покладений в основу обвинувачення. Реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17липня 2012 року, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.

Таким чином, суд вважає, що зазначення в витягу з ЄРДР інформації, крім дати та часу внесення в нього відомостей про кримінальне правопорушення, не несе в собі ніякого доказового значення для доведеності або відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, а тому не може бути визнано недопустимим доказом.

Захисником ОСОБА_14 зазначалось, що в протоколах огляду місця дорожньо-транспортної події від 10.02.2012 року та огляду та перевірки технічного стану транспорту від 10.02.2012 року, в один і той же час приймали участь одні й ті ж поняті. Тому ці докази не можуть бути належними та допустимими.

Статтею 190 КПК України в редакції 1960 року із змінами на час скоєння кримінального правопорушення зазначено, що з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з`ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів. Стаття 191 КПК України в редакції 1960 року із змінами на час скоєння кримінального правопорушення, передбачає, що огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, удень. Слідчий може запросити для участі в огляді спеціалістів, не заінтересованих в результатах справи. В необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення оглянутого місця та окремих предметів, а також по можливості фотографує їх. Органи внутрішніх справ зобов`язані подавати слідчому допомогу в проведенні огляду.

Як вбачається з наведеної норми, жодного порушення вимог кримінального процесуального законодавства про проведенні вказаних слідчих дій не має. Щодо участі одних і тих же понятих, суд вважає, що, оскільки вони проводилися в одному й тому ж місці, наявність одних й тих же понятих не суперечить чинному законодавству. Крім того слід зазначити, що огляд місця події є слідчою процесуальною дією. В той же час огляд та перевірка технічного стану транспорту взагалі кримінальним процесуальним законодавством, діючим на той час, не передбачений.

Також підставою для визнання протоколу огляду місця події від 10.02.2012 року, на думку захисника Товстого К.А., недопустимим є те, що в самому протоколі зазначено про фотографування під час проведення такої слідчої дії, при цьому самої фото таблиці немає. Однак суд вважає, що ст. 191 КПК України в редакції 1960 року чітко зазначено, що під час проведення огляду «слідчий… по можливості фотографує їх». Таким чином КПК України в редакції 1960 року не містить вимог обов`язкового фіксування такої слідчої дії, а тому відсутність фото таблиці до протоколу огляду в даному випадку не тягне за собою визнання такого доказу недопустимим.

Також суд вважає, що не знайшло свого підтвердження твердження захисника Товстого К.А. про необхідність визнання недопустимими доказами: довідки № 269 від 10.02.2012 року; висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів відносно ОСОБА_1 від 10.02.2012 року; пояснення ОСОБА_1 від 10.02.2012 року; рапорт ст. слідчого Білого І.М. від 10.02.2012 року, оскільки захисником Товстим К.А. не надано обґрунтування того, які конкретно норми КПК України редакції 1960 року були порушені. Не встановлені будь-які порушення й під час судового розгляду.

Захисник Товстий К.А. також просив визнати недопустимими доказом протокол додаткового огляду місця події від 11.02.2012 року за участі ОСОБА_1 в присутності понятих, оскільки вважає, що ця процесуальна дія по суті є відтворенням обстановки та обставин подій. Однак під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 суду показав, що ДТП сталася в темний час доби, при відсутності нормального освітлення та останній, за вимогою працівників ДАІ, переставив свій автомобіль на інше місце, прибравши його з проїзної частини дороги. Щодо порядку проведення самої слідчої дії, суд порушень ст. 190 КПК України в редакції 1960 року не встановив. Тому підстав для визнання цього протоколу недопустимим доказом немає.

Не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду й твердження захисника Товстого К.А. про те, що запит слідчого Білого І.М. головному лікарю Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова від 13.02.2012 року, слід визнати недопустимим доказом, оскільки така слідча дія слідчого є незаконною, оскільки ні КПК України в редакції 1960 року, ні діюче на теперішній час законодавство не передбачає, що запити слідчих є процесуальною чи слідчою дією. Не може також бути визнано недопустимим доказом відповідь обласної лікарні про знаходження ОСОБА_4 на лікуванні та наявний у останнього діагноз з мотивів відсутності на такі відповіді дати та вихідного номеру, оскільки така інформація встановлена медичними експертизами щодо травм та причин смерті потерпілого.

Захисник Товстий К.А. зазначав, що відповідно до лікарського свідоцтва про смерть 17.02.2012 року однією з обставин, що призвела до смерті ОСОБА_4 є інтоксикація. В посмертному епікризі така обставина не зазначена. Вказує, що слідчим таке протиріччя не було усунуте. У висновку судово-медичної експертизи № 3534/63-Е від 24.04.2012 року не зазначені результати аналізів крові потерпілого на наявність алкоголю, а тому стан потерпілого не був врахований. Довідка про наявність в крові потерпілого ОСОБА_4 алкоголю в кількості 1.61‰ з`явилася в матеріалах кримінального провадження після 01.06.2012 року. Результати судово-медичної експертизи № 224 від 16.08.2012 року, на думку захисника Товстого К.А., також проведена без урахування наявності в крові потерпілого алкоголю, хоча довідка про це в матеріалах кримінального провадження вже була. Також захисник Товстий К.А. вважає, що висновки комісійної судово-медичної експертизи № 642-КЄ,2012/пп від 25.01.2012 року носить лише характер припущення. Тому виникають сумніви в таких документах.

Суд вважає, що захисником Товстим К.А. не зазначено, в чому саме полягає порушення чинного законодавства в цих доказах та яким чином ці, на думку захисника Товстого К.А., порушення можуть впливати на наявність сумнівів щодо них та на винуватість або невинуватість ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення. При цьому самим захисником ОСОБА_14 під час судового розгляду не подавалося жодного клопотання про усунення цих сумнівів.

Щодо судово-медичної експертизи № 217 від 20.11.2013 року та висновків комплексної судово-медичної, судово-автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи № 2357/2358-13 від 16.12.2013 року, захисник Товстий К.А. перелічив тільки висновки, не зазначивши, що, на його думку, вони доводять або спростовують.

Захисник Товстий К.А. зазначав, що недопустимими є докази у вигляді показань ОСОБА_1 від 28.02.2012 року, від 13.04.2012 року, від 04.05.2012 року та від 08.04.2013 року, оскільки останній допитувався в якості свідка, а потім був визнаний підозрюваним у даному кримінальному провадженні. Однак суд вважає, що ці показання не були досліджені під час судового розгляду, а тому не можуть бути визнані допустимими чи недопустимими.

В якості доказу стороною обвинувачення було надано суду протокол відтворення обстановки та обставин події за участі ОСОБА_1 в якості свідка. Захисник Товстий К.А. зазначає, що, у відповідності до ч. 3 ст. 87 КПК України, цей доказ є недопустимим.

Однак суд вважає, що вчинення слідчим чи прокурором дій, спрямованих на отримання показань від свідка, щодо якого відсутні дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим у майбутньому, не вказують на недопустимість зазначених показань як доказів. Не вважаються недопустимим доказом пояснення свідка, надані під час слідчого експерименту, проведеного з метою відтворення обставин ДТП, якщо до проведення слідчого експерименту були відсутні дані про те, що саме ця особа винувата у порушенні правил дорожнього руху, а висновок експерта, яким було встановлено, що саме дії цієї особи призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 286 КК України, був наданий після проведення слідчого експерименту. Такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду при розгляді справи № 345/522/16-к.

По суті слідча дія: відтворення обстановки та обставин події, передбачена КПК України в редакції 1960 року, та слідча дія: слідчий експеримент, передбачена діючим законодавством, є тотожними.

Захисником Товстим К.А. наголошено на тому, що згідно показань свідка ОСОБА_8 , вона з реанімаційного відділення забирала речі потерпілого. Відповідно ж клопотання ОСОБА_2 від 20.02.2012 року, саме останній просив слідчого долучити речові докази до матеріалів справи. Вказане клопотання було задоволено слідчим постановою від 23.03.2012 року та речові докази долучені до матеріалів справи, однак, які саме речі в постанові не зазначено. 10.05.2012 року слідчим було винесено постанову про виїмку речового доказу, а саме сірого пальто, в яке був одягнений потерпілий під час ДТП. Такою ж постановою слідчого від 17.05.2012 року до матеріалів справи були долучено в якості речових доказів взуття потерпілого. Вважає, що таке порушення суттєво впливає на достовірність доказів.

Після цього, на думку захисника Товстого К.А., слідчим 03.02.2014 року було винесено постанову про призначення комплексної судово-медичної, транспортно-трасолоргічної та судово-автотехнічної експертизи. Результатом виконання постанови слідчого були висновки: судово-медичної експертизи речових доказів № 5/90-мк від 02.02.2015 року; комплексної медико-автотехнічної експертизи № 74/14/2612/2613/15-52 від 18.02.2015 року; судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 3272/3273/15-52 від 20.04.2015 року. Вважає, що, оскільки слідчим постанова про долучення речових доказів у вигляді взяття та одягу потерпілого була винесена 19.01.2016 року, то всі експертизи проводилися з незрозумілими речовими доказами.

Відповідно до ст. 78 КПК України в редакції 1960 року речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об`єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом`якшення відповідальності. Статтею 79 КПК України редакції 1960 року зазначено, що речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

Таким чином суд вважає, що наведені захисником Товстим К.А. підстави для визнання речових доказів недопустимими, навіть при наявності можливих порушень процесуальних законів, неможливо вважати порушенням фундаментальних прав та свобод ОСОБА_1 .

За думкою захисника Товстого К.А., висновок автотехнічної експертизи № 70/27-594 від 07.09.2012 року також необхідно визнати недопустимим, оскільки при його складанні не були враховані показання свідка ОСОБА_15 , які також містили вихідні данні.

Судом був досліджений висновок судової автотехнічної експертизи № 70/27-594 від 07.09.2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України. В умовах місця події водій ОСОБА_1 не мав технічної можливості запобігти наїзду на пішохода шляхом екстреного гальмування з зупинкою автомобіля до місця наїзду при заданих вихідних даних. При заданому механізмі події у діях водія ОСОБА_1 не вбачається невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитись у причинному зв`язку з настанням події даної ДТП. При заданому механізмі події у діях водія ОСОБА_1 в частині вибору швидкості руху не відповідали вимогам п. 12.4 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору не знаходилося у причинному зв`язку з настанням події даної ДТП (т. 2, а.п. 194-197).

Крім того, захисник Товстий К.А. зазначив, що в матеріалах кримінального провадження відсутній висновок спеціаліста № 70/27-69 від 16.12.2012 року, але є висновок від 16.02.2012 року.

Судом було досліджено висновок спеціаліста за результатами проведення експертизи технічного стану транспортного засобу та транспортно-трасологічної експертизи № 70/27-69 від 16.02.2012 року, відповідно до якого в діях водія ОСОБА_1 не вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору могли знаходитись у причинному зв`язку з настанням події ДТП. В умовах місця події водій ОСОБА_1 не мав технічної можливості запобігти наїзд на пішохода шляхом екстреного гальмування з зупинкою автомобіля до місця наїзду при заданих вихідних даних (т. 2, а.п. 149-150). Дійсно, в розрахунку вартості проведеної експертизи зазначено, що цей розрахунок стосується висновку спеціаліста від 16.12.2012 року, але сам висновок від 16.02.2012 року. Суд вважає, що така помилка не може вплинути на достовірність самого висновку.

При цьому суд встановив, що й висновок судової автотехнічної експертизи № 70/27-594 від 07.09.2012 року, й висновок спеціаліста № 70/27-69 від 16.02.2012 року доводять невинуватість ОСОБА_1 в скоєнні кримінального правопорушення, однак обидва ці висновки були спростовані проведеними в подальшому в ході досудового розслідування експертизами та іншими доказами.

Судом також було детально проаналізовано показання свідка ОСОБА_15 , даними ним під час судового розгляду. Останній показав, що чоловік, який пробіг повз нього та його сина, біг в бік дороги. Але він лише здогадується про те, що саме цю людини збив автомобіль під керуванням ОСОБА_1 . Сам він ні моменту ДТП, ні чоловіка, якого збив автомобіль, не бачив. Таким чином суд вважає, що показання цього свідка в частині знаходження потерпілого ОСОБА_4 відносно пішохідного переходу (на ньому чи поза ним) в момент наїзду автомобіля, не може бути визнано судом як підтвердження версії обвинуваченого ОСОБА_1 .

Крім того, захисником ОСОБА_14 неодноразово під час судового розгляду, в клопотаннях та під час судових дебатів зазначалося на суперечності, які виникали під час досудового розслідування, про не з`ясування обставин, які, на думку захисника, необхідно було б встановити тощо. Однак під час судового розгляду захисник Товстий К.А. не заявив жодного клопотання, яке було б направлено на усунення зазначених ним порушень.

У відповідності зі ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Таким чином суд вважає, що під час судового розгляду були створені всі умови для забезпечення змагальності сторін даного кримінального провадження та реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Так, в своїй промові під час судових дебатів захисник Товстий К.А. просить визнати недопустимими доказами навіть ті докази, які взагалі не були предметом дослідження під час судового розгляду, в тому числі, показання осіб, яких він називає свідками та на допиті яких не наполягала сторона обвинувачення та сам захисник Товстий К.А. Тому суд позбавлений можливості навіть перевірити аргументи сторони захисту в цій частині.

Крім того, в своїй Постанові у справі № 359/7742/17 від 28.01.2020 року Верховний Суд, вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до наданих сторонами доказів, виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Таким чином суд вважає, що наведені захисником Товстим К.А. підстави для визнання певних доказів недопустимими, навіть при наявності можливих порушень процесуальних законів, неможливо вважати порушенням фундаментальних прав та свобод ОСОБА_1 .

Касаційний кримінальний суд у справі № 750/11509/18 застосував категорію стандарту доведення поза розумним сумнівом.

У постанові ККС від 01 квітня 2020 року зазначено, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Крім того, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Тому суд після перевірки матеріалів кримінального провадження встановив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, належним чином вмотивовані допустимими доказами, які було досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до закону і в їх сукупності визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Суд вважає, що даних, які б свідчили, що під час проведення досудового розслідування допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_1 встановленою та доведеною, а його дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання ОСОБА_1 відповідно до ст.ст. 50-52 КК України, суд обставин, які обтяжують покарання, визначених ст. 67 КК України, не встановив. Обставин, які пом`якшують покарання, визначених ст. 66 КК України, суд не встановив.

Також суд враховує, що ОСОБА_1 раніше не судимий, одружений, пенсіонер, за місцем проживання характеризується позитивно. Також суд враховує те, що ОСОБА_1 скоїв дане кримінальне правопорушення, перебуваючи у тверезому стані.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Під час судових дебатів прокурор вважав та просив суд призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді реального позбавлення волі. Таку ж позицію висловили потерпілий ОСОБА_2 та його представник – адвокат Круглий В.В.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Зазначене роз`яснення надав Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №716/1224/19.

При цьому повноваження суду, надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Тому суд вважає, що з урахуванням особи обвинуваченого, а саме те, що він не був засуджений до скоєння кримінального правопорушення та не притягувався до кримінальної відповідальності після його скоєння (понад 8 років); надавав кошти для лікування потерпілого та на його поховання, хоча з самого початку не визнавав вини в скоєння злочину; не ухилявся від органів досудового розслідування та суду, призначення ОСОБА_1 покарання у виді максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією зазначеної статті, буде занадто суворим, а призначення мінімального покарання не сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Також суд вважає можливим призначити покарання без позбавлення ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами, оскільки останній скоїв кримінальне правопорушення не в стані алкогольного сп`яніння та не притягувався до відповідальності за час від скоєння кримінального правопорушення.

При цьому суд вважає, що з причин, визначених раніше, обвинуваченому ОСОБА_1 можливо застосувати ст. 75 КК України.

Потерпілим ОСОБА_2 подано позовну заяву про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 864.000 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_4 є його старшим рідним братом, вони росли та виховувалися разом, між ними були довірливі та дружні відносини, після втрати батьків його брат підтримував його. Смерть брата для ОСОБА_2 стала трагедією та вплинула на стан його здоров`я, внаслідок чого 15.02.2012 року він був госпіталізований зі скаргами на сильний головний біль, слабкість та тремтіння в тілі у зв`язку з перенесенням стресової ситуації, а також значним підвищенням артеріального тиску. Крім того, після смерті брата стан здоров`я позивача так і не відновився та він вимушений постійно приймати медичні препарати. Байдужість обвинуваченого ОСОБА_1 посилює його душевні страждання.

На даний час моральну шкоду йому не відшкодовано. Свій цивільний позов підтримав, мотивуючи тим, що після смерті брата в нього стався гіпертонічний криз, почалася гіпертонічна хвороба ІІІ ступеню, на роботі іноді підвищується тиск.

Сталою судовою практикою визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд вважає, що потерпілому ОСОБА_2 дійсно була завдана моральна шкода у зв`язку зі смертю близької йому людини, його моральні страждання продовжуються й на теперішній час, що проявлялося впродовж всього судового розгляду. Тому суд вважає, що позовна заява ОСОБА_2 повинна бути задоволена, але, з врахуванням вимоги розумності і справедливості, частково.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 349, 368, 370 КПК України, ст. 1167 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначивши йому покарання у виді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, строком на 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_1 не виїздити за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Дніпропетровській області витрати на проведення експертиз 982,44 грн (т. 2, а.п. 148, 193).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України витрати на проведення судової експертизи 2448 грн (т. 3, а.п. 49).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України витрати на проведення судової експертизи 4608 грн (т. 3, а.п. 76).

Речовий доказ у вигляді автомобіля марки «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який передано на зберігання на територію Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, - повернути власнику (т. 2, а.п. 151).

Речові докази у вигляді: одягу та взуття ОСОБА_4 , які передано до камери зберігання речових доказів Новомосковського ВП ГУНП у Дніпропетровській області; пальта сірого кольору, яке було вилучено у ОСОБА_2 ; вилученого у ОСОБА_2 взуття, а саме: пари зимових чоловічих чобіт, - знищити (т. 3, а.п. 74).

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 400.000 (чотириста тисяч) грн.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Суддя І.П. Крохмалюк