Рішення № 93761183, 16.12.2020, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 201/12567/19

Провадження № 2/0182/373/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.12.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької – Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа – приватний нотаріус БРНО Гамзатова А.А., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до відповідача та просить суд визнати виконавчий напис нотаріуса від 25.07.2019 року за № 982 про стягнення з нього на користь відповідача заборгованості у розмірі 76 461, 51 грн. таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову посилається на те, що 12 квітня 2013 року між ним та ПАТ «Аліфа-Банк було укладено кредитний договір на суму 10 000 грн. 00 коп. 25 липня 2019 року ОСОБА_2 , Приватним нотаріусом БРНО, було вчинено виконавчий напис за № 982 щодо звернення стягнення з нього суми заборгованості у розмірі 76 461 грн. 51 коп. З цього приводу за заявою стягувача (відповідача) приватним виконавцем 14.08.2019 року було відкрито виконавче провадження № 59802048. Про вчинення виконавчою напису нотаріусом він дізнався у день отримання постанови про відкриття виконавчого провадження на поштовому відділені 01.11.2019 року. Вищевказаний виконавчий напис вчинений з порушенням діючого законодавства, а тому є таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з наступним. Згідно із ст.87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до п.3.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, який зареєстрований в Міністерстві юстиції 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріус вчиняє виконавчі написи:

- якщо подані документ підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

- за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.2019 року № 1172 (п.3.2 Порядку), відповідно до п.1 якого такими документами є:

а) оригінал нотаріального посвідченого договору (договорів);

б) документ, що підтверджує безспірність заборгованості боржника та встановлює прострочення виконання зобов`язань.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягав в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює права та обов`язків учасників правовідносин. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинно існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердження безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. За таких обставин звернувся до суду і просить визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом БРНО Гамзатовою Аліною Анатоліївною, 25 липня 2019 року за реєстровим № 892 щодо звернення стягнення з нього суми заборгованості у розмірі 76 461 грн. 51 коп. таким, що не підлягає виконанню.

Відповідач, скориставшись своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому посилався на те, що 12 квітня 2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 600215777, за умовами якого Банк надав Позичальнику грошові кошти на умовах строковості, платності та цільового характеру. За умовами Кредитного договору, Кредитодавець зобов`язувався надати Позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному Кредитним договором, а Позичальник, в свою чергу, зобов`язувався здійснювати сплату грошових коштів з метою погашення заборгованості за виданим Кредитом та нарахованими процентами. Кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, за період користування кредитними коштами, Позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість Позичальника за Кредитним договором в повному обсязі не погашена. 21 червня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні Ініціативи», а ТОВ «Кредитні Ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі, за Договором кредиту № 600215777 від 12 квітня 2013 року, укладеному між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні Ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кредитні Ініціативи» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА», а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі, за Договором кредиту № 600215777 від 12 квітня 2013 року, укладеному між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . 16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі, за Договором кредиту № 600215777 від 12 квітня 2013 року, укладеному між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» наділене правом грошової вимоги до ОСОБА_1 . Беручи до уваги фактичне невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за Договором кредиту № 600215777 від 12 квітня 2013 року, 25 липня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою Аліною Анатоліївною було вчинено виконавчий напис № 982 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал». З приводу зазначених позивачем положень щодо порушення процедурних вимог під час вчинення приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою Аліною Анатоліївною виконавчого напису № 982 від 25 липня 2019 року та наявних підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, звертають увагу суду на наступне. Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, та, беручи до уваги ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст.525, ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Керуючись ст.611 ЦК України, можна зробити висновок, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Аналізуючи ч. ст.530, ч.1, 2 ст.631 ЦК України, можна зробити висновок, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки, відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше, це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з ч.3 ст.548 ЦК України, де визначені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання не спричиняє недійсність основного зобов`язання. Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Діюче законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття й виконання виконавчого провадження. Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Положеннями ст.611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Якщо зобов`язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на особу, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки. Тому, беручи до уваги вищезазначене, можна зробити висновок, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на час вчинення приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою Аліною Анатоліївною виконавчого напису № 982 від 25 липня 2019 року існувало реальне право на стягнення. З приводу зазначених позивачем положень щодо порушення процедурних вимог під час вчинення приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою Аліною Анатоліївною виконавчого напису № 982 від 25 липня 2019 року, звертають увагу суду на наступне. Згідно з п.282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Ч.2 п.284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 встановлено, що заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року № 1172. Потрібно зазначити, що, у відповідності до ст.77, 79 ЦПК України, де визначено належність і достовірність доказів, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Тому, наведені позивачем положення тільки вказують на обов`язковість процедури встановлення безпірності, але аж ніяк не корелюються з її порушенням. Вказані у позовній заяві положення щодо відсутності у приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Гамзатової Аліни Анатоліївни документів первинного обліку для встановлення безпірності заборгованості, не відповідають дійсності, оскільки судом достовірно не було встановлено їх відсутності, та відповідно не було витребувано. Зважаючи на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» вважає, що при вчиненні виконавчого напису № 982 від 25 липня 2019 року у приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Гамзатової Аліни Анатоліївни були усі підстави вважати безспірною заборгованість за Договором кредиту № 600215777 від 12 квітня 2013 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , відтак, вказану нотаріальну дію приватним нотаріусом вчинено з дотримання вимог ст.88 Закону України "Про нотаріат", п.284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5. Уникнення від виконання обов`язків перед кредитором, особливо із наступним перешкоджанням здійсненню права на охорону та захист, набуло поширення як тактичний прийом відстрочення виконання обов`язків, фіксації документування вчинених порушень, подання позову, його проходження у суді, затягування самого процесу виключно через суб`єктивні причини. Йдеться про зловживання процесуальними правами як особливу форму процесуального правопорушення як навмисних, недобросовісних дій учасників цивільного процесу із порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав з метою обмеження можливості здійснення прав іншою стороною чи третіми особами, а також для перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи. За таких обставин просять суд в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

В судове засідання сторони не прибули, позивач надав заяву про розгляд справи у свою відсутність та на задоволенні позовних вимог наполягав (а.с.205),

Відповідач та третя особа про розгляд справи неодноразово повідомлялись судовими повістками з поштовими повідомленнями, які або отримувались уповноваженими особами, або повертались за закінченням терміну зберігання.

Однак, відповідач висловив свою думку у відзиві (а.с.41-45), надісланому на адресу суду.

Третя особа також надіслала до суду свої пояснення(а.с.161-163), в яких заперечувала обставини, викладені в позовній заяв, і просила суд слухати справу за своєї відсутності, врахувавши її пояснення при винесенні рішення.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України та визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, 12.04.2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 600215777, за умовами якого Банк надав позичальнику грошові кошти на умовах строковості, платності та цільового характеру. 21.06.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» було укладено Договір про відступлення прав вимоги (а.с.46), відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні Ініціативи», а ТОВ «Кредитні Ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі, за Договором кредиту № 600215777 від 12.04.2013 року, укладеному між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 26.12.2018 року між ТОВ «Кредитні Ініціативи» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір про відступлення прав вимоги (а.с.47-57), відповідно до якого ТОВ «Кредитні Ініціативи» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА», а ТОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі, за Договором кредиту № 600215777 від 12.04.2013 року, укладеному між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . 16.01.2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі, за Договором кредиту №600215777 від 12.04.2013 року, укладеному між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 (а.с.58-67). 25.07.2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою А.А. було вчинено виконавчий напис № 982 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с.164).

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2, 3.4 глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, а також статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи: 1) якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; 2) за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, а безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Тобто, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - це надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, а нотаріус задля вчинення виконавчого напису повинен дійти висновку, що з дня виникнення права вимоги у стягувача минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року, та, що подані стягувачем документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед ним.

Що стосується такої обов`язкової умови вчинення нотаріусом виконавчого напису, як безспірність заборгованості, то характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, якими є надані стягувачем документи, згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається саме за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, саме по собі подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Таким чином, враховуючи викладене та приймаючи до уваги приписи статей 15, 16, 18 ЦК України та статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», суд доходить висновку, що захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус не встановлює, а лише підтверджує вже наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Отже, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й встановити та зазначити в рішенні: чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Стаття 50 ЗУ «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії чи акту або відмови у їх вчиненні, має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідачем не було спростовано твердження позивача про відсутність у приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Гамзатової Аліни Анатоліївни документів первинного обліку для встановлення безпірності заборгованості за кредитним договором та нею не було достеменно встановлено безспірність зазначеної вище суми боргу. Тому судом не береться до уваги посилання відповідача на ту обставину, що при вчиненні виконавчого напису № 982 від 25 липня 2019 року у приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Гамзатової А.А. були усі підстави вважати безспірною заборгованість за Договором кредиту № 600215777 від 12.04.2013 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , відтак, вказану нотаріальну дію приватним нотаріусом вчинено з дотримання вимог ст.88 Закону України "Про нотаріат", п.284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.6 ч.3 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги задоволені, а позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір за подання позову (768,40 грн.), то у порядку, передбаченому ст.141 ЦПК України, він підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.3, 12, 81, 141, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа – приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Гамзатова Аліна Анатоліївна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Виконавчий напис, вчинений 25 липня 2019 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою Аліною Анатоліївною, за реєстровим № 982 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» грошових коштів на загальну суму 76 461 грн. 51 коп. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 600215777 від 12.04.2013 року, визнати таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 768 грн. 40 коп.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал