Рішення № 93761118, 10.12.2020, Марганецький міський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/4728/20

2/180/563/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Янжули О.С.

при секретарі - Котовій Н.С.,

з участю представника відповідача Чуприни Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Марганець Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 182/4728/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 03.02.2016 року, згідно якої отримав кредит на картковий рахунок, який у подальшому збільшився до 35000,00 гривень.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, позивач просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість, яка станом на 20.04.2020 року становить – 35669,59 грн. і складається з:

- 35669,59 грн. – заборгованість за тілом кредиту, в тому числі:

- 0,00 грн. – заборгованість за поточним тілом кредиту,

- 35669,59 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту,

- 0,00 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками,

- 0,00 грн. – заборгованість за простроченими відсотками,

- 0,00 грн. – заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625,

- 0,00 грн. – нарахована пеня,

- 0,00 грн. – нараховано комісії, та судові витрати по справі у розмірі 2102,00 грн.

Позивач надав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 25 вересня 2020 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

04 листопада 2020 року на адресу суду відповідачем ОСОБА_1 було направлено відзив на позовну заяву, у якому він просив в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором б/н від 03.02.2016 року у розмірі 35669,59 гривень та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 гривень відмовити у повному обсязі. Відзив обгрунтовано тим, що відповідно до матеріалів справи позивач просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором б/н від 03.02.2016 року у розмірі 35669,59 гривень. До заяви додано два розрахунки заборгованості: за договором від 23.11.2016 року та за договором від 03.02.2016 року. вважає, що розрахунок за договором від 23.11.2016 року не стосується вказаної справи, оскільки договору з позивачем від 23.11.2016 року ним не укладалося, та і сам позивач не просить стягнути заборгованість за вказаним договором. Посилання позивача на той факт, що, підписавши анкету-заяву, надав свою згоду на приєднання та згоду з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», викладеними на банківському сайті позивача, є безпідставними. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до матеріалів справи Витяг з тарифів та витяг з Умов були надані йому для ознайомлення та він з ними погодився, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку. Спірний договір було укладено у 2016 році, до суду позивач звернувся лише 18.08.2020 року, за цей час тарифи та умови могли змінюватися неодноразово. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторонами кредитного договору від 03.02.2016 року були обумовлені всі суттєві умови договору. Можливість позивача змінювати в односторонньому порядку є незаконною та не відповідає умовам законності, прозорості та справедливості. Також вважає, що позивачем пропущені строки позовної давності. Позовна давність за тілом кредиту становила 03.02.2019 року. відповідно до матеріалів справи банк звернувся до суду із позовом 18.08.2020 року, тобто більше, ніж через півроку після спливу строку позовної давності.

13 листопада 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно якої просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідь на відзив обгрунтована тим, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви від 03.02.2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 особисто заповнив інформацію про себе та висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що «він згоден, що ця заява разом із пам`яткою клієнта , умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку становить між ним та банком договір про надання банківських послуг та тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді…». Також до матеріалів позовної заяви долучено «Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з якого чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 3,5% (42% на рік), вказано розмір комісій та штрафів. Тобто сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Крім того, Умови та Правила надання банківських послуг, а також тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті Банку. Банком надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів. Також з розрахунку видно, що відповідач частково сплачував заборгованість за договором. Розрахунок заборгованості складається з двох частин: перша частина є більш стислою та відображає рух коштів до моменту оновлення форми розрахунку, а саме до 31.10.2019 року, друга частина розрахунку - формується з моменту оновлення форми розрахунку та має ряд переваг. У першій частині зазначене тіло кредиту станом на 31.10.2019 року, в другій частині – станом на 20.07.2010 року. Щодо розрахунку заборгованості, то при генерації позовної заяви було допущено помилку у вказанні дати договору, просять вважати дату договору у першому розрахунку 03.02.2016 року. Щодо строків позовної давності, то відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання позовної давності починається знову. Відповідачем були вчинені дії, що свідчать про визнання ним свого боргу перед банком. Так згідно виписки, відповідач неодноразово здійснював погашення заборгованості, останнє з яких було внесено 01.11.2018 року. Позивач звернувся до сливу строку позовної давності.

07 грудня 2020 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він просить поновити строк подання заперечень на відповідь на відзив у справі, визнавши причину пропуску поважною, у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором б/н від 03.02.2016 року у розмірі 35669,59 гривень та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 гривень відмовити у повному обсязі. Обгрунтував тим, що 19.11.2020 року його представник ознайомився із матеріалами справи, в тому числі із відповіддю на відзив, яку він не отримував. Вказані доводи позивача є безпідставними, не обгрунтованими жодними доказами. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до матеріалів справи Витяг з тарифів та витяг з Умов були надані йому для ознайомлення та він з ними погодився, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку. Спірний договір було укладено у 2016 році, до суду позивач звернувся лише 18.08.2020 року, за цей час тарифи та умови могли змінюватися неодноразово. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторонами кредитного договору від 03.02.2016 року були обумовлені всі суттєві умови договору. Можливість позивача змінювати в односторонньому порядку є незаконною та не відповідає умовам законності, прозорості та справедливості. Також позивач зазначає, що до позову додано два розрахунки внаслідок технічної помилки, тому він просить вважати обидва розрахунки одним, а саме розрахунком заборгованості за договором б/н від 03.12.2016 року. розрахунки оформлені різними документами, вони відрізняються оформленням, тому не можуть бути двома частинами одного документу. Крім того, у нього є ще одна картка Приватбанку, якою він і досі користується. Щодо строку подання заперечення на відповідь на відзив, у період з 12.11.2020 року по 29.11.2020 року він перебував на психологічній реабілітації, як учасник АТО. У судовому засіданні 19.11.2020 року представник ознайомився із матеріалами справи. Просив визнати причини пропуску строку поважними.

Представник позивача надав на адресу суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності, зазначивши, що наполягає на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, давши їм оцінку в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно до ст.ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ПриватБанку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 03.02.2016 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 03.02.2016 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 20.07.2020 року загальна сума заборгованості становить 35669,59 грн. і складається з:

- 35669,59 грн. – заборгованість за тілом кредиту, в тому числі:

- 0,00 грн. – заборгованість за поточним тілом кредиту,

- 35669,59 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту,

- 0,00 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками,

- 0,00 грн. – заборгованість за простроченими відсотками,

- 0,00 грн. – заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625,

- 0,00 грн. – нарахована пеня,

- 0,00 грн. – нараховано комісії, згідно анкети-заяви позичальника ОСОБА_1 було оформлено платіжну кредитну картку.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав.

У заяві позичальника зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.

До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 03.02.2016 року процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові кредиту його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03.02.2016 року, посилався на Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (03.02.2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03.02.2016 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові по справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» повернуті у повному обсязі (тіло кредиту), що підтверджується розрахунком, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Щодо розподілу судових витрат пов`язаних з розглядом справи, то вони, відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 191, 259, 264, 265, 268, 273, 274-279, п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, ст.ст.1, 3,207, 509, 526, 530, 626, 628,633, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 8, 42 Конституції України, ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Марганецький міський суд Дніпропетровської області.

Повний текст рішення виготовлено 18 грудня 2020 року.

Суддя: О. С. Янжула