Рішення № 93756941, 17.12.2020, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/4122/20

Провадження №2/592/1912/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в складі: головуючого судді Фоменко І.М., за участю секретаря судового засідання Щербань Г.Г., представника позивача Стадника С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15) про захист прав споживача, визнання факту, що має юридичне значення, визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який представник підтримав у судовому засіданні, та вимоги мотивує тим, що 19.09.2019 року ОСОБА_1 отримав чисельні смс-повідомлення щодо необхідності погашення заборгованості більш ніж за десятками кредитних договорів, оформлених на його ім`я. Між іншим, 08.01.2020 року позивач дізнався, що через його картковий рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», внаслідок несанкціонованого доступу до останнього, 14.09.2019 року було отримано від ТОВ «ФК «Форза» кредитні кошти. Разом з тим, 29.05.2019 року ОСОБА_1 переніс термінову операцію на серці, у зв`язку із серцево-судинною хворобою – інфаркт міокарду, та в період з 29.05.2019 року по 19.09.2019 року перебував на лікуванні, за наслідками чого отримав ІІ (другу) групу інвалідності. Тобто позивач не мав фізичної можливості здійснити укладення кредитного договору чи оформити позику у ТОВ «ФК «Форза», електронного цифрового підпису в нього ніколи не було. За даним фактом ОСОБА_1 звернувся до Сумського ВП ГУНП в Сумській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, внаслідок чого було розпочато кримінальне провадження №12019200440003193. Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) і ТОВ «ФК «Форза» (код ЄДРПОУ 41762679).

Ухвалою суду від 30.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження в даній цивільній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті з викликом сторін.

Представник ТОВ «ФК «Форза», повідомлений належним чином про час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив справу розглянути без його участі та відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. В обґрунтування свої заперечень зазначив, що 14.09.2019 року між ТОВ «ФК «Форза» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №000190911594, який оформлено у письмовій формі в електронному вигляді, згідно умов якого позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 1298,00 грн. Перенесення позивачем інфаркту-міокарда не означає, що особа стає повністю безпомічною та не може користуватися мобільним телефоном чи комп`ютером. Під час реєстрації на сайті ТОВ ФК «Форза» для отримання кредиту, кожен клієнт проходить процес ідентифікації та верифікації, на підтвердження чого ОСОБА_1 зробив своє фото із паспортом в руці. Посилання позивача на відкриття кримінального провадження №12019200440003193 від 26.10.2019 року не є підтвердженням того, що кредит було оформлено третіми особами. Крім того, оскаржуваний правочин було підписано ОСОБА_1 , шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На його абонентський мобільний номер, вказаний при реєстрації на сайті, було направлено смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, який позичальник увів в Особистому кабінеті для підписання договору. Вказана процедура підписання правочину повністю відповідає вимогам ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Кредитні кошти були надані позивачу у безготівковій формі, шляхом зарахування на вказані ОСОБА_1 банківські реквізити.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та вивчивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають, крім іншого, на підставі договорів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Як вбачається з наданих представником відповідача документів, 14.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №000190911594, згідно умов якого позичальник отримав кредит в сумі 1298,00 грн. на споживчі цілі, строком з 14.09.2019 року по 20.09.2019 року, з процентною ставкою в день – 0,01%. Договір укладено в онлайн-режимі на офіційному сайті Товариства, за допомогою засобів електронного зв`язку (у письмовій формі в електронному вигляді); документи оформлені і підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» (а.с.41-42).

ОСОБА_1 стверджує, що Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №000190911594 від 14.09.2019 року є недійсним, так як в період з 29.05.2019 року по 19.09.2019 року він перебував на лікуванні, оскільки переніс термінову операцію на серці, у зв`язку із серцево-судинною хворобою – інфаркт міокарду, за наслідками чого отримав ІІ (другу) групу інвалідності, що підтверджується Індивідуальною програмою реабілітації інваліда №649 (а.с.14-21), а тому позивач не мав фізичної можливості укласти оскаржуваний правочин; крім того, в нього ніколи не було електронного цифрового підпису.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За правилом ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Згідно вимог ст.ст. 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Положеннями Розділу 5 Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту №000190911594 від 14.09.2019 року визначено, що кредит надається позичальнику на споживчі цілі (а.с.41).

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) – грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Договір про споживчий кредит – вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Порядок укладення договору в електронній формі визначений положеннями ЗУ «Про електронну комерцію».

Так, у відповідності до ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч. 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

З наведеного вбачається, що відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття, передує ідентифікація в системі.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Одноразовий ідентифікатор – алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію (ст. 1 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Як зазначено у ч. 4 ст. 8 ЗУ «Про електронну комерцію», фізична особа (споживач) послуг у сфері електронної комерції повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

З аналізу положень п. 6, 12 ч. 1 ст. 3, ст. 11, 12, ч. 4 ст. 14 ЗУ «Про електронну комерцію», ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» суд приходить до висновку, що клієнт має бути ідентифікований одразу при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

Зазначена в даній нормі права вимога щодо ідентифікації клієнта має відбуватись у такий спосіб, який беззаперечно підтверджуватиме, що це є саме ця особа. Тому чи виконано дана вимога чи ні, суду слід оцінити, чи відсутні сумніви, що такий договір був укладений з відповідачем, якщо позивачем, на підтвердження зазначеної обставини, надані докази фотографії відповідача та відправка одноразового ідентифікатора на номер телефону.

Матеріали справи не містять даних про те, що особа позивача була належним чином ідентифікована при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Форза».

Посилання на фотографії, направлення одноразового ідентифікатора на номер відповідача та наявності інших персональних даних не може вважатись належною ідентифікацією особи, оскільки докази того, що номер телефону належить саме відповідачу відсутні, а фотографії можуть бути надані іншою особою, як і персональні дані.

Більше того, в матеріалах справи наявна квитанція ПрАТ «ВФ Україна», магазин «ВФ Ритейл», що знаходиться за адресою: м. Суми, пл. Незалежності, 3, про відновлення і заміну сім-картки від 16.09.2019 року (а.с.85).

Також в судовому засіданні були дослідженні матеріали кримінального провадження №12019200440003193, внесені до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а саме за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами ОСОБА_1 , шляхом оформлення від його імені позив в різних фінансових установах. Так, з протоколу допиту потерпілого ОСОБА_1 вбачається, що останній в період з 2018 року по березень 2019 року дійсно звертався до кредитних установ «Глобалкредіт», «MYCREDIT», ТОВ «Манівео», у зв`язку з чим в Google-акаунті позичальника збереглися фото його паспорта, ідентифікаційного коду та інші. Проте, всі отримані кредити були ним погашені.

Додані представником відповідача до відзиву фотокартки із зображенням ОСОБА_1 та його паспортних даних не містять прив`язку до дати і часового проміжку, за який вони були виготовлені.

Крім того, представником відповідача не надано будь-яких достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження факту видачі позивачу, згідно умов оскаржуваного правочину, кредитних грошових коштів на загальну суму 1298,00 грн., із зазначенням дати та часу транзакції, номера банківської картки, рахунку чи електронного гаманця отримувача коштів, що надало б можливість ідентифікувати особу позичальника та спростувати твердження ОСОБА_1 щодо відсутності у останнього електронного гаманця.

З виписки про рух грошових коштів по особовому рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», не вбачається факту надходження в період з 01.09.2019 року по 28.09.2019 року грошових коштів в сумі 1298,00 грн. (а.с.23-25).

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих сторонами доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки при укладенні Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту №000190911594 від 14.09.2019 року, для якого законом визначена обов`язкова письмова форма (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа), не було дотримано вимог ст.ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та положень ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір та ідентифікації особи позичальника. Тобто, відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження укладення спірного кредитного договору, вчиненого в електронній формі, саме між ТОВ «ФК «Форза» та ОСОБА_1 .

Згідно положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Зважаючи на встановлені вище обставини справи, а також беручи до уваги відсутність між сторонами домовленості щодо укладення оскаржуваного правочину та недоведеність прийняття ОСОБА_1 пропозиції (акцепту) у встановленому законом порядку, суд вважає, що існують достатні підстави для визнання Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту №000190911594 від 14.09.2019 року неукладеним.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, шляхом визнання Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту №000190911594 від 14.09.2019 року, укладеного між ТОВ «ФК «Форза» та ОСОБА_1 , недійсним та неукладеним.

На підставі викладеного і керуючись ст. 4, 12, 76-83, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» про захист прав споживача, визнання факту, що має юридичне значення, визнання кредитного договору недійсним – задовольнити.

Визнати Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №000190911594 від 14.09.2019 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза» (код ЄДРПОУ 41762679, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , недійсним та неукладеним з моменту його укладення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.М. Фоменко