Рішення № 93753997, 04.09.2020, Багачевський міський суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Ватутінський міський суд Черкаської області)

Справа № 690/29/20

Провадження № 2/690/69/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2020 року м. Ватутіне

Ватутінський міський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Линдюка В.С.,

секретар судового засідання Руденко В.М.,

за участі:

представника відповідача Терещенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ватутінського міського суду Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, повноваження якого підтверджено довіреністю від 31.01.2019 року № 367-К-Н-О, звернувся до Ватутінського міського суду Черкаської області з цивільним позовом у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 07.02.2014 року № б/н у загальній сумі 32 420,97 грн., а також судові витрати у розмірі 2 102 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 07.02.2014 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору відповідач отримала кредит у розмірі 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 28.11.2019 року утворилася заборгованість у розмірі 32 420,97 грн., з яких: 338,20 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 47,20 грн. – заборгованість за відсотками; 30 015,52 грн. – пеня, 1 520,05 грн. – штраф (процентна складова), 500 грн. – штраф (фіксована частина), про стягнення якої й подано позов.

Відповідач надала до суду відзив на позовну заяву за змістом якої просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що тіло кредиту погасила у повному обсязі, оскільки у якості пені сплатила позивачу грошові кошти у розмірі 1 778 грн., хоча заяві, яку вона підписала 07.02.2014 року, не передбачалось застосування штрафних санкцій чи будь-якої іншої відповідальності за порушення нею грошового зобов`язання. Також вказала, що не ознайомлювалась зі змістом Витягу з Тарифів та Витягу з Умов та правил надання банківських послуг у редакціях, які долучені до матеріалів справи. Власну позицію щодо невизнання позовних вимог також мотивувала тим, що позивачем не було узгоджено з нею конкретних умов використання нею кредитних коштів банку, як наслідок, докази цього відсутні, а долучені роздруківки з сайту позивача не можуть мати доказове значення, оскільки не містять її підпису.

Крім того, просила стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Представником позивача, повноваження якої підтверджено довіреністю від 10.02.2020 року № 723-К-Н-О, надано до суду відповідь на відзив за змістом якого наявні достатні підстави для задоволення позовних вимог банку, оскільки вважає, що підпис відповідача на заяві-анкеті від 07.02.2014 року свідчить про те, що вона отримала повну інформацію про умови кредитування в ПриватБанку, а також ознайомилась з Умовами та правилами надання банківських послуг і згодна з ними. Факт погашення відповідачем заборгованості за використання кредитних коштів свідчить, що нею прийнято всі запропоновані умови договору. Також до відповіді на відзив представником позивача долучено виписку по рахунку відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, одночасно з позовною заявою, у якості додатку до неї, долучено клопотання про розгляд судом справи за відсутності сторони позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 , повноваження якої підтверджено ордером від 03.06.2020 року серії ЧК № 122863, у судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, вказаних у відзиві на позов. Також вказала, що докази сторони позивача про те, що ОСОБА_1 належним чином узгодила з банківською установою всі істотні умови кредитування, мають бути оцінені критично. Додатково просила врахувати те, що ОСОБА_1 у якості пені, яка сторонами не узгоджувалась, на користь позивача сплачено 1 778 грн., що значно перевищує заборгованість за тілом кредиту, яка становить 338,20 грн. Також надала до суду квитанцію про сплату відповідачем на її користь грошових коштів у розмірі 3 000 грн. у якості оплати правничої допомоги.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України, крім іншого, обов`язком суду є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Заслухавши доводи представника відповідача, вивчивши заяви по суті справи та долучені до них документи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні достатні підстави для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно банківської ліцензії від 05.10.2011 року № 22, яка видана Національним банком України, публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» має право надання банківських послуг. Відповідно до змісту п. 1.7 Статуту рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року № 119 змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено його найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк»).

Згідно копії анкети-заяви ОСОБА_1 07.02.2014 року, у ній, крім анкетних даних особи, також вказано інформацію про її освіту, сімейний стан, розмір доходів та посилання на те, що дана заява разом із Умовам та Правилами надання банківських послуг разом складають договір про надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі – Договір).

Водночас у даній анкеті-заяві відсутні будь-які відмітки про бажання ОСОБА_1 оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду, з подальшим встановленням на ній кредитного ліміту у певному розмірі.

Таким чином, відсутні докази згоди ОСОБА_1 на встановлення їй кредитного ліміту в розмірі 3 000 грн., як зазначено в позовній заяві, а також отримання нею будь-яких кредитних коштів ПАТ КБ «ПриватБанк».

Представником позивача у якості додатків до вказаного позову також долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/).

Відповідно до змісту п. 2.1.1. вказаного Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, вказані умови використання кредитних карт ПАТ КБ Приватбанку, Пам`ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку.

Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на основі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки.

Клієнт зобов`язується виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт.

Згідно п. 2.1.1.2.1 цього ж Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Договір укладається терміном на 5 років. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не відмовилась від договору, він продовжується на такий же термін.

Згідно наданого представником позивача розрахунку у зв`язку з порушеннями відповідачем умов зазначеного Договору станом на 28.11.2019 року виникла заборгованість у сумі 32 420,97 грн., з яких: 338,20 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту, 47,20 грн. – заборгованість за відсотками; 30 015,52 грн. – пеня, 1 520,05 грн. – штраф (процентна складова), 500 грн. – штраф (фіксована частина).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на вказане, оскільки умови договору приєднання розробляються банком, тому повинні вони бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Водночас у заяві-анкеті ОСОБА_1 не лише відсутні будь-які відмітки про її бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Універсальна» певного виду та встановити кредитний ліміт на ній у певному розмірі, а також не вказано процентну ставку та умови відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

При цьому, представник позивача, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також різні види пені та штрафів за несвоєчасне повернення кредитних коштів.

Представник позивача, обґрунтовуючи право грошової вимоги, у тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 07.02.2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші умови.

Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та погодився з ними, шляхом підписання заяви-анкети про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Таким чином, долучені до позовної заяви витяги з Тарифів, Умов та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З огляду на вказане, суд вважає, що роздруківка із сайту позивача Витягів з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (справа № 6-16цс15).

Так, Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 року (справа № 6-16 цс15) висловив правову позицію з приводу того, що за ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.

Необхідність доказування ознайомлення відповідача з конкретними Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку підтверджується також правовим висновком Верховного Суду України, зробленим у постанові від 22.03.2017 року (справа № 6-2320 цс16).

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (07.02.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (29.01.2020 року), тобто фактично представник позивача має можливість додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З огляду на вказане, а також за відсутності належних та допустимих доказів про конкретні запропоновані 07.02.2014 року відповідачу Тарифи обслуговування кредитної карти «Універсальна», Умови та Правила банківських послуг, які б містили її підпис, а також відсутність у підписаній відповідачем 07.02.2014 року анкеті-заяві домовленості сторін про розмір пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, як істотних умов кредитного договору, враховуючи, що надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, тож їх не можна вважати кредитним договором, укладеним між сторонами 07.02.2014 року шляхом підписання ОСОБА_1 заяви-анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

При цьому, долучені до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 15), витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 16-32), суд оцінює критично, оскільки вказані письмові докази, на відміну від інших (а.с. 14, 35, 36, 37, 38, 39-40), не містять відомостей про особу, яка їх підписала, а також їх подано у копіях, які всупереч вимог ч.ч. 4, 5 ст. 95 ЦПК України, незавірені належним чином, що свідчить про їх недопустимість, у розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України.

Порядок засвідчення копій документів визначений п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого наказом Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року № 55 «ДСТУ 4163-2003», відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складаються зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, про що також неодноразово у своїх постановах вказував Верховний Суд.

Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави також вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, як наслідок, відсутні підстави для їх стягнення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин закріплено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17-ц).

Водночас відповідачем не заперечувався факт використання кредитних коштів АТ КБ «ПриватБанк»

При цьому, Великою Палатою Верховного Суду у даній постанові не вказано про беззаперечну необхідність стягнення з відповідачів на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми тіла кредиту, вказаного у позовній заяві, оскільки вона також підлягає доказуванню у розумінні ст. 81 ЦПК України, належними та допустимими доказами, які подано до суду у передбачені ч. 2 ст. 83, ст. 84 ЦПК України строки та спосіб.

Положеннями ч. 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Тож суд враховує те, що стороною відповідача не заперечувався факт використання ОСОБА_1 кредитних коштів АТ КБ «ПриватБанк», однак при цьому заперечувався факт узгодження з нею всіх умов та правил надання банківських послуг з кредитування, а також розмір простроченої заборгованості станом 28.11.2019 року, яку заявлено до стягнення.

При цьому, розрахунок заборгованості за договором від 07.02.2014 року № б/н, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 28.11.2019 року, який долучено до позовної заяви, суд оцінює критично, оскільки він не може бути належним доказом у справі, так як є документом, який власноручно створений стороною позивача з метою створення підстав для задоволення позовних вимог та повністю залежав від його волі.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, відповідно до змісту п.п. 57-59, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75, саме виписки з особових рахунків клієнтів є різновидом регістрів обліку банку на підтвердженням виконаних за операцій та сум оборотів за його дебетом і кредитом, які, крім іншого, повинні містити прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Розрахунок заборгованості, наданий представником позивачем і підписаний ним же, не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших операцій. Крім того, він не містить відомостей щодо особи, яка його підписала, та не скріплений печаткою банку, а тому не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Верховний Суд зробив аналогічний висновок про неналежність доказу – розрахунку заборгованості, зробленого АТ КБ «ПриватБанк» у справах вказаної категорії, про що вказано у постанові від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами під час ухвалення рішення, та, як наслідок, не може ігноруватися судом апеляційної інстанції.

Таким чином, наданий представником позивача розрахунок заборгованості не може бути доказом наявності цивільно-правових відносин (зобов`язань) між сторонами, а фактично є лише додатком до позовної заяви із зазначенням обрахунку позовних вимог майнового характеру, по суті є калькуляцією, та має інформаційний характер у контексті ціни позову.

При цьому, відповідно до даного розрахунку вбачається, що станом на 30.09.2019 року та 28.11.2019 року заборгованість ОСОБА_1 за простроченим тілом кредиту становить 338,20 грн. (а.с. 8-12, 13), а також, що станом на 30.09.2019 року грошові кошти у розмірі 1 778 грн., сплачені ОСОБА_1 , зараховані у якості погашення заборгованості по пені, хоча, як вказано вище, їх сплату за відсутності належним чином укладеного кредитного договору сторонами погоджено не було.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд враховує, що навіть у разі врахування як доказу, долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості, очевидним є те, що заборгованість по тілу кредиту, яка заявлена представником позивача до стягнення у розмірі 338,20 грн., фактично є погашеною (338,20 – 1 778), а АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 439,80 грн.

Висновки щодо вказаного також викладені в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі 545/2248/17 та від 09.01.2020 року у справі № 643/5521/19, які враховані Черкаським апеляційним судом у аналогічних спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2020 року у справі № 691/1161/19, від 13.02.2020 року у справі № 703/3175/19, від 16.01.2020 року у справі № 707/2316/19).

Враховуючи те, що згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а оскільки судом відмовлено у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, сплаченого судового збору за подання даної позовної заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до змісту ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133, ч. 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що до складу судових витрат, крім судового збору, належать витрати, пов`язаних з розглядом справи, до складу яких, крім іншого, відносяться витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до змісту відзиву на позовну заяву та додатків до неї, ОСОБА_1 понесла судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката Терещенко В.В. у розмірі 3 000 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у даній справі відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено договір від 03.06.2020 року № 2, предметом якого є надання правничої допомоги у цивільному провадженні за позовом АТ КБ «ПриватБанк» (справа № 690/29/20), та тарифи (а.с. 82-85), акт наданих послуг від 04.06.2020 року (а.с. 86), а представником відповідача у судовому засіданні надано квитанцію від 04.06.2020 року № 17 про оплату ОСОБА_1 її послуг у розмірі 3 000 грн.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, підстави для його зменшення відсутні, оскільки представником позивача відповідне клопотання не заявлено.

На підставі викладеного, суд стягує з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в даній справі в розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 280-284, 352, 354, 355, пп. 15.5 п. 1 розділу ХІІ «Перехідних положень» ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 14.05.2002 року Ватутінським МВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Ватутінський міський суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 08.09.2020 року.

Суддя Линдюк В.С.