Рішення № 93753233, 22.12.2020, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/2040/20

Провадження № 2/545/1393/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Потетій А.Г.,

при секретарі - Данко А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтава в режимі відеоконференції з представником ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» - адвокатом Остащенко Олесею Миколаївною цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Авістар», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Авістар», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», про визнання договору відступлення права вимоги недійсним посилаючись на те, що 19 грудня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» було укладено договір відступлення права вимоги №20191912 від 19.12.2019 року. За даним договором Новому кредитору відійшло права вимоги за кредитними договорами та похідними договорами іпотеки Позивача, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідно договір №014/6561/74/110342 від 22.07.2008 року та 28.08.2006 року договір №014/0040/74/68601. Дані договори на сьогоднішній день є чинними та строк дії їх не закінчився, а тому відступлення права вимоги за ними може впливати на права Боржника згідно законодавства України.

Відступленню права вимоги по договору №20191219 від 19.12.19 року укладеному між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гефест» передувало ще два договори відступлення, відповідно договір №31072017 від 31.07.17 р. укладений між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Авістар» та договір відступлення укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» за №114/7-4638 від 31.07.2017 р. Відповідно хронологія мала наступний вигляд відступлення від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», а він в свою чергу на ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» останнє в свою чергу відступило на ТОВ «Фінансова компанія «Гефест». Тобто Первинний договір відступлення укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» має в своїй основі умови які не можуть бути порушені в послідуючих договорах, так як в законодавстві України та в праві взагалі чітко висвітлено питання хронології дій у правочинах, що витікають з основного договору. Тобто умови викладені в первісному договорі не можуть нівелюватися послідуючими угодами або послідуючі угоди передачі права вимоги не можуть скасовувати умови первісної угоди.

Згідно умов Договору № 114/7-4638 від 31.07.2017 р. укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» передбачено наступне:

п. 2.3 В наслідок передачі або відступлення заборгованості за цими договорами Новий кредитор замінює Первісного кредитора в кредитних договорах що входять до портфелю заборгованості відповідно вказаному в реєстрі боржників та набуває права грошових вимог Первісного кредитора за кредитними договорами включаючи право вимоги від боржників належного Виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Первісний кредитор зберігає права та обов`язки визначені Кредитним договором та договорами забезпечення, щодо правового режиму збереження та розкриття інформації в тому числі щодо обробки персональних даних боржників і поручителів, зазначеними договорами. Новий кредитор зобов`язується забезпечити дотримання тих самих умов збереження та розкриття інформації , які були визначені законодавством, а також сприятиме кредитними договорами та договорами забезпечення для Первісного кредитора в тому числі щодо зберігання та захисту інформації яка містить банківську таємницю згідно, з документацією з грифом «Банківська таємниця»

Новий кредитор має право здійснити наступне відступлення права вимоги без згоди Первісного кредитора Право вимоги переходить до Нового кредитора в повному обсязі без можливості зворотнього відступлення;

п.2.4 На дату укладання Договору Права Вимоги, Кредитні договори та Договори забезпечення є дійсними новий кредитор приймає на себе всі ризики пов`язані з визнанням Прав вимоги Кредитних договорів та/або Договорів забезпечення недійсними, з будь-якими судовими рішеннями або діями Боржників/Поручителів щодо заперечення (оспорення) своїх обов`язків та/або умов Кредитних договорів чи Договорів забезпечення після укладання цього договору;

п.4.1.1 Новий кредитор є банком, що на підставі Банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій надає банківські та фінансові послуги, а також здійснює іншу діяльність та не є афілійованою собою Первісного кредитора;

п.4.3. Первісний кредитор є банк, що на підставі Банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій надає банківські та інші фінансові послуг, а також здійснює іншу діяльність.

Згідно Договору № 31072017 від 31.07.2017 р. укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» передбачені аналогічні умови тим, що наведені вище.

Так в умовах договору укладеному між Первісними кредитором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» є чітко встановлені ознаки за якими Новий кредитор може здійснювати стягнення по кредитним договорам та договорам забезпечення в правових рамках, після укладання договору відступлення права вимоги. Вони викладені в розділі «Засвідчення та гарантії сторін», тобто Первісний та Новий кредитор в п.4.1.1 та п.4.3.1, засвідчують той факт, що вони мають відповідні повноваження для здійснення операцій по стягненню заборгованості за кредитними договорами, а саме в валюті, бо мають на це відповідні ліцензії та перебувають у статусі банку.

В той же час п 2.4 договору вказано , що кредитні договори є дійсні на момент укладання договору відступлення права вимоги тобто Первісний кредитор засвідчує , що кредитні договори не мають ризику бути визнаними не дійсними, за умови дотримання вимог п 4.1.1, а в разі не дотримання цих умов чи виникненні інших обставин, за якими виконання по кредитним договорам буде призупинено, ці ризики бере на себе Новий кредитор.

Тобто укладаючи договір відступлення права вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» чітко усвідомлювали для себе правові наслідки відступлення права вимоги по діючим валютними кредитним договорам та розуміли, що стягнення по такого роду кредитам, з урахуванням того, що договори є чинними та дійсними, може відбуватись тільки на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, яка у них є, так як ці два суб`єкта господарювання є банківськими установами.

І зовсім по іншому виглядає ситуація з подальшим відступленням права вимоги ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» договір №31072017 від 31.07.2017 року. В даному випадку відступлення права вимоги від Первісного кредитора ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» повного об`єму прав, отриманому від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авістар», і надає їй право вимагати виконання кредитних договорів та договорів забезпечення в тих самих рамках, що мав Первісний кредитор тобто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» так, як в обох договорах п 2.3 передбачено , що новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах та договорах забезпечення. Таким чином проводячи аналогію з договором відступлення № 114/7-4638 від 31.07.17 р. у Нового кредитора повинна бути генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, як це передбачено у розділі «Засвідчення та гарантії сторін» натомість згідно п. 4.1.1 договору №31072017, новий кредитор не є банком, а є фінансовою компанією та не немає відповідної валютної ліцензії. Дану інформацію було підтверджено й листом Національного банку України №27-0006/48381 від 18.09.2019 року. При цьому згідно п.2.3 договору відступлення права вимоги №31072017 Новий кредитор повністю замінив первісного кредитора у Кредитних договорах та у договорах забезпечення.

Слід зауважити, що і договір відступлення укладений між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гефест» №20191219 від 19.12.2019 р. не містить посилань на наявність у Нового кредитора законом встановленого права отримувати оплату заборгованості по кредитним договорам Боржника, а саме у валюті кредитних договорів.

В той час як пункт 2.3 договору вказує, що новий кредитор, мається на увазі ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», повністю замінив Первісного кредитора, мається на увазі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у валютних кредитних договорах та договорах забезпечення укладених з Боржником.

При цьому Новий кредитор бере на себе всі ризики пов`язанні з виконанням зобов`язань за кредитними договорами та договорами забезпечення Боржника, в разі визнання їх недійсними чи припиненими дана, умова викладена в п. 2.4 договору № 20191219 від 19.12.2019 року.

Згідно ч.2 ст.516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Позивача, як Боржника, не повідомляли про відступлення ні Первісний кредитор ТОВ «ФК «Авістар», а ні Новий кредитор ТОВ «ФК «Гефест».

Крім того, згідно пп.3 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII , який був чинний на момент укладання вище згаданих договорів відступлення права вимоги, протягом дії цього Закону кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Таким чином укладені договори між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» № 31072017 відЗІ.07.2017р. та договір укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» №20191219 від 19.12.2019 р., перебувають поза законом.

Також Позивач (Боржник) з переходом права вимоги від Первісного кредитора до Нового кредитора в особі Відповідача, отримав суттєву зміну обставин кредитних договорів №014/6561/74/110342 від22.07.2008 та№014/0040/74/68601 від 28.08.2006 р., які не дають можливості виконання умов договору на законних підставах. Тобто набуття права вимоги Новим кредитором, нівелює право Позивача на виконання умов кредитного договору, шляхом сплати заборгованості у валюті кредиту. При цьому у Відповідача лишається тільки механізм судового стягнення заборгованості, а застосування такого механізму виконання призводить до здорожчання кредиту за рахунок права Кредитора передбаченого договором, у вигляді штрафів, пені, судових витрат.

І навіть теоретично виконання зобов`язань за кредитними договорами шляхом перерахунку коштів через поточні валютні рахунки Боржника відкриті на балансі Первісного кредитора повинні пройти відповідний ланцюг згідно договорів відступлення права вимоги. Так як в договору не має посилання, що Первісний кредитор має право перераховувати кошти які надійшли від Боржника, як оплата по кредиту, на кінцевого Нового кредитора, крім випадків перерахунку на користь ПАТ «Комерційний індустріальний Банк». Саме такі умови викладено у договорі відступлення права вимоги №114/7-4638 від 31.07.2017 р.

З огляду на те ,що Новий кредитор згідно договору №31072017 від 31.07.2017р. ,а саме ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» не має законних підстав для отримання і перерахунку кошів в іноземній валюті, так званого транзитного перерахунку валютних коштів, отриманих від Боржника Первісним кредитором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь Нового кредитора згідно договору № 20191219 від 19.12.2019 р. ТОВ «Фінансова компанія «Гефест».

А також ту обставину ,що ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» не має законом встановлених підстав на отримання оплати по діючим кредитним договорам на підставі генеральної валютної ліцензії, як передбачено договором відступлення права вимоги №114/7-4638 від 31.07.2017р. та№31072017 від 31.07.2017 року.

Позивач вважає, що умови викладені у договорі відступлення права вимоги №20191219 від 19.12.2019 р. порушують його право як споживача фінансових послуг з наступних причин.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (всупереч ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням Договорів про надання споживчого кредиту Кредитором не було повідомлено Позивача письмово про форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов`язаннями споживача за умови відступлення права за вимоги за кредитним договором іншим кредиторам, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції);

б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договорів відступлення права вимоги та кредитних договорів, свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу);

в) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

Новий кредитором обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про стан кредитної заборгованості, так як ним не повідомлено про: наявні форми виконання зобов`язань за кредитними договорами з коротким описом відмінностей за ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість додаткових послуг з оплати заборгованості пов`язаних, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення, додаткові витрати при зміні валюти кредиту або не можливості прийняття оплати Новим кредитором за кредитним договором у валюті кредитного договору тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування);

г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою (відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»: безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров`я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції; продукція надана.

Новим кредитором створено ситуацію коли Боржник (Позивач) не має законного механізму для сплати заборгованості по діючим кредитним договорам (валютний кредит) у валюті кредиту, так як в Нового кредитора відсутні законом встановлені повноваження для прийняття такої оплати. Така штучно створена ситуація Новим кредитором є небезпечною для Боржника та його майнових інтересів, так як вона призводить до різкого і значного коливання вартості кредиту, та криє в собі ризики для майна Позивача, яке виступає забезпеченням виконання кредитних зобов`язань;

Ґ) ціну продукції визначено неналежним чином - вартість кредиту визначено всупереч «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168).

Згідно п.2.3 договору №20191219 від 19.12.2019 р. внаслідок передачі (відступлення)портфелю заборгованості за цим договором, новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфелю заборгованості і відповідно вказані у реєстрі боржників,т а набуває прав грошове вимог,первісного кредитора за кредитними договорами,включаючи право вимоги від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Відповідно до п. 2.4 договору відступлення права вимоги №20191219 від 19.12.2019 р. на дату укладання договору права вимоги кредитні договори та договори забезпечення є дійсними. Новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов`язані з визнанням прав вимоги,кредитних договорів та/або договорів забезпечення недійсними з будь якими судовими рішеннями або діями боржників/поручителів щодо заперечення(оспорювання)своїх обов`язків та/або умов кредитних договорів чи договорів забезпечення цього договору.

Таким чином сторонами по Договорам №014/6561/74/110342 від 22.07.2008 р. та №014/0040/74/68601 від 28.08.2006 р. слід вважати ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» та ОСОБА_1 .

Позивач в судовому засідання позов підтримав у повному обсязі, просив задовольнити надавши пояснення аналогічні тим, що викладені в позові.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідачів ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» - адвокат Остащенко О.М. просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі з підстав, які викладені у відзиві на позов.

У відзиві на позовну заяву представник ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» - адвокат Остащенко О.М. прохає відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі посилаючись на те, що 19.12.2019р. між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено Договір відступлення прав вимоги №20191219, відповідно до якого Відповідач 2 відступив Відповідачу 1 права вимоги до Боржників та Поручителів за Кредитними договорами та Договорами забезпечення, що зазначені в Реєстрах.

Відповідач 1 здійснив оплату Ціни Договору в сумі 1 409 802,86 гривень в день укладення даного договору, що підтверджується платіжним дорученням №193 від 19.12.2020 року.

Підставою визнання недійсним Договору відступлення прав вимоги, зазначено ст. 227 ЦК України, яка передбачає, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, але ж валютою платежу за вищезазначеним договором є гривня, а отже дозволу/ліцензії на його укладення не потрібно.

Жодних заборон на відступлення прав вимог за валютними зобов`язаннями особі, яка не має валютної ліцензії, законодавство не містить й Позивачем не зазначено законодавчої заборони.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щоб визнавати недійсним Договір відступлення прав вимоги, Позивач зобов`язаний довести та підтвердити належними доказами, що в момент укладення договору потрібна була валютна ліцензія.

Позивач визнає недійсним Договір відступлення прав вимоги №20191219 з підстав того, що у ТОВ «ФК «Гефест» немає ліцензії на здійснення валютних операцій, а тому у позивача відсутня можливість здійснювати погашення по кредитним договорам у доларах США. Неможливість позивача виконати свої кредитні зобов`язання не може бути підставою для визнання Договору відступлення недійсним.

Відповідно до Кредитних договорів укладених з позивачем, обов`язок повернути кредит, покладено саме на позивача, який зобов`язаний виконати свій обов`язок належним чином, а не перекладати його на кредитора посилаючись, що саме кредитор повинен мати валютну ліцензію. Позивач для виконання свого валютного обов`язку за Кредитними договорами, мав отримати індивідуальну ліцензію.

Крім того, якщо у учасників правовідносин, відсутня валютна ліцензія Верховний Суд в Постанові від 25.07.2018 р. в справі №308/3824/16-ц дійшов наступного висновку «незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов`язанні валютою платежу є виключно гривня, за. умови відсутності у сторін відповідної ліцензії Національного банку України.».

Дана позиція ґрунтується на положенні Закону України «Про валюту та валютні операції», саме ч.2 ст. 2 передбачає усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за, зокрема операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії.

Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.

Сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами 1-6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні.

Таким чином розрахунки за валютними зобов`язаннями можуть проводитись в іноземній валюті та у гривні за курсом на дату платежу.

Позиція позивача про те, що він хотів здійснити погашення по кредиту, але через відсутність ліцензії у Відповідача 1, не мав можливості, не підтверджена та спростовується вищезазначеним законом.

Суб`єктивне тлумачення позивачем положень Договорів відступлення в контексті того, що Банки підтверджували свій статус відповідними ліцензіями, а фінансові компанії - відповідними дозволами, а оскільки статуси у банків та фінансових компаній різні, то останні не мають право бути кредиторами по валютним кредитам.

Внесення в договори інформації про те, що Банк здійснює свою діяльність на підставі відповідних ліцензій, не є підставою стверджувати, що для здійснення операцій по стягненню заборгованості за кредитними договорами в іноземній валюті, кредитор повинен мати ліцензію, оскільки ані законодавство, ані Договір відступлення права вимоги, не містять такої вимоги.

Отже даними положеннями Договору, Банк підтвердив свій статус банку та підтвердив, що здійснює свою діяльність на підставі відповідних ліцензій, так як і в наступних Договорах Відповідач 2 та Відповідач 1 підтвердили свій статус фінансових компаній.

Висновок позивача про те, що Новим кредитором створено ситуацію коли Боржник (Позивач) не має законного механізму для сплати заборгованості по діючим кредитним договорам (валютний кредит) у валюті кредиту, так як в Нового кредитора відсутні законом встановлені повноваження для прийняття такої оплати. Така штучно створена ситуація Новим кредитором є небезпечною для Боржника та його майнових інтересів, так як вона призводить до різкого і значного коливання вартості кредиту, та криє в собі ризики для майна Позивача, яке виступає забезпеченням виконання кредитних зобов`язань, не містить жодного законного підґрунтя.

Позивач не обґрунтував, що з укладенням договорів, що оскаржуються, Позивач отримав суттєву зміну обставин кредитних договорів, а також Відповідач 1 обмежив право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про стан кредитної заборгованості, так як ним не повідомлено про: наявні форми виконання зобов`язань за кредитними договорами з коротким описом відмінностей за ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість додаткових послуг з оплати заборгованості пов`язаних, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення, додаткові витрати при зміні валюти кредиту або не можливості прийняття оплати Новим кредитором за кредитним договором у валюті кредитного договору тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування).

Кожна обставина на якій ґрунтується вимога позивача має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а висновки суду не можуть гуртуватись на припущенням.

Про зміну яких саме істотних умов кредитних договорів йде мова, позивач не зазначає.

Представник відповідача звертаю увагу суду на те, що Договорами уступки передано права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення без будь-яких змін їх умов.

Відповідно до Кредитних договорів укладених з позивачем, всі зміни та доповнення до нього оформлюються додатковими угодами, які підписуються сторонами договору.

Позивач також не зазначив, як саме Відповідач 1 обмежив право споживача - позивача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації, в чому це полягало та яким доказом підтверджується. Єдиним доказом в обмеженні у доступу до інформації має бути звернення Позивач до Відповідача 1, й не надання відповіді останнім.

Окрім ухвал про заміну стягувача - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ «ФК «Гефест» в справах №529/811/13-ц та 2-315/11, Відповідач 1 неодноразово на адресу Позивача направляв Вимогу про погашення наявної заборгованості за Кредитними договорами, які містили інформацію про набуття права вимоги Відповідачем 1, підстави набуття права вимоги, розмір заборгованості, його складові та реквізити для погашення наявної заборгованості.

Дані вимоги направлялись позивачеві на адресу зазначену в Кредитних договорах та Договорах іпотеки, як адреса для листування, але позивач не виявив бажання отримати їх, й вони були повернуті за закінченням строку зберігання.

Отже позивач не вчинив жодної дії, щоб посилатись на те, що він був обмежений в отриманні необхідної йому інформації, та не отримував кореспонденцію щоб мати таку інформацію.

Якщо б у позивача дійсно були наміри погасити заборгованість за Кредитними договорами, а не маніпулювати тією обставиною що йому не відомо реквізити та дані стягувана, то мав багато варіантів, щоб це зробити.

Позивач в позовній заяві зазначає, що виконавець зобов`язаний повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору, але не зробив цього.

Позивачем наведена загальна фраза з закону, але не встановлено фактичних обставин справи, а саме, що умови Кредитних договорів не змінились з укладенням договорів відступлення і вартість послуг не зросла.

Позичальник, яку суму кредиту отримав таку він й зобов`язаний був повернути, навіть якщо повернення відбувалось в гривневому еквіваленті на дату погашення за курсом НБУ.

Керуючись ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що «в разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків» та ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» «правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними» в яких іде мова про договір із споживачем - кредитний договір, а Позивач просить визнати недійсним Договір відступлення права вимоги, який не є споживчим договором та не регулюється Законом України «Про захист прав споживачів».

Споживчим договором є Кредитний договір тобто договір укладений із споживачем. Договір відступлення прав вимоги не є споживчим договором, а тому на нього не розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Обґрунтовуючи недійсність Договору відступлення прав вимоги, позивач посилається на несправедливі умови Кредитного договору та порушення його прав як споживача, що повністю протирічить будь-якій логіці, а саме відсутності причинного зв`язку.

Безпідставною та хибною є позиція позивача в контексті того, що договори між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» №31072017 від ЗІ.07.2017р. та договір укладений між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гефест» №20191219 від 19.12.2019р., суперечать пп.3 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VIІ

Відповідно до п.3. ч.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, що діяла на дату уступки прав вимоги) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи, а саме, якщо нерухоме житлове майно, є предметом іпотеки та забезпечує зобов`язання громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Позивач приховує, що у нього у власності перебуває нерухоме майно:

- житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , що належить Позивачеві на підставі Договору купівлі-продажу 22.07.2008р. та перебуває в іпотеці у Відповідача 1;

- квартира АДРЕСА_2 , що належить Позивачеві на підставі Договору купівлі-продажу 28.08.2006 р. та перебуває в іпотеці у Відповідача 1.

Таким чином правовідносини позивача за Кредитними договорами, не підпадають під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки у власності Позивача - іпотекодавця перебуває інше нерухоме майно, а отже не є єдиним місцем для проживання.

Договір відступлення прав вимоги, що визнається недійсним, укладений між юридичними особами, які є фінансовими компаніями, мають ліцензію на здійснення фінансових операцій і розрахунки за даним договором здійснено в національній валюті - гривні.

Таким чином для укладення вищезазначеного договору не потрібна валютна ліцензія, й протилежного Позивачем не доведено так як й не доведено, що в момент вчинення правочину сторонами недотримано наступних вимог:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Договір відступлення права вимоги №20191219 від 19.12.2019 року укладений між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гефест», згідно реєстру якого за даним договором, до останнього перейшло не лише право вимоги за Кредитними договорами укладеними з Позивачем, але й інші договори укладені з майже 200 боржниками, що є порушенням прав інших боржників, які не були залучені до розгляду даної справи і які виконують зобов`язання перед Відповідачем 1.

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до висновку що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом, 19 грудня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» було укладено договір відступлення права вимоги №20191912 від 19.12.2019 року. За даним договором Новому кредитору відійшло права вимоги за кредитними договорами та похідними договорами іпотеки позивача, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідно договір №014/6561/74/110342 від 22.07.2008 року та договір №014/0040/74/68601 від 28.08.2006 року. Дані договори на сьогоднішній день є чинними та строк дії їх не закінчився.

Відступленню права вимоги за договором №20191219 від 19.12.2019 року укладеному між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гефест» передувало ще два договори відступлення, відповідно договір №31072017 від 31.07.17 р. укладений між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Авістар» та договір відступлення укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» за №114/7-4638 від 31.07.2017 року.

Відповідно хронологія мала наступний вигляд відступлення від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», а останній у свою чергу відступив право вимоги на користь на ТОВ «Фінансова компанія «Авістар», а ТОВ «ФК «Авістар» в свою чергу відступило право вимоги на ТОВ «ФК «Гефест». Тобто Первинний договір відступлення укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ « Комерційний індустріальний Банк» має в своїй основі умови які не можуть бути порушені в послідуючих договорах, так як в законодавстві України та в праві взагалі чітко висвітлено питання хронології дій у правочинах, що витікають з основного договору. Тобто умови викладені в первісному договорі не можуть нівелюватися послідуючими угодами або послідуючі угоди передачі права вимоги не можуть скасовувати умови первісної угоди.

Згідно умов Договору № 114/7-4638 від 31.07.2017 р. укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» передбачено наступне:

п. 2.3 В наслідок передачі або відступлення заборгованості за цими договорами Новий кредитор замінює Первісного кредитора в кредитних договорах що входять до портфелю заборгованості відповідно вказаному в реєстрі боржників та набуває права грошових вимог Первісного кредитора за кредитними договорами включаючи право вимоги від боржників належного Виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Первісний кредитор зберігає права та обов`язки визначені Кредитним договором та договорами забезпечення, щодо правового режиму збереження та розкриття інформації в тому числі щодо обробки персональних даних боржників і поручителів, зазначеними договорами. Новий кредитор зобов`язується забезпечити дотримання тих самих умов збереження та розкриття інформації , які були визначені законодавством, а також сприятиме кредитними договорами та договорами забезпечення для Первісного кредитора в тому числі щодо зберігання та захисту інформації яка містить банківську таємницю згідно, з документацією з грифом «Банківська таємниця»

Новий кредитор має право здійснити наступне відступлення права вимоги без згоди Первісного кредитора Право вимоги переходить до Нового кредитора в повному обсязі без можливості зворотнього відступлення;

п.2.4 На дату укладання Договору Права Вимоги, Кредитні договори та Договори забезпечення є дійсними новий кредитор приймає на себе всі ризики пов`язані з визнанням Прав вимоги Кредитних договорів та/або Договорів забезпечення недійсними, з будь-якими судовими рішеннями або діями Боржників/Поручителів щодо заперечення (оспорення) своїх обов`язків та/або умов Кредитних договорів чи Договорів забезпечення після укладання цього договору;

п.4.1.1 Новий кредитор є банком, що на підставі Банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій надає банківські та фінансові послуги, а також здійснює іншу діяльність та не є афілійованою собою Первісного кредитора;

п.4.3. Первісний кредитор є банк, що на підставі Банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій надає банківські та інші фінансові послуг, а також здійснює іншу діяльність.

Згідно Договору № 31072017 від 31.07.2017 р. укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» передбачені аналогічні умови тим, що наведені вище.

Так в умовах договору укладеному між Первісними кредитором - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» є чітко встановлені ознаки за якими Новий кредитор може здійснювати стягнення по кредитним договорам та договорам забезпечення в правових рамках, після укладання договору відступлення права вимоги. Вони викладені в розділі «Засвідчення та гарантії сторін», тобто Первісний та Новий кредитор в п.4.1.1 та п.4.3.1, засвідчують той факт, що вони мають відповідні повноваження для здійснення операцій по стягненню заборгованості за кредитними договорами . саме в валюті, бо мають на це відповідні ліцензії та перебувають у статусі банку.

В той же час п 2.4 договору вказано, що кредитні договори є дійсні на момент укладання договору відступлення права вимоги тобто Первісний кредитор засвідчує , що кредитні договори не мають ризику бути визнаними не дійсними, за умови дотримання вимог п 4.1.1, а в разі не дотримання цих умов чи виникненні інших обставин, за якими виконання по кредитним договорам буде призупинено, ці ризики бере на себе Новий кредитор.

В подальшому ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» відступило право вимоги на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» договір №31072017 від 31.07.2017 року. В даному випадку відступлення права вимоги від Первісного кредитора ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» повного об`єму прав, отриманому від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авістар», і надає їй право вимагати виконання кредитних договорів та договорів забезпечення в тих самих рамках, що мав Первісний кредитор тобто ПАТ « Райффайзен Банк Аваль» так, як в обох договорах в п. 2.3 передбачено, що новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах та договорах забезпечення. Таким чином проводячи аналогію з договором відступлення № 114/7-4638 від 31.07.17 р. у Нового кредитора повинна бути генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, як це передбачено у розділі «Засвідчення та гарантії сторін» натомість, згідно п. 4.1.1 договору №31072017, новий кредитор не є банком, а є фінансовою компанією та не немає відповідної валютної ліцензії. Дану інформацію підтверджено листом Національного банку України №27-0006/48381 від 18.09.2019 року. При цьому згідно п.2.3 договору відступлення права вимоги №31072017 Новий кредитор повністю замінив первісного кредитора у Кредитних договорах та у договорах забезпечення.

Договір відступлення укладений між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «Гефест» №20191219 від 19.12.2019 р. не містить посилань на наявність у Нового кредитора законом встановленого права отримувати оплату заборгованості по кредитним договорам Боржника, а саме у валюті кредитних договорів.

В той час як пункт 2.3 договору вказує, що новий кредитор, мається на увазі ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», повністю замінив Первісного кредитора, мається на увазі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у валютних кредитних договорах та договорах забезпечення укладених з Боржником.

При цьому Новий кредитор бере на себе всі ризики пов`язанні з виконанням зобов`язань за кредитними договорами та договорами забезпечення Боржника, в разі визнання їх недійсними чи припиненими, дана умова викладена в п. 2.4 договору №20191219 від 19.12.2019 року.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Вказаним вище договорами укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» №014/6561/74/110342 від 22.07.2008 року та договір №014/0040/74/68601 від 28.08.2006 року не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні на день платежу.

Аналогічний висновок щодо застосування норми права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Зідно ч.2 ст.516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Будь-яких доказів того, що позивача, як Боржника, повідомляли про відступлення права вимоги ні Первісний кредитор ТОВ «ФК «Авістар», а ні Новий кредитор ТОВ «ФК «Гефест» не надали.

До відзиву представника ТОВ «ФК «Гефест» також не долучено відповідних доказів на підтвердження того, що відповідні повідомлення направлялись позивачеві на адресу зазначену в Кредитних договорах та Договорах іпотеки, як адреса для листування, але позивач не виявив бажання отримати їх, й вони були повернуті за закінченням строку зберігання.

Крім того, згідно пп.3 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII, який був чинний на момент укладання вище згаданих договорів відступлення права вимоги, протягом дії цього Закону кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Таким чином укладені договори між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» № 31072017 від3І.07.2017 року та договір укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» та ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» №20191219 від 19.12.2019 року, суперечать пп.3 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII.

Також Позивач (Боржник) з переходом права вимоги від Первісного кредитора до Нового кредитора в особі Відповідача, отримав суттєву зміну обставин кредитних договорів №014/6561/74/110342 від 22.07.2008 та №014/0040/74/68601 від 28.08.2006 р., які не дають можливості виконання умов договору на законних підставах. Тобто набуття права вимоги Новим кредитором, нівелює право позивача на виконання умов кредитного договору, шляхом сплати заборгованості у валюті кредиту. При цьому у Відповідача лишається тільки механізм судового стягнення заборгованості, а застосування такого механізму виконання призводить до здорожчання кредиту за рахунок права Кредитора передбаченого договором, у вигляді штрафів, пені, судових витрат.

Як встановлено новий кредитор згідно договору №31072017 від 31.07.2017 р., а саме ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» не має законних підстав для отримання і перерахунку кошів в іноземній валюті, так званого транзитного перерахунку валютних коштів, отриманих від Боржника Первісним кредитором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь Нового кредитора згідно договору № 20191219 від 19.12.2019 р. ТОВ «Фінансова компанія «Гефест».

А також як встановлено ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» не має законом встановлених підстав на отримання оплати по діючим кредитним договорам на підставі генеральної валютної ліцензії, як передбачено договором відступлення права вимоги №114/7-4638 від 31.07.2017 р. та №31072017 від 31.07.2017 року.

Крім того, умови викладені у договорі відступлення права вимоги №20191219 від 19.12.2019 року порушують права позивача, як споживача Фінансових послуг з наступних причин.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

а) при реалізації продукції будь-ким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (всупереч ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням Договорів про надання споживчого кредиту Кредитором не було повідомлено Позивача письмово про форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов`язаннями споживача за умови відступлення права за вимоги за кредитним договором іншим кредиторам, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції);

б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договорів відступлення права вимоги та кредитних договорів, свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу);

в) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

Новим кредитором обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про стан кредитної заборгованості, так як ним не повідомлено про: наявні форми виконання зобов`язань за кредитними договорами з коротким описом відмінностей за ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість додаткових послуг з оплати заборгованості пов`язаних, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення, додаткові витрати при зміні валюти кредиту або не можливості прийняття оплати Новим кредитором за кредитним договором у валюті кредитного договору тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування);

г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою (відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» (цитуємо): безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров`я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції; продукція надана

Новим кредитором створено ситуацію коли Боржник (Позивач) не має законного механізму для сплати заборгованості по діючим кредитним договорам (валютний кредит) у валюті кредиту, так як в Нового кредитора відсутні законом встановлені повноваження для прийняття такої оплати. Така штучно створена ситуація Новим кредитором є небезпечною для Боржника та його майнових інтересів, так як вона призводить до різкого і значного коливання вартості кредиту, та криє в собі ризики для майна Позивача, яке виступає забезпеченням виконання кредитних зобов`язань;

Ґ) ціну продукції визначено неналежним чином - вартість кредиту визначено всупереч «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168).

Згідно п.2.3 договору №20191219 від 19.12.2019 р. внаслідок передачі (відступлення) портфелю заборгованості за цим договором, новий кредитор замінює первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфелю заборгованості і відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошове вимог,первісного кредитора за кредитними договорами, включаючи право вимоги від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Відповідно до п. 2.4 договору відступлення права вимоги № 20191219 від 19.12.2019 р. на дату укладання договору права вимоги кредитні договори та договори забезпечення є дійсними. Новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов`язані з визнанням прав вимоги, кредитних договорів та/або договорів забезпечення недійсними з будь якими судовими рішеннями або діями боржників/поручителів щодо заперечення (оспорювання) своїх обов`язків та/або умов кредитних договорів чи договорів забезпечення цього договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема, вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов`язаний негайно повідомити про це споживача.

Виконавець зобов`язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору, що Відповідачами зроблено не було.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Позивачу з боку Кредитора не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну Первісного кредитора на Нового кредитора, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Окрім вище наведених підстав правопорушення недійсність правочину підтверджується наступними доказами.

В кредитному договорі містяться умови, які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах та з боку Кредитора.

Метою Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як сказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, а отже, і користувачів споживчого кредиту, яким є позивач.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір повинен містити - порядок зміни і припинення дії договору.

Так як Договори взагалі, не містять порядку їх зміни, який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови про порядок їх припинення, а це є суттєвими умовами (ст. 628 ЦК України), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Новий Кредитор в односторонньому порядку Договором відступлення права вимоги №20191219 від 19.12.2019 р. залишив за собою право в будь-який час змінювати, продавати, відступати право вимоги за зобов`язаннями Боржника не маючи на те правових підстав. А також передбачив своє право, в разі незгоди Боржника, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми Кредиту.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 13 ЦК України цивільні права за договором здійснюються особою у межах, наданих актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

У відповідності до ст. ст. 2, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», банк є кредитною установою, яка має виключне право на підставі відповідної ліцензії надавати фінансові кредити.

При визначенні змісту кредитного договору Кредитор не має/(не повинен) підміняти принцип свободи договору принципом вседозволеності.

Права виражати зобов`язання в іноземній валюті надається лише у випадку, коли сторона договору займається зовнішньоекономічною діяльністю та має відповідні дозволи і ліцензії.

Оскільки зобов`язання сторін по кредитному договору є грошовими, ціна договору є його істотною умовою, порушення закону в цій частині призводить до недійсності договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Використання іноземної валюти у якості засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Закону України від 21.06.2018 №2473 « Про валюту та валютні операції»

Відповідно до ст. ст. 1, 2, 3 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензія це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Валютні операції підлягають обмеженню.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про валюту і валютні операції» також визначено, що небанківські фінансові установи на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій здійснюють такі валютні операції.

Таким чином, у Відповідачів відсутня відповідна ліцензія НБУ на здійснення валютних операції, яка надавала б йому права на здійснення операцій з валютними цінностями.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування

Отже, оспорюваний договір відступлення права вимоги №20191219 від 19.12.2019 року відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Огляду на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.. 141 ЦПК України судові витрати, які складаються із судового збору, підлягають стягненню з відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, ч.3 ст. 13, ст. ст. 192, 203, 215, 216, 217, 227, 229, 230, 321, ч. 3 ст. 533, ч. 1 ст. 524, ч. 2 ст. 524, ст.ст. 628, 638 ЦК України, ст. ст. 1, 11, 15, 16, 18, ч.6 ст. 19, ч. 3 ст. 22, ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 8 ч. 1 статті 6, п. 4 ч. 8 ст.6, ст. 49 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 19, 28, 175, 177, 184, 187, 274-279, 283 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати договір відступлення права вимоги №20191219 від 19.12.2019 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Авістар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (код ЄДРПОУ 38904296, юридична адреса: м. Київ, вул. Московська, 32/2) - 1051,00 грн. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (код ЄДРПОУ 42350033, юридична адреса: м. Київ, вул. Ігоря Брановицького, 3) - по 1051грн.00коп. судового збору на користь держави, а всього 2102,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення. В разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 23.12.2020 року.

Суддя: А.Г. Потетій