Рішення № 93752500, 23.12.2020, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/6059/20

Провадження №2/524/2687/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2020 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі:

головуючого - судді Вінтоняк Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання – Воблікової І.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа – приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокоп Денис Олександрович, про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності ,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначила, що вона давно знайома з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , допомагала їй по господарству, оскільки остання своєї сім`ї не мала. З квітня 2015 року на пропозицію ОСОБА_3 позивач переїхала проживати до неї та здійснювати постійний догляд.

ОСОБА_2 вказує, що 12.02.2016 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у власність позивача кімнату № НОМЕР_1 , буд. АДРЕСА_1 , взамін на здійснення постійного догляду та довічного утримання. Вищевказаний договір сторони нотаріально не посвідчили, так як ОСОБА_3 за станом здоров`я була неспроможна це вчинити, а також через відсутність коштів, так як значні витрати зумовлені лікуванням ОСОБА_3 17.02.2016 року ОСОБА_3 видала довіреність на ім`я позивача, якою уповноважила розпоряджатися нерухомим майном – спірною кімнатою. На день смерті ОСОБА_3 12.04.2018 року договір нотаріально посвідчено не було.

Позивач посилається на виконання всіх істотних умов договору довічного утримання, зокрема на те, що вона постійно проживала з ОСОБА_3 , здійснювала за нею догляд, утримувала, а після смерті останньої – поховання за власні кошти. Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що після смерті ОСОБА_3 вона залишилася проживати у спірній кімнаті, утримувати житло.

У заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_2 вказала, що договір довічного утримання було укладено в лютому 2016 року, точної дати не пам`ятає, у примірнику вказаного договору помилково зазначено дату укладання 12.02.2016 року, так як у договорі зазначене теперішнє прізвище позивача, паспорт зі зміненим прізвищем отримано лише 24.02.2016 року.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати дійсним договір довічного утримання від лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визнати за ОСОБА_2 право власності на кімнату АДРЕСА_2 (а.с. 72-73).

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки позивачем договір довічного утримання не було нотаріально посвідчено та не проведено державну реєстрацію, а відтак він є нікчемним та не може бути визнаний дійсним. Крім того, позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що нею здійснювалося утримання та матеріальне забезпечення ОСОБА_3 в обсягах, визначених договором (а.с. 62-64).

У відповіді на відзив ОСОБА_2 заперечила проти доводів, викладених представником відповідача у відзиві, зазначила, що факт здійснення нею утримання ОСОБА_3 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та показаннями свідків. Інші доводи по суті позовних вимог викладені в заяві про уточнення позову (а.с. 68-69).

Ухвалою суду від 01 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву залишено без руху (а.с. 36).

Ухвалою суду від 12.10.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, задоволено клопотання позивача про виклик свідків (а.с. 42).

У судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які пояснювали, що ОСОБА_3 була самотньою жінкою, за своїм віком та станом здоров`я потребувала стороннього догляду та допомоги, а ОСОБА_2 здійснювала постійний догляд за нею, спочатку проживала з ОСОБА_3 у Кременчуці, а потім забрала до себе в с. Ольгівку, натомість ОСОБА_3 мала намір залишити їй свою квартиру.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав зазначених у позові, просив задовольнити, пояснивши, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через стан здоров`я останньої та відсутність коштів нотаріально не посвідчили укладений між ними договір довічного утримання, разом з тим, умови договору виконувалися в повному обсязі, факт здійснення довічного утримання з боку ОСОБА_2 повністю знайшов своє підтвердження у судовому засіданні.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Керуючись п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність представника відповідача та третьої особи.

Суд, заслухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що в лютому 2016 року, точної дати позивач не пам`ятає, однак в договорі зазначено 12.02.2016 року, у простій письмовій формі укладено договір довічного утримання між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за умовами якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 кімнату АДРЕСА_2 , взамін чого остання зобов`язувалася забезпечувати її утриманням та доглядом довічно на умовах, встановлених договором, зокрема, харчуванням, необхідним доглядом, медикаментозними лікарськими засобами; наданням медичної допомоги; здійснювати оплату за власний рахунок комунальних послуг, надавати іншу допомогу; здійснити поховання. Розмір щомісячного матеріального забезпечення визначено в розмірі 1000 грн.

П.п. 10,11 вказаного договору передбачено, що витрати, пов`язані з нотаріальним посвідченням договору несе набувач. Право власності на кімнату виникає у набувача з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі довіреності від 28.04.2015 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) вчиняти дії, пов`язані з будівництвом, реконструкцією, переплануванням, управлінням, оформленням права власності на належне їй нерухоме майно - кв. АДРЕСА_2 (а.с. 15,19), а на підставі довіреності від 17.02.2016 року - вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, оформленням права власності, підготовкою до відчуження та розпорядження тощо (а.с.18).

З довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 53069368 вбачається, що право власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру зареєстровано 09.02.2016 року (а.с. 12).

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 22).

Згідно зі статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу ( ст. 748 ЦК України).

Стаття 334 ЦК визначає момент набуття права власності за договором. Так, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Отже, законом передбачено можливість у судовому порядку визнати дійсним договір, який не було нотаріально посвідчено внаслідок ухилення однієї сторони від вчинення відповідної дії.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що спірний договір не було нотаріально посвідчено через відсутність коштів, що, в свою чергу, не є підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Крім того, предметом спірного договору є нерухомість.

Відповідно до частини 1 статті 181, частини 1, 2 статті 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

За змістом статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Отже, законом не передбачено можливості визнання дійсним у судовому порядку правочину, який підлягає державній реєстрації, але не зареєстрований, оскільки визнати дійсним можна лише укладений договір.

Таким чином, саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, неможливість такого посвідчення через смерть відчужувача, не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією з даної категорії справ, а саме щодо можливості визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, яка викладена у постанові Верховного Суду України №6-162цс12 від 30 січня 2013 року, згідно із якою норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 виконувала умови договору довічного утримання з моменту його укладення, а відтак має право на спірне майно, яким вона фактично користується, починаючи з 2016 року, не можуть бути визнані судом обґрунтованими, так як факт здійснення догляду за ОСОБА_3 до її смерті в даному випадку не породжує у позивача права власності на спірну кімнату.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 181,182, 215, 220, 334, 638, 640, 744-745 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83,141,223, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа – приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокоп Денис Олександрович, про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Кременчуцька міська рада Полтавської області, код ЄДРПОУ 24388300, адреса місцезнаходження: Полтавська область, м. Кременчук, площа Перемоги, 2.

Третя особа: приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Прокоп Денис Олександрович, адреса місцезнаходження: Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Сердюка, 37/16.

Повний текст рішення виготовлено 23 грудня 2020 року.

Головуючий суддя: Н.Д. Вінтоняк