Рішення № 93751010, 21.12.2020, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/897/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 грудня 2020 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді – Мокрецького В.І.,

за участю секретаря судового засідання – Літинського А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, в уточненій позовній заяві (а.с.176-177 т.1), просить суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів на його користь 17122,20 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 22.01.2015 року становить 269845,87 грн., боргу за кредитним договором №ZRVBGA00003189 від 10.02.2006, яка складається із 1494,74 доларів США - процентів за користування кредитом; 537,60 доларів США - комісії за користування кредитом та пені у розмірі 15089,86 доларів США, а також судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що 10 лютого 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ZRVBGA00003189, у забезпечення виконання якого між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. На виконання умов договору Банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 33600 доларів США на термін до 09 лютого 2010 року, однак остання взяті на себе зобов`язання, з повернення кредиту та процентів за користування ним, належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Представник позивача просила позов задовольнити, разом із тим не заперечувала щодо застосування строків позовної давності в частині стягнення пені.

Представник відповідачів просила відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 виконала взяті на себе кредитним договором зобов`язання. Однак просила застосувати строки спеціальної позовної давності та щодо стягнення пені.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов Банку до відповідачів підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 10 лютого 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ZRVBGA00003189, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 33600 доларів США на термін до 09 лютого 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

На забезпечення виконання наведеного зобов`язання 29 грудня 2012 року між Банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким остання, як поручитель, в повному обсязі відповідає перед кредитором за порушення зобов`язань боржника ОСОБА_1 .

Згідно умов додаткової угоди №1 від 09.02.2010 до вказаного кредитного договору строк наведеного кредиту відповідачу ОСОБА_1 продовжено до 08 лютого 2013 року.

За умовами додаткової угоди №2 від 08.02.2013 суму заборгованості, що виникла у період з дати підписання кредитного договору №ZRVBGA00003189, тобто з 10.02.2006 по дату підписання цієї угоди зменшено на 14796,39 доларів США, а саме на розмір пені. Окрім того, у відповідності до вказаної угоди Банк зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді непоновленої лінії розмірі 52831,04 доларів США, у тому числі 33600,00 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 19231,04 доларів США на сплату страхових платежів на термін до 10 лютого 2022 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця.

Додатковим договором №4 від 18.07.2013 визначено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту за кредитним договором №ZRVBGA00003189 від 10.02.2006, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,10 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.

Станом на 22.01.2015 і до теперішнього часу відповідач ОСОБА_1 , як основний боржник, не виконала вказані зобов`язання та допустила заборгованість перед позивачем у розмірі 17122,20 долари США, яка складається із процентів за користування кредитом у розмірі 1494,74 доларів США; комісії за користування кредитом - 537,60 доларів США та 5089,86 доларів США пені.

Викладені факти підтверджуються кредитним договором №№ZRVBGA00003189 від 10.02.2006, договором поруки від 29.12.2012, додатковими угодами №1 та №2 до вказаного кредитного договору від 09.02.2010 та 08.02.2013, додатковим договором №4 від 18.07.2013, а також розрахунком заборгованості ((а.с. 16-17, 178-181, 207-211, 212-213 т.1, а.с. 258 т.4).

Суд вважає безпідставними твердження представника відповідачів про те, що ОСОБА_1 не підписувала додаткову угоду №1 від 09.02.2010 та додатковий договір №4 від 18.07.2013 щодо встановлення відсотків та пені, оскільки факт підписання останньою згаданих угоди та договору підтверджується висновком експерта № 2244/2902/20-25 від 27.10.2020 (а.с. 218-224, т.4).

Зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Частиною 1 ст. 553 ЦК встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Виходячи з аналізу вказаних норм ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є солідарними боржниками за кредитним договором №ZRVBGA00003189 від 10.02.2006.

Отже, наявність факту невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань перед позивачем щодо сплати відсотків за користування цим кредитом, є підставою для задоволення позову Банку до відповідачів у цій частині в повному обсязі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Разом і з тим, статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно ч. 2 згаданої статті до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), застосовується позовна давність в один рік.

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом у березні 2015 року, тобто поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення пені, а представником відповідачів до ухвалення рішення в справі було заявлено про застосування позовної давності, суд приходить до висновку про стягнення із відповідачів пені за останні 12 місяців, які передували зверненню з позовом до суду.

Таке рішення суду повністю узгоджується із висновками Верховного Суду України, які викладені у постанові від 08.02.2017 (справа 910/29752/15).

Окрім того, відповідно до умов кредитного договору №ZRVBGA00003189 від 10.02.2006 Банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит на поточні потреби у вигляді відкритої кредитної лінії, тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) встановлює, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

У своїй постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 Верховний Суд України вказує, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

З огляду на правову позицію Верховного Суду про визнання незаконним встановлення у кредитному договорі щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, а саме послуги, яка супроводжує кредит, оскільки банк не повинен встановлювати платежі обов`язкові для споживача за свої дії, на власну користь, умови кредитного договору, якими встановлено обов`язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків.

Отже, враховуючи викладене, а також правову позицію Верховного Суду України, суд приходить до переконливого висновку, що нарахування Банком комісії є незаконним, а тому у задоволенні позову про стягнення з відповідачів 537,60 доларів США комісії за користування кредитом необхідно відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд стягує у дольовому порядку із відповідачів судовий збір.

Керуючись ст.ст.256, 257, 549, 550, 553 ЦК України, ст.ст.12, 82, 89, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Житомирським РС УДМС України в Житомирській області 05 грудня 2012 року, ІПН НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканки: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Житомирським РВ УМВС України в Житомирській області 03 грудня 1998 року, ІПН НОМЕР_4 ) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (р/р НОМЕР_5 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №ZRVBGA00003189 від 10 лютого 2006 року у розмірі 1710,85 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 22 січня 2015 року становить 26962,99 грн. та складається із заборгованості по відсоткам у розмірі 1494,74 доларів США та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 216,11 доларів США.

Стягнути у дольовому порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 3654 грн.

У решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклик) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення вказаного строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 21 грудня 2020 року.

Суддя: