Рішення № 93750447, 10.12.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/3546/20

Провадження № 2/161/1849/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2020 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого – судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Денисюка І.І.,

представника позивача Мартинюка С.І.

представника відповідача Деревецького В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про визнання частково недійсним договору страхування,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в Луцький міськрайонний суд з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про визнання частково недійсним договору страхування.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 12 грудня 2014 року між ним, ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» та ПАТ «Креді Агріколь Банк» було укладено договір №тп72145а4б добровільного страхування наземного транспортного засобу, за умовами якого було застраховано транспортний засіб Тойота Кемрі, р.н. НОМЕР_1 , 2014 року випуску, що належить йому на праві приватної власності. 04 травня 2015 року ним було виявлено, що належний йому транспортний засіб було викрадено, після чого він звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою.

ПрАТ «СК «АРКС» відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що після викрадення транспортного засобу страхувальник не передав страховику свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що передбачено п. 23.1.11 договору страхування.

Відповідно до п. 23.1.11 Договору страхування у випадку викрадення ТЗ в день подання страховику письмового повідомлення про настання події, передати представнику страховика основний та додатковий комплекти ключів до замку запалювання ТЗ, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню, пристрої дистанційного управління системою для запобігання викраденню, а також документи, які надають право на управління застрахованим ТЗ в т.ч., але не виключно: свідоцтво про реєстрацію ТЗ, довіреність, тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист службового автомобіля), або довідку про їх вилучення органами МВС .

Згідно п. 26.5.16 Договору страхування страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник не надав у разі викрадення ТЗ основний та/або додатковий комплекти ключів до замку запалювання ТЗ, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню та/або пристрої дистанційного управління системою для запобігання викраденню та/або документи, що надають право на управління застрахованим ТЗ (в тому числі, але не виключно: свідоцтво про реєстрацію ТЗ, довіреність (у випадку її наявності), тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист службового автомобіля) (за виключення викрадення ТЗ шляхом грабежу та/або розбою).

Вважає, що підстава для відмови у виплаті страхового відшкодування із підстав ненадання виключно єдиного документа – оригіналу свідоцтва про реєстрацію ТЗ, що є викрадений разом із транспортним засобом, є такою, що суперечить закону, а саме ст.ст. 203,215 ЦК України, ст.ст. 18,21 Закону України « Про захист прав споживачів», а пункти 23.1.11 та 26.5.16 Договору страхування є несправедливими по відношенню до позивача як споживача послуг, а тому підлягають визнанню частково недійсними.

Зважаючи на викладене, просить визнати недійсним пункт 23.1.11 Договору №тп72145а4б добровільного страхування наземного транспортного засобу «Все включено», укладеного 12.12.2014 року між ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування», ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 в частині зобов`язання страхувальника подавати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу в усіх без винятку випадках, та пункт 26.5.17 Договору в частині підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування – виключно ненадання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, за виключенням викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою.

Ухвалою судці Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі з призначенням підготовчого засідання.

07.04.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на безпідставність позовних вимог, пропуск позивачем строку позовної давності у справі та просить в позові відмовити.

03.11.2020 року від позивача надійшла заява, в якій він вказує на допущену в позовній заяві описку, та просить вважати вірним визнати недійсним пункт 26.5.16 договору замість 26.5.17.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність. Крім того, просив врахувати, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані та досліджені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Судом встановлено, що 12 грудня 2014 року між ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування», ПАТ «Креді Агріколь Банк» та позивачем укладено договір №тп72145а4б добровільного страхування належного останньому наземного транспортного засобу, згідно якого було застраховано транспортний засіб Тойота Кемрі, р.н. НОМЕР_1 , 2014 року випуску.

Пунктом 20.1 договору визначено, що за його умовами, страховик бере на себе зобов`язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені в п. 20.2 цього договору і носять ознаки ймовірності та випадковості, а також зобов`язується компенсувати понесені страхувальником додаткові витрати згідно з п. 29.7 та п. 29.8 договору в результаті настання страхового випадку.

У пункті 20.2 Договору страхування визначено, що до страхових ризиків відноситься, зокрема викрадення ТЗ під час його знаходження в будь-якому місці в будь-який час, шляхом: грабежу - відкритого викрадення ТЗ; крадіжки — таємного викрадення ТЗ; розбою — нападу з метою заволодіння ТЗ, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

04 травня 2015 року транспортний засіб Тойота Кемрі, р.н. НОМЕР_1 , 2014 року випуску був викрадений невстановленою особою. Відомості за даним фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 289 КК України.

04 травня 2015 року ОСОБА_1 повідомив ПрАТ «СК «АРКС» про настання страхового випадку. ПрАТ «СК «АРКС» відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що після викрадення транспортного засобу страхувальник не передав страховику свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що передбачено пунктом 23.1.11 Договору страхування.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2016 року, ухвалено стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» на користь ОСОБА_1 539080 грн. 02 коп. страхового відшкодування. Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №161/9156/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «АХА Страхування» про захист прав споживача та стягнення страхового відшкодування у розмірі 546 580 грн.02 коп. задоволено касаційну скаргу ПрАТ «СК «АХА Страхування», рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «АХА Страхування», третя особа - ПАТ «Креді Агріколь Банк», про захист прав споживача та стягнення страхового відшкодування відмовлено.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Частина 1 ст. 6 Закону України «Про страхування» визначає, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обовязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно пункту першого статті 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відповідно до п.п.1-3 ч.1 статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобовязання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Згідно статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Договір страхування повинен містити, зокрема, права та обов`язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін.

У договорі страхування сторони погодили про необхідність виконання страхувальником, зокрема, таких обов`язків: страхувальник зобов`язаний виконувати всі умови договору (пункт 22.2.2); у разі настання передбаченої пунктом 20.2 договору події, страхувальник зобов`язаний у випадку викрадення транспортного засобу передати представнику страховика основний та додатковий комплекти ключів до замку запалювання транспортного засобу, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню, пристрої дистанційного управляння системою для запобігання викраденню, а також документи, які надають право на управління застрахованим транспортним засобом (в тому числі, але не виключно свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довіреність (у випадку її наявності), тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист службового автомобіля), або довідку про їх вилучення органами Міністерства внутрішніх справ України (пункт 23.1.11).

У пункті 26.5.16 договору страхування передбачено право страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо: страхувальник (його представник) не виконав обов`язків, передбачених умовами договору (пункт 26.5.6); страхувальник не надав у разі викрадення транспортного засобу основний та/або додатковий комплекти ключів до замку запалювання транспортного засобу, ключі механічного пристрою для запобігання викраденню та/або пристрою дистанційного управління системою для запобігання викраденню та/або документи, що надають право на управління застрахованим транспортним засобом (у тому числі, але не виключно свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довіреність (у випадку її наявності), тимчасовий реєстраційний талон, подорожній лист службового автомобіля) (за виключенням викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою).

Страхувальник має право не надавати зазначених документів лише у разі викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Погоджуючись з умовами договору, позивач підтвердив свою згоду, що у разі викрадення застрахованого транспортного засобу він зобов`язаний буде надати свідоцтво про його реєстрацію до страхової компанії або довідку про його вилучення органами Міністерства внутрішніх справ України. Право не надавати вказаного свідоцтва можливе лише у виключному випадку - викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою.

В контексті заявленого позову, ОСОБА_1 вказує, що умови п. 23.1.11 Договору страхування та п. 26.5.16 Договору страхування в частині надання Страхувальником Страховику оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, за виключенням викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою, з врахуванням інших умов Договору страхування та ст.ст. 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності, а тому підлягають визнанню недійсними.

Так, поняття «несправедливі умови договору» закріплене в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими за частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ є, , зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Таких несправедливих умов договору аналізом досліджених в судовому засіданні доказів, судом не встановлено.

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що не вбачається наявність істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін оспорюваними пунктами Договору №тп72145а4б добровільного страхування наземного транспортного засобу від 12 грудня 2014 року, оскільки умови Договору визначені з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивач мав можливість на власний розсуд приймати чи не приймати ці умови, виходячи із принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК України.

Враховуючи зазначене, підстави для визнання частково недійсним спірного Договору відсутні, оскільки на момент його укладення позивач був ознайомлений з умовами Договору, засвідчив своїм підписом згоду на його умови, а умови Договору не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як слідує з роз`яснень постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» (п. 11), встановивши, що строк для звернення до суду пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, і зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю, заява відповідача про застосування строків позовної давності до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 89, 263, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про визнання частково недійсним договору страхування – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська,8; код ЄДРПОУ 20474912).

Дата складення повного тексту рішення - 18 грудня 2020 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М. Філюк