Рішення № 93744659, 22.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6705/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4150 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А4150, у якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А0563 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця за період з 21.07.2016 по 12.04.2017 у сумі 26 047, 91 грн;

зобов`язати військову частину А4150 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як базового місяця за період з 21.07.2016 по 12.04.2017 у сумі 26 047,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12.04.2017 позивача звільнено у запас та виключено зі списків особового складу частини, усіх видів грошового забезпечення. Зазначив, що відповідно до відомостей наданих відповідачем у період з 20.07.2016 по 12.04.2017 відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права, оскільки індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. У свою чергу, посилання відповідача на неможливість проведення йому виплати індексації грошового забезпечення у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень позивач вважає безпідставними, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. На переконання позивача належним способом відновлення його порушених прав є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплатити йому індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2016 по 12.04.2017 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця у розмірі 26047, 91 грн. Просив позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що протягом січня 2016 року по січень 2018 року фінансового ресурсу у Міністерства оборони України для виплати індексації грошового забезпечення не було, тому не могло проводитися нарахування та здійснюватися виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям. Вказав, що на даний час не існує механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди. Звернув увагу на те, що позивач просить провести нарахування індексації грошового забезпечення з врахуванням січня 2008 року як базового, при цьому на військову службу останній прибув у 2012 році. Зазначив, що до військової частини А4150 позивач прибув 22.07.2016, тому базовим місяцем для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення є серпень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1078. На переконання відповідача навіть за наявності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення її розмір становить 464, 92 грн, а не 26047, 91 грн як вказує позивач. З наведених підстав, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у встановлений судом строк подав відповідь на відзив, у якій просив позов задовольнити, оскільки доводи викладені у відзиві не спростовують доводи позивача викладені у позовній заяві. Зазначив, що до постанови Кабінету Міністрів України № 1078 були внесенні зміни, які вступили в силу з 01.12.2015, відповідно до яких обчислення індексу споживчих цін здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою яку займав працівник. З огляду на те, що посадовий оклад за посадою, яку займав позивач до березня 2018 року востаннє підвищувався у січні 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1294, тому саме січень 2008 року буде базовим місяцем для обчислення позивачу індексації грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що 25.08.2020 ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідача та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Суд встановив, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини А0563 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини А0536 та усіх видів грошового забезпечення, направлено для подальшого проходження служби у військову частину А4150.

12.04.2017 наказом командира військової частини А4150 ОСОБА_1 звільнено у запас та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення.

Як вбачається з довідки військової частини А4150 про індексовану зарплату ОСОБА_1 з липня 2016 року по квітень 2017 року індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалися, що не заперечується відповідачем.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри « 101» замінено цифрами « 103».

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача на пункт 6 Порядку №1078 та статтю 5 Закону №1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій по невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 у справі №825/874/17.

Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому відповідач протиправно не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 12.04.2017.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, що на даний час не існує механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди, оскільки відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 12.04.2017.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 12.04.2017 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця у розмірі 26047, 91 грн, суд зазначає наступне.

Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. При цьому, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв`язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, також належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд звертає увагу, що у даній правовій ситуації індексація ще не була нарахована та виплачена позивачеві.

Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

Однак, як слідує із змісту відзиву на позов відповідач вважає, що базовим місяцем для нарахування позивачу індексації за спірний період є серпень 2016 року, оскільки у 20 липня 2016 року позивач прибув для проходження військової служби до військової частини А 4150.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.

Серед іншого, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078). Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався в разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).

В редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».

Таким чином, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.

А отже, відповідачу необхідно встановити останнє підвищення посадового окладу позивача для визначення базового місяця для нарахування індексації.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.

Таким чином, зміна посадових окладів відбулась 01.01.2008 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294.

Надалі розмір посадового окладу було змінено 01.03.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Відтак, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року.

Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

05 травня 2020 року Перший апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу про роз`яснення постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі № 200/9297/19-а, якою відповідну заяву задовольнив частково та роз`яснив, що в частині визначення базового місяця нарахування індексації грошового забезпечення, а саме з серпня 2015 року до грудня 2015 року при розрахунку індексації грошового забезпечення має застосовуватись базовий місяць прийняття на військову службу - серпень 2015 року, а з 01.12.2015 - базовий місяць січень 2008 року відповідно до п. 10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями.

10 вересня 2020 року Верховний Суд постановив ухвалу у справі №200/9297/19-а, якою залишив без змін ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі № 200/9297/19-а про роз`яснення судового рішення та зазначив, що перевіряючи законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Таким чином Верховний Суд підтвердив законність і обґрунтованість висновків Першого апеляційного адміністративного суду в частині роз`яснення судового рішення щодо визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення.

З огляду на вищенаведене, суд відповідно до ст. 242 враховує висновки наведені у постанові Верховного Суду, у якій підтверджено законність і обґрунтованість висновків Першого апеляційного адміністративного суду в частині роз`яснення судового рішення щодо визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, а саме з серпня 2015 року до грудня 2015 року при розрахунку індексації грошового забезпечення має застосовуватись базовий місяць прийняття на військову службу - серпень 2015 року, а з 01.12.2015 - базовий місяць січень 2008 року відповідно до п. 10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями.

Таким чином, з 01.12.2015 базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає.

При цьому визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), а не складових заробітної плати, зокрема надбавок, доплат, премій як про це вказує відповідач у відзиві на позов.

Як вже зазначалося судом, вперше зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) військовослужбовців відбулися у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007, у якому загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абзаців 1 і 2, пункту 5 Порядку №1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати.

В такому порядку, нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 "Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України".

Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за спірний період є січень 2008 року, в якому постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.

У даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача (оскільки у даній правовій ситуації індексація грошового забезпечення ще не була нарахована та виплачена позивачеві), а тому, підстави для зобов`язання останнього нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у розмірі 26047, 91 грн з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» відсутні.

Аналогічні правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Разом з тим, абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зважаючи на вищенаведене, суд наголошує, що при здійсненні нарахування індексації грошового забезпечення, відповідач зобов`язаний врахувати висновки суду зазначені у цьому судовому рішенні, зокрема, що базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача за період з 21.07.2016 по 12.04.2017 є січень 2008 року, в якому постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.

Також суд звертає увагу, що у даному випадку не втручається у дискрецію відповідача, а лише виходить з наданих абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України повноважень щодо недопущення відповідача діяти на власний розсуд щодо встановлення позивачу іншого базового місяця ніж той, у якому відбулося підвищення розміру посадових окладів військовослужбовців на підставі постанови №1294, зокрема січень 2008 року.

З цих підстав, суд не бере до уваги наданий відповідачем до відзиву на позов розрахунок невиплаченої позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 464, 92 грн.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється,-

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А4150 (81052, Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, код ЄДРПОУ 08180776) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4150 щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 12.04.2017.

Зобов`язати військову частину А4150 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21.07.2016 по 12.04.2017.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський