Рішення № 93743635, 23.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 р. Справа№200/7603/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьової І.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького обласного військового комісаріату, в якій просить суд :

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу належних сум грошового забезпечення при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 05 квітня 2016 року по 12 серпня 2020 року у розмірі 374 174,70 грн.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що судовими рішеннями по справі 200/1450/20 частково задоволені його позовні вимоги щодо недоотриманих коштів при звільнені. Станом на дату звернення до суду ці суми не виплачені. Посилаючись на ст. 116,117 КЗпП України, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 25 серпня 2020 року відкрито провадження у справі № 200/7603/20-а та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 17 вересня 2020 року, за клопотанням позивача, вирішено розгляд справи, здійснювати в порядку загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Відповідачем надано письмовий відзив від 23 вересня 2020 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що відповідно до постанови Пленуму ВС України № 13 від 24 грудня 1999 року « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - компенсація середнього заробітку здійснюється в разі не розрахунку по заробітній платі. Зазначає, що для військовослужбовців , тотожне значення оплати за військову службу є грошове забезпечення, в яке, як вище вказано не входить індексація грошового забезпечення. Крім того вказує, що відповідач є розпорядником бюджетних коштів лише третього рівня, тому всі розрахунку по виплатам здійснюються за наявності дійсних підстав для таких розрахунків та виконання певної процедури для отримання коштів від розпорядників бюджетних коштів вищого рівня. З зазначених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 24 листопада 2020 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі №200/7603/20-а та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження в межах строків, визначених КАС України для розгляду справи.

Позивач у судове засідання не з`явився надав клопотання у якому просив розгляд справи здійснювати без його участі.

Відповідач, у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві просив направити на його адресу судове рішення.

Позивачем надано відповідь на відзив в якому позивач не погодився з доводами відповідача, просив задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням від 24 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату були частково задоволені позовні вимоги:

визнано протиправною бездіяльність Донецького обласного військового комісаріату щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року.;

зобов`язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року.;

зобов`язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року.;

зобов`язано нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення.;

стягнуто з Донецького обласного військового комісаріату моральну шкоду у розмірі 480 (чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Донецького обласного військового комісаріату на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 200/1450/20-а задоволено частково та рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 200/1450/20-а змінено:

абзаци другий і третій резолютивної частині рішення про визнання протиправною бездіяльність Донецького обласного військового комісаріату щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року, зобов`язати Донецький обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року скасувати, а в цій частині у задоволені позовних вимог відмовлено.;

абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції «Стягнути з Донецького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 суму індексацію грошового забезпечення за період вересень 2015 року - квітень 2016 року у розмірі 9 804,94 грн. ;

абзац п`ятий резолютивної частини рішення про зобов`язання Донецького обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення скасовано, а в цій частині у задоволені позовних вимог відмовлено.;

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 у справі № 200/1450/20-а - залишено без змін. Повне судове рішення складено 06 серпня 2020 року.

Позивачем направлено відповідачу заяву від 08 серпня 2020 року з вимогою сплатити суми заборгованості відповідно до судових рішень у справі № 200/1450/20-а, а негайно сплатити індексацію грошового забезпечення на період служби у сумі 9804,94 грн., суму компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати у розмірі 4490,25 грн., моральну шкоду в розмірі 480,00 грн.

Відповідь на звернення позивача суду не надана.

Відповідач доказів виплати коштів за судовим рішенням не надав.

Оскільки відповідачем не проведено повний розрахунок при звільнені, позивач вимагає стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку з 05.04.2016 по 12.08.2020 (дату звернення до суду) у сумі 374 174,70 грн.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 78 КАС України про підстави звільнення від доказування, вбачається, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду, яке набуло законної сили 06 серпня 2020 року встановлено наступні обставини.

Позивач з 04.08.2015 по 20.10.2016 включно проходив військову службу у лавах ЗСУ, а саме: у взводі охорони Іллічівсько-Володарського (Кальміусько-Нікольського) об`єднаного районного військового комісаріату, який є структурним підрозділом Донецького обласного військового комісаріату, що підтверджується довідкою від 26.07.2019 року № 431.

Наказом військового комісару Іллічівсько-Володарського об`єднаного районного військового комісаріату від 05.04.2016 року № 72 позивач був виключений зі списків особового складу відділення охорони і вибув до нового місця служби.

В постанові зазначено (далі – цитата):

«Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не була нарахована та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року, а правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує тим, що кошторисні видатки на 2015, 2016 роки не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що не може визнаватися правомірною відмова відповідача у виплаті спірних сум індексації з підстав відсутності достатнього фінансування.

Що стосується посилань відповідача на відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення, то суд враховує, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі “Кечко проти України” зауважував: реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд зазначає, що відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

З огляду на викладене, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов`язку, щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд, також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України “Про оплату праці”, такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.»

Спірним питання у справі № 200/7603/20-а несвоєчасність не нарахування та не виплата доходу у вигляді індексації грошового забезпечення, яке встановлено постановою апеляційного суду від 06 серпня 2020 року, та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 05 квітня 2016 року по 12 серпня 2020 року у розмірі 374 174,70 грн.

Як вже зазначалось Наказом військового комісару Іллічівсько-Володарського об`єднаного районного військового комісаріату від 05.04.2016 року № 72 позивач був виключений зі списків особового складу відділення охорони і вибув до нового місця служби.

Аналізуючи дані обставини, суд зазначає наступне.

Правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців врегульовані низкою спеціальних актів, зокрема Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07 листопада 2007 року №1294, постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889.

Втім, зазначені акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Так, за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними.

Таким чином норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічних правових висновків щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців дійшов Верховний Суд у постановах від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.

Судовим розглядом встановлено, що спір стосовно однієї із складових грошового забезпечення при звільненні позивача, яка невиплачена відповідачем, вирішений судом на користь позивача, рішення якого набрало законної сили 06 серпня 2020.

Постановою ПААС встановлений обов`язок відповідача виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період вересень 2015 року по квітень 2016 року у розмірі 9804,94 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 (№ К/9901/35979/19).

Статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, у зв`язку із наведеними вище обставинами позивач визначив належну до виплати суму компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 374 174,70 грн.

При цьому, розмір простроченої заборгованості роботодавця, виплаченої позивачу відповідно до судового рішення у справі становив 9804,94 грн.

Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах №821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд погоджується з розрахунком відповідача, у частині грошової компенсації за час розрахунки розрахунку з 05 квітня 2016 року, яка припадає на кожен місяць року, в якому нараховується індексація грошового забезпечення , в даному випадку за період з 2015 – 2016 р.р., в порівнянні із середньомісячним грошовим забезпеченням позивача (9568.44 грн. = березень 2016 – 9343,20 грн.; квітень 2016 – 9793,68 грн. / 2)., складає: у грошовому виразі - 1225.62 грн. (9804,94:8 місяців), у процентному виразі - 12.8 % (1225.62 грн.: 9568,44 x 100).

Тобто, на момент звільнення зі служби не виплачена частина від усієї суми, на яку, як вважає позивач, він мав право при виключені зі списків військової частини складає 12.8 %. Таким чином, сума відшкодування становить - 47894.36 грн. (х 12.8 %).

Таким чином, суд вважає, що сума 374 174,70 грн. є неспівмірною по відношенню до суми з якої, прострочена виплата в день звільнення (9 568,44 грн. - сума індексації грошового забезпечення), а отже приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 47 894,36 гривень.

Суд зазначає, що відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні докази понесення ним інших судових витрат, жодні витрати не належать стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до відповідача Донецького обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 08301764, 87548, м. Маріуполь, вул. Громової, 67) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу належних сум грошового забезпечення при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 05 квітня 2016 року по 12 серпня 2020 року у розмірі 374 174,70 грн.,- частково задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного військового комісаріату щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 належних сум грошового забезпечення при звільненні.

Стягнути з Донецького обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 47 894 (Сорок сiм тисяч вiсiмсот дев`яносто чотири) гривні 36 копійок.

В інший частині позовних вимог – відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 23 грудня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шинкарьова