Рішення № 93743374, 22.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року Справа № 160/13542/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ,) звернувся до суду з позовною заявою до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – відповідач, Дніпропетровський ОТЦК та СП), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення його зі списків особового складу 20.03.2020 року, своєчасність виплати якої гарантується пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, Кодексом законів про працю України ст.116;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 27 липня 2020 року (130 днів), виходячи із розрахунку 499,05 грн. в день, у розмірі 64876,76 грн, гарантованого Кодексом законів про працю України ст.116,ст 117.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13 березня 2020 року його було звільнено в запас Збройних Сил України в зв`язку із закінченням строку контракту, а 20 березня 2020 року виключено зі списків особового складу Індустріального районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Дніпра та всіх видів забезпечення. Станом на день виключення зі списків особового складу - 20.03.2020 року, відповідачем не була виплачена позивачу грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в сумі 27373,78 грн, виплата була проведена лише 27.07.2020 року. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо виплати йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення зі списків особового складу протиправною, з огляду на те, що відповідно до частини 1, 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Зауважив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплата компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, це питання врегульовано ст. ст. 116, 117 КЗпП. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи вищевикладене вважає, що відповідає має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 20.03.2020 року по день фактичного розрахунку 27.07.2020 року, що за розрахунками позивача складає 64876,76 грн.(виходячи із розрахунку 499,05 грн. в день за 130 днів).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

30.11.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає позов та просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем помилково ототожнено трудові відносини та правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби. При цьому, останні регулюються спеціальним законодавством, яке слід застосовувати при вирішенні цього спору. Зауважив, що позивач був звільнений не з роботи, а з військової служби, а згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Окрім того, грошова компенсація за речове майно є разовою, виплачується у разі звільнення з військової служби взамін за неотримане речове майно і не є видом грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України. Тобто, оскільки компенсація за речове майно не є грошовим забезпеченням, яке отримував позивач під час проходження служби в Збройних Силах України, то несвоєчасна її виплата не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Наголошував на тому, що порядок проведення розрахунків при звільненні з військової служби врегульовано Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який не визначає такого виду відповідальності адміністрації установи щодо виплати середнього заробітку військовослужбовцю за час затримки по день фактичної виплати коштів при звільнення та не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Такий вид компенсації містить лише Кодекс законів про працю України, норми якого до спірних правовідносин не можуть бути застосовані. Окремо звернув увагу на те, що Дніпропетровський ОТЦК та СП не є самостійним розпорядником коштів, передбачених на виплати компенсації за речове майно, ним визначається розмір компенсації, після чого подається відповідна заявка до Начальника тилу Командування логістики СВ ЗСУ, виплата компенсації позивачу стала можлива лише після надходження відповідних коштів від зазначеної установи. За наведених обставин відповідач вважає, що позивачем не доведено неправомірність дій Дніпропетровського ОТЦК та СП, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

09.12.2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив відмовити в задоволенні відзиву на позовну заяву з підстав, аналогічних тим, що були викладені у позовній заяві. Окремо наголошував на тому, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, це питання врегульовано КЗпП України. Оскільки не проведення виплати з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач вважає, що має право на отримання відшкодування за затримку виплати належних йому сум на підставі наведеної норми.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 05.09.2017 року.

Наказом командувача військ оперативного командування "Схід" (по особовому складу) №73 від 13 березня 2020 року, майора ОСОБА_1 - начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Індустріального районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Дніпра було звільнено в запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом військового комісара Індустріального районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №29 від 20.03.2020 року, позивача з 20.03.2020 року виключено із списків особового складу Індустріального районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Дніпра та всіх видів забезпечення. Наведеним наказом також вирішено виплатити позивачу грошовому компенсацію вартості за неотримане речове майно у сумі 27790, 64 грн.

Згідно довідки №7 від 17 березня 2020 року про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 , сума грошової компенсації вартості не отриманого речового майна, що належало до видачі позивачу становить 27790,64 грн.

Станом на день виключення позивача зі списків особового складу - 20.03.2020 року, відповідачем виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведена не була, що не заперечується сторонами.

Виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно була проведена ОСОБА_1 лише 27.07.2020 року у розмірі 27373,78 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача та не спростоване відповідачем.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення його зі списків особового складу - 20.03.2020 року, а також бажаючи отримати середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 27 липня 2020 року, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ), відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною 1 статті 91 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до п.1 Порядку №178 цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі грошова компенсація).

Згідно з пунктами 2-4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Дсржспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232 (далі - Інструкція №232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З аналізу вищенаведених норм слідує те, що у разі, зокрема, звільнення з військової служби за заявою (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, такому військовослужбовцю виплачується грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, станом на день виключення позивача зі списків особового складу - 20.03.2020 року, відповідачем виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно проведена не була, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно була проведена ОСОБА_1 лише 27.07.2020 року у розмірі 27373,78 грн.

Отже, виходячи із встановлених обставин, суд зазначає, що під час розгляду цієї справи питання правомірності нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не вирішується, оскільки вказана допомога була виплачена у липні 2020 року та сума виплати позивачем не оскаржується. Тому спір у цій справі стосується лише наявності підстав для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з позивачем.

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно тощо).

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яка не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2020 року у справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року у справі №1240/2162/18, від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18 і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Враховуючи наведене, дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

При цьому, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана компенсація не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновків суду.

Слід зазначити, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Отже, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно має бути виплачена не пізніше дня виключення зі списків особового складу військової частини. Непроведення з вини відповідача виплати такої компенсації у день виключення зі списків особового складу військової частини є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення його зі списків особового складу 20.03.2020 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 27 липня 2020 року.

Доводи відповідача про відсутність вини у невиплаті позивачу у день звільнення компенсації вартості за неотримане речове майно внаслідок ненадходження асигнувань від Командування логістики СВ ЗСУ, яка є розпорядником бюджетних коштів, суд не приймає до уваги, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань, а відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), дія якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Отже, при визначенні середнього заробітку, який підлягає виплаті за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача (невиплата компенсації за неотримане речове майно за період з 20 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 27 липня 2020 року), застосовуються норми Порядку №100.

Так, відповідно до п.2 Порядку №100 (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з абз.3 п.3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунтом 4 Порядку №100 передбачено виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством,серед яких, серед іншого, визначено: одноразові виплати(компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні

виплати тощо.

Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача (невиплата компенсації за неотримане речове майно за період з 20 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 27 липня 2020 року) обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку №100.

Позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 27 липня 2020 року (130 днів), виходячи із розрахунку 499,05 грн. в день, у розмірі 64876,76 грн.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити, що позивача з 20.03.2020 року виключено із списків особового складу Індустріального районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Дніпра та всіх видів забезпечення, проте фактичний розрахунок було здійснено 27 липня 2020 року, отже затримка виплати компенсації за неотримане речове майно була допущена з 20.03.2020 року по 26.07.2020 року (включено), а тому за цей період і підлягає стягненню середній заробіток відповідача.

Згідно з довідкою про доходи від 07.08.2020 року №6/1/96, виданою ОСОБА_1 та наданою до суду, за два повні робочі календарні місяці перед звільненням – січень та лютий 2020 року, нарахована заробітна плата позивача, в т.ч. у натуральній формі, складала: за січень 2020 року 14961,77 грн; за лютий 2020 року 14981,35 грн.

Зважаючи на те, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 року № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» (який є у загальному доступі та оприлюднений зокрема на сайті https://zakon.rada.gov.ua/) у січні 2020 року було 21 робочий день, у лютому 2020 року було 20 робочих днів, то середньоденна заробітна платна ОСОБА_1 за січень-лютий 2020 року складає = (14961,77 грн. + 14981,35 грн.) : 41 робочий день = 730,32 грн.

З урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 року № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік», судом встановлено, що кількість робочих днів з 20.03.2020 року по 26.07.2020 року (включено) складала 86 робочих днів (з 20 по 31 березня – 8 робочих днів, у квітні – 21 робочий день, у травні – 19 робочих днів, у червні – 20 робочих днів, з 01 по 26 липня включно – 18 робочих днів).

Отже, середній заробіток який підлягає стягненню за затримку у період з 20.03.2020 року по 26.07.2020 року (включено) виплати компенсації за неотримане речове майно позивача складає: 86 робочих днів х 730,32 грн. середньоденної заробітної плати позивача = 62807,52 грн. і саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача.

На підстави вищевикладеного суд прийшов до висновку, що позивачем було невірно розраховано його середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 27 липня 2020 року, а тому зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по 26 липня 2020 року (включно) у розмірі 62807,52 грн.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень бездіяльність якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності такої бездіяльності.

В свою чергу, оскільки позивачем невірно розраховано його середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 27 липня 2020 року, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, шляхом зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по 26 липня 2020 року (включно) у розмірі 62807,52 грн.

За наведених обставин суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач є звільненим від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судові витрати зі сплати судового збору останнім понесені не були, отже, підстави для розподілу судових витрат у даному випадку відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 78, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08353525, 49006, м. Дніпро, вул. Шмідта, 16) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в день виключення його зі списків особового складу 20.03.2020 року, своєчасність виплати якої гарантується пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 та ст.116 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за неотримане речове майно) за період з 20 березня 2020 року по 26 липня 2020 року (включно) у розмірі 62807,52 грн.

В іншій частині позовних вимог, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2020 р.

Суддя О.М. Неклеса