Рішення № 93742991, 23.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 грудня 2020 р. Справа № 120/5824/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 24.12.2019 він звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 1,92 га на території Білянської сільської ради Чернівецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства. Разом із тим, наказом відповідача від 03.03.2020 №2-5516/15-20-сг відмовлено у наданні дозволу на розробку документації, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відносно них нормативно - правових актів.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 23.10.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що відповідно до ст. 45 Закону України "Про землеустрій" для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель. Що стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 24.12.2019 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 1,92 га на території Білянської сільської ради Чернівецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Разом із тим, наказом відповідача від 03.03.2020 №2-5516/15-20-сг відмовлено у наданні дозволу на розробку документації, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відносно них нормативно - правових актів, а саме відповідно до ст. 45 Закону України "Про землеустрій" для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель, оскільки згідно наданих документів та матеріалів, та публічно кадастрової картки України на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, розташовані об`єкти нерухомого майна.

Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 №2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі № 360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі № 2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.

Судом встановлено, що відповідач наказом від 03.03.2020 №2-5516/15-20-сг відмовляючи у наданні дозволу на розробку документації зазначив, що місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічних матеріалах, не відповідає вимогам законів та прийнятих відносно них нормативно - правових актів, а саме відповідно до ст. 45 Закону України "Про землеустрій" для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель, оскільки згідно наданих документів та матеріалів, та публічно кадастрової картки України на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, розташовані об`єкти нерухомого майна.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині 7 статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, та підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Суд звертає увагу на те, що законодавець чітко визначив, що за наслідком розгляду відповідного клопотання суб`єкт владних повноважень у місячний строк дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Однак, зі змісту оскаржуваного наказу не вбачається, що відмова є вмотивованою, адже відповідач посилається лише на положення ст. 45 Закону України "Про землеустрій", яка не відноситься до підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, що визначені ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Крім того, як слідує із наявної у матеріалах справи довідки Білянської сільської ради Чернівецького району Вінницької області №239 від 10.08.2020, на земельній ділянці, яка надається ОСОБА_1 на території с. Біляни за межами населеного пункту, будівлі відсутні.

З огляду на викладене, посилання у спірному наказі на те, що на бажаній позивачем земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, як на підставу для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, на переконання суду, є необґрунтованим.

Крім того, положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному ж випадку, на підтвердження обставин того, що на бажаній позивачем земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано жодних доказів.

Крім того, представником відповідача також не надано жодних доказів, які б спростовували інформацію, відображену в довідці Білянської сільської ради Чернівецького району Вінницької області №239 від 10.08.2020, а тому підстави для неврахування відповідної довідки судом відсутні.

За наведених обставин, прийняття оскаржуваного наказу про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, порушує права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту у спосіб, що заявлений у вимогах пред`явленого позову.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області від 03.03.2020 №2-5516/15-20-сг є протиправним та підлягає скасуванню.

Що ж до вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,92 га, для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

Так, абзацом 1 частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст.122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Суд вважає, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, були подані всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.03.2020.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює неможливість з`ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачеві для зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення.

За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення технічної документації, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.

Відтак, позовна вимога щодо зобов`язання надати дозвіл дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 1,92 га на території Білянської сільської ради Чернівецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства, не підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно абзацом другим з частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 1,92 га на території Білянської сільської ради Чернівецького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 840,80 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 630,60 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.03.2020 №2-5516/15-20-сг.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,92 га, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Білянської сільської ради Чернівецького район Вінницької області, за межами населеного пункту, та прийняти мотивоване рішення у формі наказу з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень 60 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 23.12.2020.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна