Ухвала суду № 93742977, 23.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

23 грудня 2020 р. Справа № 120/7546/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Бошкова Юлія Миколаївна розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом: ОСОБА_1

до: державного реєстратора Стрижавської селищної ради Луценка Є.В.

про: зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до державного реєстратора Стрижавської селищної ради Луценка Є.В. про зобов`язання вчинити дії.

04.12.2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до державного реєстратора Стрижавської селищної ради Луценка Є.В. про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 08.12.2020 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано заявнику надати докази на підтвердження звільнення від сплати судового збору та заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Разом з тим, запропоновано навести обгрунтування, яким чином дії державного реєстратора порушують права заявника.

18.12.2020 року на виконання вимог ухвали заявником подано пояснення, які підтверджують звільнення його від сплати судового збору та наведено причини пропуску строку звернення до суду. Разом з тим, зазначено, що в результаті вчинення реєстраційної дії позивача штучно усунуто від отримання інформації про діяльність кредитної спілки "Злагода", можливості обирати та бути обраним до органів управління спілкою.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, згідно якої суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 червня 2019 року (справа № 344/10480/16-а), від 04 червня 2019 (справа №826/4204/18), від 23.05.2018 року (справа N 914/2006/17) публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами щодо їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги цього суб`єкта владних повноважень.

Так, у вищезазначених постановах Великої Палати Верховного Суду вказано, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Поряд з цим, приватноправові відносини відрізняються від публічно-правових наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, визначений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Тому, в разі якщо особа вбачає порушення своїх прав, свобод та інтересів у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних (господарських) правовідносин та/або мають майновий характер чи пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) цих рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних (господарських) прав та інтересів.

Як слідує із позовної заяви, позивач є членом КС "Злагода" та його вимоги стосуються скасування реєстраційного запису від 05.02.2019 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про внесення відомостей про юридичну особу та призвів до зміни керівника КС "Злагода" і зміни складу підписантів, а саме ОСОБА_2 .

Відповідно, скасування такого запису відповідача спрямоване на відновлення прав позивача обирати та бути обраним до органів управління спілкою.

Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу). Тобто, одним зі спорів, що виникають із корпоративних відносин, є спір члена чи колишнього члена юридичної особи з нею самою, пов`язаний з управлінням і діяльністю останньої.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (частина перша, речення перше та третє частини другої статті 83 ЦК України). Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом (стаття 85 ЦК України).

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки (частина перша статті 1 Закону України «Про кредитні спілки» (далі - Закон); близький за змістом припис закріплений у частині другій статті 130 ГК України).

Кредитна спілка є юридичною особою (частина перша статті 3 Закону), що відповідно до наведеної класифікації належить до непідприємницьких товариств, і функціонує, зокрема, на засадах добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки (абзац другий частини першої статті 2 Закону).Членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов`язкового пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки (абзац перший частини п`ятої статті 10 Закону). А днем припинення членства у кредитній спілці вважається день прийняття загальними зборами членів кредитної спілки або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення (частина шоста вказаної статті).

Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, слід враховувати, чи пов`язаний цей спір із виникненням, здійсненням або припиненням корпоративних прав, зокрема права на участь в управлінні юридичною особою та в її діяльності. Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31), від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц (пункт 33).

За змістом абзацу другого частини першої статті 21 вищезаначеного Закону прийняття вступних і обов`язкових пайових та інших внесків, а тому і повернення певних внесків є частиною господарської діяльності кредитної спілки. Сплативши вступний і обов`язковий пайовий внески, член кредитної спілки набуває права, зокрема на управління справами цієї спілки та на вихід з членів кредитної спілки в порядку, передбаченому Законом і статутом (абзаци другий і сьомий частини першої статті 11 Закону).

Відтак, на переконання суду, такий спір згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України пов`язаний з корпоративними спорами, відтак його слід розглядати за правилами господарського судочинства.

Про належність розгляду даного спору виключно за правилами господарського судочинства вказуює Велика Палата Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 338/667/19.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) правова позиція стосовно неналежності розгляду даної категорії справ в порядку адміністративної юрисдикції, має вже сталий характер. При цьому, відступу від цієї правової позиції не було.

У своєму рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року N 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Виходячи із вищенаведеного суд вважає, що даний спір щодо скасування запису у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи, беручи до уваги саму суть спірних правовідносин та правовий статус учасників справи, не є публічно-правовим, а має похідний характер від корпоративного спору, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства відповідним господарським судом за визначеними правилами територіальної юрисдикції (господарським судом Вінницької області).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, у відкритті провадження у даній справі необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 170, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Стрижавської селищної ради Луценка Є.В. про зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

3. Роз`яснити позивачу, що захист порушеного права має відбуватись за правилами господарського судочинства.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна