Рішення № 93739604, 18.12.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9120/20

Провадження № 2/201/3207/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Батманової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Кабінет Міністрів України про визнання незаконним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Кабінет Міністрів України про визнання незаконним та скасування рішення.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 19 серпня 2020 року на засіданні комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» було прийнято рішення звернутися до наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Кабінету Міністрів України із вимогами про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 , оформлене протоколом № 51/1 від 19.08.2020. В якості обґрунтування оскаржуваного рішення відповідач посилався на порушення позивачем трудового законодавства, зокрема ст. ст 21,46 КЗпП України. В той же день,19.08.2020, за наслідками прийняття вказаного рішення на адресу наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Кабінету Міністрів України із вимогами про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 в порядку ст. 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ст. 45 КЗпП України. Позивач вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, всі його доводи є надуманими та непідтверженими. Крім того, оскаржуване рішення прийняте за відсутності повноважень, з огляду на відсутність колективного договору між відповідачем та банком. Ураховуючи вказане, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати вказане рішення.

Від представника відповідача надійшов відзив у передбачений законом строк, в якому було зазначено, що відповідач позов не визнає з огляду на те, що оскаржуване рішення приймалося виключно з дотриманням вимог, передбачених діючим законодавством. Зазначив, що повноваження КМУ, як законного представника власника АТ КБ «ПриватБанк», щодо звільнення його керівника витікає з основоположних засад цивільного законодавства України. Наголосив на тому, що посилання позивача на те, що у відповідача відсутнє право на прийняття оскаржуваного рішення через не укладання колективного договору та не узгодження цього питання з іншими профспілковими організаціями, які утворені та діють в АТ КБ «ПриватБанк», не містить під собою жодного законодавчого обґрунтування. Зазначив, що ані Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ані Кодекс законів про працю України не містять такої умови, як обов`язкова наявність колективного договору, підписаного такою профспілкою, для виникнення у профспілки права вимагати звільнення керівника за порушення трудового чи профспілкового законодавства.

Представник третьої особи Кабінету Міністрів України як в письмових поясненнях просила розглянути справу відповідно до вимог чинного законодавства.

Судом було продовжено строк для надання відповіді на відзив позивачем та пояснень представником третьої особи Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», проте на дату ухвалення рішення відповіді на відзив та пояснень до суду не надійшло.

Враховуючи категорію спору, наданий відповідачем письмовий відзив на позов, надані пояснення третьої особи, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) відповідно до положень ч. 1 ст. 274 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Вивчивши, матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін, об`єктивно оцінивши докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважаю, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Встановлено, що 19 серпня 2020 року на засіданні комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» було прийнято рішення про направлення до наглядової ради Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Кабінету Міністрів України із вимогами про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 , оформлене протоколом № 51/1 від 19.08.2020. В якості обґрунтування оскаржуваного рішення відповідач посилався на порушення позивачем трудового законодавства, зокрема ст. ст 21,46 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 КЗпП України якщо керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 10 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», визначаючи статус професійних спілок, встановлює, що усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.

Згідно з статтею 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян. Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства. Отже, відповідач під час захисту інтересів членів профспілки зобов`язаний одночасно керуватись положеннями статуту, законодавства та колективного договору.

Відповідно до статті 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного к законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Частина 2 статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що саме у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально- економічних відносин.

Таким чином, чинне законодавство передбачає певні умови застосування статті 33 Закону про профспілки та ст. 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору.

Відповідно до пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ, пов`язаних з вимогами профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником або усунення його із займаної посади, слід виходити з того, що згідно зі ст.45 КЗпП така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір, і вона може бути оскаржена до суду працівником або власником чи уповноваженим ним органом у двотижневий строк.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення було надіслано Кабінетом Міністрів України на адресу АТ КБ «ПриватБанк», де позивач є головою правління, та фактично отримане 02.09.2020, відповідно саме з цієї дати розпочався двотижневий строк на оскарження рішення, який діяв до 17.09.2020, позов було направлено до суду в межах строку, передбаченого законодавством.

З преамбули Протоколу № 51/1 від 19 серпня 2020 року вбачається, що відповідач має статус первинної профспілкової організації та об`єднує осіб, які працюють в банку. Однак, жодних відомостей про підписання колективного договору в оскаржуваному рішенні не зазначено. Але такий колективний договір між банком та відповідачем ніколи не укладався.

З урахуванням відсутності відповідного колективного договору, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем, на сьогодні відсутні правові підстави для задоволення вимог сторони відповідача, розгляду оскаржуваного рішення та вимоги про розірвання відповідно до приписів ст. 33 Закону про профспілки.

Суд погоджується із думкою позивача про те, що прийняття оскаржуваного рішення зачіпає колективні інтереси працівників банку, а тому позиція профспілкової сторони з даного питання повинна бути злагодженою. Зазначена позиція підтверджується висновками Верховного Суду, прийнятими в аналогічній справі. Зокрема, в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16 Верховний Суд зазначає, що «діюче законодавство передбачає певні умови застосування статті 33 Закону № 1045-ХІ та ст. 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльність профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору. Так, зі змісту наведених норм вбачається право пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником безпосередньо у органу профспілкової організації підприємства, установи, організації профспілки створеної працівниками одного підприємства, установи, організації. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Первинною професійній спілкою та роботодавцем колективний договір не укладався. Такими чином суд погоджує висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що Первинна професійна спілка не є професійною спілкою працівників, що утворюється в органах (закладах, установах) поліції з метою захисту трудових, соціальних, економічних прав та інтересів поліцейських.»

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права викладених в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява N 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, при вирішенні даної справи обов`язковому застосуванню підлягає висновок Верховного Суду у справі № 804/2581/16 щодо обов`язкової наявності колективного договору, як передумови для реалізації процедури, передбаченої в ст. 33 вказаного Закону та ст. 45 КЗпП України.

Отже, враховуючи відсутність колективного договору, укладеного між банком та відповідачем, та з урахуванням наявності інших профспілкових організацій у банку, оскаржуване рішення було прийняте відповідачем без наявності законних повноважень, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на судовий збір 1 681 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 45 КЗпП України, ст. ст. 10,19, 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_3 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Кабінет Міністрів України про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Комітету Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», оформленого протоколом №51/1 від 19 серпня 2020 року, про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою про розірвання трудового договору з ОСОБА_2 .

Стягнути з Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя : В.В. Батманова