Рішення № 93734795, 21.12.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/21643/20

Провадження № 2/127/3556/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 рокумісто Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Волошин С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7), Державної казначейської служби України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів - Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, в якій просить стягнути з Державного бюджету шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунка на її користь 80 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Свій позов мотивувала тим, що 01.02.2017 року позивач зареєструвалася в податкових органах як фізична особа – підприємець, що обрала спрощену систему оподаткування (3 група). З того часу вона як ФОП сплачує єдиний податок в розмірі 5% від доходу та єдиний соціальний внесок. Податки та внески сплачує вчасно з метою перевірки відсутності заборгованості по ЄСВ періодично зверталася з відповідними усними запитами до Головного управління ДПС у Вінницькій області (відповідач). На початку березня 2019 року працівники ГУ ДПС у Вінницькій області повідомили позивачу, що у неї наявна заборгованість по ЄСВ незрозумілого походження в розмірі 4 095,30 гривень. З метою з`ясування питання природи виникнення заборгованості позивач 13.03.2019 року надіслала на адресу ГУ ДФС у Вінницькій області адвокатський запит для підтвердження чи спростування факту наявності заборгованості, а також надання відповідних рішень, які б підтверджували правомірність виникнення заборгованості, на який отримала відповідь, відповідно до якої ОСОБА_1 з 21.08.2018 року було встановлено ознаку незалежної професійної діяльності. У зв`язку з цим їй, як особі, що проводить незалежну професійну діяльність, окрім нарахування ЄСВ як ФОП, було також нараховано ЄСВ за 3 квартал 2018 року в розмірі 1638,12 грн. та за 4 квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн.; з 21.08.2018 року позивачу проводилося подвійне нарахування ЄСВ. Позивач, вважаючи такі дії відповідача Головного управління ДПС у Вінницькій області протиправними, звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, рішенням якого від 22.04.2019 року у справі №120/1035/19-а позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправними дії ГУ ДФС у Вінницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 ЄСВ за ознакою незалежної професійної діяльності з 21.08.2018 року. Незважаючи на наявність рішення суду нарахований борг податковим органом скасовано не було. На письмовий запит позивача відповідач надав відповідь, що проведення щоквартальних нарахувань по єдиному внеску в індивідуальну картку платника відбувається на центральному рівні, а тому у відповідача відсутня можливість списання боргу, зазначене рішення суду не містить прямої норми щодо зменшення щоквартальних нарахувань по єдиному внеску. 24.10.2019 року позивачем було отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати заборгованості з ЄСВ, в якій зазначено, що станом на 30.09.2019 року заборгованість зі сплати позивачем єдиного внеску становить 4095,30 грн. Тобто відповідач надіслав позивачу вимогу про сплату того боргу, нарахування якого судом було визнано незаконним. Така поведінка відповідача обурила позивача, похитнула її віру у справедливість та підтвердила зневагу відповідача до судових рішень та до платників податків. Позивач через свій меланхолічний тип темпераменту надто сильно хвилювалася з даного питання та почала вже тоді час від часу відчувати болі в області серця, оскільки вона завжди вчасно сплачувала усі необхідні податкові платежі та уникала випадків наявності будь-якої заборгованості. В подальшому, намагаючись досягти справедливості, позивачем було оскаржено вказану вимогу про сплату (недоїмки). Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року у справі №120/3470/19-а позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, вимогу ГУ ДПС у Вінницькій області №Ф-11357-12 від 18.10.2019 року було визнано протиправною та скасовано. Рішення суду було отримане відповідачем та набуло законної сили 29.01.2020 року. Позивач сподівалася, що всі питання щодо наявності незаконного нарахованого боргу вже вирішено, а її порушені права відновлено. Однак до рішення суду відповідач поставився формально, ухилявся від скасування нарахованого боргу. Позивач знову звернулася до податкового органу з письмовою заявою, на яку отримала відповідь, що «відсутня можливість списання боргу», оскільки «рішення суду не містить норми щодо зменшення нарахувань та щодо скасування ознаки незалежної професійної діяльності». Відповідач не тільки відмовився анулювати нарахований борг, натомість відповідачем були здійснені дії щодо подальшої можливості надіслання позивачу вимоги про сплату того ж таки боргу. Оскільки кошти, які позивач сплачувала в рахунок оплати податків як ФОП, податковим органом було незаконно зараховано в рахунок оплати незаконно нарахованого боргу по ЄСВ за ознакою здійснення незалежної професійної діяльності. Згідно відповіді ГУ ДПС у Вінницькій області від 06.03.2020 року згідно даних ІС «Податковий блок» оскаржувана вимога була сплачена платником самостійно відповідно до платіжних доручень від 01.10.2019 року та від 09.01.2020 року, однак позивач самостійно таку вимогу не сплачувала, оскільки зазначеними платіжними дорученнями позивачем сплачувався ЄСВ як ФОП за 3 та 4 квартал 2019 року. Податковий орган же самовільно зарахував зазначені кошти в рахунок оплати «заборгованості» по скасованій вимозі №Ф-11357-12 від 18.10.2019 року. У зв`язку з цим позивач втретє звернулася до суду за захистом своїх порушених прав. Оскільки відповідно до відповіді ГУ ДПС у Вінницькій області від 06.03.2020 року, фактично податкового боргу зі сплати ЄСВ за 3 та 4 квартал 2018 року вже не існувало, у позивач виникла недоїмка вже зі сплати ЄСВ як ФОП за 3 та 4 квартали 2019 року. Не чекаючи нової податкової вимоги про сплату боргу, у позивача виникла необхідність повторно оплатити ЄСВ як ФОП за 3 та 4 квартал 2019 року. У зв`язку з чим позивач знову звернулася до суду з вимогою про повернення безпідставно стягнутих коштів. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року позовні вимоги позивача було задоволено, визнано безпідставним та протиправним стягнення ГУ ДПС у Вінницькій області з ОСОБА_1 коштів в сумі 4095,30 грн. в рахунок сплати вимоги №Ф-1357-12 від 18.10.2019 року та стягнуто з ГУ ДПС у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнені кошти в розмірі 4095,30 грн. Однак через запровадження на території України карантинних заходів та внесення змін до процесуальних документів з часу прийняття судового рішення та до 07.08.2020 року позивач була позбавлена можливості отримати судове рішення для виконання у зв`язку з тим, що судове рішення не набувало законної сили. Проте незважаючи на неможливість швидкого повернення безпідставно стягнутих коштів, у позивача знову утворився борг перед податковими органами в результаті перерахування останніми сплачених планових коштів як сплата ЄСВ для ФОП в рахунок погашення незаконно нарахованого боргу. У зв`язку з цим позивач знову змушена була заплатити вже сплачені податки в рахунок погашення ЄСВ як ФОП за 3 та 4 квартали 2019 року в розмірі 4095,30 грн. для визначення точного періоду оплати (призначення платежу) позивач через свого представника звернулася з відповідним запитом до ГУ ДПС у Вінницькій області. У відповідь на таке звернення ГУ ДПС у Вінницькій області надало відповідь №15792/Л/02-32-33-01 від 25.06.2020 року, в якій зазначено, що «згідно даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок: за 3 квартал 2018 року в сумі 1638,12 грн., термін сплати 19.10.2018 року, та за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн., термін сплати 21.01.2019 року». Враховуючи спірність зазначених сум, позивач 09.07.2020 року через свого представника повторно звернулася із запитом для визначення податкового боргу із зазначення періодів виникнення такого боргу, однак роз`яснення по суті позивачу надано не було. Для погашення незаконно нарахованого боргу позивачу довелося сплатити кошти без призначення платежу, однак у неї знову виникли обґрунтовані побоювання та тривога щодо зарахування коштів за призначенням, а не сплати якого-небудь неіснуючого боргу. Неправомірними діями відповідача, які тривали майже півтора роки, позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає втому, що з березня 2019 року позивач постійно перебуває в постійному стані нервового стресу, що спричинило дискомфорт та завдало фізичні страждання. Вона відчувала часті головні болі та постійну нервову напругу, з`являлися періодичні болі в грудній клітині, внаслідок чого вона змушена була звернутися за медичною допомогою. Через явну демонстрацію відповідачем незаконних дій позивача не покидало відчуття тривоги та занепокоєння. Вона зазнала дискомфорту, сорому та приниження, коли довелося звернутися за правовою допомогою, демонструвати перед іншими адвокатами свою некомпетентність з даного питання. Крім того, спір з податковим органом став причиною ненарахування позивачу страхового стажу ГУ Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оскільки у зв`язку з наявністю «заборгованості» відповідач перестав надавати до Пенсійного фонду відомості щодо сплати позивачем страхових платежів ще з грудня 2017 року. Позивач змушена була вести безрезультатну переписку з Пенсійним фондом, відвідувати фонд з приводу даного питання. Крім того багато часу забрала в позивача переписка з податковим органом, що негативним чином вплинуло на її нервову систему. Позивач була розчарована в «правовій державі Україна», усвідомлювала власну безпорадність перед свавіллям відповідача як державного органу, перебування в статусі Боржника пригнічувало позивача. Через систематичне перебування в стресовому стані позивачу було важко сконцентруватися на своїй роботі, що суттєво вплинуло на її працездатність та продуктивність праці, через знервованість погіршилися стосунки з друзями та родичами. Викладене стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 05.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи вирішено провести в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

28.10.2020 року від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позову та стягненні судових витрат, вказує, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не надано жодних доказів, які підтверджують міркування, з яких виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, а також не підтверджено наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправним рішенням відповідача. Посилаючись на погіршення стосунків з родичами та друзями у зв`язку з необхідністю оскарження дій ГУ ДПС у Вінницькій області позивач не зазначає в чому саме полягає таке погіршення стосунків, яким чином проявляється, якими доказами такі твердження підтверджуються. Твердження позивача про погіршення стану здоров`я у зв`язку з необхідністю оскарження дій відповідача в судовому порядку представник відповідача вважає безпідставними та необґрунтованими, надання позивачкою довідки Медичного центру «Салютем» від 27.03.2020 року про здійснення відносно неї первинного огляду кардіолога не може бути абсолютним доказом того, що підвищене серцебиття у неї викликане саме внаслідок оскарження дій ГУ ДПС у Вінницькій області. Враховуючи ту обставину, що позивач є адвокатом, то її твердження, що вона зазнала моральної шкоди внаслідок того, що для відновлення її прав вона змушена була звертатися за правовою допомогою до інших адвокатів, на думку представника відповідача, є безпідставним, оскільки позивач могла самостійно вжити всіх заходів для захисту своїх прав.

29.10.2020 року від відповідача ГУ ДПС у Вінницькій області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ГУ ДПС у Вінницькій області не вважає що своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю було заподіяно позивачу моральної шкоди, адже в своїх відповідях на запити позивача контролюючий орган роз`яснював позивачу право на оскарження його рішень в адміністративному або судовому порядку. Крім того, матеріали позовної заяви не містять доказів заподіяння позивачу моральної шкоди діями ГУ ДПС у Вінницькій області. В довідці Медичного центру «Салютем» вказано, що стан хворого задовільний, дискомфорт в області серця може виникати на тлі емоційного навантаження, причину такого розладу не зазначено. Інших доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, на підтвердження наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправними діями відповідача матеріали позову не містять.

02.11.2020 до суду від представника позивача адвоката Лавренчука А.С. надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якій представник вказав, що доводи відповідача, зазначені у відзиві, є необґрунтованими та не можуть слугувати підставами для відмови в задоволенні позовних вимог. Вказав, що в позовній заяві позивачем чітко та конкретно описано, в чому саме полягала завдана їй моральна шкода та зазначено-причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та наявною шкодою. Звернув увагу на те, що за час здійснення позивачем представництва інтересів фізичних та юридичних осіб (з 2014 року) позивач вперше звернулася до кардіолога на болі в області серця, тому твердження відповідача щодо недоведеності такої обставини не заслуговують на увагу. Представник, посилаючись на норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначив, що адвокат сам для себе не може бути клієнтом, тому посилання представника відповідача на необґрунтованість звернення позивача до інших адвокатів за правовою допомогою, є помилковим. Щодо відсутності доказів понесення позивачем судових витрат представник, з посиланням на ст.141 ЦПК України, зазначив, що позивач та його представник мають намір подати докази на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи, а також докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням окружного адміністративного суду від 22.04.2019 року у справі №120/1035/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання дій незаконними та скасування боргу, встановлено, що 01.02.2017 позивач зареєстрована виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець та взята на податковий облік за №022817031956. Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку 3-ої групи зі ставкою 5%, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 09.08.2018 № 1802283404348 (КВЕД: 69.10 "Діяльність у сфері права"). 13.03.2019 позивач звернулася до відповідача із запитом щодо підтвердження чи спростування факту наявності у неї заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, у відповідь на який отримала лист за № 6223/Л/02-32-50-07 від 19.03.2019. В листі зазначається, що з 21.08.2018 позивачу встановлено ознаку незалежної професійної діяльності, у зв`язку з чим нараховано єдиний внесок за 3 квартал 2018 року в сумі 1638,12 грн та за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн. Судом встановлено, що дії відповідача, як контролюючого органу, щодо нарахування позивачу єдиного внеску за ознакою незалежної професійної діяльності вчинені всупереч вимогам чинного законодавства, є протиправними, порушують майнові права та інтереси позивача і зумовлюють ситуацію, при якій платник податків двічі повинен сплачувати один і той самий збір, що є недопустимим.

Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправними дії ГУ ДФС у Вінницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 ЄСВ за ознакою незалежної професійної діяльності з 21.08.2018 року, в задоволенні позовної вимоги про скасування боргу відмовлено через необгрунтованість обраного способу захисту (а.с.11-14). Рішення суду набрало законної сили 28.05.2019 року.

Рішенням окружного адміністративного суду від 06.12.2019 року у справі №120/3470/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, встановлено, що ГУ ДПС у Вінницькій області безпідставно здійснило нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 18.10.2019 року № Ф- 11357-12 є протиправною та підлягає скасуванню, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Вінницькій області від 18 жовтня 2019 року № Ф-11357-12 (а.с.15-17). Рішення суду набрало законної сили 29.01.2020 року.

Рішенням окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року у справі №120/1306/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання дій протиправними встановлено, що вищезазначений борг позивача податковими органами так і не було списано чи перераховано, позивач звернулася із письмовою заявою до податкового органу. Листом №5246/К/02-32-50-05 від 06.03.2020 року відповідач повідомив позивача, що можливість списання боргу відсутня, оскільки рішеннях судів не міститься норм щодо зменшення нарахувань та щодо скасування ознаки незалежної професійної діяльності. Також у відповіді ГУ ДПС у Вінницькій області було зазначено, що згідно даних ІС «Податковий блок» оскаржувана вимога була сплачена платником самостійно відповідно до платіжних доручень від 01.10.2019 року та від 09.01.2020 року. Суд прийшов до висновку про те, що сплачені позивачем суми єдиного внеску за податковою вимогою, яка скасована судом, в сумі 4095 грн 30 коп. - є помилково сплаченими; факт надмірної/помилкової сплати позивачем єдиного внеску обумовлює повернення цих коштів податковим органом у передбаченому законодавством порядку. Рішенням суду позов задоволено, визнано безпідставним та протиправним стягнення Головним управлінням ДПС у Вінницькій області з ОСОБА_1 коштів в сумі 4095 грн 30 коп. у рахунок сплати вимоги № Ф- 1357-12 від 18 жовтня 2019 року; стягнуто з Головного управління ДПС у Вінницькій області на користь позивача безпідставно стягнені кошти в розмірі 4095 грн 30 коп. з одночасним стягненням нарахованої на зазначену суму пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України (а.с.20-23). Рішення суду набрало законної сили 07.08.2020 року.

Як встановлено ч.ч. 4-5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З досліджених, наведених вище рішень судів адміністративної юстиції, судом під час розгляду цієї справи встановлено, що за результатами судових розглядів позовних вимог ОСОБА_1 , які тривали з березня 2019 року по серпень 2020 року (1,5 року), було встановлено протиправність та незаконність дій ГУ ДФС (ДПС) України у Вінницькій області щодо подвійного нарахування позивачу ЄСВ, податкової вимоги та списання коштів позивача.

Судовими рішеннями констатовано порушення відповідачем законних прав позивача на протязі тривалого періоду часу та встановлено необґрунтованість та незаконність дій та вимог відповідача відносно позивача.

Крім того, позивач, з метою врегулювання відносин з відповідачем, що виникли в наслідок вищезазначених протиправних дій, безпосередньо або через свого представника адвоката Лавренчука А. здійснювала численну переписку з відповідачем (а.с. 18, 24-26, 28), наслідком якої стало формування у позивача стійкого переконання в неможливості врегулювання відносин з податковим органом та захисті своїх прав у спосіб інший ніж судовий.

Тривала протиправність дій відповідача ГУ ДПС у Вінницькій області безперечно породила у позивача у справі відчуття беззахисності, тривоги, правової невизначеності, беззаконня, що зумовило необхідність захисту своїх законих прав, відстоювання своїх інтересів у судовому порядку, з витрачанням на це значного часу та зміни звичного способу життя, та безумовно спричинило їй моральну шкоду, яка має бути відшкодована у спосіб та в порядку, що передбачена законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Вказана позиція узгоджується з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Отже, умовою застосування судом цивільно-правової відповідальності за вказаною правовою нормою (ст.1173 ЦК України), яка поширюється на деліктні правовідносини, є встановлення факту неправомірності рішення, дії чи бездіяльності службової або посадової особи зазначених органів.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Зазначених висновків дійшов Касаційний адміністративний суд у постанові від 24.03.2020 року (справа №818/607/17).

В силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Наведений правовий висновок був висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 року у справі №560/798/16-а.

Позивач обґрунтовувала позовну вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 80 000 гривень тим, що в результаті дій відповідача, які визнані неправомірними трьома рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду, позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що з березня 2019 року позивач постійно перебуває в стані нервового стресу, що спричинило дискомфорт та завдало фізичні страждання. Вона відчувала часті головні болі та постійну нервову напругу, з`являлися періодичні болі в грудній клітині, внаслідок чого вона змушена була звернутися за медичною допомогою. Через явну демонстрацію відповідачем незаконних дій, позивача не покидало відчуття тривоги та занепокоєння. Вона зазнала дискомфорту, сорому та приниження, коли довелося звернутися за правовою допомогою, демонструвати перед іншими адвокатами свою некомпетентність з даного питання. Крім того, спір з податковим органом став причиною ненарахування позивачу страхового стажу ГУ Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оскільки у зв`язку з наявністю «заборгованості» відповідач перестав надавати до Пенсійного фонду відомості щодо сплати позивачем страхових платежів ще з грудня 2017 року. Позивач змушена була вести безрезультатну переписку з Пенсійним фондом, відвідувати фонд з приводу даного питання. Крім того багато часу забрала в позивача переписка з податковим органом, що негативним чином вплинуло на її нервову систему. Позивач була розчарована в «правовій державі Україна», усвідомлювала власну безпорадність перед свавіллям відповідача як державного органу, перебування в статусі Боржника пригнічувало позивача. Через систематичне перебування в стресовому стані позивачу було важко сконцентруватися на своїй роботі, що суттєво вплинуло на її працездатність та продуктивність праці, через знервованість погіршилися стосунки з друзями та родичами.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд не приймає в якості доказу завдання позивачу моральної шкоди протиправними діями податкового органу листування з ГУ Пенсійного фонду України, оскільки позивачем не надано належних доказів того, що ГУ Пенсійного фонду України у Вінницькій області ненараховував позивачу страховий стаж з грудня 2017 року, зокрема, через наявність заборгованості позивача по сплаті Єдиного соціального внеску.

Так само, суд не приймає до уваги в якості доказу первинний огляд кардіолога, оскільки вказаний документ містить лише «попередній» діагноз «ВСД з кардіалгічним синдромом», який не підтверджено подальшим обстеженням пацієнта (ЕКГ, УЗД серця, аналізами, консультаціями лікарів-спеціалістів в області неврології, ендокринології), призначеним лікуванням та повторним обстеженням після проведеного рекомендованого лікування.

Однак, як зазначив Касаційний адміністративний суд в постанові від 27.11.2019 року (справа №750/6330/17) відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, N 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, N 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Протиправні дії відповідача, що встановлена рішеннями судів, безперечно викликали у позивача стан занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривалу невизначеність, інші негативні переживання, що безперечно завдало позивачу моральної шкоди, яка має бути відшкодована.

Врахувавши все вищенаведене суд вважає доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди протиправними діями податкового органу.

Доводи відповідача в тій частині, що позивачем не доведено факту душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку, не можуть бути прийняті в якості підстав для відмови в задоволенні позову, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду, факт протиправності дій державної податкової служби встановлений судовими рішеннями, тривале (понад 1,5 року), безпідставне невиконання судових рішень свідчить про порушення прав позивача, передбачених ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що саме по собі завдає душевних страждань.

Суд вважає, що відповідач не довів, що його тривала протиправна поведінка не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку з очікуванням законного рішення, розчарування в діяльності податкового органу та додаткове психічне напруження, викликане небажанням відповідача відновити порушене право позивача як платника ЄСВ.

За таких обставин наявні підстави вважати доведеним, що між протиправними діями відповідача та душевними стражданнями позивача, яких зазнала остання у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, існує причино - наслідковий зв`язок, що в свою чергу дає підстави для висновку про завдання позивачу моральної шкоди.

за правилами ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування за загальним правилом судом мають враховуватися вимоги розумності і справедливості.

З урахуванням обставин справи, характеру та глибини моральних страждань позивача, того, що відшкодування має виключно компенсаційний характер, а не каральний чи обтяжуючий, наданих суду доказів, вимог розумності та справедливості, суд не вбачає підстав для повного задоволення позову та визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 80 000 грн. та вважає, що достатньою компенсацією такого відшкодування є сума в 15 000 гривень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати (крім судового збору), пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати у справі складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з матеріалами, наданими суду представником позивача в строк, передбачений ст.141 ЦПК України, витрати позивача на професійну правничу допомогу склали 4 500 гривень.

Дані судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають відшкодуванню відповідачем позивачу частково пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме враховуючи задоволеннян позову на 18,75% з відповідача стягненню підлягають витрати на професійну правову допомогу в сумі 843,75 гривень.

27.11.2020 року відповідач ГУ ДПС у Вінницькій області надіслав до суду відзив про стягнення судових витрат з позивача, в якому, посилаючись на зміст норм КАС України, зазначив, що не згоден з витратами на правову допомогу, однак зазначенний відзив суд не приймає до уваги, оскільки він не містить прохальної частини і з його змісту неможливо встановити дійсну волю відповідача з приводу стягнення судових витрат.

Позивач на момент звернення до суду була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».

Тому, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19,56 Конституції України, ст.ст. 23, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 15 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 витрат на правову професійну допомогу в сумі 843,75 гривень.

Судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач 1: Головне управління ДПС у Вінницькій області, ЄДРПОУ 43142454, місцезнаходження: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7;

Відповідач 2: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Суддя: