Ухвала суду № 93732813, 22.12.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/11499/20

провадження № 2/753/6818/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Павленко С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой» про стягнення заборгованості за договором купівлі - продажу облігацій із застосуванням фінансових санкцій, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Градострой» про стягнення заборгованості за договором купівлі - продажу облігацій із застосуванням фінансових санкцій.

З 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким викладено у новій редакції, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс України України.

Відповідно до п. 9 ч.1 Перехідних положень ЦПК України у новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судове засідання позивач повтороно не з"явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду). Водночас, звернувся до суду із заявою про розгял справи за його відсутності із підтриманням вимог.

Відповідач в судове засідання повтороно не з"явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду).

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав суд визнав за можливе розгялати справу за відсутності сторін, на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, та за погодженням позивача згідно поданої ним заяви.

Спірні правовідносини виникли між фізичною особою та юридичною особою - ТОВ «Градострой», код ЄДРПОУ - 31812906, відносно якого постановою господарського суду визнано банкрутом й відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб про особу ТОВ «Градострой», код ЄДРПОУ - 31812906, 18.05.2020 року, запис 10651150033013730 - внесення судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи,а тому спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку ГПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, правові підстави звернення позивача до суду з даним позовом й, зважаючи на встановлену обставину - юридичної особи (відповідача), приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, як вимоги, що не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а їх вирішення передбачено ГПК України.

Так, відповідно до п.8 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (ч.4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 8, 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень, водночас у разі визначеної законодавцем процедури звернення до суду із певного питання вона має бути дотриманою.

Європейський суд з прав людини у п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Провадження по справі цим судом в порядку цивільного судочинства не може вважатися судом "встановленим законом" відносно предмету такого спору в зазначенні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом при вирішенні спору щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, оскільки термін "суд встановлений законом" поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції і повноважень та дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року та "Лавентс проти Латвії" від 7 листопада 2002 року), яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЦПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Порушення цим судом зазначених вимог є порушенням принципу верховенства права, проголошеного ст. 8 Конституції України й Конвенцією, оскільки рішення, ухвалене судом, що не є судом "встановленим відповідно до закону" не може бути визнане легітимним.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються судами за встановленими Законом правилами підвідомчості, а їх порушення - є ознакою незаконності рішення.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (ч.2 ст. 255 ЦПК України).

Зважаючи на наслідки розгляду справи відсутні підстави для поверення судового збору, оскілки позивач при зверненні до суду із цим позовом судовий збір не сплачував.

На підставі вищенаведеного п. 9 ч.1 Перехідних положень ЦПК України та ч.4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», керуючись п.8 ч.1 ст. 20 ГПК України й п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 293 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Градострой» про стягнення заборгованості за договором купівлі - продажу облігацій із застосуванням фінансових санкцій, - закрити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: