Вирок № 93731438, 22.12.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Кримінальне провадження № 703/1328/17

1-кп/703/40/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Опалинської О.П.

при секретарях Бойко Л.М., Холодняк Л.П.,

Харченко М.О., Литвин Г.Т.,

Палієва В.М., Римського Д.І.,

з участю прокурорів Красіна В.О., Жежерун Р.В.,

Борща А.В., Рудика Ю.Ю.,

Похила А.М.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

захисника Євсик О.М.,

потерпілої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміли кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017250230000245 від 05 лютого 2017 року по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , не працюючої, з професійно-технічною освітою, одруженої, на утриманні має малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимої,

- за ч. 2 ст.121 КК України, -

встановив:

Згідно обвинувального акту, затвердженого прокурором Смілянської місцевої прокуратури Похилом А.М., ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що вона 04 лютого 2017 року близько 20 години, перебуваючи у власному будинку по АДРЕСА_1 , під час сварки зі своїм співмешканцем ОСОБА_4 умисно нанесла останньому удар ножем в спину, заподіявши йому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого сліпого поранення задньої поверхні нижньої третини грудної клітки зліва із ушкодженням судини 11 міжреберного проміжку та нижньої частини лівої легені, рани в проекції 10 міжреберного проміжку задньої поверхні грудної клітки зліва, кровотечі у ліву грудну порожнину, крововиливів у м`які тканини по ходу раньового каналу, та рани на задній поверхні верхньої третини лівого передпліччя, яка продовжується садном, які згідно висновку судово-медичної експертизи №05-6- 02/033 від 13 березня 2017 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть ОСОБА_4 05 лютого 2017 року в Смілянській центральній районній лікарні.

Органами досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Будучи допитаною у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 вину у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні визнавала частково та пояснювала, що дійсно вчинила кримінальне правопорушення, однак в момент його скоєння перебувала в стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, відтак вчинила його внаслідок необережності.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 пояснила, що із потерпілим ОСОБА_5 вона перебувала у громадянському незареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вони разом проживали за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1

04 лютого 2017 року вона перебувала вдома за вищевказаною адресою. Ввечері близько 17 – 18 години додому повернувся її чоловік – ОСОБА_6 , який того дня був на зимовій рибалці, перебував у стані алкогольного сп`яніння, був агресивний, оскільки посварився із ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 приготувала на стіл та вони разом із чоловіком та робочими, які того дня бурили в них у дворі скважину, сіли вечеряти. ОСОБА_8 випив 2 чарки горілки та стакан пива, почав сваритися, після чого робочі не повечерявши вирішили йти. Обвинувачена вказує, що за виконану роботу заплатила робочим 15500 гривень та провела їх, коли повернулась, у них із ОСОБА_5 почався конфлікт за гроші, він вимагав повернути гроші, які вона заплатила робітникам. Не бажаючи продовжувати сварку ОСОБА_1 пішла на кухню прибирати, потерпілий пішов за нею. В момент, коли вона мила посуд, чоловік знову підійшов до неї та дав їй копняка. Обвинувачена вказує, що відштовхнула чоловіка і вдарила в спину, при цьому в руці у неї був кухонний ніж та виделки, які вона випустила з рук. Кухонний ніж був великий, вони вдома використовували його для нарізання хліба. Як саме обвинувачена нанесла ОСОБА_4 ножове поранення у спину вона не пам`ятає, оскільки це сталося раптово, сам момент нанесення йому тілесного ушкодження обвинувачена пригадати не може, вказує, що знаходилась у шоковому стані.

Одразу після того, як обвинувачена вдарила потерпілого ножем, останній вибіг надвір, а коли повернувся, побачила, що одяг у нього на спині був у крові. Обвинувачена вказує, що вона почала кричати, на її крик прибігла мати – ОСОБА_9 . Після того ОСОБА_8 викликали швидку допомогу, приїхали друзі чоловіка, лікар дав ОСОБА_1 заспокійливе, поміряв тиск, а потерпілого повезли у лікарню, разом з ним поїхав брат обвинуваченої та двоє його друзів.

Обвинувачена також вказує, що, як їй відомо, потерпілий у лікарні хотів написати розписку про те, що не має до неї жодних претензій, однак не зміг, бо втратив свідомість.

Вранці наступного дня близько 5 години ранку приїхали працівники поліції, які повідомили, що потерпілому зроблено операцію і йому необхідно проведення ще однієї операції. ОСОБА_10 надала пояснення працівникам поліції, зібрала гроші необхідні для операції, придбала необхідні медикаменти та разом із знайомим ОСОБА_11 поїхала в лікарню, там їм повідомили, що стан здоров`я ОСОБА_4 критичний та йому необхідно переливання крові. ОСОБА_1 вказує, що вже знайшла донора з необхідною групою крові, однак вийшла медсестра та повідомила про смерть потерпілого. Потім обвинувачена разом із своїм братом ОСОБА_12 та братом потерпілого ОСОБА_13 поїхали до матері потерпілого, повідомити про його смерть.

Крім того, обвинувачена зауважила, що після похорону потерпілого вона намагалася спілкуватися із потерпілою, остання навідувала їх із дитиною, коли вони лежали у Городищенській районній лікарні, їздила до неї з дитиною на свята, просила вибачення за скоєне, вказувала, що дуже жалкує, однак з реакції потерпілої зрозуміла, що та не має бажання вибачати її. Протягом судового розгляду справи свою вину у вчиненому злочині обвинувачена визнавала частково, оскільки вважала, що злочин вчинений нею з необережності. Однак під час останнього судового засідання свою вину визнала повністю, розуміючи, яке негативне ставлення має до неї потерпіла та бажання останньої щоб суд призначив їх найсуворіше покарання.

Стороною обвинувачення під час судового розгляду справи надані докази, на підставі системного аналізу яких, судом встановлено наведені вище обставини інкримінованого ОСОБА_1 діяння, та які суд сприймає такими, що доводять наявність в її діях складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Вина обвинуваченої у вчиненні даного злочину повністю підтверджується зібраними по справі доказами.

Потерпіла в судовому засіданні пояснила, що 05 лютого 2017 року близько 17 години обвинувачена приїхала до неї додому за адресою АДРЕСА_2 , та повідомила, що її син ОСОБА_8 помер внаслідок ножового поранення, яке йому нанесла ОСОБА_1 . Потерпіла зазначила, що ні обвинувачена, ні матір останньої не повідомили її про перебування сина у лікарні із тяжким ножовим пораненням.

Потерпіла також вказує, що обвинувачена як під час досудового розслідування так і впродовж усього судового розгляду справи свою вину в інкримінованому їй злочині не визнавала, не розкаялася, не попросила вибачення у родини свого померлого чоловіка, навпаки говорила, що «їй нічого не буде», бо в неї мала дитина, шкоду їй не відшкодовувала та не пропонувала її відшкодувати, свою вину у скоєному визнала лише на завершальній стадії судового розгляду безпосередньо перед судовими дебатами, відтак висловлювалася щодо суворої міри покарання для обвинуваченої.

В судовому засіданні 21 листопада 2020 року обвинувачена вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнала у повному обсязі, в скоєному щиро розкаялася, вибачилась перед потерпілою, однак позиція потерпілої на предмет її ставлення до обвинуваченої з цього приводу не змінилась.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що 04 лютого 2017 року вдень вона була на роботі, а її донька - ОСОБА_1 знаходилась вдома із дитиною, якій на той час було 2,5 місяці. Того дня робочі бурили свердловину для питної води, а ОСОБА_14 готувала вечерю. Ввечері свідок ОСОБА_9 прийшла з роботи додому, в цей час ОСОБА_14 готувала на стіл, щоб погодувати робочих, її чоловік ОСОБА_15 знаходився в стані алкогольного сп`яніння, він також сів до столу із робочими вечеряти та вживав із ними спиртне. Під час вечері ОСОБА_8 чіплявся до ОСОБА_14 , ображав її нецензурними словами.

Після вечері робочі пішли, ОСОБА_8 трохи втихомирився та вони разом із ОСОБА_14 пішли в свою кімнату. Свідок вказує, що в кімнаті ОСОБА_8 знову почав сваритися із ОСОБА_14 та вона почула, що в їх кімнаті почала кричати дитина, щоб заспокоїти її, свідок ОСОБА_9

увійшла до кімнати, забрала онуку та пішла із нею до вітальні. ОСОБА_14 вийшла з кімнати за матір`ю, однак ОСОБА_8 продовжував до неї чіплятися, душив її руками, ображав, на зауваження свідка ОСОБА_9 не реагував.

Потім ОСОБА_14 , відштовхнувши ОСОБА_8 , пішла на кухню прибирати та мити посуд, а свідок ОСОБА_9 залишилась у вітальні із дитиною. Потім свідок почула крик та побігла у кухню, ОСОБА_8 в цей час вибіг надвір. На полу у кухні були розкидані ложки, вилки та ніж, в ОСОБА_14 була істерика, вона сказала: « ОСОБА_16 , я, мабуть, його ножем вдарила». Донька пояснювала, що вона мила посуд, ОСОБА_8 її штовхнув, після чого вона його вдарила, однак як саме все відбулося пояснити не могла.

Після цього, свідок вибігла надвір за ОСОБА_8 , останній бігав по дворі, потім зайшов у хату, при цьому свідок побачила, що одежа на його спині була в крові. Невдовзі прийшла невістка, вони разом викликали швидку допомогу, після чого ОСОБА_8 забрали у лікарню, разом з ним поїхав її син – ОСОБА_17 та товариш – ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_9 також зазначила, що ОСОБА_8 в період спільного проживання з її донькою, часто вживав спиртні напої, так, на тиждень лише один раз бував у тверезому стані. Щоразу, коли ОСОБА_8 перебував у стані сп`яніння, вони з ОСОБА_14 сварилися.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив, що взимку 2017 року опівдні близько 12 – 13 години йому зателефонувала співмешканка його рідного брата - ОСОБА_19 та повідомила, що напередодні увечері вона порізала ОСОБА_8 ножем, на даний час він живий, знаходиться у лікарні та йому вже провели дві операції. ОСОБА_14 просила його терміново приїхати до них. Свідок ОСОБА_18 узяв гроші та на таксі поїхав у с. Теклине, там біля продовольчого магазину зустрів ОСОБА_14 , яка виходила з магазину з пляшкою горілки, запропонувала йому випити та повідомила, що його брат ОСОБА_8 помер.

Свідок ОСОБА_18 також пояснював, що у ОСОБА_14 та його брата ОСОБА_8 були досить складні стосунки, вони часто сварились та навіть бились. Після смерті ОСОБА_20 надавала фінансову допомогу на його поховання, однак в скоєному не розкаялася та жодного разу, з часу його смерті до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не вибачилась перед ним та його матір`ю.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні надав пояснення про те, що того дня, коли ОСОБА_8 було поранено ножем був із ОСОБА_8 на рибалці, коли повертались ОСОБА_8 вийшов біля магазину, а він поїхав додому, але ввечері вони домовились знов зустрітися.

Однак ввечері зателефонувала мати ОСОБА_14 та повідомила, що ОСОБА_8 погано почувається і просила приїхати до них додому. Свідок вказує, що коли він приїхав додому до ОСОБА_14 , у ОСОБА_8 було поранення на спині та текла кров, з розмови зрозумів, що ножове поранення ОСОБА_8 нанесла ОСОБА_14 . Дочекавшись швидку, свідок ОСОБА_21 супроводжував ОСОБА_8 до лікарні, а ОСОБА_14 залишилась вдома із дитиною. Свідок також зазначив, що після того, як ОСОБА_8 в лікарні надали першу допомогу, наклали пов`язку на рану та вкололи ліки, останній в присутності свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , а також в присутності працівників поліції просив переказати ОСОБА_14 , про те що він її ні в чому не звинувачує та дуже кохає.

Наступного дня зранку близько 9 години свідок ОСОБА_21 та ОСОБА_14 приїхали до лікарні, ОСОБА_8 в той час робили операцію. Брата потерпілого він у лікарні не бачив. Зустрів його біля магазину у селі Теклине.

Свідок ОСОБА_18 також пояснював, що із ОСОБА_14 та ОСОБА_8 був добре знайомий, із ОСОБА_8 він разом працював, часто бував у них вдома, та підтвердив що між ними інколи виникали побутові сварки.

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні надав покази, що близько 20 години вечора у лютому 2017 року йому зателефонувала мати – ОСОБА_9 та попросила терміново приїхати. Приїхавши, свідок ОСОБА_23 побачив ОСОБА_24 , який лежав на дивані у кімнаті, на спині в нього була кров. З розповіді матері свідку ОСОБА_23 стало відомо, що під час того як ОСОБА_14 мила на кухні посуд між нею та ОСОБА_8 виникла сварка, в результаті чого ОСОБА_14 нанесла йому ножове поранення. Потім ОСОБА_8 машиною швидкої допомоги відвезли в лікарню, а свідок ОСОБА_23 поїхав разом із ним, їх також супроводжував ОСОБА_11 на іншому автомобілі, його сестра – ОСОБА_14 залишилась вдома із дитиною, в лікарню до чоловіка вона поїхала наступного ранку.

Свідок ОСОБА_23 також зазначив, що між його сестрою ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_4 часто виникали побутові сварки, що були пов`язані з поведінкою її чоловіка, на ґрунті того, що ОСОБА_8 досить часто вживав спиртні напої.

Експерт ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснив, що він проводив експертизу трупа ОСОБА_4 , зауважив, що до висновку експерта вносяться дані з історії хвороби та зазначив, що ножове поранення є у причинному зв`язку із настанням смерті ОСОБА_4 .

Підстав сумніватися в правдивості наведених показань свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність, передбачену ст. ст. 384, 385 КК України, судом не встановлено. Пояснення потерпілої та свідків суд вважає послідовними, такими, що не містять між собою істотних суперечностей, які повністю узгоджуються з доказами, дослідженими в суді.

Винуватість обвинуваченої ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, крім показів потерпілої та свідків повністю підтверджується наступними дослідженими в судовому засіданні, належними та допустимими доказами, які долучені до матеріалів кримінального провадження та які стосуються пред`явленого їй обвинувачення, зокрема:

- даними протоколу огляду місця події від 05 лютого 2017 року з таблицею зображень, відповідно до якого зафіксовано, що під час огляду домоволодіння ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 виявлено та вилучено зіскреби речовини бурого кольору, виявлені на підлозі в коридорі будинку та кухонний ніж, який поміщено в сейф-пакет № 3420806 (а.с. 138-141);

- даними протоколу огляду місця події від 05 лютого 2017 року з таблицею зображень, відповідно до якого зафіксовано, що під час огляду кабінету № 2, розташованого на третьому поверсі реанімаційного відділення Смілянської районної лікарні виявлено труп ОСОБА_4 (а.с. 142-145);

- даними остаточного лікарського свідоцтва про смерть № 033 від 06 лютого 2017 року, відповідно до якого смерть ОСОБА_4 05 лютого 2017 року настала внаслідок малокровності внутрішніх органів; проникаючого поранення грудної клітки зліва з ушкодженням легені; використання гострого предмета з метою вбивства чи нанесення ушкодження (а.с. 150);

- даними протоколу огляду місця події від 05 лютого 2017 року з таблицею зображень, відповідно до якого зафіксовано, що під час огляду домоволодіння ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 виявлено та вилучено два носія з плямами речовини бурого кольору, та одяг (а.с. 152-160);

- даними протоколів огляду предметів від 07 лютого 2017 року (а.с. 161,162,164,165,166);

- постановою про визнання предметів речовими доказами від 07 лютого 2017 року, відповідно до якої речовими доказами по даному кримінальному провадженню визнано кухонний ніж, одяг ОСОБА_1 , з плямами речовини бурого кольору, зіскріби з поверхонь коридору за адресою: АДРЕСА_1 та приєднано їх до матеріалів кримінального проовадження (а.с. 163);

- даними слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 від 10 березня 2017 року, відповідно до якого фіксація даної слідчої дії здійснювалась лише у формі відеофіксації, фіксація у письмовій формі не здійснювалась (а.с. 189-190).

З висновку судово-медичної експертизи №05-6-02/033 від 15 березня 2017 року, вбачається, що смерть ОСОБА_4 настала від проникаючого поранення грудної клітки зліва із ушкодженням міжребірної судини та лівої легені, яке супроводжувалося внутрішньою кровотечею із гострою крововтратою та малокровністю внутрішніх органів.

При судово-медичному дослідженні трупа виявлені наступні ушкодження:

а) проникаюче сліпе поранення задньої поверхні нижньої третини грудної клітки зліва із ушкодженням судини 11 міжребірного проміжку та нижньої частини лівої легені, рана в проекції 10 міжребірного проміжку задньої поверхні грудної клітки зліва (по даним медичних документів), кровотеча у ліву грудну порожнину (1000 мл по даним медичних документів), крововиливи у м`які тканини по ходу раньового каналу.

Дане ушкодження виникло від дії травмуючого предмета, який мав ознаки колюче-ріжучого, можливо типу ножа, прижиттєве, по давнині спричинення може відповідати проміжку часу довжиною не більше доби до моменту смерті, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження. Смерть ОСОБА_4 знаходиться у прямому причинному зв`язку із даним ушкодженням.

б) рана на задній поверхні верхньої третини лівого передпліччя, продовжується садном.

Дане ушкодження виникло від дії травмуючого предмета, який мав ознаки ріжучого, можливо типу ножа, прижиттєве, по давнині спричинення може відповідати проміжку часу довжиною не більше доби до моменту смерті, має ознаку, примінюючи його до живих людей, легкого тілесного ушкодження.

в) садно на передній поверхні правого колінного суглобу.

Дане ушкодження виникло від дії твердого тупого предмета, прижиттєве по давнині спричинення може відповідати проміжку часу довжиною 2-3 доби до моменту смерті, має ознаку, примінюючи його до живих людей, легкого тілесного ушкодження.

г) післяопераційні рани в нижній третині задньої поверхні грудної клітки зліва, на 3 см нижче від початку лівої переднє-пахвової лінії, по рівнію 3-го міжреберного проміжку зліва, рани на передній поверхні правого ліктьового суглобу, на тильній поверхні правої і лівої кисті, на зовнішній поверхні нижньої третини лівого передпліччя і на передній поверхні лівого ліктьового суглобу. Дані ушкодження є наслідком надання медичної допомоги потерпілому (а.с. 147-149).

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №05-6-01/119 від 22 квітня 2017 року, на ділянках тіла, а саме верхніх та нижніх кінцівках, які, як правило, зазвичай підставляються під удари або ними вони наносяться, за умов боротьби чи

самооборони, виявлено наступне: рана на задній поверхні верхньої третини лівого передпліччя, яка продовжується садном (підпункт Б пункту 2 підсумкової частини висновку експерта №05-6-02/033 від 13 березня 2017 року). Тілесні ушкодження, які виявлені при дослідженні трупа гр. ОСОБА_4 , не несуть в собі достовірних морфологічних ознак, за якими можна судити про положення його тіла під час їх спричинення. Експерт вказує, що при дослідженні трупа ОСОБА_4 виявлено, що раньовий канал від рани на його шкірі в проекції 10 міжребірного проміжку задньої поверхні грудної клітки зліва, враховуючи вертикальне або близьке до нього положення тулуба, мав направлення зверху вниз, ззаду наперед і помірно від середини до зовні (справа наліво) (а.с.205-206).

Згідно висновку судово-імунологічної експертизи №05-1-08/96 від 28 березня 2017 року, відповідно до якого, враховуючи результати серологічного дослідження речових доказів та групову належність крові осіб, що проходять у справі, можна передбачити, що в слідах крові людини знайдених на штанях (об`єкт №1) походження крові від потерпілого ОСОБА_4 не виключається, однак даних про походження крові від підозрюваної ОСОБА_1 не виявлено. В процесі дослідження футболки (об`єкт №4) в слідах крові людини виявлений антиген та аглютинін, що не дозволяє виключити можливість його походження за рахунок крові від потерпілого ОСОБА_4 , однак даних про походження крові від підозрюваної ОСОБА_1 не виявлено. На інших об`єктах, наданих на дослідження – слідів крові не виявлено (а.с.176-179);

Згідно висновку судово-імунологічної експертизи №05-1-08/95 від 29 березня 2017 року, відповідно до якого, враховуючи результати серологічного дослідження речових доказів та групову належність крові осіб, що проходять у справі, можна передбачити, що в слідах крові людини виявлених в слідах зіскребу РБК з підлоги в коридорі (об`єкт № 1) та на уривку шпалер (об`єкт № 3 ) виявлено кров, яка могла походити від потерпілого ОСОБА_4 , однак даних про походження крові від підозрюваної ОСОБА_1 не виявлено (а.с. 182-184).

Відповідно даних висновку судово-імунологічної експертизи №05-1-09/108 від 03 березня 2017 року, встановлено групову належність крові ОСОБА_1 (а.с.102).

Згідно даних висновку судово-криміналістичної експертизи №1/674 від 22 березня 2017 року, в якості предмету дослідження якої стороною обвинувачення було надано ніж з плямами речовини бурого кольору, виявлений та вилучений під час огляду місця події 05 лютого 2017 року в будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , вбачається, що вказаний ніж не являється холодною зброєю, це кухонний ніж, виготовлений промисловим способом та відноситься до предметів загального господарсько-побутового призначення (а.с. 196-198);

Як вбачається з висновку судово-медичної експертизи №05-6-01/099 від 18 квітня 2017 року, на вирішення якої ставилось питання про можливість заподіяння наявних у ОСОБА_4 тілесних ушкоджень наданим на дослідження ножем, експертом, на підставі проведеного дослідження, не виключається можливість спричинення таких тілесних ушкоджень від дії ножа, який надано на експертизу (а.с. 201-202).

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №05-6-01/037 від 10 лютого 2017 року, згідно з яким та на підставі даних судово-медичного огляду у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень не виявлено (а.с. 170).

Згідно даних висновку судово-медичної експертизи №05-6-01/100 від 18 квітня 2017 року, вбачається, що тілесні ушкодження ОСОБА_4 , які зазначені в підпунктах А і Б пункту 2 підсумкової частини висновку експерта № 05-6-02/033 від 13 березня 2017 року не могли виникнути за тим механізмом спричинення, який ОСОБА_1 вказала під час проведення за її участю слідчого експерименту від 10 березня 2017 року – не співпадає направлення раньового каналу у тілі потерпілого та направлення траєкторії руху макету ножа, а також не вказаний механізм виникнення вищезазначеного ушкодження підпункту Б (а.с. 199-200).

Висновком судово-психіатричної експертизи №113 від 17 березня 2017 року, встановлено, що на період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованих їй дій та на теперішній час, ОСОБА_1 ознак будь-якого хронічного психічного захворювання, недоумства, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки не виявляла і не виявляє, і при збереженості у неї емоційно-вольової сфери, інтелекту, пам`яті, критичних і прогностичних функцій - була здатна у вказані періоди часу та здатна на теперішній час усвідомлювати власні дії та керувати ними. За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_1 може брати участь у слідчих діях, судовому засіданні та не потребує застосування будь-яких примусових заходів медичного характеру, передбачених ст.94 КК України. В період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованих їй діянь, підекспертна ОСОБА_1 не знаходилася в стані фізіологічного афекту або в іншому вираженому афективному стані по причині відсутності феноменологічних критеріїв цього виключного емоційного стану (а.с. 191-194).

Зазначеним висновком судово-психіатричної експертизи повністю спростовуються доводи сторони захисту про те, що обвинувачена ОСОБА_1 в момент скоєння інкримінованого їй кримінального правопорушення перебувала в стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Таким чином, суд вважає безпідставним посилання захисника на те, що обвинувачена в момент вчинення нею злочину раптово опинилася в такій обстановці, яка викликала в неї певний емоційний стан, що вказує на сильне душевне хвилювання.

Відтак, до показів обвинуваченої, наданих нею в ході розгляду справи, зокрема, того що вона нанесла тілесні ушкодження потерпілому в стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, суд ставиться критично, оскільки вони повністю спростовуються наведеними вище доказами.

Таким чином, не знайшли підтвердження доводи обвинуваченої про заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з необережності в стані сильного душевного хвилювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Окрім того, судом встановлено, що тілесні ушкодження ОСОБА_4 , які зазначені у висновку експерта № 05-6-02/033 від 13 березня 2017 року не могли виникнути за тим механізмом спричинення, який ОСОБА_1 вказала під час проведення за її участю слідчого експерименту від 10 березня 2017 року, зафіксованого на цифровому носію, що також був оглянутий під час судового розгляду справи, оскільки не співпадає направлення раньового каналу у тілі потерпілого та направлення траєкторії руху макету ножа, що підтверджується висновком експерта №05-6-01/100 від 18 квітня 2017 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченої в момент скоєння кримінального правопорушення були умисними, спрямованими на заподіяння смерті іншій особі – ОСОБА_4 .

Інші докази суду на дослідження учасниками справи не надавалися.

Згідно вимог ч.1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд, дослідивши запропоновані учасниками процесу докази, прийшов до висновку, що вони є відповідно до вимог ст. 85 КПК України належними та допустимими, вони прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність, чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Належними і допустимими як джерело доказу є висновки проведених у справі судових експертиз та долучених документів, суд не вбачає порушення вимог КПК України під час їх отримання.

Оцінюючи сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, про достатність доказів для визнання ОСОБА_1 винною у тому, що вона своїми умисними діями вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України - як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Суд обмежений у праві збору доказів вини обвинувачених за власною ініціативою та, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав розглянути кримінальне провадження і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви доведеності вини особи, мають тлумачитися на її користь.

Вирішуючи питання щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченої, з врахуванням того, що суд розглядає справу лише в межах пред`явленого обвинувачення, суд вважає таку кваліфікацію дій обвинуваченої правильною та не приймає до уваги доводи обвинуваченої про вчинення нею кримінального правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого та відповідну позицію сторони захисту, вважає такі доводи безпідставними, як бажання та спробу уникнути відповідальності за скоєне в дійсності.

Дослідивши повно і неупереджено всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності і допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення, а її дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченої та запобіганню вчинення нею нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_1 , суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, що відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, особу обвинуваченої, яка є особою молодого віку, одружена, на своєму утриманні має малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, частково вину визнала, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.

Суд не приймає до уваги посилання сторони захисту на повне визнання вини обвинуваченої ОСОБА_1 та її щире каяття у скоєному, оскільки така позиція обвинуваченої була висловлена нею на стадії завершення судового розгляду справи – безпосередньо перед судовими дебатами. Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки скоєного. Разом з тим, таких обставин судом впродовж тривалого розгляду справи встановлено не було.

Вказане узгоджується із висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 11 листопада 2020 року по справі № 363/975/18 відповідно до яких факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність.

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к провадження № 51-3612км18 - основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

На підставі викладеного, визнання своєї вини лише на завершальній стадії тривалого судового розгляду справи, відсутність вибачення перед потерпілою впродовж більше як трьох років розгляду справи в суді, свідчить про відсутність у обвинуваченої ОСОБА_1 щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак повного визнання нею своєї вини та щирого каяття. Крім того, в матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки обвинуваченою, те, що вона намагалася виправити наслідки вчиненого та виявляла готовність нести покарання.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_1 , відповідно до ст. 66 КК України, не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_1 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Відповідно до п. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з наведеного, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_1 покарання у межах, установлених у санкції ч. 2 ст. 121 КК України, а саме у виді реального позбавлення волі.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі суд, серед іншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15рп/2004 у справі N 1-33/2004.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року), ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я.

З урахуванням вище наведеного, суд вважає, що підстави для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України або звільнення її від відбування призначеного покарання в порядку ст. 75 КК України, відсутні.

Суд переконаний, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та запобігання вчиненню нею нових злочинів.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченої на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З врахуванням норми ч. 2 ст. 124 КПК України, з ОСОБА_1 на користь держави підлягають стягненню витрати на залучення експерта при проведенні судово-криміналістичної експертизи в розмірі 251 гривня 84 копійки.

Цивільний позов не заявлено.

Питання речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 121 КК України ст. ст. 85,94,100, 124, 370,373, 374,376 КПК України, постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11 листопада 2020 року по справі № 363/975/18, постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к, -

засудив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити їй покарання 7 (сім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання і затримання ОСОБА_1 після набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави понесені процесуальні витрати на залучення експерта при проведенні судово-криміналістичної експертизи в розмірі 251 (двісті п`ятдесят одна) гривня 84 (вісімдесят чотири) копійки.

Речові докази: частину шпалер з речовиною бурого кольору, зіскріб речовини бурого кольору, ніж, джинсові штани, тапки, футболку, кофту, труси, жіночу футболку, колготи, штани, труси, шкарпетки, які здано до камери схову Смілянського ВП ГУНП – знищити.

Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення вироку можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Головуючий: О. П. Опалинська