Рішення № 93717720, 21.12.2020, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 635/3220/18

Провадження № 2/444/74/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Зеліско Р. Й.

секретар судового засідання Мамедова Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовква Львівської області цивільну справу за позовом Кредитна спілка «Істок» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

Позивачзвернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що згідно кредитного договору №ДК2-418 від 20.12.2016 року члену спілки Кредитна спілка «Істок» ОСОБА_1 був виданий кредит в сумі 35000, 00 гривень терміном користування на 18 місяців, з 20 грудня 2016 року до 20 червня 2018 року. Відповідно до п. 2.5. Кредитного договору відсоткова ставка за користування кредитом становить 0,001% річних. Відповідно до п. 2.7. Кредитного договору плата за надання кредиту становить 46,999% грн. щорічно.

25 січня 2017 року Позивачем і Відповідачем ОСОБА_1 внесено зміни в Кредитний договір шляхом укладання додаткового договору №1 до Кредитного договору, згідно якого плата становить 187,9 % щорічно, та який є невід`ємною частиною Кредитного договору.

Відповідно до Графіку Позичальник зобов`язаний здійснювати щомісячний платіж по датам вказаним у Графіку, у розмірі 3 316,00 грн, що складається з частини основної суми кредиту та нарахованої плати за фактичну кількість днів в місяці між плановими датами, починаючи з дати надання кредиту.

Станом на дату подання уточненої позовної заяви 01 березня 2019 року позичальник мав би сплатити за Графіком 16 (шістнадцять) платежів по 3 316 грн 00 коп. загалом 53 056 грн 00 коп. Проте Позичальник замість 16 платежів здійснив лише 1 (один) платіж 24 жовтня 2018 року у розмірі 35 000,00грн, з якої 35 000,00 грн основної суми кредиту та 0,00 грн - плата.

За весь час користування кредитом позичальник здійснив один платіж з порушенням графіку погашення, що призвело до утворення заборгованості і на цей час борг не погашено.

Таким чином, загальна заборгованість за кредитним договором № ДК2-418 від 20 грудня 2016 року за період з «20» грудня 2016 р. по «01» березня 2019 р. становить 182 024 грн. 55 коп., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту = 0,00 грн.; заборгованість по відсотках = 0,00 грн.; заборгованість за платою = 139 593,77 грн.; інфляційні нарахування = 33 642,10 грн; 3% відсотків річних, згідно ч.2 ст. 625 ЦПК України 8 788.67 грн. Просять позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 24.01.2019 року подав до суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, вважає його безпідставним та необгрунтованим, у зв`язку з наступним. Вказує, що він є учасником бойових дій, бере участь у антитерористичній операції у Донецькій та Луганській областях. Відповідно до його заяви позивач реструктуризував його борг, а саме: штрафні санкції та пеню за невиконання зобов`язання перед КС «ІСТОК» за кредитним договором №ДК-418 від 20.12.2016 року, а також проценти за користування кредитом скасовано. Вказує, що 24.10.2018 року ним було сплачено 35000,00 грн. основної суми боргу. Просить у задоволені позові відмовити у повному обсязі.

26.10.2020 року відповідач ОСОБА_1 подав пояснення на позов, у яких просить позов задоволити частково з наступних підстав. Вважає, що позивач неправомірно включив до зобов`язань позичальника «плату за надання кредиту» п. 2.7. договору одночасно із відсотками за користування кредитом п. 2.5. договору. Плату за надання кредиту не можна вважати комісією, оскільки вона нарахована у відсотках до тіла кредиту (46,999% та 187,9 %) та нараховується протягом усього часу дії договору, а тому вимоги про стягнення «плати за договором» у розмірі 139 593,77 грн. не можуть бути задоволені. Вказує, що з 28 травня 2017 року по 27 січня 2018 року та з 19 червня 2018 року по 30.01.2019 року як старший солдат брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (копії військового білету, довідки від 04.09.2018 року та довідки від 21.02.2019 року додає). Зазначає, що у звязку із вищенаведеним, заявлені позивачем суми стягнення підлягають перерахунку. Стверджує, що основна сума кредиту складала 35 000,0 грн., яка погашена до моменту пред`явлення уточненого позову поданого до суду 19.03.2019 року. Позивач просить стягнути інфляційні нарахування у розмірі 33 642,10 грн та 3% річних у розмірі 8 788,67 грн, що за сукупністю перевищують загальну суму кредиту яку він брав. Вважає, що така ситуація є несправедливою щодо боржника та майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником зобов`язань. Враховуючи викладене, просить суд зменшити розмір стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних до загальної суми у 1000,0 грн. Просить частково задовольнити позов стягнувши з нього плату за надання кредиту у сумі 54 910,07 грн, зменшити розмір стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних до загальної суми у 1000,0 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву на позовну заяву, який би відповідав вимогам статті 178 ЦПК України, чи будь-яких письмових та електронних доказів, які можливо доставити до суду, висновків експертів, заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову, до суду не надав.

26.11.2018 року справу за даною позовною заявою прийнято до розгляду та відкрито у ній провадження.

Ухвалою від 28.05.2019 року справу направлено до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, а саме направлено матеріали справи- для виконання в частині проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 05.07.2019 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою від 22.07.2019 року справу направлено до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, а саме направленоматеріали справи- для виконання в частині проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 11.11.2019 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою від 19.12.2019 року справу направлено до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, а саме направлено матеріали справи- для виконання в частині проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 12.02.2020 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою від 02.03.2020 року справу направлено до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, а саме направленоматеріали справи- для виконання в частині проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 18.05.2020 року поновлено провадження у справі.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, однак подав на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутності їх представника. Зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить такі задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений, не повідомив суд про причини неявки, однак в попередніх судових засіданнях позовні вимоги не визнав, проти задоволення таких заперечив. Стверджував, що додатковий договір № 1 від 25.01.2017 року до кредитного договору № ДК2-418 від 20.12.2016 року він не підписував, напроти його прізвища та ініціалів " ОСОБА_1 " стоїть не його підпис. Просив призначити судову почеркознавчу експертизу. 26.10.2020 року, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, долучивши пояснення на позов у яких просив позовні вимоги задовольнити частково з підстав зазначених у поясненні.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений, не повідомив суд про причини неявки.

Оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статей 11, 13, 14 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов`язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, як це передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

В свою чергу, згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

20.12.2016 року відповідача ОСОБА_1 було прийнято на підставі його заяви від 20.12.2016 року у члени КС "Істок", що підтверджується копією такої заяви та витягом з протоколу засідання правління КС "Істок" № 251 від 20.12.2016 року (а.с. 11-12 том 1).

20 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою "ІСТОК", було укладено кредитний договір №ДК2-418 (том 1 а.с. 18).

Зі змісту вищевказаного кредитного договору вбачається, що ним визначені всі суттєві умови кредитних договорів щодо виду банківських послуг, строку дії договорів, валюти, процентної ставки, умов повернення кредиту, відповідальності за порушення зобов`язань та інші, при цьому ОСОБА_1 погодився з ними, в підтвердження чого поставив свій особистий підпис.

Відповідно до умов Договору, Кредитна спілка надала позивачу кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 35 000, 00 грн., терміном користування на 18 місяців, з 20 грудня 2016 року до 20 червня 2018 року.

Надання позичальнику кредитних коштів в сумі 35000,00 грн. підтверджується видатковим касовим ордером від 20.12.2016 року, який підписаний ОСОБА_1 (том 1 а.с. 28).

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути наданий кредит, плату за кредит, інші платежі у відповідності з Правилами (Договірними умовами) споживчого кредитування позичальників Кредитна спілка "ІСТОК", сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 46,999 % річних, згідно графіка повернення коштів за кредитним договором №ДК2-418 від 20.12.2016 року та повернути всю суму кредиту до 20.06.2020 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 20.12.2016 року, між Кредитною спілкою «Істок» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №ДК2-418 ДП1, за умовами якого, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, поручитель та інші особи, які дали поруку по кредитному договору, відповідають перед кредитором солідарно, нарівні з позичальником, за повернення суми кредиту та нарахованих згідно умов кредитного договору зобов`язань, відшкодування збитків, у відповідності до ст.ст. 553-559 ЦК України (том 1 а.с. 29).

25 січня 2017 року Позивачем і ОСОБА_1 внесено зміни в Кредитний договір шляхом укладання додаткового договору №1 до Кредитного договору №ДК2-418 від 20.12.2016 року, згідно якого плата за надання кредиту становить 187,9 % щорічно, та який є невід`ємною частиною Кредитного договору.

Слід зазначити, що поручитель - ОСОБА_2 із умовами додаткового договору №1 до Кредитного договору №ДК2-418 від 20.12.2016 року укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем КС "Істок" ознайомлений не був.

Твердження відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні про те, що додаткового договору №1 до Кредитного договору №ДК2-418 від 20.12.2016 року він не підписував, спростовується наступним.

Так, із висновку експерта від 13.05.2020 року №261/2630 вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 розташований після друкованого тексту « ОСОБА_1 » в графі «Позичальник» додаткового договору №1 від 25.01.2017 року до кредитного договору №ДК2-418 від 20.12.2016 р. виконаний від руки пишучим приладом (кульковою ручкою, спорядженою спеціальною пастою для письма) без попередньої технічної підготовки і використання технічних засобів.

Підпис від імені ОСОБА_1 , розташований після друкованого тексту « ОСОБА_1 » в графі «Позичальник» додаткового договору №1 від 25.01.2017 року до кредитного договору №ДК2-418 від 20.12.2016 р. виконаний ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1048 Цивільного кодексу України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3.1. кредитного Договору нарахування відсотків за користування кредитом розпочинається з дня фактичного отримання Позичальником грошових коштів та здійснюється щомісячно до дня повного погашення кредиту.

Відповідно до п. п. 2.5., 3.1.-3.2. Кредитного договору № ДК2-418 від 20 грудня 2016 року, позичальник зобов`язаний сплатити відсотки у розмірі 0,001% річних за фактичний термін користування кредитом.

Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору, при розрахунках за Договором приймається рік, що містить 365 календарних днів.

Відповідно до п. 3.2. кредитного договору, базою для нарахування відсотків є сума кредиту, вказана в п. 1.1. кредитного договору.

Відповідно п. 6.2. кредитного Договору, у разі затримання Позичальником сплати частини кредиту та/або відсотків більш як на один календарний місяць кредитор набуває права вимагати від Позичальника дострокового погашення кредиту та нарахованих відсотків; вимагати відшкодування збитків, завданих Кредитору внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов цього Договору; вимагати від поручителів, майнових поручителів дострокового погашення Кредиту та нарахованих плати та відсотків, згідно умов Договору.

З наданих суду та досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_4 неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача становить: 182 024 грн. 55 коп., з яких: Заборгованість за основною сумою кредиту = 0,00 грн.; заборгованість по відсотках = 0,00 грн.; заборгованість за платою = 139 593,77 грн.; інфляційні нарахування = 33 642,10 грн; 3% відсотків річних, згідно ч.2 ст. 625 ЦПК України 8 788,67 грн..

Також встановлено та не заперечується позивачем, що на момент укладання кредитного договору від 20.12.2016 року ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військовій частині А0488, мав звання солдат та обіймав посаду водія-стрільця. Дата закінчення контракту - 30.05.2019 року. Вказане підтверджує заявка на отримання кредиту члена КС "Істок" (том 1 а.с. 16).

Доказів звільнення відповідача з військової служби до закінчення періоду, за який позивачем нараховано заборгованість за кредитним договором матеріали справи не містять.

Як вбачається із довідки виданої в/ч А2896 від 04.09.2018 року за № 1684, ОСОБА_1 дійсно з 19 червня 2018 року та по теперішній час безпосередньо бере участь в операції об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони відсіч збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Із довідки виданої в/чА2896 від 21.02.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно з 28 травня 2017 року по 27 січня 2018 року безпосередньо брав участь в операції об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони відсіч збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Із копії військового квитка серії НОМЕР_1 виданого 28.04.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28.05.2017 року по 27.01.2018 року брав участь в АТО на території Луганської та Донецької областей в складі в/ч А2896; з 19.06.2018 року по 30.01.2018 року брав участь в ООС на території Луганської та Донецької областей в складі в/ч А2896.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Водночас статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

У постановах Верховного Суду, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18); від 25квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 521/9626/15-ц.

Судом встановлено і даний факт визнається позивачем, що відповідачем ОСОБА_1 24.10.2018 року сплачено 35000,00 грн. основної суми кредиту та 0,00 грн. - плати (том 1 а.с. 78 абз. 6).

У відповідності до п. 3.6 Кредитного договору №"ДК2-418 від 20.12.2016 року базою для нарахування плати є сума Кредита, вказаного в п. 1.1. Договору, тобто 35000,00 грн.

Оскільки відповідачем ОСОБА_1 сплачено тіло кредиту 24.10.2018 року, тому будь які нарахування в тому числі плата за надання кредиту припиняється.

У звязку із вищенаведеним, судом береться до уваги розрахунок заборгованості наданий позивачем в уточненій позовній заяві одержаної Жовківським районним судом Львівської області 27.11.2018 року (том 1 а.с.73-82), а саме:

1) за період з 20.12.2016 року по 24.01.2017 року прострочена заборгованість у виді плати за кредитним договором № ДК2-418 від 20.12.2016 року становить 1577,36 грн.;

2) за період з 25.01.2017 року по 24.10.2018 року прострочена заборгованість у виді плати за додатковим договором № 1 до кредитного договору № ДК2-418 від 20.12.2016 року становить 114953,62 грн.

Однак, суд враховує, що у період з 28.05.2017 року по 27.01.2018 року (245 днів) та 19.06.2018 року по дату сплати заборгованості за тілом кредиту - 24.10.2018 року (128 днів) відповідач ОСОБА_1 брав участь в АТО, а тому у відповідності до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідачу ОСОБА_1 штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед відповідачем, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Оскільки, плата за надання кредиту відповідачу ОСОБА_1 нарахована у розмірі 114953,62 грн. за 638 днів, з яких в сукупності він 373 дні брав участь в АТО, а тому таку слід порахувати лише за 265 днів (638-373), що буде становити 47747,19 грн. ((35000,00 *187,9%/365)*265)).

З урахуванням наведеного, стягненню на користь позивача підлягає лише заборгованість за платою в сумі 49324,55 грн. (1577,36 грн. +47747,19 грн.), оскільки позичальник ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому не підлягають стягненню з нього на користь позивача штрафні санкції з моменту укладення кредитного договору, тобто з 20.12.2016 року до закінчення особливого періоду.

Відповідно до частини першої та другої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника та кредитором боржника.

Відповідно до статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У пункті 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що обсяг зобов`язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати, тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов`язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред`явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

З наданих суду та досліджених доказів встановлено, що за умовами п.1.2. договору поруки №ДК2-418 ДП1 від 26.12.2016 року поручитель погодився із правом кредитора та позичальника змінювати умови кредитного договору та надав згоду на всі без виключень наступні зміни та доповнення до кредитного договору.

Таким чином, поручитель ОСОБА_2 добровільно погодився з умовами на автоматичне збільшення його відповідальності, що засвідчено його підписом у даному договорі, був інформований про такі положення договору.

Отже, зафіксувавши власне волевиявлення щодо умов договору поруки в момент його укладання, сторона за договором - поручитель в повному обсязі прийняв на себе зобов`язання щодо його виконання, зауважень чи пропозицій щодо змісту договору поруки, зокрема, щодо його додаткового повідомлення про зміну умов, щодо надання згоди на збільшення зобов`язань лише щодо плати, відсотків, пені, штрафів, останнім не зазначалося, в судовому порядку вказаний договір чи його окремі пункти недійсними визнано не було.

За таких обставин, суд наголошує, що порука ОСОБА_2 не припинена, оскільки умовами договору поруки №ДК2-418 ДП1 від 20.12.2016 року передбачена згода поручителя на зміну основного зобов`язання без додаткового погодження.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а тому ухвалює судове рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Істок» заборгованості за кредитним договором №ДК2-418 від 20.12.2016 року в сумі 49324,55 грн. та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Так, при зверненні позивача до суду ним заявлено позовну вимогу майнового характеру та сплачено судовий збір з урахуванням приписів пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України у розмірі 2158,72 грн. (100 %), та за результатами судового розгляду позовні вимоги Кредитної спілки «Істок» задоволено частково - 49324,55 грн. (49324,55 грн. : 182024,55 грн. х 100 %) = 27,1 %. Тобто задоволено 27,1 %, від заявленої суми.

З огляду на викладене, та з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат в залежності від ступеня задоволення позову, з відповідачів підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі: 2158,00 грн. х 27,1 % (частка задоволення позовної вимоги): 100 % = 584,82 грн.

Керуючись статтями 4, 5, 11-13, 81, 141, 265, 274-279 ЦПК України, статтями 509, 525, 526, 549, 550, 611, 612, 625, 626, 629, 1049, 1054 ЦК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Кредитної спілки «Істок» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Харківським РВГУМВСУ у Харківській області 12.07.2011 року) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий Жовківським РВ ГУМВСУ у Львівській області 27.03.2012 року) на користь Кредитної спілки «Істок» (МФО 300346, код ЄДРПОУ 26364449, п/р НОМЕР_6 в ПАТ "Альфа-Банк") заборгованість за кредитним договором №ДК2-418 від 20.12.2016 року у розмірі 49324 (сорок девять тисяч триста двадцять чотири) грн. 55 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Харківським РВГУМВСУ у Харківській області 12.07.2011 року) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_5 виданий Жовківським РВ ГУМВСУ у Львівській області 27.03.2012 року) на користь Кредитної спілки «Істок» (МФО 300346, код ЄДРПОУ 26364449, п/р НОМЕР_6 в ПАТ "Альфа-Банк") витрати по сплаті судового збору в розмірі 584 (пятсот вісімдесять чотири) грн. 82 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подається до Львівського апеляційного суду через Жовківський районний суд Львівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Зеліско Р. Й.