Рішення № 93717588, 16.12.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9565/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 року суддя Галицького районного суду міста Львова Волоско І.Р. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) до Львівської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» (адреса: 79000, м. Львів, вул. Словацького, 1, код ЄДРПОУ: 22336769) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова з відповідним позовом, в якому просить визнати дії відповідача протиправними та зобов`язати до вчинення дій.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30.09.2020 р. ним на електронну адресу Львівської дирекції ВПЗ Львів-поштамп було надіслано запит про надання інформації про причину невчасного надіслання грошового переказу на суму 2000,00 грн. на ім`я позивача БД 0245781359 від 28.05.2020 р. у поштове відділення 79052. 10.11.2020 р. позивачем отримано лист-відповідь відповідача від 23.10.2020 p. Вважає, такі дії відповідача протиправними, оскільки, на його думку, позивач не отримав жодної інформації про причину невчасного надіслання грошового переказу на суму 2000,00 грн. на його ім`я БД НОМЕР_2 від 28.05.2020 р. у поштове відділення 79052, а тому просить позов задоволити.

Ухвалою судді від 18.11.2020 року провадження у справі відкрито та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.12.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що запитувана ОСОБА_1 інформація стосується надходження на його адресу грошового переказу, і відноситься до конфіденційної інформації про особу, тобто не може становити суспільного інтересу і не відноситься до публічної, а тому відсутні правові підстави зобов`язувати АТ «Укрпошта» надавати заявнику інформацію в порядку, передбаченому Законом України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації». Відтак, вважає, що відповідач діяв в межах повноважень та згідно вимог чинного законодавства, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивачем 30.09.2020 р. на електронну адресу Львівської дирекції ВПЗ Львів-поштамп було надіслано запит про надання мені інформації про причину не вчасного надіслання грошового переказу на суму 2000,00 грн. на моє ім`я БД 0245781359 від 28.05.2020 р. у поштове відділення 79052.

10.11.2020 р. позивачем отримано лист-відповідь відповідача від 23.10.2020 p., зі змісту якої вбачається, що згідно з п.21 Правил адресат внутрішнього поштового відправлення (посилки, листа чи бандеролі з оголошеною цінністю), поштового переказу повідомляється про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу за телефоном, номер якого зазначається відправником на поштовому відправленні, бланку поштового переказу, або за відповідним повідомленням. Оскільки номер телефону не було зазначено, то смс-інформування щодо надходження поштового переказу не здійснювалось.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України кожна особа має право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації (далі - Закону України «Про інформацію»).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інформацію» суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи, юридичні особи, об`єднання громадян, суб`єкти владних повноважень.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

В силу ч. 1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані:

1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;

6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» унормовано право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, відповідно до якої рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до визначення викладеного в Законі України «Про доступ до публічної інформації» ознаками публічної інформації є: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 813/3931/17.

За приписами ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення (далі - Закон України «Про звернення громадян»).

Відповідно ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За приписами ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Як вже встановлено судом, Позивачем 30.09.2020 р. на електронну адресу Львівської дирекції ВПЗ Львів-поштамп було надіслано запит про надання мені інформації про причину не вчасного надіслання грошового переказу на суму 2000,00 грн. на моє ім`я БД 0245781359 від 28.05.2020 р. у поштове відділення 79052.

10.11.2020 р. позивачем отримано лист-відповідь відповідача від 23.10.2020 pоку.

Суд зазначає, що в матеріалах справи є відповідь на звернення ОСОБА_2 від 23.10.2020 року №12.2.1-04-1171 на№ 1714 від 01.10.2020 за підписом заступника директора з розвитку мережі Данилів А.М., де останньому було повідомлено про те, що згідно з п.21 Правил адресат внутрішнього поштового відправлення (посилки, листа чи бандеролі з оголошеною цінністю), поштового переказу повідомляється про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу за телефоном, номер якого зазначається відправником на поштовому відправленні, бланку поштового переказу, або за відповідним повідомленням. Оскільки номер телефону не було зазначено, то смс-інформування щодо надходження поштового переказу не здійснювалось.

З даної відповіді слідує, що позивачу надано повну та вичерпну відповідь на запитувану інформацію.

Проаналізувавши зміст вищезазначеного запиту, суд зазначає, що його ініціатором порушувалось питання надходження на його адресу грошового переказу, і відноситься до конфіденційної інформації про особу, тобто не може становити суспільного інтересу і не відноситься до публічної.

За приписами ст. 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Діяльність Акціонерного товариства «Укрпошта», яке не є суб`єктом владних повноважень, регулюється Законом України «Про поштовий зв`язок», а тому відповідь про результати розгляду з питання, зазначеного в запиті позивача, повинна надаватись у порядку, визначеному Законами України «Про звернення громадян», «Про поштовий зв`язок» та Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05 березня 2009 року.

Отже, запитувана ОСОБА_1 інформація стосується надходження на його адресу грошового переказу, і відноситься до конфіденційної інформації про особу, тобто не може становити суспільного інтересу і не відноситься до публічної.

Відтак, відсутні правові підстави зобов`язувати АТ «Укрпошта» надавати заявнику інформацію в порядку, передбаченому Законом України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», а тому подане позивачем звернення розглянуте відповідачем в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до ст.5, 11 Закону України «про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Для унеможливлення розголошення конфіденційної інформації про особу, розголошення таємниці кореспонденції, п.121, 122 Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05 березня 2009 року передбачають необхідність ідентифікації особи відправника чи одержувача під час отримання інформації.

У заяві про випадки, передбачені пунктом 121 цих Правил, зазначається: вид, категорія та номер поштового відправлення або категорія та номер поштового переказу, місце та дата прийняття, прізвище, ім`я та по батькові (для юридичних осіб - найменування) і поштова адреса відправника та адресата, а у відповідних випадках - сума поштового переказу, сума оголошеної цінності поштового відправлення, сума післяплати, дані пред`явленого документа, що посвідчує особу заявника. Під час подання заяви відправник повинен пред`явити документ, що посвідчує особу, а також розрахунковий документ.

Інформація про кореспонденцію, включаючи поштові перекази не надається третім особам, які не є відправниками або одержувачами.

Звертаючись із запитом про надходження грошового переказу, ОСОБА_1 не надав всієї необхідної інформації та направив такий запит електронною поштою, без підписання запиту електронним цифровим підписом, що не дозволило ідентифікувати особу заявника для розкриття конфіденційної інформації.

Вказані обставини, в силу прямої заборони, встановленої законом на розкриття інформації про особу, унеможливили надання повної відповіді на електронний запит.

Згідно положень Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що відповідачем надано повну та змістовну відповідь на запит позивача та не допущено порушень законодавства, які б призвели до порушення чи обмеження права позивача на інформацію.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до правил ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Волоско І.Р.