Рішення № 93716551, 10.11.2020, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5339/18

Провадження № 2/346/118/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі: головуючого судді Беркещук Б.Б.,

секретаря Матушевської Г.Д.,

з участю представника відповідача Козак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом Державного підприємства «Укрветсанзавод» до ОСОБА_1 про стягнення сум з отриманого доходу ,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 09 жовтня 2017 року ухвалою Господарського суду м. Києва у справі № 910/6968/16 позовні вимоги відповідача у даній справі ОСОБА_1 задоволено та постановлено рішення, котрим стягнуто з Державного підприємства «Укрветсанзавод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 81 658,37 грн. Головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мороз Л.Є. стягнуто борг у сумі 81 658, 37 грн. на користь ОСОБА_1 . Підтвердження примусово стягнутих сум з ДП «Укрветсанзавод» та отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 81 658, 37 грн. є постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто, відповідач ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 81 658, 37 грн. без утримання податків.

Вказує, що відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів про що зазначає в резолютивній частині рішення. Зазначені роз`яснення узгоджуються з вимогами Податкового кодексу України.

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків , визначених у п. 167.2-167.5 цієї статті) Крім того, доходи, визначені ст. 163 Кодексу є об`єктом оподаткування військовим збором. Ставка військового збору становить 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб і військового збору, зокрема з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець , який виплачує такі доходи на користь платника податку; з інших доходів є податковий агент для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.(п.171.1 ст. 171 Кодексу).

Дохід у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку, нарахованого на підставі рішення суду за час вимушеного прогулу включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як заробітна плата за умови перебування такого платника у трудових відносинах з роботодавцем або як інший дохід у разі його нарахування (виплати) після звільнення платника.

Оскільки Шевченківським районним відділом ДВС м. Київ стягнуто і виплачено грошові кошти у розмірі 81 658,37 грн. на користь відповідача ОСОБА_3 без врахування податків, то суми податку в розмірі 14 698,51 грн. (18 % ПДФО) та 1224,88 грн. (1,5 % військового збору) підлягають поверненню ДП «Укрветсанзавод» з метою виконання зобов`язань роботодавця по сплаті податків як податкового агента перед працівником.

Просить суд стягнути з відповідача з отриманого ним доходу за ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 на користь ДП «Укрветсанзавод» (як податкового агента) 14 698, 51 грн. податку на доходи фізичних осіб та 1224,88 коп. військового збору, та сплачений судовий збір.

Представник позивача подав відповідь на відзив та вказує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» суми податків і зборів не є заробітною платою та платежами, що прирівнюються до неї в розумінні статті 1215 ЦК України та виплата проведена юридичною особою ДП «Укрветсанзавод» є недобровільною, стягнута Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві в примусовому порядку, а тому застосування даної статті до позовних вимог, що розглядаються в даній справі, є неможливим.

Щодо зазначення сум середнього заробітку в ухвалі Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 року, вказує , що в правовій позиції Верховного суду України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладеної в справі №359/10023/16-ц від 18.07.2018 року (додаток №1), що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Оскільки державним виконавцем стягнуто борг у сумі 81 658,37 грн. на користь ОСОБА_2 без зменшення сум відповідних податків і зборів, то дані суми отримані останнім підлягають поверненню, як такі , що отримані всупереч чинного законодавства Українип та без достатньої правової підстави .

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі , позовні вимоги підтримує

Представником відповідача ОСОБА_4 скеровано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вважає, що згідно ухвали господарського суду м. Київ від 09.10.2017 стягнена сума коштів являється заборгованістю ДП «Укрветсанзавод» перед відповідачем у виплаті заробітної плати на вищевказану суму. З цього випливає, що при виплаті коштів відповідачу ОСОБА_2 роботодавець зобовязаний був відрахувати та сплатити податок , а не відповідач.

Посилається на п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України , відповідно до якого не підлягає поверненню безпідставно набуті : 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом , іншим ушкодженням здоров`ю або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування , якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача

Вказує, що згідно п. 23 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551 інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги: звільнення від сплати податків, зборів і мита всіх видів та земельного податку. Просить відмовити у задоволенні даного позову

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в судове засідання не з`явився без повідомлення причин.

Вивчивши матеріали даної справи, враховуючи відзив на позовну заяву та відповідь на відзив , суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція Українимає найвищу юридичну силу.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Судом встановлено, що 09 жовтня 2017 року ухвалою Господарського суду міста Києва по справі № 910/6968/16 за заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укрветсанзавод» про стягнення заробітної плати в межах справи № 910/6968/16 за заявою публічного акціонерного товариства національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Державного підприємства «Укрветсанзавод» про банкрутство, стягнуто з останнього на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 81 658,37 грн. (а.с.5-6)

Головним державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Мороз Л.Є. стягнуто з Державного підприємства «Укрветсанзавод» борг у сумі 81 658, 37 грн. на користь ОСОБА_1 . Підтвердженням примусово стягнутих сум з ДП «Укрветсанзавод» та отримання ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 81 658, 37 грн. є постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» .(а.с.7)Крім того, відповідач не заперечив щодо вказаного факту

Предметом спору в даному випадку є повернення на користь позивача як податковому агенту, коштів у вигляді не відрахованих із заробітної плати звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначений ст. 1212 ЦК України.

Обраний позивачем спосіб захисту свого цивільного права не суперечить положенням ст. 16 ЦК України.

Відповідно до п. 6 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів про що зазначає у рішенні суду.

Державна фіскальна служба України у листі від 09 березня 2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 зазначила, що відповідно до пп. 14.1.48 ПКУ, заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов`язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи.

Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ.

Суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, слід класифікувати як інші доходи, відповідно до п. п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. При цьому, визначення виду доходу впливає на його відображення у податковому розрахунку 1-ДФ, а інші доходи зазначаються за ознакою «127». Оскільки об`єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об`єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також військовий збір, за ставкою 1, 5 %, відповідно до п. 161 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Ставка податку на доходи фізичних осіб, згідно із ст. 167 зазначеного Кодексу, на суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника становить 18%.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, тому, незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника,адже якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів.

Схожі правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18липня 2018року у справі №359/10023/16-ц,Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10жовтня 2019року у справі №522/13736/15та у справі №369/10046/18,а також в постанові Великої Палати Верховного Судувід 30 січня 2019року у справі №910/4518/16та в постанові Верховного Суду від 27листопада 2019року,справа № 401/1813/16-ц.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Глави 83 Цивільного кодексу України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Подібні висновки щодо застосування ст. 1215 ЦК України викладені у: постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (справа 6-91цс14), від 22 січня 2014 року (справа 6-151цс13), постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року справа №517/186,17, від 28 березня 2018 року, справа №173/166/17, від 03 травня 2018 року справа №473/2859/17.

Виходячи із системного аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Однак, згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно до п.п.14.1.48 ПК України заробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тому на неї не розповсюджується правило ст. 1215 ЦК України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання рішення суду в примусовому порядку, сплатив відповідачу всю суму боргу, однак без відрахування податків і зборів, що останнім не заперечується, тому направив йому листа, який відповідач отримав, про їх повернення із зазначенням підстави такого повернення. (а.с.8-11)Проте, відповідач, у свою чергу, дізнавшись про це, жодним чином не відреагував та не повернув вказані в листі кошти.

Представником позивача долучено довідку про доходи відповідача ОСОБА_1 нараховані та отримані за період з 01.06.2013 по 01.09.2014, де нарахований дохід становив 62532,43 грн. (а.с. 116), та розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на 01.08.2016 який становить 81 659,37 грн. (а.с.117)

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, отримавши у порядку примусового виконання, за ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 року у справі № 910/6968/16 суму коштів, набув її частину без достатньої правової підстави, адже вона повинна була бути сплачена його податковим агентом в дохід держави, а враховуючи, що позивачем сплачені всі необхідні податки та збори, то вони підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Доводи представника відповідача щодо необхідності застосування судом положень ст.. 1215 ЦК України наведених висновків не спростовують і ґрунтуються на довільному тлумаченні представником положень ст. ст. 1212, 1215 ЦК України.

Щодо посилань представника відповідача на право на пільгу .

Згідно з п. 169.2 ПКУ податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем роботи. Якщо їх декілька, працівник самостійно обирає місце застосування податкової соціальної пільги і подає роботодавцю відповідну заяву. Пільга починає застосовуватись з дня отримання роботодавцем заяви про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право.

Отже, працівникові треба вчасно подати заяву про застосування податкової соціальної пільги (а за наявності декількох місць роботи – обрати місце застосування податкової соціальної пільги і подати заяву) та надати відповідні документи, що підтверджують право на пільгу. Також відповідна заява і документи подаються роботодавцеві одразу після виникнення права на підвищену пільгу (пільги). В іншому випадку роботодавець пільгу не нараховує.

Перелік документів, які необхідно своєчасно, разом з відповідною заявою, надати роботодавцю для отримання податкової соціальної пільги, визначений Порядком подання документів для застосування податкової соціальної пільги, затверджений постановою КМУ від 29.12.2010 р. № 1227.

Як видно з долученого представником відповідача копії посвідчення інваліда війни (а.с.64) ОСОБА_5 видано вищезгадане посвідчення 11 липня 2018 року, а ухвала господарського суду винесена 09 жовтня 2017 року. Жодних даних про те що до відповідача станом на день винесення ухвали могла бути застосована податкова соціальна пільга, матеріали справи не містять .

Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, а саме із відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача грошові кошти з отриманого доходу за ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 14 698 грн 51 коп. податку на доходи фізичних осіб та 1224 грн. 88 коп. військового збору.

Оскільки відповідач є інвалідом 2 групи, то судовий збір згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» відноситься за рахунок держави.

На підставі наведеного та ст.ст.14,127,161-164,167,168 Податкового кодексу України,ст. 1212 ЦК України, керуючись ст. ст. 268, 273, 354 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 грошові кошти з отриманого доходу за ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.10.2017 у справі № 910/6968/16 на користь державного підприємства «Укрветсанзавод» (як податкового агента): 14 698 (чотирнадцять тисяч шістсот дев"яносто вісім ) грн 51 коп. податку на доходи фізичних осіб та 1224 ( одна тисяча двісті двадцять чотири ) грн. 88 коп. військового збору.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Найменування та ім`я сторін, їх місце знаходження та проживання:

Державне підприємство «Укрветсанзавод», фактична адреса вул.. Б.Гмирі ,9В м. Київ ,01001, юридична адреса вул. Б.Грінченко, 1 м. Київ , 01001 , ЄДРПОУ 38519326

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1

Повний текст рішення складено 21.12.2020 р.

Суддя Беркещук Б. Б.