Рішення № 93714170, 11.11.2020, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

11.11.2020

Справа № 331/2420/20

Провадження № 2/331/1267/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді: Антоненко М.В.

за участю секретаря: Андрієнко С.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Наше місто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В позовній заяві зазначено, що ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що:

-внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру;

-адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті;

-адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

25 травня 2016р. Запорізькою міською радою було прийняте рішення № 25 про створення комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради.

Відповідно до Статуту підприємства метою діяльності є здійснення відповідно до вимог чинного законодавства функцій управління та утримання в господарському віданні, переданих йому за договором з власником житлових будинків, споруд та іншого майна; забезпечення належного рівня житлово- комунального обслуговування населення, створення відповідних умов проживання; забезпечення безперебійної роботи технічного обладнання житлових будинків; забезпечення дотримання квартиронаймачами, власниками приватизованих квартир, орендарями та власниками нежилих приміщень обов`язків, передбачених відповідними договорами.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 390 від 19.07.2017 р. «Про вжиття заходів щодо розселення внутрішньо переміщених осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зони проведення АТО» комунальному підприємству «Наше місто» Запорізької міської ради доручено здійснювати заходи щодо розселення внутрішньо переміщених осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зони АТО, видачі талону (направлення) на тимчасове поселення, укладати договір на тимчасове проживання з внутрішньо переміщеними особами.

Керуючись рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №390 від 19.07.2017р. «Про вжиття заходів щодо розселення внутрішньо переміщених осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зони проведення АТО», генеральним директором комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради видано наказ № 315 від 26.07.2017р. про вжиття заходів щодо розселення внутрішньо переміщених осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зон проведення АТО, яким затверджено-проект Договору на тимчасове поселення осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зони проведення АТО.

Між Позивачем (Виконавцем) та Відповідачем (Замовником) було укладено Договір № 12 від 14.07.2017 р. (у подальшому Договір № 12) на тимчасове поселення та відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги (копія договору додається).

Згідно п. 1.1 договору предметом договору є відшкодування витрат Виконавця (Позивача) за комунальні послуги, пов`язані із тимчасовим перебуванням Замовника у кімнаті АДРЕСА_1 відповідно наданих Виконавцем рахунків (редакція Додаткової угоди до Договору № 12 від 14.07.2017р.).

Згідно з п. 2.1 Замовник зобов`язується здійснювати розрахунки з Виконавцем відповідно до виставлених рахунків до 20 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 8.1 умови договору застосовуються до правовідносин, які виникли до його укладання. Договір № 12 набирає чинності з 01.01.2017 р. та діє до 31.12.2018 р. (в редакції Додаткової угоди від 24.05.2018р.), в частині розрахунків Договір діє до повного його виконання. Відповідачем обов`язки по Договору № 12, пов`язані з відшкодуванням витрат за комунальні послуги, в повному обсязі не виконані.

Також відповідно до п. 8.3 договір продовжується на той же строк, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення дії Договору письмово не заявить про розірвання.

Зобов`язання по своєчасному внесенню плати за Договором № 12 належним чином не виконується, а також систематично порушуються строки оплати, передбачені Договором № 12.

Таким чином заборгованість за отримані послуги станом на 30.06.2020 року за період з січня 2017 року по травень 2020 року включно становить 28080,90 грн.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 , 28 080 грн. (двадцять вісім тисяч вісімдесят) грн. 90 кой. на користь комунального підприємства «Наше місто» на (IBAN) НОМЕР_2 , ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478, код ЄДРПОУ 40545596.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 2 102 грн. (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. на користь комунального підприємства «Наше місто» на (IBAN) НОМЕР_2 , ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478, код ЄДРПОУ 40545596.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2020 року по справі відкрите провадження та визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання надала заяву про розгляд справи за її відсутності, підтримавши позовні вимоги, просить їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 до судового засідання не з*явилася, причин неявки суду не повідомила. Про день та час слухання справи була повідомлена своєчасно та належним чином. Відзиву на позовну заяву та будь яких клопотань до суду з боку відповідача не надходило.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процес за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, встановивши обставини справи і перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Враховуючи той факт, що право на справедливіш суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави- учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

За змістом ст. 55, 64, 124 Конституції України право на судовий захист гарантується та забезпечується. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежений. Цей принцип знайшов своє відображення і в рішенні Конституційного суду № 9-зп від 25.12.1997 року.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 ЦК України, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків.

Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що:

-внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру;

-адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті;

-адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

25 травня 2016р. Запорізькою міською радою було прийняте рішення № 25 про створення комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради.

Відповідно до Статуту підприємства метою діяльності є здійснення відповідно до вимог чинного законодавства функцій управління та утримання в господарському віданні, переданих йому за договором з власником житлових будинків, споруд та іншого майна; забезпечення належного рівня житлово- комунального обслуговування населення, створення відповідних умов проживання; забезпечення безперебійної роботи технічного обладнання житлових будинків; забезпечення дотримання квартиронаймачами, власниками приватизованих квартир, орендарями та власниками нежилих приміщень обов`язків, передбачених відповідними договорами.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 390 від 19.07.2017 р. «Про вжиття заходів щодо розселення внутрішньо переміщених осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зони проведення АТО» комунальному підприємству «Наше місто» Запорізької міської ради доручено здійснювати заходи щодо розселення внутрішньо переміщених осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зони АТО, видачі талону (направлення) на тимчасове поселення, укладати договір на тимчасове проживання з внутрішньо переміщеними особами.

Керуючись рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №390 від 19.07.2017р. «Про вжиття заходів щодо розселення внутрішньо переміщених осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зони проведення АТО», генеральним директором комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради видано наказ № 315 від 26.07.2017р. про вжиття заходів щодо розселення внутрішньо переміщених осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зон проведення АТО, яким затверджено-проект Договору на тимчасове поселення осіб, які переміщуються із тимчасово окупованої території та зони проведення АТО.

Між позивачем КП «Наше місто» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір № 12 від 14.07.2017 р. (у подальшому Договір № 12) на тимчасове поселення та відшкодування витрат за житлово-комунальні послуги, що підтверджується копією договору № 12 на тимчасове поселення та відшкодування витрат за комунальні послуги від 14.07.2017 року.

Згідно п. 1.1 договору предметом договору є відшкодування витрат виконавця (Позивача) за комунальні послуги, пов`язані із тимчасовим перебуванням Замовника ОСОБА_1 у кімнаті № НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_3 відповідно наданих Виконавцем рахунків (редакція Додаткової угоди до Договору № 12 від 14.07.2017р.).

Згідно з п. 2.1 Замовник зобов`язується здійснювати розрахунки з Виконавцем відповідно до виставлених рахунків до 20 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 8.1 умови договору застосовуються до правовідносин, які виникли до його укладання. Договір № 12 набирає чинності з 01.01.2017 р. та діє до 31.12.2018 р. (в редакції Додаткової угоди від 24.05.2018р.), в частині розрахунків Договір діє до повного його виконання.

Як слід з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_1 обов`язки по Договору № 12, пов`язані з відшкодуванням витрат за комунальні послуги, в повному обсязі не виконані.

Також відповідно до п. 8.3 договір продовжується на той же строк, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення дії Договору письмово не заявить про розірвання.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем ОСОБА_1 зобов`язання по своєчасному внесенню плати за Договором № 12 належним чином не виконується, а також систематично порушуються строки оплати, передбачені Договором № 12. У зв`язку з чим у відповідача ОСОБА_1 станом на 30.06.2020 року за період з січня 2017 року по травень 2020 року включно утворилась заборгованість у сумі 28080,90 грн.

Ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено:

- споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором;

- дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства у строк, встановлений для його виконання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно зазначеної статті, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідачу ОСОБА_1 направлялася претензія № 2421/01.01 від 08.07.2019 р. щодо погашення заборгованості за надані комунальні послуги. Однак, відповідачем заборгованість не сплачена, договір реструктуризації з заявником не укладався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт надання послуг відповідачу ОСОБА_1 , наявність заборгованості, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 526, 610, 611, 629, ЦК України, ст. ст. 76, 78, 79, 80, 141, 265, 275, 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства «Наше місто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_2 на користь Комунального підприємства «Наше місто» (IBAN) НОМЕР_2 , ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478, код ЄДРПОУ 40545596 заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з січня 2017 року по травень 2020 року в сумі 20080 (двадцять тисяч вісімдесят) гривень 90 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_2 на користь Комунального підприємства «Наше місто» на (IBAN) НОМЕР_2 , ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478, код ЄДРПОУ 40545596 судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Суддя: М.В. Антоненко