Рішення № 93713726, 22.12.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2619/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Дергачової Н.В., при секретарі – Стегней К.В., за участю: позивача – ОСОБА_1 та її представника – ОСОБА_2 , представника першого відповідача – ОСОБА_3 та представника другого відповідача – Гушнянської М.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву ОСОБА_1 до першого відповідача – Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та другого відповідача – Закарпатської обласної ради, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до першого відповідача – Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та другого відповідача – Закарпатської обласної ради, за якою просить суд: стягнути солідарно з Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та Закарпатської обласної ради на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 99 703,89 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

Станом на день подання позову до суду відповідачами не виконано постанову Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року у справі № 308/5864/18, позивача не поновлено на посаді начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, а тому на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 13.12.2019 року по день фактичного поновлення позивача на роботі.

Як встановлено Закарпатським апеляційним судом в постанові від 12.12.2019 року, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два повні місяці роботи (березень, квітень 2018 року) становила 67 014 грн. (33507 грн. +33507 грн.), а кількість робочих днів за два дані місяці становить 41. Таким чином середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні повні місяці роботи становить 1634,49 грн./день (67 014 грн. ч- 41 днів = 1634,49 грн./день).

Кількість робочих днів за період з 13.12.2019 року по 12.03.2020 року Становить 61 днів, а відтак, позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 99 703,89 грн. (61 днів * 1634,49 грн./день = 99703,89 грн.).

За ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.03.2020 року судом було відкрите провадження за вищезазначеним позовом за правилами спрощеного позовного провадження.

29.04.2020 року до суду надійшов відзив першого відповідача – Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на позовну заяву за яким він просить суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі, оскільки постанова Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року по справі № 308/5864/18 виконана належним чином, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

08.05.2020 року до суду надійшов відзив другого відповідача – Закарпатської обласної ради на позовну заяву за яким він просить суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі, оскільки постанова Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року по справі № 308/5864/18 виконана належним чином, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Причини затримки виконання постанови є поважними та викликані необхідністю дотримання трудових прав іншого працівника та забезпечення виконання норм чинного законодавства при процедурі ухвалення обласною радою своїх рішень.

У відповіді на вищезазначені відзиви відповідачів позивач зазначила, що вважає, що ними не наведено жодних обставин та не подано жодних доказів, які б підтверджували неправомірність вимог позивача, а тому вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

В судовому засіданні 21.12.2020 року позивач та її представник позов підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі.

Представник першого відповідача позов не визнав, просив суд відмовити повністю у його задоволенні.

Представник другого відповідача позов не визнав, просив суд відмовити повністю у його задоволенні.

Заслухавши сторін та їх представників, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в судовому засіданні подані сторонами докази, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з наданих суду доказів, за постановою Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року у справі № 308/5864/18 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.12.2019 року у цій справі) було апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасоване рішення сесії Закарпатської обласної ради від 22.02.2018 року № 1091 «Про звільнення директора КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради».

Визнано незаконним та скасовано наказ Начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Юлії Леонідівни «Про звільнення ОСОБА_1 » № 12-к від 08.05.2018 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради.

Стягнуто з Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 09.05.2018 року по 12.12.2019 в розмірі 655 430 гривень 49 копійок.

Стягнуто з Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000(три тисячі) гривень.

В решті позовних вимог відмовлено.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , з 13.05.2009 року по 08.05.2018 року обіймала посаду директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», яке за рішенням сесії Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 року № 985 реорганізовано в Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради.

На посаду директора Обласного комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель» її призначено рішенням сесії Закарпатської обласної ради від 24.04.2009 року № 863, на підставі якого з нею було укладено відповідний контракт.

Рішенням сесії Закарпатської обласної ради від 12.08.2011 року № 268 Обласне комунальне підприємство «Будинкоуправління адмінбудівель» перейменоване в Комунальне підприємство «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», а також затверджено Статут підприємства в новій редакції.

Згідно рішення сесії обласної ради від 06.03.2015 року № 1199, ОСОБА_1 призначено директором вказаного комунального підприємства та крім того, з нею був укладений новий контракт від 31.03.2015 року терміном до 31.03.2020 року, який діяв на час звільнення.

30.11.2017 року рішенням 9 сесії VII кликання Закарпатської обласної ради № 985 було врегульовано окремі питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області. Вказаним рішенням припинено діяльність КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», шляхом перетворення його в Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради і створено юридичну особу публічного права. Цим же рішенням затверджено Положення нової юридичної особи та надані відповідні розпорядчі вказівки щодо подальшого виконання цього рішення.

07.12.2017 року розпорядженням голови Закарпатської обласної ради № 47/01-48 створено комісію з реорганізації, затверджено її склад та положення новоствореної юридичної особи.

21.12.2017 року рішенням 9 сесії VII кликання Закарпатської обласної ради № 1035 було затверджено структуру і чисельність Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, а також штатний розпис, до якого входила одна посада начальника управління.

04.01.2018 року наказом голови комісії з реорганізації КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» № 11 було затверджено штатний розпис Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» на 2018 рік і цим же наказом визнано таким, що втратив чинність наказ директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» № 14 від 01.09.2017.

22.01.2018 року наказом голови комісії з реорганізації КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» № 18 «Про зміни в організації виробництва та праці у зв`язку із реорганізацією Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», а саме пунктом 3 встановлено: Визнати штатний розпис Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» на 2018 рік, затверджений наказом голови комісії з реорганізації від 04.01.2018 № 11 таким, що продовжує діяти до завершення відповідних організаційно-правових заходів, пов`язаних із реорганізацією Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» та вивільненням працівників. Цим же наказом було вирішено направити інформацію про заплановане вивільнення працівників до Ужгородського міського центру зайнятості і повідомлено про наступне вивільнення працівників Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради».

22.02.2018 Закарпатською обласною радою прийнято рішення № 1091 «Про звільнення директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», яким вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та припинити дію Контракту з керівником Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» ОСОБА_1 від 31.03.2015 з 30.04.2018 у разі неможливості переведення ОСОБА_1 , за її згодою, на іншу роботу до Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради.

На цій же пленарній сесії, 22.02.2018 Закарпатською обласною радою прийнято рішення № 1094 «Про призначення керівництва Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради», яким призначено начальником Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Юлію Леонідівну.

27.02.2018 Закарпатська обласна рада на адресу ОСОБА_1 направила попередження про можливе звільнення. Одночасно повідомлено про можливе переведення на будь-яку вакантну посаду із тих, які зазначені в штатному розписі. Зазначене попередження вручено ОСОБА_1 07.03.2018, що підтверджується листом Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

08.05.2018 року начальником Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Ю.Л. видано наказ №12-к, яким звільнено ОСОБА_1 , директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» із займаної посади у зв`язку з реорганізацією, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства. Зокрема, суд вказав, що позивачу при звільненні були запропоновані всі вакантні посади, від роботи на яких вона відмовилася.

Однак з такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погодився, оскільки в даному випадку мала місце саме реорганізація установи роботодавця, на момент реорганізації трудовий договір з ОСОБА_1 був чинним і не припиненим, то в силу приписів ч.4 ст. 36 КЗпП України дія трудового договору з ОСОБА_1 підлягала автоматичному продовженню. Звільнення її з посади допускалося лише у випадку якщо б це супроводжувалося скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Апеляційний суд звернув увагу, що на момент затвердження структури і чисельності Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради 27.12.2017, до штатного розпису такої установи входила посада начальника управління, яка з своїми функціональними та посадовими обов`язками повністю відповідає посаді позивача - директор КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», яку обіймала позивачка ОСОБА_1 .. Отже, саме на такій посаді беззаперечно підлягав продовженню трудовий договір з ОСОБА_1 і саме ця посада повинна була бути їй запропонованою. Призначення будь-якої іншої особи на таку посаду, за відсутності відмови ОСОБА_1 від неї, є таким, що суперечить приписам ч.4 ст. 36, ст.49-2 КЗпП України, та порушує її трудові права.

Оскільки з моменту затвердження штатного розпису реорганізованої установи та до моменту попередження ОСОБА_1 про можливе звільнення, на посаду начальника управління, яка обов`язково повинна була бути запропонована позивачу, призначено іншу особу – ОСОБА_4 , то такі дії роботодавця суперечать приписам ч.4 ст. 36, ст.49-2 КЗпП України. Відтак, неправомірним і безпідставним є посилання роботодавця на те, що на момент попередження про звільнення ОСОБА_1 посада начальника управління не була вакантною.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що до наявного в матеріалах справи попередження про можливе звільнення позивача не долучено доказів того, які саме вакантні посади їй пропонувалися. Водночас очевидним є те, що посада начальника управління їй запропонована не була, що свідчить про порушення приписів ч.4 ст. 36, ст.49-2 КЗпП України.

З врахуванням наведеного помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача їй було запропоновано всі вакантні посади, від роботи на яких вона відмовилася.

З огляду на викладене апеляційний суд констатував, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства (ч.4 ст. 36, ст.49-2 КЗпП України), а тому рішення Закарпатської обласної ради від 22.02.2018 року № 1091 та наказ начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Юлії Леонідівни «Про звільнення ОСОБА_1 » № 12-к від 08.05.2018 року слід визнати незаконними та скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.235 КзПП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно даних Безкоштовного пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (доступний за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» є припиненою з 28.03.2018.

Відповідно до Положення про Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, зокрема п.1.7, дана установа є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради».

З врахуванням наведеного позивач підлягає поновленню саме в Комунальній установі «Управління спільною власністю територіальних громад» на посаді начальника установи, яка відповідає її функціональним та посадовим обов`язкам до звільнення. І саме таким чином слід задовольнити вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

Такий спосіб захисту порушеного права позивача відповідає вищевказаним вимогам закону, є ефективним і відповідає завданням і основним засадам цивільного судочинства, визначеним в ст. 2 ЦПК України.

У відповідності до приписів ч.2 ст.235 КзПП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Порядок розрахунку середнього заробітку регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Постанова КМ).

Відповідно до п.2 Постанови КМ в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно п.5 Постанови КМ нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 7 Постанови КМ передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 за останні два повні місяці роботи (березень, квітень 2018 року) становила 67 014 грн. (33507 +33507), а кількість робочих днів за два дані місяці становить 41. Таким чином середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні повні місяці роботи становить 1634,49 грн./день (67 014/41 = 1634,49).

Кількість робочих днів за період з 09.05.2018 по 12.12.2019 року становить 401, а відтак на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 655 430,49 грн. (401 * 1634,49 = 655 430,49).

Згідно постанови Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі № 308/5864/18, винесеної за наслідками розгляду касаційних скарг Закарпатської обласної ради, комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, було зазначені касаційні скарги залишено без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишено без змін.

При цьому судом касаційної інстанції було встановлено наступне.

Враховуючи те, що відбувалась реорганізація установи роботодавця, а на час такої реорганізації трудовий договір, який було укладено 31 березня 2015 року з ОСОБА_1 , був чинний і не припиненим, тому такий мав бути продовжений з останньою в силу приписів частини четвертої статті 36 КЗпП України, оскільки згідно штатного розпису до КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» входила посада начальника управління.

Посилання у касаційній скарзі на те, що обсяг повноважень безпосередньо КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» є більшим аніж у КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», а обсяг функціональних та посадових обов`язків начальника утвореної установи не досліджувались належним чином, є помилковими, оскільки, як вбачається із положення КУ «Управління спільною власністю територіальних громад», посада начальника управління за своїми функціональними та посадовими обов`язками відповідала посаді позивача, як директора КП «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради». Вказане вбачається із положення та статуту вказаних установ, що викладені у відповідних розділах, а саме «Керівні органи управління» та «Органи управління підприємством».

Крім того, в порушення приписів статті 492 КЗпП України на посаду, яка мала бути запропонована позивачу, тобто з часу затвердження штатного розпису установи та до моменту вивільнення ОСОБА_1 було призначено іншу особу, що свідчить про неможливість продовження трудового договору у зв`язку з реорганізацією, як то передбачено положеннями статті 36 КЗпП України.

Згідно із приписами статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов частково, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вивільнення позивача відбулось із порушенням норм трудового законодавства, а тому остання має бути поновлена на роботі та, відповідно, має отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як зазначено у ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПКУ країни обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд вважає обставини, встановлені вищезазначеними рішеннями апеляційної та касаційної інстанцій такими, що не підлягають доказуванню, оскільки вони встановлені при розгляді іншої справи, у якій брали участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини.

Проаналізувавши вищезазначені рішення суду, суд дійшов висновку, що постанова Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року у справі № 308/5864/18 містила пряму чітку вказівку про те, що позивач підлягає поновленню саме в Комунальній установі «Управління спільною власністю територіальних громад» на посаді начальника установи, яка відповідає її функціональним та посадовим обов`язкам до звільнення; і саме таким чином слід задовольнити вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, яка знайшла своє відображення у резолютивній частині цієї постанови про: поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради.

На виконання вищезазначеної постанови суду, Закарпатською обласною радою 18.03.2020 року за № 1705 було прийнято рішення «Про звільнення начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради ( ОСОБА_4 )», за яким ОСОБА_4 було звільнено з посади (роботи) начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради 18.03.2020 року на підставі пункту 6 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та припинено достроково дію контракту із нею.

Згідно рішення Закарпатської обласної ради від 18.03.2020 року № 1706 «Про поновлення на роботі» було поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради відповідно до постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року по справі № 308/5864/18.

За наказом Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради від 30.03.2020 року № 16-к «Про повний розрахунок з ОСОБА_1 » було вирішено: вважати ОСОБА_1 , керівника Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» поновленою на посаді начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради з 13 грудня 2019 року відповідно до пункту 1 рішення Закарпатської обласної ради «Про поновлення на роботі» від 18.03.2020 року № 1706. Фінансово – господарському відділу провести повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити їй:

-заробітну плату за період з 13 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року включно відповідно до штатного розпису;

-грошову компенсацію за 8 календарних днів основної щорічної відпустки за пророблений період з 13.12.2019 року по 31.03.2020 року включно;

-грошову компенсацію за 1 календарний день додаткової відпустки за пророблений період з 13.12.2019 року по 31.03.2020 року включно.

За наказом Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради від 28.08.2020 року № 59-к «Про внесення змін до наказу Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради від 30.03.2020 № 16-к» було пункт 1 наказу Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради від 30.03.2020 № 16-к викладено у наступній редакції:

«1. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради відповідно до постанови Закарпатського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року по справі № 308/5864/18 згідно пункту 1 рішення Закарпатської обласної ради «Про поновлення на роботі» від 18.03.2020 року № 1706.».

Наданим суду: розрахунковим листом за Березень 2020 року ОСОБА_1 , платіжним дорученням № 375 від 30.03.2020 року на суму 45 466,21 грн., списком згрупованих поштових переказів електронних від 01.04.2020 року, фіскальним чеком ПАТ «Укрпошта» від 01.04.2020 року № 70742 0057439, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 03.04.2020 року, підтверджується, що ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату згідно наказу № 16-к від 30.03.2020 року у загальній сумі – 40 950,73 грн. та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі – 4 515,48 грн., а всього 45 466,21 грн. зазначений факт також не заперечується позивачем та її представником.

У період до 30.03.2020 року позивач неодноразово зверталася до Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та Закарпатської обласної ради з листами:

-від 21.01.2020 року до Закарпатської обласної ради – із проханням вжити організаційно – розпорядчих заходів в частині виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі на який отримала відповідь від 29.01.2020 року № 77/01.1 – 16, що радою вживаються заходи щодо поновлення її на роботі;

-від 27.02.2020 року до Закарпатської обласної ради – із проханням виконати постанову суду від 12.12.2019 року в частині поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць;

-від 27.02.2020 року до Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради – із проханням виконати постанову суду від 12.12.2019 року в частині поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Суд не приймає до уваги доводи відповідачів про неможливість виконання рішення суду через відсутність пленарних засідань Закарпатської обласної ради, оскільки наданим суду рішенням Закарпатської обласної ради від 20.12.2019 року № 1607 «Про порядок денний сімнадцятої сесії обласної та її пленарного засідання» був затверджений порядок денний, який включав вирішення 69 питань різного напрямку та не зводився до вирішення суто питань реформування установ охорони здоров`я, як про це зазначили представники в судовому засіданні.

15.01.2020 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області був виданий виконавчий лист у справі № 308/5864/18 на виконання вищезазначеної постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року в частині поновлення на роботі позивача та 27.02.2020 року направлений ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для примусового виконання, яким за постановою від 17.03.2020 року було відкрите виконавче провадження ВП № 61566749 з примусового виконання цього виконавчого листа.

З наданих позивачем доказів, а саме: з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 30.09.2020 року № 40915, форми ОК – 5 Пенсійного Фонду України, копії трудової книжки ОСОБА_1 , табелів обліку робочого часу, вбачається, що ОСОБА_1 у період з 21.01.2020 року по 22.07.2020 року працювала у Закарпатському відділі Львівського науково – дослідного інституту судових експертиз на умовах неповного робочого часу та отримувала доходи від цього роботодавця: у січні 2020 року – не отримувала; у лютому 2020 року – у розмірі 1 605,10 грн., у березні 2020 року – у розмірі 1 449,91 грн., що загалом складає – 3055,01 грн.

В обґрунтування відсутності вини відповідачів у несвоєчасному виконані рішення суду представник другого відповідача послався на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року у справі № 260/2397/20, винесене за наслідками розгляду адміністративного позову Закарпатської обласної ради до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, за яким було цей позов задоволено та визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 09 червня 2020 року в розмірі 5100,00 грн. у виконавчому провадженні № 61566749.

При цьому судом було встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду в цивільній справі № 308/5864/18 позивач поновив ОСОБА_1 на роботі.

З матеріалів справи слідує, що в даному випадку, позивач не міг виконати рішення суду в частині внесення відповідного запису до трудової книжки через відсутність відповідної трудової книжки та не наданням такої ОСОБА_1 .

Таким чином суд вважає, що позивач вчинив всі залежні від нього дії для забезпечення виконання рішення суду.

Суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу не містить обґрунтувань щодо реальної можливості позивача внесення запису про поновлення ОСОБА_1 на посаді до трудової книжки останньої та умисного не вчинення цих дій.

Отже, невиконання судового рішення позивачем в частині внесення відповідного запису до трудової книжки, за фактичної відсутності у нього цієї трудової книжки, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу, у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на повне виконання рішення суду.

Відтак, часткове невиконання судового рішення, на думку суду, відбулось з незалежних від позивача причин, які є поважними у розумінні статей 63, 75, Закону України № 1404, що виключає можливість накладення штрафу на боржника.

Враховуючи, що позивачем виконано рішення Закарпатського апеляційного суду по справі № 308/5864/18 не в повному обсязі не з його вини - суд приходить до висновку, що постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Тобто судом в ході розгляду вищезазначеної справи взагалі не з`ясовувалися причини поважності невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі в цілому, а лише констатовано, що матеріалами справи підтверджено, що на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду в цивільній справі № 308/5864/18 позивач поновив ОСОБА_1 на роботі, та досліджувалося питання про неможливість виконання рішення суду в частині внесення відповідного запису до трудової книжки через відсутність відповідної трудової книжки та не наданням такої ОСОБА_1 .

За постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі № 260/2397/20 було апеляційну скаргу Міністерства юстиції України – залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у справі №260/2397/20 – без змін.

При цьому апеляційною інстанцією було встановлено наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Магда С.Г. про накладення штрафу від 09.06.2020 року у виконавчому провадженні №61566749 на боржника – Закарпатську обласну раду - накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. за невиконання виконавчого листа №308/5864/18 без поважних причин.

Обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду в повному обсязі, позивач вказує, що 18.03.2020 року Закарпатська обласна рада прийняла рішення №1706 «Про поновлення на роботі», яким поновила ОСОБА_1 на посаді начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради відповідно до постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року по справі №308/5864/18.

Проте, у зв`язку з відсутністю у Закарпатській обласній раді трудової книжки ОСОБА_1 (таку було видано ОСОБА_1 при звільненні згідно рішення Закарпатської обласної ради від 22.02.2018 року № 1091, про що свідчить відповідний запис у Книзі обліку руху трудових книжок та вкладишів до них та її розписка в отриманні цієї трудової книжки), а також не наданням такої на прохання Закарпатської обласної ради та Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, позивач не міг виконати рішення суду в частині внесення відповідного запису до трудової книжки, про що, повідомлено державного виконавця.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду в цивільній справі № 308/5864/18 позивач поновив ОСОБА_1 на роботі.

Також судом встановлено, що позивач не міг виконати рішення суду в частині внесення відповідного запису до трудової книжки через відсутність відповідної трудової книжки та не наданням такої ОСОБА_1 .

Отже, позивач вчинив всі залежні від нього дії для забезпечення виконання рішення суду.

Проте суд також не приймає до уваги доводи представника другого відповідача про доведеність вищезазначеним рішенням суду відсутності вини відповідачів у затримці власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, оскільки позивачем не ставиться питання про стягнення середнього заробітку за час затримки саме видачі трудової книжки, стягнення якого передбачено ч. 5 ст. 235 КЗпП України.

Судом також враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене решта доказів судом не описується, оскільки вони безпосередньо не стосуються цієї справи, а надані суду лише з метою обґрунтування розміру виплаченої заробітної плати та правових підстав її нарахування, тоді як позивачем заявлена позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, який має інший порядок нарахування згідно Постанови КМ № 100.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ч. 7 ст. 235 та ст. 236 КЗпП України.

Відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Як зазначено у ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 24.01.2019 року у справі № 760/9521/15-ц (провадження № 61-24060св18) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою — підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Згідно постанови Верховного Суду від 05.08.2020 року у справі № 686/20491/18 (провадження № 61-1879св20) непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16.

Судом було проаналізовано вищезазначені рішення суду та заявлений у цій справі позов та встановлено, що періоди стягнення середнього заробітку не накладаються, відтак відсутнє подвійне стягнення середнього заробітку.

Згідно ч. 2 ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як вже було встановлено судом вище, ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату першим відповідачем згідно наказу № 16-к від 30.03.2020 року у загальній сумі – 40 950,73 грн. та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі – 4 515,48 грн., а всього 45 466,21 грн., крім того, у період з 21.01.2020 року по 31.03.2020 року позивач працювала у Закарпатському відділі Львівського науково – дослідного інституту судових експертиз на умовах неповного робочого часу та отримувала доходи від цього роботодавця: у січні 2020 року – не отримувала; у лютому 2020 року – у розмірі 1 605,10 грн., у березні 2020 року – у розмірі 1 449,91 грн., що загалом складає – 3055,01 грн., тобто у період з 13.12.2019 року по 31.03.2020 року включно позивач ОСОБА_1 отримала 44 005,74 грн. заробітної плати (40 950,73 грн. + 3055,01 грн. = 44 005,74 грн., яка, на думку суду, підлягає відрахуванню із суми середнього заробітку за вказаний період, оскільки з урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду подвійне стягнення середнього заробітку та заробітної плати буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату і передбачено законодавцем задля захисту прав працівника на період його працевлаштування на іншу оплачувану роботу, тому суд вважає таке відрахування справедливим по відношенню до всіх учасників розгляду справи.

Порядок розрахунку середнього заробітку регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Постанова КМ).

Відповідно до п. 2 Постанови КМ в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно п. 5 Постанови КМ нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 7 Постанови КМ передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Слід погодитися із розрахунком розміру середнього заробітку, наведеним позивачем, оскільки саме такий розмір середньоденного заробітку був перевірений та встановлений у постанові Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2019 року і з того часу, незважаючи на виплачену першим відповідачем заробітну плату за період з 13.12.2019 року по 31.03.2020 року включно, позивач – ОСОБА_1 фактично не працювала, що підтверджується наданими суду табелями обліку робочого часу за вказаний період.

Відтак заробітна плата ОСОБА_1 за останні два повні місяці роботи (березень, квітень 2018 року) становила 67 014 грн. (33507 +33507), а кількість робочих днів за два дані місяці становить 41. Таким чином середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні повні місяці роботи становить 1634,49 грн./день (67 014/41 = 1634,49).

Кількість робочих днів за період з 13.12.2019 року по 31.03.2020 року включно складає 75 днів, а відтак на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122 586,75 грн. (75 день * 1634,49 = 122 586,75 грн.).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що саме з вини відповідачів відбулася затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, що відповідно до статті 236 КЗпП України є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.12.2019 року по 31.03.2020 року включно у розмірі 78 581,01 грн. (122 586,75 грн. - 44 005,74 грн. отриманої позивачем заробітної плати = 78 581,01 грн.), тобто по день фактичного повного виконання рішення суду відповідачами.

Суд не вбачає підстав для солідарного стягнення середнього заробітку, оскільки остаточне виконання рішення суду шляхом поновлення на роботі позивача залежало від її роботодавця - Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, яке фінансується, як за рахунок власника – Закарпатської обласної ради, так і за рахунок власних коштів - прибутку, отриманих при здійсненні господарської діяльності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 8, 9, 10, 12, 13, 17, 76-89, 258 - 261, 265, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 235, 236 КЗпП України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до першого відповідача – Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та другого відповідача – Закарпатської обласної ради, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, - задовольнити частково.

Стягнути з Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, ідентифікаційний код 33165909, місцезнаходження юридичної особи: Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 14, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.12.2019 року по 31.03.2020 року включно у розмірі 78 581,01 грн. (сімдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят одна гривня 01 копійка).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлений 22.12.2020 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Н.В. Дергачова