Рішення № 93710662, 16.12.2020, Нововолинський міський суд Волинської області

Справа № 165/3149/20

Провадження № 2/165/779/20

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі головуючого судді Василюка А.В., за участю секретаря Навроцької М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Нововолинську в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Волиньвугілля" про стягнення розрахункових та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

06 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП "Волиньвугілля" про стягнення розрахункових та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він працював гірником з ремонту гірничих виробок у ВП «Шахта «Бужанська», яка є відокремленим підрозділом Державного підприємства «Волиньвугілля». 03 серпня 2020 року був звільнений з підприємства за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства умов колективного чи трудового договору з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. У день звільнення роботодавець не виплатив заробітну плату належну йому при звільненні. Вказує, що відповідач і на даний час не провів з ним повного розрахунку і наголошує, що заборгованість, розмір якої не оспорюється, становить 25 515,38 грн. Враховуючи, що його середньоденний заробіток становив 345,30 грн., просить суд стягнути з відповідача в свою користь 23 125,10 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2020 року по 05 листопада 2020 року включно, належні йому кошти при звільненні в сумі 25 515,38 грн., судовий збір в сумі 840,80 грн. та 4000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

На підставі ухвали суду та відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача ДП «Волиньвугілля» до початку першого судового засідання, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, у визначений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно копії трудової книжки (а.с.6) позивач ОСОБА_1 перебув у трудових відносинах з відповідачем та 03 серпня 2020 року був звільнений з ВП «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля» на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим органом законодавства, умов колективного чи трудового договору, з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку).

Відповідно до довідки ВП «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля» №1228/7.2.4/01-19 від 30 жовтня 2020 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 345,30 грн. (а.с.7).

Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі позивача ОСОБА_1 не погашена і станом на 29 жовтня 2020 становить 25 515,38 грн., що підтверджується тією ж довідкою підприємства (а.с.7).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто суд, з урахуванням конкретних обставин, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, а відшкодування, яке нараховується відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунку при звільненні.

Міжнародними правовими актами, Конституцією України, законами України та підзаконними нормативними актами, рішеннями Конституційного Суду України урегульовано питання оплати праці та захисту прав найманих працівників.

У міжнародних Конвенціях, які ратифіковані Україною, закріплені права найманих працівників не лише на оплату праці, але і гарантії такої оплати, її реальний, а не ефемерний, ілюзорний характер, що пов`язане з природою заробітної плати, як основного засобу існування не лише найманого працівника, але і членів його сім`ї, а відтак забезпечення нормального існування та розвитку суспільства і держави.

Вимоги міжнародних Конвенцій знайшли свій розвиток і закріплення у Конституції України, яка у статті 1 проголосила Україну соціальною державою, визначила обов`язок держави щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Саме на деталізацію та гарантування дотримання вказаного конституційного положення і прийнято ряд законодавчих актів, якими є як КЗпП України, так і Закон № 108/95-ВР.

У статті 25 цього Закону №108/95-ВР передбачено, що забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Тобто із системного аналізу як міжнародних нормативних актів, так і Конституції України, законів України, норм КЗпП України, можна зробити висновок, що на виконання своїх зобов`язань у соціальній сфері держава урегулювала питання виплати заробітної плати, а також передбачила гарантії того, що її своєчасна і у повному обсязі виплата є реальною, оскільки гарантована негативними для власника наслідками фінансового характеру у разі порушення вказаних імперативних норм.

Стаття 117 КЗпП України передбачає не санкції у розумінні ЦК України за невиконання фінансового зобов`язання, а саме гарантії дотримання роботодавцем прав найманого працівника на своєчасне та у повному обсязі отримання заробітної плати.

Відповідно до статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто сам законодавець чітко передбачив право найманого працівника звертатися до суду про стягнення заробітної плати без обмеження будь-якими часовими межами.

Позивач звернувся до суду 06 листопада 2020 року, тобто до сливу більше трьох місяців після його звільнення з роботи з ВП «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля» і при цьому заборгованість по заробітній платі лишається не погашеною.

З огляду на встановлені обставини, суд не вбачає підстав розцінити такий строк звернення невиправданим і занадто тривалим, а відтак вважає поведінку працівника такою, що відповідає належному захисту порушеного права на оплату праці.

На думку суду, не працівник, а власник чи уповноважений ним орган, не здійснив певних дій та не виконав свого обов`язку з оплати виконаної найманим працівником роботи. Іншого способу спонукати роботодавця до здійснення розрахунку з найманим працівником та гарантувати останньому право на отримання заробітної плати, як встановлення суворих гарантій з негативними фінансовими наслідками для роботодавця, законодавець не визначає. Позивач в свою чергу, реалізував саме у такий спосіб, своє право на врегулювання спірних правовідносин.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку у даній справи, суд бере до уваги відсутність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум заробітної плати на день звільнення, розмір невиплаченої заробітної плати, співмірність цієї суми із розміром заявленого позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку, бездіяльність відповідача, що свідчить про його небажання виконувати свої зобов`язання і обмеження колишнього найманого працівника у його правах.

За наведених обставин, суд не вбачає об`єктивних підстав скористатися своїм правом щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належні позивачу.

Оскільки з вини підприємства належні звільненому працівникові суми у строки зазначені в ст.116 КЗпП України не були виплачені, суд задоволює позовні вимоги та стягує з відповідача ДП «Волиньвугілля» в користь позивача ОСОБА_1 25 515,38 грн. розрахункових належних при звільненні та 23 125,10 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2020 року по 05 листопада 2020 року включно, з розрахунку 345,30 грн. (середньоденний заробіток ОСОБА_1 ) х 67 (робочі дні за вищевказаний період).

Також, з врахуванням вимог ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача ДП «Волиньвугілля» в користь позивача ОСОБА_1 сплачений останнім судовий збір у розмірі 840,80 грн. та 4000 грн. понесених витрат на правничу допомогу, що підтверджується документально (а.с.4, 8-10).

Керуючись ст.13, ст.12, ст.81, ст.141, ст.211, ст.259, ст.263, ст.279 ЦПК України, на підставі ст.47, ст.116, ст.117 КЗпП України, суд, -

ухвалив:

Позов задоволити.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» (код ЄДРПОУ 32365965, адреса: вул. Луцька, буд.1, м. Нововолинськ, Волинська область) в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) 25 515 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятнадцять) грн. 38 коп. розрахункових належних при звільненні та 23 125 (двадцять три тисячі сто двадцять п`ять) грн. 10 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» (код ЄДРПОУ 32365965, адреса: вул. Луцька, буд.1, м. Нововолинськ, Волинська область) в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) 4000 (чотири тисячі) грн. витрат на правничу допомогу адвоката та 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо або через Нововолинський міський суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя підпис А.В. Василюк