Рішення № 93710045, 21.12.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/9564/20

Провадження № 2/219/3172/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2020 року м. Бахмут Донецької області

Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Брагіної М.В.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бахмут в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівельний завод «ВІСТЕК» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, -

В С Т А Н О В И В:

15 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК», в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38 788,88 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 1 140,06 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період часу з 14.04.2003 по 16.03.2020 ОСОБА_1 працював в ПрАТ «ВІСТЕК», остання посада фахівець з продажів у службі маркетингу та збуту. 16.03.2020 позивач був звільнений з ПрАТ «ВІСТЕК» за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України наказом № 31-к/тр-зв від 16.03.2020. В день звільнення позивачу видали трудову книжку, але не виплатили заборгованість по заробітній платі. Розмір грошових виплат, які позивач повинен був отримати при звільненні 16.03.2020 складає 71 534,96 грн. 03.04.2020 Артемівським міськрайонним судом по справі № 219/3161/20 було видано судовий наказ про стягнення з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у вищевказаному розмірі. Однак, вказана заборгованість по заробітній платі була виплачена лише 14.08.2020 року. У зв`язку з цим, просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 38 788,88 грн., також просить суд стягнути на його користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 1 140 грн., а також сплачений ним судовий збір при подачі позову.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09.11.2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження та призначено по вказаній справі судове засідання для розгляду справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 надав заяв, у в якій просив зменшити розмір позовних вимог в частині сплаченої на його рахунок суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. В іншій сумі позовних вимог просив позов задовольнити.

26.11.2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, згідно з яким представник відповідача, посилаючись постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, просила зменшити розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 20 000 грн, оскільки, на її думку, саме ця сума відповідає критеріям визначення розміру відповідальності перед працівником і не буде надмірним тягарем щодо виконання зобов`язань перед іншими працівниками. Також, зазначають, що 22.10.2020 року відповідачем було виконане зобов`язання щодо виплати компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату на користь позивача та перераховано на розрахунковий рахунок позивача суму 1 029,12 грн., тому просить суд закрити провадження в частині стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату (а.с.37-42).

Представник відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, 21.2020 надала заяву про проведення судового засідання за її відсутності. Вказала, що підтримує доводи, викладені у відзиві на позов.

На підставі ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 з 14 квітня 2003 року по 16 березня 2020 року працював у ПрАТ «ВІСТЕК», та на час звільнення обіймав посаду фахівця з продаж у службі маркетингу та збуту (а.с.11-18, 19, 20).

Трудові відносини між сторонами було припинено на підставі ст. 38 КЗпП згідно наказу № 31-к/тр-зв від 16.03.2020 року (а.с.20).

Згідно довідки № 300/23 від 23.03.2020 року, виданої генеральним директором ПрАТ «ВІСТЕК» Новіковим О.М. та головним бухгалтером ПрАТ «ВІСТЕК» ОСОБА_3 , розмір грошових виплат, які ОСОБА_1 повинен був отримати при звільненні 16 березня 2020, складає 71 534,96 грн, з яких: 996,47 грн – заробітна плата за липень 2019, 17 834,63 грн – заробітна плата за серпень 2019, 11 722,38 грн – заробітна плата за вересень 2019, 8 586,83 грн – заробітна плата за жовтень 2019, 5 158,11 грн – заробітна плата за листопад 2019, 9 511,07 грн – заробітна плата за грудень 2019, 2 917,34 грн – заробітна плата за січень 2020, 1 108,01 грн – заробітна плата за лютий 2020, 13 700,12 грн – заробітна плата за березень 2020 (а.с.21).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 115 КЗпП України, статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин – відплатність праці.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника в зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

03 квітня 2020 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за заявою ОСОБА_1 був виданий судовий наказ по справі № 219/3161/20 про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 71 534,96 грн.

Судом встановлено, що на дату подачі позову до суду, тобто станом на 15.10.2020, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 відповідачем виплачена в повному обсязі.

Фактично повний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст. 47 та ст. 116 КЗпП України ПрАТ «ВІСТЕК» був проведений 28.04.2020 року – в сумі 996,47 грн, 23.07.2020 у розмірі 17 834,63 грн, та у повний розрахунок - 13.08.2020 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 сума невиплаченої заробітної плати за серпень 2020 року в сумі 52 703,86 грн, що підтверджується копіями реєстрів перерахування на рахунки отримувачів заробітної плати при звільненні № 87 від 28.04.2020, №176 від 23.07.2020, №192 від 13.08.2020 Всього перераховано 71534,96 грн (а.с.43-49).

Таким чином, при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до частини першої ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, «зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 08.04.2020 у справі № 607/15468/18 Верховний Суд відступив від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України» та вказав, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд, враховує правові висновки Верховного Суду і те, що позивачу при звільненні було невиплачено 71 534,96 грн розрахункових, нарахованих при звільненні (сума нарахованих розрахункових при звільненні сторонами не оспорюється), відповідачем розмір середньоденної заробітної плати не оспорювався, сума затримки за період з 16.03.2020 по 12.08.2020 (остання оплати здійснена відповідачем 13.08.2020) становить 38042,94 грн за 102 дні, а не як вказує позивач у позовній заяві 115 днів, що ним пораховано невірно, а також те, що майже одразу позивач звернувся до суду (в квітні 2020 року) з приводу видачі судового наказу про стягнення невиплаченої заробітної плати, але остаточний розрахунок з ним проведено 13.08.2020 року, тоді як в травні - червні 2020 погашення заборгованості із заробітної плати не здійснювалося, тому вважає за необхідне застосувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та співмірності при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, аксіому цивільного судочинства, що справедливість має перевагу над строгим розумінням права, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і стягнути з відповідача 27500 грн.

Щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, суд враховує, що відповідачем 22.10.2020 1013,68 грн. Розрахунок суми перевірено судом. В цій частині позивач зменшив розмір позовних вимог.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 в розмірі 840,80 грн. , оскільки саме дії відповідача призвели до того, що позивачу необхідно було звернутися до суду за захистом своїх прав.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівельний завод «ВІСТЕК» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2020 по 12.08.2020 в розмірі 27500 (двадцять сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп., утримавши з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру,6, ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач: Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «ВІСТЕК», код ЄДРПОУ 31226457, адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 6.

Суддя Л.В. Шевченко

21.12.2020