Рішення № 93703369, 22.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4325/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області №3987-сг від 06 жовтня 2020 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Ганусівській сільській раді Новопсковського району Луганської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого сільського господарства;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05 вересня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Ганусівській сільській раді Новопсковського району Луганської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого сільського господарства.

В обґрунтування позовних вимог заначено, що 05 вересня 2020 року на адресу відповідача позивачем направлено клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Ганусівської сільської ради Луганської області за межами населених пунктів в межах земельної ділянки.

Відповідно до графічного матеріалу вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4423380700:09:002:0043.

24 жовтня 2020 року на адресу позивача від відповідача поштовим відправленням надійшов наказ Головного управління Держгеокадастру в Луганській області № 3987-сг від 06 жовтня 2020 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач вказав те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області вже прийнято рішення щодо розпорядження вищевказаною земельною ділянкою відповідно до ст-121 та 122 Земельного кодексу України, згідно наказу від 06 серпня 2020 року № 183-сг.

Однак копію наказу від 06 серпня 2020 року № 183-сг відповідач не надав.

З наказом № 3987-сг від 06 жовтня 2020 року позивач не згоден, вважає його незаконним і таким, що суперечить положенням статті 118 Земельного кодексу України. оскільки зазначеною статтею передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації стосовно відведення земельної ділянки у власність і такої підстави як вказує відповідач не існує.

Наведений у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Отже, з огляду на те, що позивач надав відповідачу всі необхідні документи, відмова позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки з підстав, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, є незаконною, а сам наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Головне управління Держгеокадастру у Луганській області позов не визнало, про що 30 листопада 2020 року подало відзив на позовну заяву (арк. спр. 46-49), в обґрунтування якого зазначено, що до Головного управління з клопотанням від 05 вересня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу, орієнтовно площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Ганусівської сільської ради Новопсковського району Луганської області (за межами населених пунктів в межах земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер: 442380700:09:002:0043 звернувся ОСОБА_1 (вх. від 08 вересня 2020 року № Ч-4758/0/36-20).

Земельна ділянка площею 64,4000 га з кадастровим номером 4423380700:09:002:0043 утворилась шляхом поділу земельної ділянки площею 66,4000 га з кадастровим номером 4423380700:09:002:0042 на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення громадянам у власність, утвореною шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4423380700:09:002:0042, розташованих за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Ганусівській сільській раді Новопсковського району Луганської області від 18 червня 2020 року, виконаного Луганською філією ДП «ХІЗ» та на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 09 вересня 2020 року № 545-УБД «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у приватну власність гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства».

Земельна ділянка площею 66,4000 га з кадастровим номером 4423380700:09:002:0042 згідно інформації із Національної кадастрової системи (далі – НКС) знаходиться в архіві.

Також до відповідача з клопотанням від 07 липня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується у Ганусівській сільській раді Новопсковського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, та передати вищезазначену земельну ділянку у власність звернувся ОСОБА_3 (вх. від 10 липня 2020 року № С-3677/0/36-20).

06 серпня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Луганській області видало наказ № 183-УБД «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким надано гр. ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (зі зміною цільового призначення) сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ганусівської сільської ради Новопсковського району Луганської області орієнтовний розмір ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що наказ Головного управління від 06 серпня 2020 року № 183-УБД породив у ОСОБА_3 право «правомірних очікувань» та «законного сподівання» на отримання спірної земельної ділянки. Тобто, надання Головним управлінням зазначеного дозволу створило для нього правомірне очікування від уповноважених органів щодо оформлення права власності на спірну земельну ділянку відповідно до розробленого за його замовленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (на спірну земельну ділянку).

Головне управління Держгеокадастру у Луганській області видало наказ від 06 жовтня 2020 року № 3897-сг «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким відмовлено ОСОБА_1 у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Ганусівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, з таких підстав, що Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області вже прийнято рішення щодо розпорядження вищезазначеною земельною ділянкою відповідно до ст. 121 та ст. 122 Земельного кодексу України, згідно наказу від 06 серпня 2020 року № 183-сг (№ 183-УБД).

Управлінням землеустрою та охорони земель Головного управління Держгеокадастру у Луганській області при створенні проекту наказу від 06 жовтня 2020 року № 3897-сг була допущена технічна помилка, а саме: замість «Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області вже прийнято рішення щодо розпорядження вищезазначеною земельною ділянкою відповідно до ст. 121 та ст. 122 Земельного кодексу України, згідно наказу від 06.08.2020 № 183-сг» повинно бути викладено «Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області вже прийнято рішення щодо розпорядження вищезазначеною земельною ділянкою відповідно до ст. 121 та ст. 122 Земельного кодексу України, згідно наказу від 06.08.2020 № 183-УБД».

Таким чином, в разі надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 , Головне управління своїми діями порушило би засади добросовісності, розумності та справедливості у переддоговірних відносинах з ОСОБА_3 , який очікує затвердження документації із землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність.

Виходячи з наведеного, прийнятий Головним управлінням наказ від 06 жовтня 2020 року № 3987-сг, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правомірним і навпаки, видача дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам в даних обставинах була би неправомірною та порушувала би засади добросовісності.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 10 листопада 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 16-17).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), судом встановлено таке.

10 липня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області із заявою від 07 липня 2020 року, зареєстрованою за № С-3677/0/36-20, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Ганусівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, орієнтованою площею земельної ділянки 2,0000 га (арк. спр. 31 зв.б.).

Наказом від 06 серпня 2020 року № 183-УБД “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою” Головне управління Держгеокадастру у Луганській області надало ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (зі зміною цільового призначення) сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ганусівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, орієнтованою площею земельної ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства (арк. спр. 31).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_2 , 05 вересня 2020 року на адресу відповідача направив клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Ганусівській сільській раді Новопсковського району Луганської області (за межами населених пунктів в межах земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер: 442380700:09:002:0043) (арк. спр. 7, 25 зв.б.).

До даного клопотання позивачем в якості додатків надано копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічний матеріал розташування земельної ділянки.

Наказом від 06 жовтня 2020 року № 3987-сг “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою” відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Ганусівської сільської ради Новопсковського району Луганської області, орієнтованою площею земельної ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, з підстав: Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області вже прийнято рішення щодо розпорядження вищевказаною земельною ділянкою відповідно до ст. 121 та 122 Земельного кодексу України, згідно наказу від 06.08.2020 № 183-сг (арк. спр. 10, 25).

Відповідно до відомостей про земельну ділянку кадастровий номер 442380700:09:002:0043: категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, вид використання – для ведення фермерського господарства, цільове призначення – 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського, форма власності земельної ділянки – інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня (арк. спр. 43-44).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення, а також установлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються (абзац третій пункту 1, пункт 5 постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з підпунктом 31 пункту 4 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) наділена повноваженнями розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно із пунктами 7, 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до пункту 1, підпункту 13 пункту 4, пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року № 53), Головне управління Держгеокадастру у Луганській області (далі – Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області. Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру (арк. спр. 37-42).

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області, і єдиною формою рішення, що приймається Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області при реалізації повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області, у тому числі при розгляді заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, є наказ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою та другою, пунктом “а” частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено:

землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;

до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо);

землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно з пунктом “б” частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Абзацом першим частини першої та частиною другою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом “в” частини третьої цієї статті передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом “б” частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі частиною сьомої статті 118 Земельного кодексу України не передбачено.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/1922/14 та від 28 жовтня 2019 року у справі № 183/4197/15.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14, постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі № 826/841/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

Твердження відповідача про те, що суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України, суд відхиляє з огляду на таке.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За своїм змістом дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень – сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни “може”, “має право”, “за власної ініціативи”, “дбає”, “забезпечує”, “веде діяльність”, “встановлює”, “визначає”, “на свій розсуд”. Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним.

При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження Головного управління Держгеокадастру у Луганській області щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки передбачені Земельним кодексом України.

Умови, за яких Головне управління Держгеокадастру у Луганській області відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повинене надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Повноваження Головного управління Держгеокадастру у Луганській області та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови відсутності підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, - надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскарженого рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір в розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією про сплату № 70490 від 02 листопада 2020 року (арк. спр. 4).

Оскільки позовні вимоги носять немайновий характер і позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Луганській області понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (ідентифікаційний код 39771244, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Центральний, буд. 17, корп. 2) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язати вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 06 жовтня 2020 року № 3987-сг “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 вересня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Ганусівській сільській раді Новопсковського району Луганської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого сільського господарства, з прийняттям обґрунтованого рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива