Рішення № 93702901, 07.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року Справа № 280/4671/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.В.

представників:

позивача – Вишняков Д.О.

відповідача 1 – Павлюк Р.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича (вул. Кругова, 105-40, м. Запоріжжя, 69068), до Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області (вул. Незалежної України, 57, м. Запоріжжя, 69035), Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601) та Головного сервісного центру МВС (вул. Лук`янівська, 62, м. Київ, 04071) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника – адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича, до Регіонального сервісного центру в Запорізькій області (далі – відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі – відповідач 2) та Головного сервісного центру МВС (далі – відповідач 3), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії відповідача 1 №58о/с від 12.06.2020 в частині звільнення позивача з посади адміністратора територіального сервісного центру №2342 Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області;

поновити позивача на посаді адміністратора територіального сервісного центру №2342 Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі відповідача 2 та відповідача 3, зокрема;

стягнути з відповідача 1, нарахувати та виплатити позивачу - адміністратору територіального сервісного центру №2342 Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області середній заробіток з 13.06.2020 по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі позивача на посаді адміністратора територіального сервісного центру №2342 Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області або на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі відповідача 2 та відповідача 3, зокрема, та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

зобов`язати відповідача 2 та відповідача 3 вчинити дії щодо вжиття заходів призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області (філії ГСЦ МВС).

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він проходив державну службу у відповідача. 12.06.2020 згідно наказу Голови ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області №58о/с позивача було звільнено на підставі п. 1-1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із ліквідацією відповідача 1, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79 "Про питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" із припиненням державної служби 16.06.2020. Вважає Наказ №58о/с в частині звільнення позивача з державної служби протиправним, прийнятим з порушенням вимог міжнародно-правових актів, Конституції України, Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових України актів. Стверджує, що відповідачем при звільненні позивача не було забезпечено можливість його працевлаштування в новоутвореному сервісному центрі МВС України. Просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою від 20.07.2020 у справі відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначене на 06.08.2020.

03.08.2020 від Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач 1 зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" від 28 жовтня 2015 р. №889 було утворено Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області. 12.02.2020 Кабінет Міністрів України постановою №79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» прийняв рішення про ліквідацію регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області. В зв`язку з цим позивача 11.03.2020 року було попереджено про звільнення із займаної посади. Зазначає, що в даному випадку правонаступників у відповідача-1 не має, при ліквідації діяльність припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та зобов`язань юридичної особи, що ліквідується, до інших осіб. РСЦ МВС в Запорізькій області не наділений правом та повноваженнями щодо пропозиції та призначення (переведення) на вакантну посаду в іншому державному органі, зокрема в структурі МВС України. Звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог чинного законодавства. На теперішній час у відповідача 1 відсутні будь-які посади, у т.ч. вакантні, у зв`язку з тим, що втратив чинність наказ МВС України №350 від 01.05.2016 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС». Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 03.08.2020 у задоволенні клопотання Головного сервісного центру МВС про участь його представника в судовому засіданні в режимі відео конференції було відмовлено.

Ухвалою від 06.08.2020 підготовче засідання відкладене на 22.09.2020 на 14:30.

11.08.2020 від Міністерства внутрішніх справ України до суду надій шов відзив на позов, в якому відповідач-2 проти позову заперечив з підстав аналогічних викладених відповідачем-1. Серед іншого зауважив, що МВС України не є правонаступником РСЦ МВС в Запорізькій області та ГСЦ МВС та не може нести відповідальність за дії яких не вчиняв. Просить у задоволенні позову відмовити.

11.08.2020 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області, в якій представник позивача зазначає, що новостворений орган філія відповідача 3 набув функцій та повноважень відповідача 1, відтак, вважає що ці органи є тотожними, а тому, вважає, що в даному випадку мала місце реорганізації органу, а не його реорганізація. Посилаючись на правові позиції органів судової влади просить задовольнити позов.

14.08.2020 від МВС України до суду надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити шостому апеляційному адміністративному суду.

18.08.2020 від Головного сервісного центру МВС до суду надійшов відзив на позов. Зазначає, що відповідачем 1 було дотримано процедуру звільнення позивача відповідно до положень п.1-1 ч.1, п.1 ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». При цьому вказаними нормами передбачене право, а не обов`язок роботодавця запропонувати нову посаду. Просить відмовити у задоволенні позову.

19.08.2020 від представника позивача до суду надійшли відповіді на відзиви Головного сервісного центру МВС та МВС України.

31.08.2020 від Головного сервісного центру МВС до суду надійшли клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити Подільському районному суду міста Києва та Шостому апеляційному адміністративному суду.

31.08.2020 від Головного сервісного центру МВС до суду надійшли заперечення, в яких відповідач 3 зазначає, що внаслідок зміни законодавства про державну службу правові позиції органів судової влади про застосування до відносин державної служби норм Кодексу законів про працю України не можуть застосовуватися. Твердження позивача про обов`язок відповідачів здійснити дії з працевлаштування позивача не ґрунтуються на нормах законодавства України

07.09.2020 від Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області до суду надійшли заперечення.

В період з 10.08.2020 по 11.09.2020 суддя перебував у щорічній відпустці.

Ухвалою від 14.09.2020 у задоволенні клопотань Міністерства внутрішніх справ України та Головного сервісного центру МВС про участь у судовому засіданні по справі №280/4671/20 в режимі відеоконференції відмовлено.

22.09.2020 представником відповідача 1 до суду подане клопотання, погоджене представником позивача, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 22.09.2020 закрите підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті на 07.10.2020 на 14:30.

Протокольною ухвалою від 07.10.2020 судове засідання відкладене на 22.10.2020 на 14 год. 30 хв. у зв`язку з неприбуттям у судове засідання представників відповідача 2 та 3.

12.10.2020 представником Головного сервісного центру МВС до суду подане клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з одним з судів, територіально розташованих у м. Києві.

Ухвалою від 12.10.2020 було доручено Подільському районному суду міста Києва забезпечити проведення судового засідання у справі № 280/4671/20, призначеного на 22 жовтня 2020 року.

22.10.2020 судове засідання в режимі відеоконференції не відбулось.

Ухвалою від 22.10.2020 судове засідання відкладене на 04.11.2020.

Протокольною ухвалою від 04.11.2020, у зв`язку із відсутністю відомостей про вручення судової повістки представнику відповідача 2, судове засідання відкладене на 18.11.2020 на 10 год. 00 хв.

05.11.2020 представником Головного сервісного центру МВС до суду подане клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з одним з судів, територіально розташованих у м. Києві.

Ухвалою від 06.11.2020 клопотання представника Головного сервісного центру МВС було задоволене.

В період з 10.11.2020 по 27.11.2020 суддя перебував на лікарняному, через що судове засідання 18.11.2020 було відкладене на 07.12.2020.

04.11.2020 представником Головного сервісного центру МВС до суду подане клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з одним з судів, територіально розташованих у м. Києві.

Ухвалою від 04.12.2020 у задовленні клопотання Головного сервісного центру МВС про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

У судове засідання 07.12.2020 представники відповідача 2 та відповідача 3 не прибули, судовий розгляд відбувся за відсутності зазначених представників.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові та відповідях на відзиви відповідачів, представник відповідача 1 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві.

У судовому засіданні 07.12.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 1, оголосивши зміст заперечень відповідачів 2 та 3, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №889 було утворено, крім інших, Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області як юридичну особу публічного права.

Позивач перебував у відносинах державної служби з Регіональним сервісним центром МВС в Запорізькій області, працював на посаді адміністратора територіального сервісного центру №2342. Станом на дату звільнення позивач мав 6 ранг державного службовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79, крім інших, ліквідовано як юридичну особу публічного права відповідача 1, покладено на відповідача 2 здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ.

Наказом відповідача 2 від 03.03.2020 №218 (зі змінами) була утворена, крім інших, ліквідаційна комісія відповідача 1.

05.03.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації.

11.03.2020 головою ліквідаційної комісії відповідача 1 позивача було попереджено про припинення державної служби на підставі п. 1-1 ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією відповідача 1.

Наказом голови ліквідаційної комісії РСЦ МВС в Запорізькій області №58о/с від 12.06.2020 року «Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області» відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області згідно з постановою Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», із припиненням державної служби з 16 червня 2020 року, звільнено позивача, державного службовця 6 рангу з посади адміністратора територіального сервісного центру №2342 (на правах відділу, м. Запоріжжя) Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області.

Не погодившись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

За приписами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законами, а саме Законом України "Про центральні органи виконавчої влади", де, крім іншого, у статті 5 визначені повноваження Уряду щодо реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади, її територіальних підрозділів.

Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області був створений як юридична особа публічного права згідно постанови Кабінету Міністрів "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" від 28 жовтня 2015 року №889.

За змістом п.1 Положення про регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1407 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 19 травня 2017 року №409) Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області підпорядковувався Головному сервісному центру МВС як головному органу в системі територіальних органів з надання сервісних послуг МВС.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, а саме усі 26 територіальних органів з надання сервісних центрів МВС - регіональні сервісні центри МВС.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" установлено, що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.

Наказом МВС України №171 від 24.02.2020 року "Про затвердження Структури Головного сервісного центру МВС" затверджено структуру Головного сервісного центру МВС та визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС, яким затверджено структуру регіональних сервісних центрів.

Також наказом МВС України №354 від 24.04.2020 року внесено зміни до Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого наказом МВС України №1393 від 07.11.2015 року, та викладено його у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС) утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України. Структуру ГСЦ МВС затверджує Міністр внутрішніх справ. ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (далі - РСЦ). РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких в тому числі входять територіальні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС (далі - ТСЦ МВС). РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.

Наказом Головного сервісного центру МВС №11 від 27.04.2020 року затверджено Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС). Відповідно до пункту 1 розділу І цього Положення регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС) є відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області з 05.03.2020 року перебуває у стані припинення юридичної особи.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований відокремлений підрозділ - регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС).

Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Статтею 95 Цивільного кодексу України визначений статус філій та представництв.

Згідно з частинами 1, 2, 3 цієї статті філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011 року затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Порівняння змісту Положення про регіональний сервісний центр МВС в Запорізькій області, затвердженого наказом МВС України №1407 від 07.11.2015 року, та Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Запорізькій області (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС №11 від 27.04.2020 року, свідчить про виконання цими державними органами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень Міністерства внутрішніх справ України у сфері надання сервісних послуг.

Разом з тим, вказані обставини свідчать, що фактично відбулася передача функцій відповідача 1 відповідачу 3 внаслідок ліквідації відповідача 1, при цьому жоден нормативний документ не передбачає правонаступництва відповідача 3 внаслідок ліквідації відповідача 1 як юридичної особи публічного права. В матеріалах справи відсутня інформація про складання передавального акту між відповідачем 1 та відповідачем 3. Відтак, жодним нормативним документом (розпорядчим актом власника чи уповноваженої ним особи) не встановлений перехід прав та обов`язків відповідача 1 до будь-якої іншої особи, а тому твердження позивача про виникнення у відповідачів обов`язку щодо працевлаштування позивача до правонаступника відповідача 1 не ґрунтується на вимогах закону (правонаступник відсутній).

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, регламентовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі – Закон №889).

Згідно частини першої – третьої статті 5 Закону №889 правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Отже, Закон №889 є спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ст. 1 Закону №889).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889 державна служба може бути припинена за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

У п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889 визначено, що підставою для припинення державної служби є ліквідація державного органу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79, крім інших, ліквідовано як юридичну особу публічного права відповідача 1, покладено на відповідача 2 здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону №889 суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.03.2020 №218 наказано головам ліквідаційних комісій територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України здійснити усі передбачені законодавством заходи щодо ліквідації відповідного територіального органу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача попереджено про вивільнення 11.03.2020 (а.с. 85).

Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами другою та третьою статті 49-2 КЗпП передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Разом з тим, згідно з приписами частини п`ятої статті 40 КЗпП (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону №889, якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пунктів 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону №889.

Так, частиною третьою статті 87 Закону №889 (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Отже, ч. 3 ст. 87 Закону №889 передбачена можливість запропонувати державному службовцю вакантну посаду лише в тому саме органі, а не в інших органах.

Разом з тим, судом встановлено, що наказом відповідача 2 від 09.04.2020 №333 визнаний таким що втратив чинність наказ відповідача 2 від 01.05.2016 №350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС» (зі змінами та доповненнями). Відповідно з 09.04.2020 в штаті відповідача 1 відсутні вакантні посади.

Частиною п`ятою статті 22 цього Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX від 19.09.2019) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

При цьому, з урахуванням обставин справи та змісту наведеної норми, суд зазначає, що рішення про переведення позивача до філії відповідача 3 в Запорізькій області могло бути прийняте керівником цієї філії. На переконання суду, вирішення питання щодо переведення позивача на рівнозначну посаду в філії відповідача 3 має пряму залежність від активних дій позивача, тобто саме позивач мав ініціювати таке клопотання перед відповідачем 3 (керівником його філії в Запорізькій області) та погодити його з відповідачем 1. Проте позивач не вчинив будь-яких активних дій (заяви, звернення тощо) для вирішення цього питання (докази іншого в матеріалах справи відсутні).

Відтак, жодна норма права (в тому числі КЗпП) не визначає обов`язку відповідачів пропонувати позивачу переведення до органу, якому передані повноваження та функції відповідача 1.

Отже, Законом №889 (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу), який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення (керівника філії відповідача 3 в Запорізькій області), а не його обов`язок щодо переведення позивача на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового проведення конкурсу.

Стосовно застосування колізійних норм слід зазначити, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. Крім того, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 03.10.1997 №18/183-97 конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, у спірному випадку слід застосовувати виключно спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України «Про державну службу». До того ж, конкретні приписи зазначеного закону прийняті у часі пізніше, ніж приписи КЗпП.

Також, позов обґрунтовано посиланням на судову практику, проте у зв`язку зі зміною законодавства, з приводу якого дана практика склалася, зазначені посилання є неактуальними.

Суд критично оцінює доводи позивача про протиправність оскаржуваного наказу з посиланням на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права, сформовані у постановах, перелік яких наведено у позовній заяві, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX були внесені зміни до Закону №889 та до статті 40 КЗпП України (статтю 40 доповнено частиною п`ятою), а у наведених позивачем постановах Верховним Судом України та Верховним Судом не формувалися правові висновки щодо застосування норм Закону №889 (статей 22, 87) та статті 40 КЗпП України у редакціях після внесення до них змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX.

Станом на час прийняття оскаржуваного наказу дія норм законодавства про працю, а саме, частини другою статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону №889, оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону №889, що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

Стосовно посилання позивача на застосування до спірних відносин приписів Кодексу законів про працю України слід зазначити, що спір, який розглядається, стосується припинення державної служби (ст. 87 Закону). Оскільки в Законі №889 відсутнє посилання, що ці відносини мають бути врегульовані також і законодавством про працю, у даному випадку мають бути застосовані виключно приписи Закону №889.

Крім того, Законом №889 чітко врегульовано підстави та процедуру припинення державної служби.

Щодо доводів позивача про те, що фактично відбулась реорганізація державної установи та обставин, які б свідчили про ліквідацію відповідача 1 на день звільнення позивача не існувало.

Як вже зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №79, крім інших, ліквідовано як юридичну особу публічного права відповідача 1, покладено на відповідача 2 здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 117 Конституції України, якій кореспондує ч.1 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Як визначено ст.20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України, серед іншого, зокрема, утворює, реорганізує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (яким в даному випадку є відповідач 1) відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті на утримання цих органів виконавчої влади.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст.5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», зі змісту якої слідує, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються саме Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Крім того, з 25.09.2019 (тобто з дати набрання чинності Законом №117-ІХ) ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу. Оскільки решта позовних вимог є похідними від зазначеної вимоги, то в їх задоволенні також слід відмовити.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Вишнякова Дмитра Олександровича (вул. Кругова, 105-40, м. Запоріжжя, 69068), до Регіонального сервісного центру МВС в Запорізькій області (вул. Незалежної України, 57, м. Запоріжжя, 69035), Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601) та Головного сервісного центру МВС (вул. Лук`янівська, 62, м. Київ, 04071) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текс рішення виготовлений 22.12.2020.

Суддя Р.В. Кисіль