Рішення № 93702846, 14.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2020 року 15 год. 24 хв.Справа № 280/5870/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участі секретаря судвого засідання Серебрянникової О.А. та сторін

від позивача: адвокат Яма Д.М.,

від відповідача: Прокоф`єв С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощенного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до – Дніпровської митниці Державної митної служби України

про визнання протиправними та скасування рішення та картку відмови в прийнятті митної декларації від 18.08.2020

ВСТАНОВИВ:

28 серпня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Дніпровської митниці Держмитслужби (далі по тексту – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA110230/2020/000149/1 від 18.08.2020;

- визнати протиправним і скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110230/2020/00288.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні транспортного засобу, який увозився на митну територію України, ним було визначено його митну вартість за основним методом ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині другій статті 53 Митного кодексу України, та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості.. Беручи до уваги вищезазначене, вважає, що відповідачем неправомірно прийняте рішення про коригування митної вартості товарів від 18.08.2020 № UA110230/2019/000149/1 та Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення 18.08.2020 № UA110230/2020/00288, а тому просить скасувати спірні рішення відповідача.

Ухвалою від 01.09.2020 позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 11.09.2020 продовжено строк на усунення недоліків. У встановлений ухвалою суду строк, позивачем виправлені недоліки.

23.09.2020 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання на 20.10.2020 о/об 14 год. 00 хв.

13.10.2020 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №48759) поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що додані позивачем до митної декларації документи не містили всіх відомостей, що підтверджують задекларовані числові значення складових митної вартості. Зокрема, відповідач звертає увагу суду на те, що надані до митного оформлення документи мають розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме: рахунок на оплату ТЗ датовано липнем 2020 р., у той час як продаж за твердженням позивача відбувся у червні 2020 р. Крім того, наявна інформація щодо вищої митної вартості товару на рівні 10930 євро/шт. У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте відповідачем з урахуванням вимог чинного законодавства, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Ухвалою суду від 20.10.2020 зупинено провадження по справі для примирення сторін до 14.12.2020 о/об 14 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 14.12.2020 поновлено провадження по справі та призначено судове засідання на 14.12.2020 о/об 14 год. 00 хв.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у адміністративному позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що 14.08.2020 позивачем до митного контролю та митного оформлення було подано митну декларацію в режимі ІМ 40, якій присвоєно номер UА110230/2020/017785 на товар.

До митного оформлення позивачем надано документи, зазначені в МД № UА110230/2020/017785. зокрема: рахунок продавця - компанії Oostland Automobielen bv (місто Гронінген, Нідерланди) від 22.07.20, свідоцтво про реєстрацію ТЗ країни придбання, платіжне доручення від 11.06.20.

При перевірці правильності визначення митної вартості товару відповідач дійшов висновку, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме: відповідно до рахунку його виписано у 22.07.2020, у той час як оплату здійснено позивачем 11.06.2020; наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару на рівні 10930 євро/шт., що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару. Відповідно до положень статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на “дійсній вартості” імпортованого товару. Під “дійсною вартістю” слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується для продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Відповідно до Пункту 2 Приміток та Додаткових положень до статті VII ГАТТ сумісним зі статтею VII було б припущення, що “дійсна вартість” може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь-які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими “дійсної вартості”, а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни.

У зв`язку зі встановленням розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, декларанту повідомлено про необхідність надати додаткові документи.

Позивачем додатково було надано рахунок фірми-продавця від 10.06.2020, в якому зазначена та ж сама ціна - 8500 євро і 100 євро на транспортування, всього 8600 євро.

Митним органом здійснено коригування заявленої митної вартості товару з урахуванням інформації, наявної в органі доходів і зборів та було прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 18.08.20 № UA110230/2019/000149/1, яким було відкореговано митну вартість товару зі 8.600 євро до 10.930 євро, а також складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за UA110230/2020/00288.

Обґрунтовуючи підстави не прийняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган зазначив, що надані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар.

Скоригована відповідачем митна вартість товару ґрунтується на інформації з Інтернету, оприлюдненою фірмою-продавцем.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України (далі – МК України) та іншими законами України.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі МК) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).

Відповідно до положень статті 53 МК, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно із частиною другої статті 54 МК, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК).

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно із пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відмовляючи позивачеві визнати митну вартість, відповідач виходив з того, що декларантом не було подано до митного оформлення банківські або інші платіжні документи, що підтверджують оплату товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження митної вартості імпортованого транспортного засобу позивач надав виставлений йому продавцем рахунок від 10.06.2020, відповідно до якого ціна продажу склала 8600 євро.

Таким чином, за умови подання позивачем при митному оформленні транспортного засобу рахунку, відповідно до якого позивач сплатив вартість імпортованого транспортного засобу у первісно визначеному розмірі 8600 євро, а продавець ці кошти отримав, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товару, у тому числі невірне визначення митної вартості такого товару.

При цьому суд зазначає, що задекларована позивачем митна вартість автомобіля відповідає митній вартості, вказаній в митній декларації країни відправлення.

У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.

Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

Будь-яких доказів того, що ціна імпортованого транспортного засобу, зазначена у рахунку від 10.06.2020, є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з придбанням імпортованого транспортного засобу, що не зазначені у рахунку, відповідач під час розгляду справи не надав.

Підсумовуючи викладене суд вважає, що умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв`язку з тими доказами, що подавались позивачем до митного контролю, не давали обґрунтованих підстав вважати, що позивачем заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого транспортного засобу, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за транспортний засіб.

Зі змісту спірного рішення відповідача від 18.08.2020 № UA110230/2019/000149/1, яким 20.12.2018 №UA112080/2018/000069/1 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню транспортного засобу за основним методом визначення митної вартості.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідних митних деклараціях митна вартість транспортного засобу базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Щодо джерела інформації, яка слугувала підставою для коригування митної вартості імпортованого транспортного засобу, суд зазначає наступне.

Зміст відзиву на позов і мотивувальна частина спірного рішення свідчить, що за основу визначення митної вартості транспортного засобу взято інформацію з сайту фірми-продавця, проте суд критично до цієї інформації, оскільки цими матеріалами не підтверджується, що оголошена ціна розповсюджується на всі без винятку ТЗ вказаної марки, незалежно від ступеню зносу і технічного сану.

Отже, висновки відповідача щодо документального не підтвердження позивачем митної вартості транспортного засобу є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі відомостей про ціну товару з сайту фірми-продавця є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню транспортного за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаних рішень не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо розподілу правничих витрат суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що 21.08.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір №353-3-2020 від 21.08.2020 про надання послуг адвоката.

Згідно п.3 зазначеного договору, клієнт зобов`язаний сплатити адвокату гонорар у розмірі та у строки, зазначені у Додатку №1 до цього Договору.

Також, суду наданий акт передачі – приймання послуг від 21.08.2020, в якому сторонами погоджені перелік виконаних робіт та їх вартість.

З матеріалів справи встановлено, що згідно квитанції прибуткового касового ордеру б/н адвокатом Яма Д.М. прийнято від ОСОБА_1 на підставі договору про надання послуг адвоката №353-3-2020 від 21.08.2020 15000,00 грн.

Проте, відповідач не погодився із розміром витрат, посилаючись на неспівмірність. Вказує, що розмір витрат на правничу допомогу є безпідставними, необґрунтованими та непідтвердженими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Окрім того, вказана справа не є складною та зважаючи на невеликий обсяг заявлених позовних вимог, останні є ідентичними та не потребували у представника значеного часу на вивчення практики з цього приводу.

Таким чином, вартість наданої правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн є співмірними зі складністю справи. Також суд зазначає, що представник позивача брав участь у судовому засіданні 14.12.2020, тому суд вважає, що співмірною сумою за участь у судовому засіданні є 1000,00 грн.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 1681,60 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 5733805 від 25.08.2020.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) до Дніпровської митниці Державної митної служби України (49083, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43350935), про визнання протиправними та скасування рішення та картку відмови в прийнятті митної декларації від 18.08.2020 - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним і скасувати рішення Дніпровської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA110230/2020/000149/1 від 18.08.2020.

Визнати протиправним і скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110230/2020/00288.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Державної митної служби України (49083, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43350935) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Державної митної служби України (49083, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43350935) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 21.12.2020.

Суддя Р.В. Сацький