Рішення № 93702222, 21.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2020 р. Справа№200/9925/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши в порядку письмового позовного провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про зобов`язання відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про зобов`язання відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що до початку проведення антитерористичної операції, вона проживала та здійснювала свою діяльність в м. Донецьку. У зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, в її користуванні перебувала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

В силу положень Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669 звільнена від грошового зобов`язання щодо плати за землю у період з 14 квітня 2014 р. Однак після переходу на облік до ДПІ Печерського району ТУ ДПС у м. Києві з інформаційної системи органів ДФС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами їй стало відомо про наявність в неї недоїмки з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 63 602 грн. 56 коп. З листа ГУ ДПС у Донецькій області від 13.04.2020 року позивачу стало відомо, що станом на квітень 2020 року в неї наявний податковий борг по Північній ДПІ (Калінінський район м. Донецька) Маріупольського управління ГУ ДПС за платежем 18010900 “Орендна плата з фізичних осіб” у сумі 63 602 грн. 56 коп., який виник у 2 кварталі 2014 року.

Просить суд:

- зобов`язати Головне управління ДПС у Донецькій області відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за платежем 1810900 «Орендна плата з фізичних осіб», що сплачується позивачем за користування земельною ділянкою, розташованою в місті Донецьку, шляхом внесення до неї змін - зменшення податкового зобов`язання на суму податкового з податку на землю за 2 півріччя 2014 року в розмірі 63602 грн. 56 коп.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

12 листопада 2020 року Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в позовних вимогах. Відповідач зазначає, що згідно даних інформаційної системи ДПС України за Позивачем обліковується податковий борг з Орендної плати з фізичних осіб (код платежу 18010900) у розмірі 63602,56 грн., який виник на підставі поданої Позивачем податкової декларації з орендної плати №1400001727 від 20.01.2014 року. Пунктом 56.11 ст. 56 ПК України, прямо передбачено, що не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків. Крім того, уточнюючий розрахунок до податкової декларації з плати за землю за 2014 рік подано до ГУ ДПС у м. Києві (Печерський р-н м. Києва) після спливу строків, передбачених ст. 102 ПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , яка відповідно до паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Калінінським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 08.07.1997 року є громадянкою України, зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області, є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження, згідно ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3006-5000250838, фактичне місце проживання ОСОБА_1 з 26.12.2019 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрована 18.10.2005 року. Основний від економічної діяльності – 47.91 роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет.

Згідно з відомостями про наявність земельних ділянок відповідно до Договору оренди земельної ділянки від 22.11.2010 року за адресою АДРЕСА_4 площею 1320 кв.м.

Відповідно до уточнюючої декларації з плати за землю за 2014 рік, позивачка вказала, що плата за землю здійснювалася нею до 14 квітня 2014 року.

Згідно із квитанцією № 2, уточнююча декларація за 2014 рік прийнята 19.05.2020 року.

Представник позивачки неодноразово звертався із запитами про здійснення перерахунку податкового боргу до відповідача, але відповідач відмовляв в здійсненні перерахунку податкового боргу.

Згідно витягу з інформаційних систем органів ДФС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами станом на 22.07.2020 року за позивачкою рахується недоїмка по коду 18010900 по орендної плати з фізичних осіб в розмірі 63602,56 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Відповідно до п. “в” ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Підпунктом 14.1.147 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пп. 14.1.136 п.14.1 ст. 14 вказаного Кодексу, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно ст. 288 вказаного Кодексу, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (до 01.01.2017 року); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Разом з вказаними нормами суд враховує наступне.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей за 2 півріччя 2014 р.

Суд застосовує норми матеріального права у редакції, що була чинною у період спірних правовідносин.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Законом України № 1669-VIІ від 02.09.2014 року “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Абзацом 1 статті 2 Закону № 1669-VIІ визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Статтею 6 Закону № 1669-VII було встановлено, що під час проведення АТО суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Період проведення АТО - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 р. № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення АТО або військових дій на території України (абзац перший статті 1 Закону № 1669).

З аналізу вищевикладених норм Закону № 1669-VII та ПК України вбачається, що зазначеним Законом встановлено пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території, а саме щодо податку який сплачується суб`єктами господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО. Зазначені норми Закону № 1669-VII не суперечать вимогам Податкового кодексу України.

Перелік земельних ділянок державної та комунальної власності, на які розповсюджуються пільги, встановлені статтею 6 Закону № 1669-VII, визначається виходячи з переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, згідно переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до вимог п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VII.

Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VII).

Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р від 30.10.2014 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року №1053 “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція”.

Тобто, зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України було чинним та не скасовувалось, його дія лише була зупинена на відповідний час.

02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Пунктами 1 та 3 вказаного розпорядження затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція”; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 “Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р.” № 1053.

Суд зазначає, що вказаними розпорядженнями затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція з початку її проведення та на теперішній час.

Згідно з додатками до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р та № 1053-р від 30.10.2014 року, до зазначених населених пунктів належить м. Донецьк.

З огляду на викладене, оскільки позивач зареєстрований та здійснював свою господарську діяльність на адміністративній території м. Донецьк, у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, період проведення антитерористичної операції триває, пільги, встановлені ст. 6 Закону №1669-VII, поширювались на позивача як платника орендної плати за землю, який перебував та перебуває на території проведення антитерористичної операції у період з 14 квітня 2014 року.

Станом на момент розгляду даної справи Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України видано не було.

Відповідно до статті 11 Закону № 1669-VII, Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 6 Закону № 1669 мала пряму дію та не вимагала додаткового вчинення будь-яких дій (отримання сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин, тощо) для звільнення від сплати від орендної плати.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування” від 17.05.16 р. № 1365-VIII внесено зміни до Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, які набрали чинності з 08.06.16 р.

Статті 6 і 7 Закону № 1669 були викладені у наступній редакції:

"Звільнити суб`єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону";

"Скасувати суб`єктам господарювання орендну плату за користування державним та комунальним майном, розташованим в населених пунктах, згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону".

Серед іншого, вказаним законом доповнено статтю 4 Закону № 1669 частиною 4 наступного змісту: “Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію”.

Суд зазначає, що м. Донецьк значиться у переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Однак протягом періоду за 2 квартал 2014р. чинне на той момент законодавство не покладало на позивача обов`язку щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

З огляду на що, дії ГУ ДПС у Донецькій області щодо нарахування недоїмки з орендної плати за землю визнаються судом протиправними.

Відповідно до пп. 19-1.1.10 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України, однією з функцій контролюючих органів є забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів.

Відповідно до наведених вимог ПК України, з метою реалізації пп.19-1.1.10 п.19-1.1 ст. 19-1 вказаного Кодексу та удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі Порядок №422). (До 10.06.2016 року вказане питання регулювалося Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 року №765).

Згідно з п. 3 розд. І вказаного Порядку, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Відповідно до п. 2 розд. І вказаного Порядку:

інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції;

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами;

оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.

Відповідно до п. 1 розд. ІІ вказаного Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.

Відповідно п. 5 розділу І Порядку № 422, у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Правила відображення в ІКП нарахування та погашення пені за несвоєчасно сплачені суми платежів, що контролюються органами ДФС, визначені п. 7 розд. ІІІ вказаного Порядку, який регулює питання обліку надходжень сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску.

Вказані правила за нормативним змістом відповідають положенням ПК України у відповідній частині.

Проте, як встановлено судом, протягом спірного періоду позивач був звільнений від орендної плати за користування державним та комунальним майном, і від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, тому це автоматично звільняло його від відповідальності (в даному випадку - від фінансової відповідальності у вигляді пені) за невиконання вказаних зобов`язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право на ефективний засіб юридичного захисту, та визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 в справі “Чуйкіна проти України” (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)”.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, неправомірне відображення в інтегрованій картці платника податків суми, від сплати якої позивач був звільнений, спричинило необгрунтоване збільшення недоїмки позивача з орендної плати за землю.

Подальше обліковування таких сум тягне за собою негативні наслідки для позивача.

З метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, виходячи з наведених вимог законодавства та практики ЄСПЛ, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача відкорегувати облікові показники інтегрованої картки платника шляхом внесення до неї змін – зменшення податкового зобов`язання на суму з податку на землю за 2 півріччя 2014 року в розмірі 63602,56 грн.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 14 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позову було надано договір про надання правової допомоги від 05.01.2018 року, укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Курчин і партнери», додаткова угода № 2 від 19.10.2020 року до договору про надання правової допомоги від 05.01.2018 року, яка передбачає, зокрема, підготовку позовної заяви про зобов`язання відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника, детальний опис наданих послуг від 19.10.2020 року, акт прийняття-передачі виконаних послуг, наданих АО «Курчин і партнери», ордер про надання позивачу правової допомоги адвокатом ОСОБА_2 серії АН № 1022606 від 19.10.2020 року, квитанція № 0.0.1876106708.1 від 19.10.2020 року про оплату цих послуг на суму 5000 грн.

За п. 1, 2 додаткової угоди № 2 до договору про надання правової допомоги від 05.01.2018 року, сторони погодили наступний обсяг послуг з правової допомоги, вартість яких визначена у п. 2 цієї Угоди: аналіз наданих документів; попередня правова консультація з клієнтом; пошук та аналіз судової практики; підготовка позовної заяви про зобов`язання відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника.

Сторони дійшли згоди стосовно розміру оплати послуг з правової допомоги Виконавця: вартість послуг за Договором складає 5 000 (п`ять тисяч) гривень без ПДВ.

Як вбачається з детального опису наданих послуг та акту прийняття-передачі послуг, сторони підтверджують повне виконання умов договору, а саме:

аналіз наданих клієнтом документів – 500 грн.,

попередня правова консультація з клієнтом – 500 грн.,

аналіз судової практики – 1000 грн.,

підготовка позовної заяви про зобов`язання відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника – 3000 грн.

Загальна вартість наданої правової допомоги склала 5000 грн.

Суд зазначає, що надані послуги, визначені у акті прийняття послуг, відповідають послугам, надання яких передбачено у додатковій угоді № 2 від 19.10.2020 року до договору про надання правової допомоги від 05.01.2018 року між ОСОБА_1 та адвокатским об`єднанням «Курчин і Партнери».

Адвокат ОСОБА_2 здійснює свою професійну діяльність у складі АО «Курчин і Партнери».

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно дост. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI(далі - Закон № 5076-VI), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Для включення всього розміру гонорару до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено уст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи предмет спору, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає розміру ціни позову, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 5000 грн.

Отже, в загальному розмірі на користь позивача підлягають присудженню з відповідача судові витрати у сумі 7102 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43142826) про зобов`язання відкоригувати облікові показники інтегрованої картки платника - задовольнити.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Донецькій області здійснити коригування податкового зобов`язання фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 за платежем 18010900 «Орендна плата з фізичних осіб» шляхом зменшення в інтегрованій картці платника відомостей про нараховану орендну плату з фізичних осіб за користування земельною ділянкою, розташованою у м. Донецьку, за 2 півріччя 2014 року в розмірі 63602,56 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 судові витрати у сумі 7102 (сім тисяч сто дві) грн., в тому числі судовий збір у розмірі 2102 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.В. Череповський