Рішення № 93701632, 21.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 грудня 2020 р. Справа № 120/5131/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що нею та іншими особами подано колективне клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 0524385200:01:002:0005 для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, на кожного окремо, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.

За наслідками розгляду клопотання, 04.03.2020 відповідачем прийнято наказ №2-5979/15-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розробку документації. Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач оскаржила його до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі №120/1180/20-а визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.03.2020 за №2-5979/15-20-СГ, зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На виконання рішення суду, відповідач повторно розглянув клопотання позивача та прийняв наказ від 28.08.2020 за №2-13344/15-20-СГ про відмову надання дозволу на розробку документації, з огляду на розміщення бажаної земельної ділянки на пасовищі.

Позивач вважає протиправним вказаний наказ, у зв`язку із чим звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою від 29.09.2020 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву.

12.10.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що за результатами розгляду документів, поданих позивачем для надання їй дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, їй було відмовлено у наданні такого дозволу, у зв`язку із тим, що бажана земельна ділянка розміщена на пасовищі, яке за своїми природними особливостями та призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, а не ведення особистого селянського господарства.

Також відповідач зазначив, що згідно ст. 37 Закону України “Про охорону земель” використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей, пасовищ.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В січні 2020 року позивач разом з іншими заявниками звернулася до відповідача із колективним клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0 га на кожного окремо на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, за кадастровим номером 0524385200:01:002:0005 (загальна площа земельної ділянки 12,971 га), цільове призначення – 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

За наслідками розгляду вказаного клопотання наказом від 04.03.2020 №2-5979/15-20-СГ відповідач відмовив усім заявникам, у тому числі і позивачеві, у наданні відповідного дозволу, посилаючись на статті 79-1, 118, 122 ЗК України та на Положення про ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 20.02.2020 №53, у зв`язку з тим, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Зазначив, що земельна ділянка площею 12,971 га з кадастровим номером 0524385200:01:002:005 належить до земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі (не надані у власність або користування фізичним чи юридичним особам).

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі №120/1180/20-а визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.03.2020 за №2-5979/15-20-СГ, зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер 0524385200:01:002:005 (загальна площа 12,971 га), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На виконання рішення суду, відповідач повторно розглянув клопотання позивача та прийняв наказ від 28.08.2020 за №2-13344/15-20-СГ про відмову надання дозволу на розробку документації.

Відмова мотивована тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена на пасовищі, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби. Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на даному виді угідь не передбачається.

Також зазначено, що відповідно до ст. 37 Закону України "Про охорону земель" використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, щодо розорювання сіножатей, пасовищ.

Не погоджуючись із наказом від 28.08.2020 за №2-13344/15-20-СГ з метою визнання його протиправним та скасування позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Статтею 79-1 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Із аналізу вищенаведених норм видно, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання із раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 Закону від 22.05.2003 № 858-IV: технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування;

проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Згідно ст. 25 Закону від 22.05.2003 № 858-IV видами документації із землеустрою, зокрема є зокрема: технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно з Земельним кодексом України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (мотиви суду узгоджуються із висновком Верховного Суду викладеному у постанові від 04.05.2020 справа № 802/1539/17-а).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки є належною документацією із землеустрою, оскільки земельна ділянка, за рахунок якої позивач бажає отримати безоплатно у власність 2,0 га, є сформованою та присвоєно кадастровий номер (0524385200:01:002:0005).

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмовляючи у наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації відповідач зазначив, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена на пасовищі, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби. Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на даному виді угідь не передбачається.

Також вказав, що відповідно до ст. 37 Закону України "Про охорону земель" використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, щодо розорювання сіножатей, пасовищ.

Суд зазначає, що жодних належних доказів того, що земля, за рахунок якої позивач бажає сформувати та отримати у власність земельну ділянку, відноситься до земель "пасовища" відповідачем не надано.

Крім того, відповідно до інформації із розміщеної у Державному земельному кадастрі судом встановлено, що земельна ділянка щодо якої позивач бажає отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою є сформованою (кадастровий номер 0524385200:01:002:0005) та відноситься до земель запасу, а тому посилання відповідача на те, що бажана для позивачки земельна ділянка розміщена на пасовищі не знайшли свого підтвердження.

Суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, та підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко визначив, що за наслідком розгляду відповідного клопотання суб`єкт владних повноважень у місячний строк дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Однак, зі змісту оскаржуваного наказу не вбачається, що відмова є вмотивованою.

За наведених обставин, прийняття оскаржуваного наказу про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, порушує права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту у спосіб, що заявлений у вимогах пред`явленого позову.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області від 28.08.2020 за №2-13344/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації" є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання та прийняти рішення, а саме наказ, яким надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, то суд розглядаючи її керується такими мотивами.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

За обставин, які склалися у спірних правовідносинах, суд встановив, що відповідач вдруге відмовляє позивачу у задоволенні клопотання (№2800/0/94-20) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення особистого селянського господарства.

При цьому, у кожному наступному випадку відповідач обирає інші підстави для відмови у наданні бажаного для позивача дозволу, що ставить під сумнів добросовісність дій відповідача по відношенню до права позивача. Як встановлено, саме собою визнання протиправними та скасування судом відмови з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу не мало наслідком бажаного для позивача ефекту, а судовий захист виявлявся неповним.

Тому беручи до уваги повторюваний характер протиправної відмови, а також те, що позивач у кожному наступному випадку вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду з одного й того ж питання, суд доходить висновку про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції з метою захисту прав позивачки, гарантованих ст. 6 Конвенції та зобов`язання відповідача прийняти рішення, яке б забезпечило повний захист порушених прав.

Крім того, враховується, що згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення: про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

При цьому, суд за встановлених у справі обставин вважає, що всі умови для прийняття рішення у формі наказу про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення особистого селянського господарства виконані, оскільки згідно п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики ЄСПЛ.

Так, проаналізувавши оскаржувані позивачем відмови у наданні їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення особистого селянського господарства, суд встановив, що відповідачем у кожній із відмов застосовано різні підстави. Тим самим відповідач створює для позивача ситуацію за якої вона позбавлена можливості оперативного та ефективного судового захисту. Висновок обумовлено тим, що за умови належного обґрунтування свого першого рішення та зазначення у ньому усіх вичерпних підстав для відмови у наданні дозволу, які існують на думку відповідача, позивач мала б можливість оскаржити його у судовому порядку та обґрунтувати перед судом свою незгоду із усіма аргументами які чітко зазначені в рішенні. Натомість, застосування відповідачем у кожному випадку інших підстав зумовило ситуацію, за якої питання позивача залишається невирішеним із 27 січня 2020 року (№2800/0/94-20). Тому, скасування судом спірного наказу та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу може призвести до чергової неправомірної відмови у наданні бажаного для позивачки дозволу.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення у формі наказу, яким надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.

Разом із цим, суд критично оцінює аргументи відповідача про дискреційний характер його повноважень із розгляду клопотання позивача та недопустимість судового втручання у такі повноваження. При оцінці вказаного аргументу, суд керується такими мотивами.

Виходячи із обставин цієї справи суд зазначає, що процес надання позивачу формальних відмов у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою може тривати безкінечно, адже у першому випадку протиправної відмови відповідачем не наведено чіткого та вичерпного переліку підстав для відмови (неправомірність встановлена у справі № 120/1180/20-а). У другому випадку, відповідачем обрано інші підстави та залишено поза увагою мотиви обов`язкового для нього рішення від 03.07.2020 у справі № 120/1180/20-а, що призвело до повторної протиправної відмови у наданні дозволу. Тому в спірних правовідносинах єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача надати бажаний для ОСОБА_2 дозвіл. Така позиція повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Крім цього відповідачу слід врахувати, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії (прийняти рішення), а саме прийняття судом рішень за заявою ОСОБА_2 замість суб`єкта владних повноважень.

Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, надати дозвіл або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Вказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 840,80 грн, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.08.2020 № 2-13344/15-20-сг "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняти на підставі поданого ОСОБА_1 клопотання від 27 січня 2020 року за №2800/0/94-20, рішення у формі наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 копійок)

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Повний текст рішення складено: 21.12.2020

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна