Рішення № 93701590, 15.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 грудня 2020 р. Справа № 120/5400/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Ковальова В.О.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Савченко С.М.,

представника відповідача: Вербицької Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025150002715 від 06.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплатити йому пенсію за віком із зниженням пенсійного віку згідно з п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 20.07.2020 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що у липні 2020 він звернувся з заявою до відповідача про призначення йому пенсії за віком відповідно до п.2 ч. 1 ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025150002715 від 06.08.2020 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

Позивач не погоджується з діями відповідача щодо не зарахування йому трудової діяльності до страхового стажу в Тульчинській міжрайонній профілактично-регламентній станції смт. Шпиків з 21.07.1990 по 18.02.1991, з 20.02.1991 по 31.03.1999 на Шпиківському цукровому заводі.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року даний адміністративний позов залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

12.10.2020 року позивач вимоги ухвали суду від 07.10.2020 року про залишення позовної заяви без руху виконав.

Ухвалою суду від 16.10.2020 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

16.07.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що позивачем при призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку подано уточнюючу довідку № 617 від 14.07.2020 року, згідно якої він зареєстрований та постійно проживає в смт. Шпиків Тульчинського району з 26.04.1986 року по теперішній час, тоді як смт. Шпиків віднесено до населених пунктів четвертої зони посиленого радіоекологічного контролю внаслідок аварії на ЧАЕС.

Крім того, згідно наданих позивачем документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу простежуються наступні відомості про його трудову діяльність з моменту аварії на ЧАЕС по 31.12.2014 року: 24.04.1986 по 20.07.1990 робота в смт. Шпиків; 21.07.1990 по 18.02.1991 робота в смт. Шпиків; 20.02.1991 по 07.09.1999 робота в смт. Шпиків; 14.10.1999 по 09.10.2000 (період отримання допомоги по безробіттю) в м. Тульчин; 31.05.2002 по 31.08.2002 робота в м. Вінниця; 18.09.2002 по 12.09.2003 (період отримання допомоги по безробіттю) в м. Тульчин; 04.04.2005 по 01.12.2005 робота в смт. Шпиків; 18.01.2006 по 13.11.2006 (період отримання допомоги по безробіттю) в м. Тульчин; 14.11.2006 по 26.05.2010 робота в м. Тульчин; 27.05.2010 по 03.05.2011 робота в смт. Шпиків; 01.06.2011 по 10.06.2011 робота в м. Тульчин.

Отже, згідно наданих позивачем документів вбачається, що він фактично проживав (працював) в зоні посиленого контролю з 26.04.1986 по 30.05.2002 та з 01.09.2002 по теперішній час, а тому має право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку при досягненні 55 років за наявності 22 років страхового стажу.

Також, до загального стажу роботи не зараховано періоди роботи позивача у Шпиківському цукровому заводі з 20.02.1991 по 07.09.1999, так як згідно записів у трудовій книжці за № 10-12 - відсутній на відтиску печатки код ЄДРПОУ підприємства, який є обов`язковим реквізитом, згідно п.7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996 року № 118, при цьому в системі персоніфікованого обліку присутні відомості про сплату страхових внесків Страхувальником ВАТ “Шпиківський цукровий завод” за квітень-вересень 1999 року, які було враховано при обчисленні стажу позивача.

Так як, в зв`язку з тим, що неможливо встановити правонаступництво цих підприємств та ідентифікувати підприємство за кодом ЄДРПОУ у відомостях персоніфікованого обліку, та за огляду на відсутність уточнюючої довідки про історичні зміни в назві “Шпиківський цукровий завод” для зарахування до стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 20.02.1991 по 31.03.1999 - законні підстави відсутні.

Також до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 21.07.1990 по 18.02.1991 згідно записів № 8-9, оскільки є виправлення в наказі про прийом на роботу.

Отже, згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 становить 16 років 11 місяці 17 днів, що недостатньо для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку (при необхідних 22 років).

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 03.12.2020 року вирішено здійснювати розгляд справи з викликом сторін в судове засідання у зв`язку з необхідністю дослідження оригіналу трудової книжки та з`ясування обставин щодо наявності в ній виправлень.

В судове засідання 15.12.2020 року з`явився позивач та його представник та представник відповідача.

Представники сторін надали пояснення, які відповідають змісту позову та відзиву, а також представником позивача до суду надано довідки з Об`єднаного трудового архіву Тиврівського району та Тульчинського районного трудового архіву.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданого 10.11.1995 року Тульчинським РВ УМВС України у Вінницькій області позивач проживає в смт. Шпиків з 25.09.1986 року, тобто на території зони посиленого радіологічного контролю.

У відповідності до записів трудової книжки НОМЕР_2 , виданої 02.12.1985 року, позивач з моменту аварії на ЧАЕС працював з 02.12.1985 по 20.07.1990 на Шпиківському цукровому заводі; з 21.07.1990 по 18.02.1991 працював на посаді електрозварювальника Тульчинської профілактично-ремонтної станції смт. Шпиків; з 20.02.1991 по 07.09.1999 працював на Шпиківському цукровому заводі.

30.07.2020 позивач звернувся з заявою до відповідача про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

За результатами розгляду зазначеної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення № 025150002715 від 06.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки з наданих позивачем документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу простежуються наступні відомості про його трудову діяльність з моменту аварії на ЧАЕС по 31.12.2014 року: 24.04.1986 по 20.07.1990 - смт. Шпиків; 21.07.1990 по 18.02.1991 - смт. Шпиків; 20.02.1991 по 07.09.1999 - смт. Шпиків; 14.10.1999 по 09.10.2000 (період отримання допомоги по безробіттю) - Тульчин; 31.05.2002 по 31.08.2002 - м. Вінниця (не відносилася до зони посиленого радіоекологічного контролю; 18.09.2002 по 12.09.2003 (період отримання допомоги по безробіттю) - Тульчин (відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю); 04.04.2005 по 01.12.2005 - смт. Шпиків; 18.01.2006 по 13.11.2006 (період отримання допомоги по безробіттю) - м. Тульчин (відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю); 14.11.2006 по 26.05.2010 - м. Тульчин (відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю); 27.05.2010 по 03.05.2011 - смт. Шпиків; 01.06.2011 по 10.06.2011 - м. Тульчин відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю).

Отже, з наданих документів вбачається, що позивач фактично проживав (працював) в зоні посиленого радіологічного контролю 26.04.1986 по 30.05.2002 та з 01.09.2002 по теперішній час, а тому має право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку при досягненні 55 років за наявності 22 років страхового стажу. Також у рішенні вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 16 років 11 місяці 17 днів, що недостатньо для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку (при необхідних 22 років).

У рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 21.07.1990 по 18.02.1991 згідно записів № 8-9, оскільки є виправлення в наказі про прийом на роботу. Також до загального стажу роботи не зараховано періоди роботи позивача у Шпиківському цукровому заводі з 20.02.1991 по 07.09.1999, так як згідно записів у трудовій книжці за № 10-12 - відсутній на відтиску печатки код ЄДРПОУ підприємства, який є обов`язковим реквізитом, згідно п.7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996 року № 118, при цьому в системі персоніфікованого обліку присутні відомості про сплату страхових внесків Страхувальником ВАТ “Шпиківський цукровий завод” за квітень-вересень 1999 року, які було враховано при обчисленні стажу позивача.

Оскільки неможливо встановити правонаступництво цих підприємств та ідентифікувати підприємство за кодом ЄДРПОУ у відомостях персоніфікованого обліку, та за огляду на відсутність уточнюючої довідки про історичні зміни в назві “Шпиківський цукровий завод” для зарахування до стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 20.02.1991 по 31.03.1999 - законні підстави відсутні.

Отже, відмовлено позивачу при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки.

Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивно забруднених території, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення викладені у ст.55 Закону №796-ХІІ, згідно абз. 2 якої особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до ч.2 ст.55 Закону №796-ХІІ особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення віку на 2 роки за умови постійного проживання чи роботи у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 року незалежно від часу проживання чи роботи в цей період та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Відповідно до ч.3 ст.55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Вказаною статтею визначено порядок обчислення страхового стажу, а саме: періоди трудової діяльності, що враховувалися для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (по 31.12.2003), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи), а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.

Наведене кореспондується положенням ч.2 ст.24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до п. “а” ч. 1 ст. 3 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, право на трудову пенсію мали особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", якою визначено порядок підтвердження стажу роботи, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, до набрання чинності Законом України №1058-IV (по 31.12.2003), періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до ст. 3, 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи, а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.

Згідно статті 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1 статті 20 Закону №1058-ІV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 цього Закону, страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637.

Відповідно до п.1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового

державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять

відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.18 за відсутності документів про наявний стаж роботи і

неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох

свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) абов одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 ( 301-93-п ) «Про трудові книжки працівників», та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.

Відповідно до п.п.1.1 Інструкції №110 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про

виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться (п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п.2.4. Інструкції №110 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

П.2.27 визначено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника

провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номерзапису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 – причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до п.4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

П.4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Враховуючи наведені положення нормативно-правових актів, суд критично оцінює доводи відповідача, що до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 21.07.1990 по 18.02.1991 згідно записів № 8-9, оскільки є виправлення в наказі про прийом на роботу, а також не зараховано періоди роботи позивача у Шпиківському цукровому заводі з 20.02.1991 по 07.09.1999, так як згідно записів у трудовій книжці за № 10-12 - відсутній на відтиску печатки код ЄДРПОУ підприємства, який є обов`язковим реквізитом, згідно п.7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996 року № 118, при цьому в системі персоніфікованого обліку присутні відомості про сплату страхових внесків Страхувальником ВАТ “Шпиківський цукровий завод” за квітень-вересень 1999 року, які було враховано при обчисленні стажу позивача.

Щодо наявності виправлень у записах № 8-9 в даті наказу про прийом на роботу, то судом досліджено оригінал трудової книжки позивача та зроблено висновок, що дати у наказі про прийом на роботу дещо відрізняються по інтенсивності кольору чорнила. Разом з тим, однозначного висновку про очевидне виправлення, без застосування експертних знань, в даному випадку суд зробити не може, Так само, на думку суду, такого висновку не може робити і відповідний орган пенсійного фонду.

Що стосується відсутності на відтиску печатки код ЄДРПОУ підприємства, який є обов`язковим реквізитом, згідно п.7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996 року № 118, та відсутності відомостей про сплату страхових внесків ВАТ “Шпиківський цукровий завод” крім періода квітень-вересень 1999 року, які було враховано при обчисленні стажу позивача, то суд зазначає наступне.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, у частині 10 статті 20 Закону №1058-ІV, вказано, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-XV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Суд вважає, що фактично, внаслідок невиконання роботодавцями позивача обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).

З матеріалів справи вбачається, що страхувальником ВАТ "Шпиківський цукровий завод" сплачено страхові внески за квітень-вересень 1999 року щодо застрахованої особи позивача. Відомості про сплату внесків з 20.02.1991 року по 31.03.1999 року відсутні.

Разом з тим, робота позивача у ВАТ "Шпиківський цукровий завод" в період з 20.02.1991 року по 31.03.1999 року підтверджується записами в трудовій книжці.

Крім того, суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту її оформлення чи відомості, які зазначаються на печатці підприємства, та у свою чергу неналежний порядок ведення та оформлення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17 (провадження № К/9901/110/17).

Позивачем до суду надано довідку Об`єднаного трудового архіву Тиврівського району №324-01/14 від 08.12.2020 року відповідно до якої в документах архівного фонду ВАТ «Тиврівське районне підприємство «Райагрохім» за 1981-2003 роки документів (справ) Тульчинської міжрайонної профілактично-регламентної станції немає, а тому підтвердити факт трудової діяльності ОСОБА_1 неможливо.

Відповідно до довідки Тульчинського районного трудового архіву від 27.08.2020 року №281 документи Шпиківського цукрового заводу Тульчинского району Вінницької області за 1991-1999 роки на зберігання в архів не надходили, тому надати довідки про стаж роботи ОСОБА_1 , неможливо.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем безпідставно не взято до уваги періоди роботи позивача з 21.07.1990 по 18.02.1991 згідно записів № 8-9, а також не зараховано періоди роботи позивача у Шпиківському цукровому заводі з 20.02.1991 по 07.09.1999 року, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 025150002715 від 06.08.2020 про відмову в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку не відповідає передбаченим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати йому пенсію, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, враховуючи те, що розрахунок страхового стажу та призначення пенсій є дискреційними повноваженнями органу пенсійного фонду, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, що позов задоволено частково, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840,80 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025150002715 від 06.08.2020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 420,40 (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100 )

Повне судове рішення складено та підписано суддею 21.12.2020 року.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна