Рішення № 93698028, 17.12.2020, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/5748/20

Провадження по справі № 2/635/2669/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Березовської І.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Нечай Н.С.,

секретар судових засідань Калягіна М.П.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_2 ,

представник позивача – ОСОБА_1 ,

відповідач – Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (УКРАЕРОРУХ),

представник відповідача – Нечай Наталя Сергіївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (УКРАЕРОРУХ) про стягнення матеріальної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому в остаточній редакції просив визнати недійсним договір № 19, укладений 11 червня 2020 року між Державним підприємством повітряного руху України та працівником підприємства Гайденко А.І. про виплату матеріальної допомоги за колективним договором, стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсіюв розмірі 259 200 гривень та середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 74986 гривень 08 копійок.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_2 25 серпня 1999 року був прийнятий на посаду водія до Харківського РСП Украероруху (УКРАЕРОРУХ). На підставі наказу Украерорух №145/о від 11 червня 2020 року позивач був звільнений з роботи у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України. При звільненні позивача із займаної посади, підприємство не здійснило з ним повний розрахунок та не виплатило матеріальну допомогу при звільненні, що передбачена п. 6.25.2 Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками, в розмірі 20 посадових окладів. 11 червня 2020 року між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та ОСОБА_2 був укладений договір № 19 про виплату матеріальної допомоги, яким було визначено порядок виплати такої допомоги. Позивач вважає, що договір № 9 від 11 червня 220 року про виплату матеріальної допомоги не відповідає вимогам ст. 16 КЗпП та ст. 5 Закону України «Про колективні договори та угоди», так як значно погіршує умови позивача, а тому підлягає визнанню недійсним.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Святець О.М. просив позов задовольнити з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні просила в позові відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішенням створеної на підприємстві робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру від 18 березня 2020 року з огляду на невизначеність тривалості карантинних заходів в Україні та світі, періоду відновлення польотів в повітряному просторі України та фінансової дисципліни авіакомпаній щодо оплати поточних рахунків за АНО, яка несе ризики щодо подальшої фінансової стабільності підприємства, відповідно до п. 14.1 колективного договору задекларовано вимушену необхідність здійснювати лише обов`язкові виплати, які не пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм (заробітна плата та обов`язкові податки та збори). Зазначила, що підприємство на даний час не має прибутку та несе збитки, відтак не має джерел для виплати матеріальної допомоги. Матеріальна допомога виплачується підприємством лише при наявності фінансової можливості. В 2020 році були внесені зміни до колективного договору, відповідно до яких порядок виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію було змінено, виплата матеріальної допомоги здійснюється на підставі договору між працівником та підприємством за схемою, визначеною колективним договором. Крім того, матеріальна допомога не входить до системи оплати праці, відтак нарахування середнього заробітку за час затримки її виплати є неправомірним.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановленні такі факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 згідно наказу №61/Л 25 серпня1999 року був прийнятий на посаду водія до Харківського РСП Украероруху (УКРАЕРОРУХ), що підтверджується записом №14 у трудовій книжці ОСОБА_2 .

На підставі наказу Украерорух №145/о від 11 червня 2020 року позивач був звільнений з роботи у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією наказу 145/о від 11 червня 2020 року.

Розділом 6 колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками визначені соціальні гарантії, пільги та компенсації працівників підприємства.

Відповідно до п.6.25.1 на підприємстві діє програма соціального захисту.

За п.6.25.2 колективного договору для працівників, які досягли пенсійного віку і звільняються з підприємства у зв`язку з виходом на пенсію у 2020 році до 15 червня 2020 року та таких, хто вже звільнився з підприємства у зв`язку з виходом на пенсію у 2020 році, та при звільненні не отримали матеріальну допомогу, адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік.

В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів.

Виплата матеріальної допомоги буде здійснюватися на основі договору між працівником та адміністрацією, типова форма якого повинна бути погоджена с профспілковою стороною.

Відповідно до договору виплата матеріальної допомоги буде надаватися за схемою: 1 посадовий оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови,як такої,що збільшує посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по узгодженому графіку (орієнтовно 1 оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, раз на 2 місяці, починаючи з 12 місяця з дати підписання договору). Договір може бути підписаний до 01 липня 2020 року за умови відсутності судового спору між працівником підприємства та підприємством з цього питання.

Згідно п. 6.25.5 Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками усі виплати, зазначені у пункті 6.25 Договору, здійснюються одноразово (відповідно до змін до колективного договору від 28 травня 2016 року № 72).

Згідно інформації Головного Управлінням Держпраці у Харківській області за № 12-15-174/02.03/12.08/10207 від 30 вересня 2020 року, до внесення змін та доповнень до колективного договору, що вступили в дію 20 травня 2020 року, п.6.25.2 колективного договору мав наступну редакцію: «у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі:

- при стажі безперервної роботи на Підприємстві повних 5 років – 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом;

- за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік.

В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів.

Усі виплати, визначені у п. 6.25 договору, здійснюються одноразово».

11 червня 2020 року між Позивачем та Відповідачем було укладеного Договір про виплату матеріальної допомоги за Колективним Договором. Згідно п. 3.1. Договору Підприємство виплачує працівникові матеріальну допомогу у наступному порядку:

- 1 посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії цього Договору;

- Залишок суми матеріальної допомоги - по 1 (одному) посадовому окладу кожні 2 (два) місяці, які починають відліковуватися з:

- 12-го (дванадцятого) місяця з дати підписання цього Договору до повної виплати для матеріальної допомоги за пунктами 6.25.2. та 6.25.4. Колективного договору.

- 6-го (шостого) місяця з дати підписання цього Договору до повної виплати для матеріальної допомоги за пунктами 2.3.2 Додатку 19 Колективного договору.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 15 Закону України «Про оплату праці», зокрема у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно Постанови Великої палати ВС від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Вирішуючи спір, слід керуватися галузевою угодою, оскільки статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Згідно зі статтею 16 КЗпП України, умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний в день звільнення ОСОБА_2 провести розрахунок по виплаті всіх сум, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, в тому числі виплатити матеріальну допомогу передбачену п. 6.25.2 Колективного договору між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками.

Також суд вважає, що умови Договору №19 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором від 11 червня 2020 року погіршують становище працівника ОСОБА_2 порівняно з чинним законодавством, зокрема суперечать ст. ст. 16, 97, 116 КЗпП, рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012, а тому Договір №19 про виплату матеріальної допомоги за Колективним Договором від 11.06.2020 року є недійсним.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства,установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 06 серпня 2020 року у справі №805/2572/16-а, від 09 липня 2020 року у справі №821/2093/16.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямованена компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 212/343/17-ц (провадження № 61-24891св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 215/1270/16-ц (провадження № 61-14727св18).

Як було встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_2 працював у відповідача з 25 серпня 1999 року по 11 червня 2020 року. Таким чином безперервний стаж роботи позивача у відповідача становить 20 років, у зв`язку з чим відповідач при звільненні позивача у зв`язку з виходом на пенсію на підставі п. 6.25.4 колективного договору був зобов`язаний виплатити останньому 259 200 гривень, що становить 20 посадових окладів працівника (розмір посадового окладу 12960 гривень х20).

Відповідачем виплачено позивачу в рахунок матеріальної допомоги 12960 гривень, що визнали в судовому засіданні представники сторін. Отже, з відповідача на користь позивача з урахуванням виплачених сум підлягає стягненню 246240 гривень.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці", п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

При цьому згідно з п. 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яке обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З врахуванням вищезазначеного, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток в розмірі 74986гривень 08 копійок за 98 робочих днів (754,96*98). Середній заробіток розрахований на згідно інформації наданої Харківським РСП Украероруху щодо виплат ОСОБА_2 .. Відповідач розмір середньоденного заробітку наданого позивачем не оспорив.

Стосовно доводів представника відповідача щодо того, що підприємство на даний час не має прибутку та несе збитки, відтак не має джерел для виплати матеріальної допомоги, суд зазначає наступне.

В обґрунтування зазначеної позиції, представник відповідача посилався на положеннях п.14.1 колективного договору, відповідно до якого усі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів Украероруху (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком 26 до цього договору.

Враховуючи, що з початку введення в дію в Україні карантинних заходів у 2020 році підприємство несе збитки, відтак має сплачувати передбачені колективним договором виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, до яких відноситься і передбачена п.6.25.2 колективного договору матеріальна допомога, лише при наявності фінансової можливості.

Слід зазначити, що статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.

При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду.

Зважаючи на наведені норми, для доведення своїх тверджень про відсутність у відповідача коштів, за рахунок яких мають виконуватися передбачені колективним договором зобов`язання, відповідач повинен був надати до суду відповідні докази, чого в даному випадку зроблено не було.

З урахуванням викладеного, доводи представника відповідача в цій частині не можуть бути прийняті судом.

Стосовно посилань представника відповідача щодо безпідставності стягнення з нього середнього заробітку за час затримки виплати позивачу матеріальної допомоги, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що в день звільнення працівнику мають бути виплачені усі без виключення належні до виплати суми, незалежно від того, чи входять такі виплати до системи оплати праці, чи ні.

Положення ст. 117 КЗпП України передбачають, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В зазначеній нормі також відсутнє будь-яке посилання на те, що така санкція стосується лише заробітної плати чи іншого нарахування, що входить до системи оплати праці. Така санкція застосовується у випадку невиплати будь-якої належної працівнику суми у день звільнення.

Зважаючи на викладене, посилання представника відповідача на те, що передбачені ст. 117 КЗпП України наслідки застосовуються виключно до виплат, які відносяться до системи оплати праці, є безпідставними. При цьому посилання представника відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2919 року у справі № 910/4518/16 є некоректними, оскільки вказане судове рішення стосуються зовсім інших правовідносин. В рамках зазначеної вище справа Верховний Суд вирішував питання, чи розповсюджується звільнення особи від обов`язку сплати судового збору на вимогу про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (УКРАЕРОРУХ) про стягнення матеріальної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні– задовольнити частково.

Визнати недійсним договір №9, укладений 11 червня 2020 року між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та працівником підприємства ОСОБА_2 про виплату матеріальної допомоги за колективним договором.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (УКРАЕРОРУХ) на користь ОСОБА_2 матеріальну допомогу при звільненні у сумі 246240 (дві сорок шість тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (УКРАЕРОРУХ) на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74986 (сімдесят чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят шість) гривень 08 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути із Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Стягнути із Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (УКРАЕРОРУХ) (08300, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт; ЄДРПОУ 19477064) на користь держави судовий збір в сумі 2462 (дві тисячі чотириста шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (УКРАЕРОРУХ), код ЄДРПОУ: 19477064, місцезнаходження: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт, а/с 173,

Повне рішення складено 21 грудня 2020 року.

Суддя І.В. Березовська