Рішення № 93691278, 14.12.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8490/20 2/335/2599/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Воробйова А.В., за участі секретаря судового засідання Барсукової В.В., розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУПФУ) про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, мотивуючи свої вимоги тим, що Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2014 у справі №334/9497/14-а у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 у справі №334/9497/14-а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2014 у справі №334/9497/14-а скасовано та прийнято нову постанову, якою визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо не проведення перерахунку та не виплаті ОСОБА_1 державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі відповідно до ст. 50, ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 02.04.2014 по 02.08.2014; зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 державну пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі відповідно до ст. 50, ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 02.04.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням різниці, яка вже була виплачена.

Постанова Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2014 у справі №334/9497/14-а набрала законної сили 05.03.2015.

Позивачем подавалось звернення до Управління щодо нарахованої суми, належної до виплати на виконання рішення суду. Листом від 13.07.2020 №6003-6199/Г-02/8-0800/20 Управлінням надана інформація стосовно розміру недоплаченої державної та додаткової пенсії, що складає 16 031,93 грн.

Заборгованість пенсійним фондом була сплачена позивачу лише в березні 2020 року.

Оскільки відповідач своєчасно не виплатив позивачеві вказані суми пенсії, позивач, посилаючись на положення ст. 625 Цивільного кодексу України , просив стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3% річних за період за період з 05.03.2015 по 03.10.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання Постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 у справі №334/9497/14-а, в загальній сумі 17 899,27 грн..

Ухвалою судді від 07.10.2020 року відкрито провадження у цій справі, розгляд справи вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи в судове засідання, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті (відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь).

26.10.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач ГУПФУ в особі представника ОСОБА_2 із позовними вимогами ОСОБА_1 не погодився, та в якому зазначив, що в даній справі, спір виник у зв`язку з невиконанням постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 у справі №334/9497/14-а. Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судової постанови, то до неї не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Судове рішення, на яке посилається позивач у позовній заяві, стосується саме стягнення грошових коштів, а не зобов`язання вчинити певні дії, а тому це рішення не може бути враховано судом при розгляді справи.

Правовідносини, які виникають між сторонами стосовно індексації грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні ст. 625 ЦК України, вони розглядаються в рамках спору, що регулюються спеціальним законодавством про пенсійне забезпечення громадян окремої категорії.

Так, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року з справі № 334/9497/14-а зобов`язано відповідача вчинити певні дії, а саме провести перерахунок та виплатити позивачу основну та додаткову пенсію.

Отже, положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин, що слалися між позивачем та відповідачем.

Крім того, постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2014 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя відмовлено. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі №334/9497/14-а частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2014 року по справі №334/9497/14-а скасовано та прийнято нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 до правління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними вчинення певних дій задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду країни в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо не проведення перерахунку та не виплаті ОСОБА_1 державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі відповідно до ст. 50, ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 02 квітня 2014 року по 02 серпня 2014 року. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 державну пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі відповідно до ст. 50, ст. 54 Закону України про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 02 квітня 2014 року по 02 серпня 2014 року, включно, з урахуванням різниці, яка вже була плачена. Позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в мінському районі м. Запоріжжя та зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі відповідно до ст. 50, ст. Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 01 квітня 2014 року залишено без розгляду.

На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року у справі № 334/9497/14-а, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача та нараховано 16031,.93 грн.

Згідно зі ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Нараховані кошти виплачуються та залежать від фінансування з Державного Бюджету України, оскільки Пенсійний фонд за своїми повноваженнями не є розпорядником державних коштів, а відтак і не може нести відповідальність за несвоєчасну виплату коштів.

03.09.2014 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 440 „Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою”, якою визначено механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення” Закону України „Про гаранти держави щодо виконання судових рішень”, інвентаризації та погашення заборгованості за ними.

Відповідно до п. 3 Порядку рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Відповідно до п. 12 Порядку у разі отримання документального підтвердження про часткове виконання рішення відповідальна особа вносить дані до реєстру.

Відповідно до п. 13-16 Порядку рішення передаються до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі акта приймання-передавання, які складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості та передаються органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, в паперовому та електронному вигляді. Акт приймання-передавання підписується відповідальною особою органу державної виконавчої служби та особою, визначеною керівником органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та затверджується керівниками зазначених органів.

Відповідно до п. 19 Порядку бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до п. 20 Порядку погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

Таким чином, на підставі вищевикладеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області проведено перерахунок пенсії на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року по справі № 334/9497/14-а та нараховано 16031,93 грн.

На підставі вищевикладеного, позивачу необхідно звернутися до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) для з`ясування щодо прийняття до обліку та внесення його даних до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, оскільки виплата за судовими рішеннями здійснюється відповідно до Порядку „Про затвердження погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою”, в особі Державного казначейства.

Таким чином, Пенсійний фонд за своїми повноваженнями не є розпорядником державних коштів, а відтак і не може нести відповідальність за несвоєчасну виплату коштів відповідно до постанови КМУ № 440, оскільки органи Пенсійного фонду здійснюють лише нарахування коштів за рішеннями суду. Відповідальність стосовно виплати нарахованих коштів лежить на Державі Україна в особі Державного казначейства. Тому, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є неналежним відповідачем по справі.

Враховуючи вищезазначене, в задоволенні позову просив відмовити повністю.

Позивач у судове засідання не з`явився, суду надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутність, відповідно до якої, просив позовні вимоги задовольнити, на підставах викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2014 року у справі №334/9497/14-а у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 у справі №334/9497/14-а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2014 у справі №334/9497/14-а скасовано та прийнято нову постанову, якою визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо не проведення перерахунку та не виплаті ОСОБА_1 державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі відповідно до ст. 50, ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 02.04.2014 по 02.08.2014; зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 державну пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі відповідно до ст. 50, ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 02.04.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням різниці, яка вже була виплачена.

Згідно листа ГУПФУ в Запорізькій області від 13.07.2020 №6003-6199/Г-02/8-0800/20 розмір недоплаченої державної та додаткової пенсії позивача, що складає 16 031,93 грн.

Заборгованість пенсійним фондом була перерахована позивачу у березні 2020 року.

Викладені обставини відповідачем не оспорюються, тому з урахуванням положень ст. 82 ЦПК не підлягають доказуванню.

Відповідно до положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

З огляду на зазначене, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц), від 11 квітня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Верховний Суд, серед іншого, при вирішенні спорів з питання тривалого невиконання судового рішення державою, посилався на усталену практику ЄСПЛ, зауваживши, що ефективне правосуддя включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, що перебувають у державній власності, чи які контролює держава, виконувались відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Важливо й те, що невиконання судових рішень державою не може бути виправдано нестачею коштів. Ба більше, забезпечення достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим зобов`язанням саме держави.

Відтак, на спірні правовідносини поширюються вимоги ст. 625 ЦК України, а тому позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі вищезазначеної постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року справі № 334/9497/14-а.

ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та три проценти річних за період з 05.03.2015 року по 03.10.2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання Постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року у справі №334/9497/14-а, що відповідно до розрахунку позивача складає загальну суму у розмірі 17899,27 грн., з яких інфляційні втрати становлять 15212,27 грн., 3% річних – 2687 грн.

Доводи відповідача про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не відповідає за прострочення виконання грошових зобов`язань, що виникли на підставі судових рішень про зобов`язання здійснити перерахунок та виплатити позивачеві пенсію, спростовуються приписами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі за текстом – Закон № 1058-IV від 09.07.2003). Відповідно до ч. 1 ст. 58 вищезазначеного Закону передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Частиною 1 ст. 72 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 визначені джерела формування коштів Пенсійного фонду. Кошти державного бюджету та цільових фондів не є єдиним джерелом формування коштів Пенсійного фонду. Частиною 2 зазначеної вище статті передбачено, що кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 в справі № 642/6005/17 (провадження № 61-42353св18), на яку посилається відповідач обґрунтовуючи свої заперечення проти правових підстав позову, прийнята вже після сформованого висновку у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, тобто в той час, коли вже існувала судова практика щодо досліджуваного питання.

Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 в справі № 642/6005/17 (провадження № 61-42353св18), а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

У відповідності зі ст. ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначений розрахунок позивача відповідачем не спростовано, даних, які б спростовували викладені у позові обставини суду не надано, та не надано даних щодо погашення заборгованості.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем надано належні, допустимі та достовірні докази невиконання відповідачем своїх обов`язків, та, оцінюючи їх у сукупності, вважає достатніми для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підставі п. 10. ч. 1 ст. 5 ЗУ „Про судовий збір” позивача звільнено від сплати судового збору , як постраждалого від Чорнобильської катастрофи, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних – задовольнити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати та 3% річних за період з 05.03.2015 року по 03.10.2020 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання Постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року у справі №334/9497/14-а у розмірі 17 899 (сімнадцять тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) грн. 27 коп..

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду складено 14 грудня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне Управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б).

Суддя А.В.Воробйов