Ухвала суду № 93690744, 17.12.2020, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

17.12.2020 Провадження № 1-кп/331/364/2020

Єдиний унікальний номер 331/4277/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2020 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого – судді Пивоварової Ю.О.,

при секретарі Здановській К.Ю.,

за участі:

прокурора Дерев`янко Т.Є.,

захисника Трофимова В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

На розгляд учасників процесу поставлено питання щодо продовження обраного раніше запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Прокурор Дерев`янко Т.Є. вважала, що підстав для зміни запобіжного заходу не вбачається, тому просила продовжити застосовуваний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник – адвокат Трофимов В.В. заявили клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, зазначивши, що він вже тривалий час перебуває під вартою (більше шести років, відповідно до положень ст. 72 КК України), при тому, що жоден із ризиків - переховування від суду або перешкоджання судовому розгляду - ніяким чином не обгрунтовані, наміру продовжувати злочинну діяльність він не має, тому єдиною підставою для продовження його перебування у СІЗО є тяжкість злочину, що не може враховуватися судом, виходячи із практики ЄСПЛ. Додатково зауважив на тому, що камера, у якій він утримується, є замалою для утримання п`ятьох осіб, становить 15 квадратних метрів, що є меншим за мінімальний стандарт особистого простору, рекомендованного Європейським комітетом з питань запобгання катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покарання, камера не провітрюється, вікно в камері повністю не відкривається, а штучна вентиляція не працює, в камері антисанітарійні умови, цвіль, щури, клопи, вощі, таргани. Камера не обладнана необхідною сантехнікою, предметами особистої гігієни вони не забезпечуються, можливість приймати душ надається раз на тиждень. Матраци від тривалого використання вже фактично не можуть використовуватись за призначенням. Крім того, скаржиться на одноманітну їжу низької якості, тому подальше перебування його у нелюдських умовах неможливо та є порушенням його прав. На його думку єдиною підставою для продовженння тримання його під вартою є тяжкість кримінального правопорушення, однак усі зібрані прокурором докази не доводять його провину, є очевидно недопустимими, тому таке тривале перебування його під вартою порушує його права на свободу, у зв`язку із чим просив змінити запобіжний захід на інший.

Прокурор Дерев`янко Т.Є. заперечувала проти задоволення клопотання обвинуваченого, зазначивши, що на сьогодні жоден з ризиків не зменшився та не відпав, тому підстав для пом`якшення обраного раніше запобіжного заходу немає.

Суд, вислухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали кримінального провадження, доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа.

Як неодноразово було встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_1 ймовірно вчинив два епізоди кримінальних правопорушень, які, відповідно до положень ст. 12 КК України, віднесені до категорії тяжких злочинів, пов`язані з посяганням на життя та здоров`я потерпілих, а також на їх власність. Обставини вчинених злочинів - вчинення їх із застосуванням насильства - свідчить про значну суспільну небезпеку.

Перевіряючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд зазначає, що з огляду на відсутність даних про працевлаштування ОСОБА_1 до його ув`язнення, зважаючи на наявність двох епізодів злочинних дій, корисливий мотив злочину, а також з урахуванням двох судимостей обвинуваченого, а також ймовірне продовження злочинної діяльності через нетривалий період після звільнення з місць позбавлення волі, підтвердженим є ризик можливого продовження протиправної діяльності з метою отримання доходу. На думку суду зазначений ризик є значним та таким, що переважає над правом особи на особисту свободу.

Також з урахуванням відсутності міцних соціальних зв`язків, а саме – власної родини, постійного місця роботи, а також тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, ризик можливого ухилення обвинуваченого від суду також є вірогідним. На сьогодні ці ризики не змінилися.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Також суд враховує термін перебування обвинуваченого під вартою, який складає більше трьох років, однак зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Тримання під вартою є виправданим, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи (Рішення «Лабіта проти Італії»).

Таким чином, враховуючи, що ризик можливого продовження злочинної діяльності є очевидним та таким, що може справдитися із великим ступенем вірогідності, суд доходить висновку, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не буде дієвим та ефективним у даному кримінальному провадженні, у тому числі і цілодобовий домашній арешт.

Таким чином, клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу задоволенню не підлягає, оскільки встановлені судом ризики є очевидними та такими, що можуть справдитися із великим ступенем вірогідності, при цьому жодні життєві обставини щодо ОСОБА_1 не змінилися, розгляд кримінального провадження розпочато заново судом першої інстанції, допит усіх потерпілих та свідків не проведено, даних про те, що інші більш м`які запобіжні заходи забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого та убезпечать від продовження ним протиправної діяльності, суду не надано.

Стосовно доводів обвинуваченого про погані умови утримання в Запорізькому слідчому ізоляторі суд зазначає наступне.

Так, у статті 28 Конституції України зазначається про те, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Аналогічна позиція дублюється і у статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Луценко проти України» (заява № 29334/11), ЄСПЛ надав належну правову оцінку умовам утримання заявника в установі Київського слідчого ізолятору. Зокрема, Суд констатував у цій справі, що мало місце порушення статті 3 Конвенції, у зв`язку з тим, що заявник знаходився у неналежним умовах утримання в Київському СІЗО № 13, а саме: обмеження заявника у вільному просторі, неналежні санітарні умови, обмежений доступ денного світла, погане харчування та інші.

Таким чином, Конституцією дійсно закріплений обов`язок держави України щодо забезпечення належних умов утримання осіб, які перебувають у неволі. Разом з цим, незабезпечення державою та адміністрацією слідчого ізолятора таких умов не може знівелювати встановлений судом ризик продовження ОСОБА_1 злочинної діяльності та обов`язок суду забезпечити охорону загальносуспільних прав та інтересів.

Вирішуючи питання щодо заявленого обвинуваченим клопотання про зміну запобіжного заходу, суд зазначає наступне.

Відповдіно до ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Водночас, згідно з приписами ч. 5 ст. 201 КПК України слідчий суддя, суд має право залишити без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, подане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, судом.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вже неодноразово звертався до суду із клопотанянми щодо зміни запобіжного заходу, що мотивовані аналогічними доводами, які, відповідно, вже неодноразово були досліджені судом, жодних нових обставин ОСОБА_1 не наведено. При цьому, востаннє відповідне клопотання про зміну запобіжного заходу було розглянуто судом 08 грудня 2020 року, тобто нове клопотання щодо зміни запобіжного заходуподане раніше тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали, тому суд розцінює таке клопотання обвинуваченого як передчасне та, з огляду на приписи ч. 5 ст. 201 КПК України, залишає клопотання без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 184, 194, 331 КПК України,

у х в а л и в:

Продовжити у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на час судового розгляду строком на два місяці тобто до 15 лютого 2021 року включно.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу залишити без розгляду.

Ухвала в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя на протязі семи діб на підставі рішення Коституційного суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019.

Суддя: Ю.О. Пивоварова