Рішення № 93687857, 08.12.2020, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/4906/19

№ провадження 2/646/596/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2020 року м.Харків

Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Теслікової І.І.,

за участю секретаря – Бєлівцової О.А.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Пузікова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Куп`янського міського відділу ГУМВС України в Харківській області, прокуратури Харківської області, про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

Позивач звернувся до Червонозаводського районного суду м.Харкова з позовом, яким з урахуванням уточнень, просить суд стягнути з Державної Казначейської служби України, ЄДРПОУ -37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, за рахунок Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями суду, органу досудового розслідування та прокуратури у вигляді незаконного тримання під вартою за період часу з 11.09.2010 року по 12.09.2011 року та з 13.12.2011 року по 13.04.2012 року грошові кошти в розмірі 1 100 000, 00 грн. шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до вироку Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 03 червня 2015 року позивачу, в рахунок відбуття призначеного покарання за ч.2 ст.153 КК України, був зарахований термін його перебування під вартою з 11.09.2004 року по 09.09.2011 року, 13.12.2011 року, 14.12.2011 року, тобто 7 років. Згідно позову, позивач знаходився під вартою в цій справі значно більше ніж 6-річний термін покарання, остаточно призначений за рішенням Апеляційного суду Харківської області. Позивач знаходився під вартою в цій справі з 11.09.2004 року по 12.09.2011 року, та з 13.12.2011 року по 13.04.2012 року, тобто 7 років та 4 місяця. Таким чином, відповідно до рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2015 року відбуття призначеного покарання у вигляді 6 років позбавлення волі повинно було закінчитись не пізніше 11.09.2010 року, але держава Україна в особі уповноважених нею органів тримали позивача під вартою в цій кримінальній справі на 1 рік та 4 місяці більше, ніж було потрібно за вищевказаним рішенням суду. Таким чином позивач незаконно відбув зайві 489 днів під вартою. Внаслідок того, що позивач незаконно перебував під вартою 489 днів, йому завдано величезної моральної шкоди та душевних страждань. Усвідомлення того, що судова система в особі суддів Куп`янського міськрайонного суду Харківської області виявилася нездатною своєчасно з дотриманням розумних строків розглянути справу за його обвинуваченням завдало позивачу величезних душевних страждань саме через те, що практично весь цей час він знаходився під вартою та був позбавлений волі на значно більший строк ніж термін призначеного покарання, хоча жодним чином не чинив перешкод ні слідству, ні суду. Перебування позивача під вартою протягом цих 489 днів не можна обґрунтувати ніякими обставинами або процесуальними потребами, оскільки із самого початку провадження кримінальної справи до прийняття остаточного рішення позивача було обвинувачено в вчиненні злочину, відносно ОСОБА_4 11.09.2004 року позивача було затримано саме в кримінальній справі № 55040055, в якій і винесено вирок. Всі обвинувачення, що стосуються кримінальної справи № 55040056 фактом вбивства ОСОБА_5 , сполученого з її зґвалтуванням та насильницьким задоволенням з нею статевої пристрасті в неприродній формі відносно позивача закрито СУ ГУМВС України в Харківській області на підставі п.2 ст.6 КПК України ( який діяв в Україні в той час) в зв`язку з відсутністю складу злочину, тобто за повністю реабілітуючими обставинами. Особливих та глибоких моральних страждань в випадку незаконного перебування позивача завдало саме позбавлення волі, безпідставна ізоляція протягом такого тривалого часу, необхідність перебування в умовах слідчого ізолятору з одночасною відсутністю будь якої надії на справедливість, фактична неможливість вільно спілкуватися з членами своєї родини та друзями, зокрема із своєю матір`ю - ОСОБА_6 , неможливість працевлаштування як на території України так і за кордоном, неможливість бути корисним для своєї родини, неможливість вільно пересуватись в просторі, неможливість вільно обирати місце своє проживання та навчатись, а також неможливість будь яким чином вплинути на цю ситуацію та домогтися звільнення з під варти. Сам факт, що кримінальний процес стосовно позивача завершився звільненням від призначеного покарання в зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.153 КК України є ознакою повної абсурдності цього процесу та є додатковим доказом того, що незаконне перебування позивача під вартою протягом 489 днів свідчить про повну байдужість посадових осіб органу досудового розслідування, прокуратури і суду як до долі позивача так і до своїх процесуальних обов`язків. Наслідком цієї байдужості стало незаконне перебування під вартою в умовах слідчого ізолятору протягом 489 днів.Внаслідок незаконного та безпідставного позбавлення волі на період часу з 11.09.2010 року по 12.09.2011 року та з 13.12.2011 року по 13.04.2012 року були грубо порушено особисте немайнове право позивача, що забезпечує природне існування фізичної особи, а саме право на свободу, а також його особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, а саме: передбачені ЦК України право на вільний вибір місця проживання; вибір та зміну роду занять; свободу пересування.З урахуванням глибини та тривалості душевних страждань, які позивач зазнав внаслідок незаконного та нічим невиправданого перебування під вартою в умовах слідчого ізолятору протягом 489 днів він вважає, що має право на відшкодування державою завданої моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди він оцінює в 1 100 000 ( один мільйон сто тисяч ) гривень. Додатковою підставою для обґрунтування завданої моральної шкоди він вважає той беззаперечний та документально підтверджений факт, що в період з 13 грудня 2011 року до 13 квітня 2012 року він утримувався під вартою за ініціативою органудосудового розслідування та прокуратури на підставі нічим не підтвердженого обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, якого позивач не вчиняв. Ці обставини додали позивачу додаткових душевних страждань і почуття безнадійності та повної неможливості якось вплинути на цю ситуацію. В позивача склалось чітке враження, що він перебував під вартою в період з 13 грудня 2011 року до 13 квітня 2012 року внаслідок помсти з боку правоохоронних органів за те, що активно захищав свої права під час слідства та в суді.

Ухвалою суду від 23.07.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 13.11.2019 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету та підстав позову.

Представником відповідача Куп`янського міського відділу ГУМВС України в Харківській області подано відзив на позовну заяву, у якому представник заперечує проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог позивача. У відзиві зазначено, що визначальною ознакою правових підстав відшкодування моральної шкоди є саме незаконність дій посадових осіб. Порушення кримінальної справи відбулось внаслідок ознак злочину у діях позивача, при цьому наявність чи відсутність складу злочину та події злочину могло бути встановлено лише у рамках розслідування кримінальної справи. Під час досудового розслідування не допущено порушень вимог КПК України, усі процесуальні та слідчі дії слідчим проведено згідно чинного законодавства. Позивачем не надано жодних судових рішень, якими встановлено незаконність дій органу досудового розслідування та прокуратури. До даних правовідносин не застосовується презумпція моральної шкоди. Це право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди та її розміру. Таким чином, особа не може порушити питання про компенсацію, якщо їй не була завдана моральна шкода. Згідно правової позиції, що викладена у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.11.2015 року, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Вимоги позивача стосовно стягнення моральної шкоди суперечать ч. 1 ст. 81 ЩІК України, відповідно до якої кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоду виключно словами, що містяться в позовній заяві, не надавши належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та, відповідно, розмір її компенсації.

Представником відповідача Харківської обласної прокуратури подано відзив на позовну заяву, у якому представник просив відмовити у задоволенні позову з посиланням на наступне. Відповідно до п. 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Відповідно до вироку Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 25.05.2010 позивач ОСОБА_3 під час досудового розслідування вину у скоєнні інкримінованих злочинів визнавав, у присутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події злочину надавав зізнавальні покази щодо обставин які сталися 08.09.2004. Також, відповідно до зазначеного вироку суду, доводи підсудних з приводу того, що зізнавальні покази під час досудового розслідування, надавались ними у зв`язку із застосуванням до них фізичного та психологічного впливу, є не підтвердженими, оскільки під час проведення перевірки Куп`янським міжрайонним прокурором на підставі постанови суду, зазначені факти не знайшли підтвердження. Таким чином, згідно ч. 4.ст. 1176 ЦК України позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки шляхом самообмови перешкоджав з ’ясуванню істини. Аналогічну позицію викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.07.2015 у справі № 6-11478св15 та постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 704/696/16. Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_3 обирався Куп`янським міськрайонним судом законно, обґрунтовано, за наявності достатніх підстав та враховуючи тяжкість вчиненого злочину та обставин, що характеризують особу обвинуваченого. Посилаючись на відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність, винесення незаконних рішень або вчинення посадовими особами прокуратури Харківської області незаконний дій щодо позивача представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачем подано відповіді на відзиви на позовну заяву відповідачів, згідно яких позивач вважає, що держава Україна, в особі уповноважених нею органів досудового розслідування, прокуратури та суду не мала права утримувати його під вартою 7 років та 4 місяця задля того, щоб забезпечити виконання остаточного рішення суду, відповідно до якого позивача було засуджено в кримінальній справі ( №55040055) за ст.153 ч.2 КК України до 6 років позбавлення волі. Згідно відповіді, перебування позивача під вартою протягом зайвих 489 днів понад строк призначеного покарання не відповідає положенням ст.5 Європейської конвенції з прав людини.

В матеріалах справи міститься заява представника відповідача Державної казначейської служби України, згідно якої представник просить відмовити у задоволення позову із одночасним посиланням на те, що залучення до участі у справі такої категорії Казначества не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі. Крім того, згідно заяви представника відповідача, оскільки Казначейство жодної шкоди позивачу не завдало, у праовідносинах з ним не вступало, стягнення грошових коштів з казначейства є непрпустимим.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що згідно постанови Куп`янського міжрайонного суду Харківської області від 21.09.2004 року, 09.09.2004 року за фактом вбивства 08.09.2004 року ОСОБА_5 було порушено кримінальну справу та 11.09.2004 року затримано ОСОБА_3 за підозрою у вчиненні вказаного злочину. 14.09.2004 року слідчим прокуратури було винесено подання про застосування до ОСОБА_3 запобіжниого заходу у виді триамння під вартою, строк дії якого продовжено до 10 днів.

21.09.2004 року Куп`янським міськрайонним судом Харківської області ухвалено постанову про задоволення подання прокурора та обрано відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою в рамках вказаної справи.

Також, 11.09.2004 Куп`янською міжрайонною прокуратурою винесено постанову про порушення кримінальної справи № 55040056 за фактом зґвалтування ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 152 КК України.

Кримінальні справи №55040055 та №55040056 відносно ОСОБА_3 та ін. були направлені до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області з обвинувальними висновками, які 10.11.2005 Куп`янським міськрайонним судом об`єднані в одне провадження.

25.05.2010 року Куп`янським міськрайонним судом Харківської області постановлено вирок, відповідно до якого ОСОБА_3 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 153, ч. 3 ст. 152, 70 КК України та йому призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Постановою Апеляційного суду Харківської області 09.09.2011 року запобіжний захід ОСОБА_3 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06.10.2011 вирок Куп`янського міськрайонного суду Харківської області скасований, а матеріали кримінальної справи направлені для організації додаткового розслідування Куп`янському міжрайонному прокурору.

13.12.2011 року ОСОБА_3 затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого п.10,12 ч.2 ст.115 КК України.

16.12.2011 року Куп`янським міськрайонним судом Харківської облассті відносно ОСОБА_3 підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого п.10, 12 ч.2 ст.115 КК України, обвинуваченого за ч.3 ст.152, ч.2 ст.153 КК України, обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Запобіжний захід ОСОБА_3 , обвинувачему за ч.2 ст.153, п.10, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.152, ч.4 ст.153 КК України, продовжено постановою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 13.02.2012 року до 4 місяців.

12.03.2012 року старшим слідчим СУ ГУМВС України в Харківській області винесено постанову про закриття кримінальної справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (в редакції 1960 року) у зв`язку з відсутністю складу злочину за фактом вбивства ОСОБА_5 , сполученого з її зґвалтуванням та насильницьким задоволенням статевої пристрасті в неприродній формі за п. п. 10, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 КК України.

16.03.2012 року заступником прокурора Харківської області затверджено обвинувальний висновок в кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 153 КК України за фактом згвалтування ОСОБА_7 , а справу направлено до Куп`янського міськрайонного суду.

13.04.2012 року відбувся попередній розгляд кримінальної справи, в ході якого Куп`янським міськрайонним судом Харківської області змінено ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Вироком Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 03.06.2015 ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 153 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, зараховано у строк відбуття покарання строк перебування під вартою з 11.09.2004 по 09.09.2011, 13.12.2011, 14.12.2011 року та на підставі п. 4 ч.1 ст. 49 КК України від призначеного покарання звільнено у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12.11.2015 вирок Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 03.06.2015 змінено, ОСОБА_3 призначене покарання у вигляді 7 років позбавлення волі зменшене до 6 років, на підставі п. 4 ч.1 ст. 49 КК України від призначеного покарання звільнено у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Допитаний в якості свідка позивач підтвердив обставини, викладені у позовній заяві.

Аналіз наведених судових рішень свідчить, що ОСОБА_3 утримувався під вартою з 11.09.2004 року по 12.09.2011 року та з 13.12.2011 року по 13.04.2012 року, що перевищує призначене йому покарання на 489 днів.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом завдання шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпаний перелік яких визначений частиною 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до частини 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеного законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленого законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір мінімальної зарплати станом на 01.09.2020 рік складає у місячному розмірі 5000,00 гривень.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд враховує тяжкість вимушених змін у житті позивача, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тримання позивача протягом тривалого часу під вартою поза межами строку призначеного покарання, а саме 489 днів, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, суд з урахуванням засад розумності та справедливості, прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 16,1 розмірів мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятій на момент винесення відповідного рішення суду, тобто в загальній сумі 80500,00 грн.

Судом здійснено розрахунок моральної шкоди з врахуванням ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого сума шкоди складає 80166,67 грн.= 16 х 5000,00 грн. + 1 х 166,67 грн.

16 місяців 1 день обраховано за наступною формулою : 489 днів – 365 днів = 12 місяців 124 дні, 124 дні / 30 днів = 4 місяці 1 день, що разом складає 16 місяців 1 день.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 80166,67 грн.

Що стосується ствердження представника Державної казначейської служби України відносно неналежного відповідача у справі, то суд посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 242/4741/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим залучення або не залучення до участі у таких категоріях спорів Державну казначейську службу України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Державну казначейську службу України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства.

Окремо Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунку такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.

Покладаючи відшкодування завданої позивачу моральної шкоди на державу, суд лише зобов`язує казначейство як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на відшкодування моральної шкоди у розмірі 80166 (вісімдесят тисяч сто шістдесят шість) гривень 67 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 17.12.2020 року.

Суддя Теслікова І.І.