Рішення № 93681026, 18.12.2020, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 212/6868/20

Провадження № 2/177/871/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 грудня 2020 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

представника відповідача Бершадської Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження з цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областіпро відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду 18.09.2020 з указаним позовом та просив стягнути з відповідача 23615,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.

В обґрунтування позову зазначив, що працював в Дочірньому підприємстві «Криворізьке спеціалізоване управління «Механомонтаж № 216» ВАТ «Дніпромеханомонтаж» на посаді монтажника технологічних трубопроводів 4-го розряду, де 29.12.2003 з ним трапився нещасний випадок на виробництві.

Згідно з акту про нещасний випадок та акту розслідування нещасного випадку, для безпечного ведення робіт з встановлення технологічних патрубків на верхній відмітці баку – сепаратора (акумулятора), бригадир ОСОБА_2 доручив йому встановити тимчасову огорожу на верхній відмітці баку. Він приступив до виконання доручення бригадира, піднявся на верхню відмітку баку по встановленій драбині та, оскільки бак мав горизонтальну циліндричну нерівну поверхню, втратив рівновагу, впав на ноги з висоти 4 метри на бетону підлогу даху насосної станції 2 БИС, у результаті чого отримав травму обох ніг. У п. 9 акту про нещасний випадок на виробництві визначено, що він отримав закритий осколковий перелом обох п`яткових кісток. Як вказано в п. 6 акту розслідування нещасного випадку, майстер ОСОБА_3 та майстер ОСОБА_4 не забезпечили безпечні умови праці.

При первинному огляді МСЕК 11.08.2004, йому встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 20%, а при повторному проходженні огляду МСЕК 15.05.2019 встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 10% з наступним переоглядом 01.02.2021.

У зв`язку з нещасним випадком порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, відчуває постійний фізичні страждання та біль, потребує систематичного проходження лікування, що призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які він мав до моменту настання нещасного випадку на виробництві та втрати професійної працездатності. За таких обставин йому має бути відшкодована моральна шкода, яка була завдана ушкодженням здоров`ю внаслідок настання нещасного випадку на виробництві.

Оскільки право на відшкодування завданої моральної шкоди, спричиненої нещасним випадком на виробництві, у нього виникло 11.08.2004, до набрання чинності Законом України № 717-V від 23.02.2007, тобто в період з 01.04.2001 по 20.03.2007, він має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області незалежно від дати звернення з позовом до суду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходить із розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена на 01.01.2020 та оцінює моральну шкоду в 5 місячних розмірів мінімальної заробітної плати: 5 х 4723,00 грн = 23615,00 грн, яку просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, представник відповідача подав 05.11.2020 відзив на позовну заяву, вважаючи вимоги ОСОБА_1 безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Свої заперечення мотивував тим, що належним відповідачем по справі має бути саме підприємство, а не Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, оскільки події, які мали місце після 01.01.2004, підлягають розгляду згідно з положеннями ст.ст. 1167,1168 ЦК України.

Відділенням Фонду позивачу за період з 2004 по 2020 рік відшкодовано одноразову допомогу у розмірі 10108,00 грн та щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку 55118,05 грн. За будь-якими видами соціальної допомоги позивач до відділення Фонду протягом вказаного періоду не звертався. З 2004 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача не відбувається, напроти, зменшено відсоток втрати працездатності комісією МСЕК до 10%, тому посилання позивача на суттєве погіршення здоров`я необґрунтоване.

Також, відповідно до п. 27 ст. 77 Розділу VІ «Особливі положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2006» №3235-IV від 20.12.2005, п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві…» № 717-V від 23.02.2007 внесено зміни, згідно з якими виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згідно з п. 2 ч. 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві…» у п. 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» після абзацу третього доповнено новим абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008».

Представник вважає, що оскільки законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди з Фонду, адже моральну шкоду має відшкодовувати підприємство – роботодавець, вина якого встановлена актом Н-1. Вважає, що належним відповідачем повинен бути підприємство-роботодавець, яке несе відповідальність за відшкодування моральної шкоди.

Також представник зазначає, що на органи МСЕК покладено обов`язок по встановленню факту моральної шкоди, а встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Таким чином, вбачається, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві не залежало від часу настання страхового випадку і не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку здійснювати таку виплату.

Крім того, документи, на які посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, а саме: довідка МСЕК, акт розслідування професійного захворювання, документи, що підтверджують обставини виникнення тілесних ушкоджень і встановлення у зв`язку з цим стійкої втрати професійної працездатності, для відшкодування частини втраченого заробітку не можуть бути незаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Посилання позивача на ці документи, як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди, є безпідставними. Позивачем не надано доказів глибини, характеру та тривалості душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності від отриманих тілесних ушкоджень.

Відповіді на відзив на позовну заяву позивачем не надано. Відповідно до наданої суду позивачем заяви, він просить розглядати справу за його відсутністю, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зміст відзиву на позовну заяву підтримала. Додатково пояснила, що позивач в 2004 році звертався з позовною заявою про відшкодування шкоди, коли ще норма законодавства передбачала відшкодування шкоди відділенням Фонду.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, враховуючи позицію сторін, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, а відповідачем визнано, що позивач працював на Дочірньому підприємстві «Криворізьке спеціалізоване управління «Механомонтаж № 216» ВАТ «Дніпромеханомонтаж» з 24.05.2002 по 02.08.2005, на посаді монтажника технологічних трубопроводів 4-го розряду, що також підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 12-14).

Відповідно до акту розслідування нещасного випадку на виробництві від 31.12.2003 за формою Н-5, на Дочірньому підприємстві Криворізьке спеціалізоване управління «Механомонтаж № 216» ВАТ «Дніпромеханомонтаж», з 29.12.2003 по 31.12.2003 комісія провела розслідування нещасного випадку, який стався 29.12.2003 з ОСОБА_1 .

У третьому пункті акту вказані обставини нещасного випадку, а саме: майстер ОСОБА_3 та ОСОБА_4 видали наряд-допуск на виконання робіт підвищеної небезпеки та провели інструктування бригадира ОСОБА_2 , щодо необхідності встановлення тимчасового огородження для подальшого безпечного виконання робіт по установці технологічного патрубку на верхній відмітці баку акумулятора. У свою чергу бригадир доручив виконання цієї роботи монтажнику ОСОБА_1 та електрозварювальнику ОСОБА_6 . Піднявшись на бак (відмітка + 17,300) по раніше встановленій драбині, ОСОБА_1 почав виконання робіт, при цьому не застосував страховий (запобіжний) пояс. Так як бак має горизонтальну циліндричну нерівну поверхню, монтажник ОСОБА_1 , не маючи запобіжного поясу, втратив рівновагу, підсковзнувся та впав (вимушено пригнув) на ноги з висоти 4 метра на бетонну підлогу даху насосної станції 2 БИС на відмітку +13,300, у результаті чого отримав травму обох ніг.

Комісією встановлено винних у нещасному випадку осіб, що викладено в шостому пункті зазначеного акту, а саме: монтажник ОСОБА_1 , який проводив роботи на висоті без застосування запобіжного поясу, майстер ОСОБА_3 та майстер ОСОБА_4 , які не забезпечили безпечні умови праці на підприємстві (а.с. 19-22).

В акті № 1 про нещасний випадок на виробництві від 08.01.2004, який затверджено директором ДП КСУ «Механомонтаж № 216» ОСОБА_7 , у пункті 6 викладені обставини нещасного випадку, що стався 29.12.2003 на підприємстві з монтажником ОСОБА_1 та відповідають обставинам, які вказані в акті про розслідування нещасного випадку на виробництві від 31.12.2003. У пункті 9 зазначено діагноз, отриманий внаслідок нещасного випадку потерпілим - «закритий осколковий перелом обох п`яткових кісток». У пункті 10 визначені особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці – монтажних ОСОБА_1 , майстер ОСОБА_3 , майстер ОСОБА_4 (а.с. 15-18).

Висновком МСЕК від 11.08.2004 № 00034669, за результатами первинного огляду ОСОБА_1 встановлено з 11.08.2004 втрату працездатності 20% з проведенням повторного переогляду 01.09.2005. Додаткових видів допомоги не потребує (а.с.23).

При повторному огляді МСЕК 15.05.2019 позивачу визначено ступінь втрати працездатності 10% з 01.03.2019 по 01.03.2021, з проведенням повторного переогляду 01.02.2021. Потреби у медичній та соціальній допомозі не потребує (а.с.24).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок

України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як встановлено ч. 4 ст. 43, ч. 1 ст. 46 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999, який набрав чинності з 01.04.2001.

Норми вказаного Закону від 23.09.1999 в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23.02.2007 №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч. 3 ст. 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч. 3 ст. 34).

З огляду на положення ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23.09.1999, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 11.08.2004.

Частинами 1, 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст. 21 цього Закону, Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку, Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 № 717-V, що набрав чинності 20.03.2007, виключено ч. 3 ст. 34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008».

Конституційний Суд України у рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 № 77-VIII викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі, змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01.01.2015.

Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст. 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23.02.2007 №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20.03.2007, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01.04.2001 до 01.01.2006. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20.11.2019 у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з нещасним випадком, обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування, що узгоджується із Законом України №1105-XIV, а відтак доводи представника відповідача стосовно того, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем, суд розцінює як неспроможні.

Доводи представника відповідача про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону №1105-ХІV, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки спір щодо відшкодування шкоди на підставі Закону №1105-ХІV повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення втрати професійної працездатності – 11.08.2004. На час виникнення у позивача такого права була чинна редакція Закону №1105-ХІV, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди саме за рахунок Фонду.

За даних обставин, доведеність факту стійкої втрати професійної працездатності ОСОБА_1 на 20% первинно та з остаточним встановленням 10% з точки зору погіршення здоров`я, зміни життєвого укладу, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, необхідності періодичного проходження лікування, приводять суд до переконання поза розумним сумнівом про наявність моральної шкоди, а відтак, спростовують доводи представника відповідача щодо недоведеності позивачем факту заподіяння такої шкоди.

Відповідно до ст.ст. 16, 23 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як визначено у п. 4.1 рішення Конституційного Суду України № 1-9/2004 від 27.01.2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача.

Як акцентував увагу позивач у тексті позовної заяви при обґрунтуванні пред`явлених вимог, після втрати працездатності у нього змінилися умови життя, зокрема, у результаті нещасного випадку та отриманого позивачем захворювання він постійно відчуває фізичні страждання та біль, які обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування, через систематичну необхідність отримання медичної допомоги він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, яка виражається у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, почутті страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров`я, як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини у справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 23615,00 грн.

Наведені позивачем у позові розрахунки розміру моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 та оцінки її в 5 місячних розмірів мінімальної заробітної плати з огляду на ступінь втрати працездатності, суд вважає помилковими, оскільки при вирішенні даного питання слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 (зі змінами та доповненнями), з урахуванням обставин та критеріїв, зазначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України, адже визначення моральної шкоди не підпадає під будь-які математичні розрахунки, застосування яких, у даному випадку взагалі є недоцільним та некоректним. Компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Щодо проведення оподаткування моральної шкоди, завданої позивачеві ушкодженням здоров`я, присудженої судом до відшкодування, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-ІХ, внесено зміни до п.п. 164.2.14 «а» ст. 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020).

Так, відповідно до п.п. 164.2.14 «а» ст. 164 ПК України (з урахування змін, внесених Законом №466), до загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що з 23.05.2020 суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, окрім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків – ОСОБА_1 , внаслідок заподіяння йому шкоди здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір моральної шкоди у 23615,00 грн як такої, що заподіяна позивачеві внаслідок ушкодження його здоров`я, необхідно стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області без урахування утримання з нього обов`язкових податків і зборів.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно зі ст. 141 ЦПК України, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», та характер позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, визначеної у грошовому вимірі, яка є майновою. У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 840,80 грн стягнути з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України (з розрахунку: 1% від суми моральної шкоди, присудженої до стягнення, але не менше 840,80 грн).

Керуючись ст. ст. 10-13, 76-81, 89, 141, ч. 2 ст. 247, 263-265, 280-282 ЦПК суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, – задовольнити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 93) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), 23615 (двадцять три тисячі шістсот п`ятнадцять) гривень 00 копійок, у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання повного рішення шляхом подання апеляційної скарги через Криворізький районний суд Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.12.2020

Суддя: