Постанова № 9367806, 29.04.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.04.2010 р.                                                             справа №26/184

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:суддів від позивача:Дехтярюк С.В. –за дов. №40 від 10.11.2009р. від відповідача:Семчук М.О. –за дов. №230 від 02.02.2010р.

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від25.02.2010 року

у справі№ 26/184 (суддя Іванченкова О.М.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк простягнення 49 011 грн. 17 коп. ВСТАНОВИВ:

У 2009 році Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк про стягнення основного боргу в розмірі 36 474 грн. 01 коп., інфляційних в розмірі 6 565 грн. 32 коп., пені в розмірі 4376 грн. 98 коп., 3% річних в розмірі 1594 грн. 86 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.02.10 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів були задоволені повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк основний борг в розмірі 36 474 грн. 01 коп., інфляційні в розмірі 6 565 грн. 32 коп., пеню в розмірі 1594 грн. 86 коп., 3% річних в розмірі 4376 грн. 98 коп.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 25.02.10 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив апеляційну інстанцію залишити рішення господарського суду Донецької області від 25.02.10р. без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення щодо апеляційної скарги.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з’ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 26/184.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статей 28-29 Закону України «Про судоустрій»та статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів та Товариством з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк був укладений договір поставки №6/2007/П/103 (далі по тексту - Договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлені цим договором строки покупцю комплекс матеріалів для крівлі, стін та утеплення конструкцій, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити ці матеріали.

Кількість, номенклатура, ціна за одиницю та загальна вартість матеріалів вказується в Специфікаціях (Додаток №1), які є невід'ємною частиною даного договору ( п. 1.2 договору).

Згідно п. 3.1 договору, загальна вартість договору складає 608596 грн. 14 коп., в т.ч. ПДВ в сумі 101 432 грн. 69 коп.

Кінцевий розрахунок за поставлений товар покупець здійснює протягом 7 банківських днів з моменту поставки матеріалів згідно умов даного договору за умови відсутності у покупця претензій з якості матеріалу, який поставляється ( п. 3.3.3 договору).

Договір набирає чинність з моменту його підписання обома сторонами та діє до виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за договором ( п. 10.1 договору).

Договір підписаний обома сторонами без зауважень та заперечень, скріплений печатками обох підприємств.

Відповідно до п. 1.2 договору, сторонами належним чином підписана специфікація №1 до договору, в якій узгоджено кількість, номенклатура, вартість матеріалів.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідачу протягом періоду з 28.12.2007 року по 09.06.2008 року товар на загальну суму 645 070 грн. 15 коп. відповідно до видаткових накладних, які підписані обома сторонами без зауважень і заперечень.

Товар за видатковими накладними отримувався відповідачем через Цалиса Віталія Леонідовича за довіреностями, які маються в матеріалах справи та які видані на отримання товару за договором, який є підставою позову.

Відповідач свої зобов’язання за Договором стосовно оплати поставленого товару виконав частково, у зв’язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість за поставлений товар в розмірі 36 474 грн. 01 коп.

Позивачем на адресу відповідача направлено вимогу, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 36 474 грн. 01 коп., інфляційних в розмірі 6 565 грн. 32 коп., пені в розмірі 4376 грн. 98 коп., 3% річних в розмірі 1594 грн. 86 коп.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе зобов’язань згідно до вказівок закону, договору, не допускається.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Частиною 2 ст. 670 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором.

Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін ( ч. 3 ст. 670 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив поставку товару на адресу відповідача на загальну суму 645 070 грн. 15 коп. за умовами договору, який визначено в якості підстави позову.

У видаткових накладних, які підписані уповноваженими особами підприємств сторін, є посилання на договір № 6/2007/П/103 від 26.12.2007р., тому господарський суд дійшов вірного висновку, що поставка товару на суму 645 070 грн. 15 коп. здійснювалась саме за вищезазначеним договором.

Відповідач вважає, що поставки товару, які відбулися з 18.02.2008р. по 09.06.2008р., були здійснені позивачем не в межах укладеного договору, оскільки загальна сума поставленого товару перевищує суму, вказану у специфікації, яка підписана обома сторонами та є невід'ємною частиною вищезазначеного договору.

Позивач дійсно здійснив поставку товару в більшій кількості, ніж визначено сторонами за договором, але відповідач своїми конклюдентними діями з прийняття більшої кількості товару підтвердив наявність між сторонами правовідносин саме за спірним договором.

Враховуючи наявність в спірних видаткових накладних посилання на договір №6/2007/П/103 та той факт, що відповідач не надав належних та допустимих доказів повернення товару (прийняв товар згідно вимог ст. 670 Цивільного кодексу України), який поставлений понад кількості узгодженої сторонами у специфікації та те, що поставку більшої кількості товару здійснено позивачем не в результаті його помилки у визначенні кількості, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що поставка додаткової кількості товару відбулася в межах договору, який є підставою позову.

Отже відповідач всупереч вимогам ст. 526 Цивільного кодексу України свої зобов’язання стосовно оплати поставленого товару виконав частково, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно задоволено позов в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк основного боргу в розмірі 36 474 грн. 01 коп.

          Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача інфляційних в розмірі 6565 грн. 32 коп. за період з 01.05.08р. по 14.10.09р. (фактично з травня 2008р. по вересень 2009р. включно) та 3% річних в розмірі 1 594 грн. 86 коп. за період з 01.05.08р. по 14.10.09р. Але суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги в цій частині, не перевіривши належним чином розрахунки позивача, зокрема, стягнувши 3% річних з відповідача в розмірі 4 376 грн. 98 коп., що не відповідає дійсності.

Перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних, наданий позивачем, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково визнав вірним розрахунок 3% річних та інфляційних з причини того, що згідно п. 3.3.3 договору відповідач повинен був розрахуватися з позивачем за отриманий товар протягом 7 банківських днів з моменту кожної поставки матеріалів, а оскільки позивач здійснював численні поставки відповідачу протягом періоду дії договору, що є підставою позову і в матеріалах справи мається видаткова накладна №06ДО060922 від 09.06.2008р., яка правомірно також прийнята судом першої інстанції в якості належного доказу продовження сторонами договірних правовідносин, то і порядок нарахування інфляційних та 3% річних повинен був здійснюватися з урахуванням цієї поставки.

Таким чином, наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних не відповідає нормам чинного законодавства України та умовам укладеного сторонами договору, оскільки потрібно було розраховувати інфляційні з липня 2008р. по вересень 2009р., тому що сума основного боргу відповідача перед позивачем в розмірі 36 474 грн. 01 коп. виникла тільки 19.06.2008р., а не 01.05.2008р., як зазначив позивач в своїх позовних вимогах.

Отже суд першої інстанції помилково повністю задовольнив позовні вимоги в цій частині, тому судова колегія вважає необхідним в цій частині частково скасувати рішення суду, прийнявши нове рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів і стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк інфляційні за період з липня 2008р. по вересень 2009р. в розмірі 5678 грн. 19 коп., як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України та 3% річних за період з 19.06.2008р. по 14.10.2009р. в розмірі 1446 грн. 36 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання. В частині стягнення інфляційних в розмірі 887 грн. 13 коп. та 3% річних в розмірі 148 грн. 50 коп. позивачу відмовляється в зв”язку з невірним розрахунком.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно п. 7.3 Договору, у випадку несвоєчасної оплати поставлених матеріалів покупець оплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від неоплаченої суми.

Позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань нарахована пеня за період з 01.05.2008р. по 30.10.2008р. в розмірі 4 376 грн. 98 коп., за стягненням якої він і звернувся до суду. Але судом першої інстанції помилково стягнуто пеню в розмірі 1594 грн. 86 коп. одночасно з зазначенням у резолютивній частині рішення про задоволення в повному обсязі позовних вимог позивача.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що він не відповідає вимогам чинного законодавства України, невірно визначений період розрахунку пені –з 01.05.2008р. по 30.10.2009р., оскільки згідно п. 3.3.3 договору відповідач повинен був розрахуватися з позивачем за отриманий товар протягом 7 банківських днів з моменту кожної поставки матеріалів, а таке постачання здійснювалось позивачем протягом довготривалого періоду.

Таким чином, наданий позивачем розрахунок пені не відповідає нормам чинного законодавства України та умовам укладеного сторонами договору, оскільки потрібно було розраховувати пеню за кожною накладною з урахуванням часткової оплати та шестимісячного присікального строку можливості нарахування цієї штрафної санкції відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Позивач не змінював згідно норм ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, свої позовні вимоги в частині іншого вірного періоду можливості нарахування пені (з січня 2008 року, а не з травня 2008 року), а суд не має повноважень щодо самостійного виходу за межі позовних вимог відносно предмету позову. Не зважаючи на зазначення позивачем в позовній заяві залишку несплачених семи накладних, в зв»язку з тим, що право нарахування пені виникало у позивача після поставки матеріалів за кожною накладною, то неможливо здійснити вірний розрахунок пені за прострочку оплати за кожною накладною, яка визначена позивачем в даній справі без врахування інших поставок та часткових проплат, що є виходом за межі позовних вимог.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про стягнення пені в розмірі 1594 грн. 86 коп.

Судова колегія вважає необхідним в цій частині скасувати рішення суду, відмовивши позивачу у стягненні пені в розмірі 4 376 грн. 98 коп. в повному обсязі.

          Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема, судова колегія відхилила доводи скаржника щодо невиконання позивачем п. 4.1.3, 4.1.4, 4.1.5 договору, оскільки поставлений позивачем товар прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень і не повернутий відповідно до приписів ст. 666 Цивільного кодексу України.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, але рішення суду від 25.02.2010р. по справі №26/184 підлягає частковому скасуванню в частині стягнення інфляційних в розмірі 6 565 грн. 32 коп., пені в розмірі 1594 грн. 86 коп., 3% річних в розмірі 4376 грн. 98 коп., а позовні вимоги –частковому задоволенню. В іншій частині рішення господарського суду Донецької області про стягнення основного боргу в розмірі 36474 грн. 01 коп. залишається без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117, 122 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2010 року у справі №26/184 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2010 року у справі №26/184 частково скасувати.

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк про стягнення основного боргу в розмірі 36 474 грн. 01 коп., інфляційних в розмірі 6 565 грн. 32 коп., пені в розмірі 4376 грн. 98 коп., 3% річних в розмірі 1 594 грн. 86 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк 83000, м. Донецьк, вул. Постишева, 117, ЗКПО 32123041 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів 79000, м. Львів, вул. Литвиненка, 3, ЗКПО 13816938 основний борг в розмірі 36474 грн. 01 коп., інфляційні в розмірі 5678 грн. 19 коп., 3% річних в розмірі 1446 грн. 36 коп., витрати по сплаті державного мита в розмірі 435грн. 98 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 209грн. 94 коп.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-промислова компанія”, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор», м. Донецьк про стягнення інфляційних в розмірі 887 грн. 13 коп. та 3% річних в розмірі 148 грн. 50 коп., пені в розмірі 4376 грн. 98 коп.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2010 року у справі № 26/184 –залишити без змін.

Зобов’язати господарський суд Донецької області видати наказ.

Зобов’язати господарський суд Донецької області видати поворотний наказ при наявності умов, передбачених статтею 122 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в п’ятиденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у місячний строк.

Головуючий          

Судді:          

          Надруковано: 5 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачу

          3 у справу

          4 ДАГС

5. ГСДО