Ухвала суду № 93675005, 10.06.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/1991/19

Провадження № 2-к/752/5/19

У Х В А Л А

Іменем України

10.06.2019 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.,

з участю секретаря - Петрова Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання Акціонерного товариства «Корпорація «Фазотрон-Науково-дослідний інститут радіобудування» про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду м.Москви у справі № А40-252042/17-110-2192 у справі за позовом Акціонерного товариства «Корпорація «Фазотрон-Науково-дослідний інститут радіобудування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радаравіасинтез» про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

на адресу Голосіївського районного суду м.Києва надійшло клопотання Акціонерного товариства «Корпорація «Фазотрон-Науково-дослідний інститут радіобудування» про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду м.Москви у справі № А40-252042/17-110-2192 за позовом Акціонерного товариства «Корпорація «Фазотрон-Науково-дослідний інститут радіобудування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радаравіасинтез» про стягнення грошових коштів.

Клопотання обґрунтовано тим, що 07.06.2018 р. Арбітражним судом м.Москви ухвалено рішення про стягнення з ТОВ «Радаравіасинтез» на користь АТ «Корпорація «ФАЗОТРОН-НДІР» 11700000 рублів попередньої оплати за товар за договором № 192-12 від 02.02.2012 р., а також 81500 рублів на відшкодування витрат по державному миту.

Посилаючись на положення Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень заявник просить надати дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду м.Москви у справі № А40-252042/17-110-2192, оскільки Боржник веде діяльність на території Украни і добровільно рішення суду не виконує.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував.

Представник заявника в судове засідання не з"явився, про місце і час проведення судового засідання повідомлялись у спосіб, передбачений ст.128 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.

Згідно з ст.82 Закону визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до ст.ст. 464, 465 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).

Згідно ст. 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:

1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;

3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;

4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;

9) в інших випадках, встановлених законами України.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 даного Закону.

Так, у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у ст. 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, за законом держави, де рішення було винесено; або сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або якщо суд визнає, що об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Судом в ході судового розгляду встановлено, що 07.06.2018 р. Арбітражним судом м.Москви ухвалено рішення про стягнення з ТОВ «Радаравіасинтез» на користь АТ «Корпорація «ФАЗОТРОН-НДІР» 11700000 рублів попередньої оплати за товар за договором № 192-12 від 02.02.2012 р., а також 81500 рублів на відшкодування витрат по державному миту.

АТ «Корпорація «ФАЗОТРОН-НДІР» звернулось до суду з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, надавши наступні документи: завірене належним чином рішення суду з відміткою про набрання ним законної сили, ухвалу Господарського суду м.Києва за результатами виконання доручення Арбітражного суду м.Москви про вручення документів ТОВ «Радаравіасинтез», підтвердження про вручення документів, виконавчий лист Статут АТ «Корпорація «ФАЗОТРОН-НДІР».

З наданих суду документів, а саме підтвердження про вручення документів та ухвали Господарського суду м.Києва вбачається, що боржнику ТОВ «Радаравіасинтез» не була вручена копія ухвали Арбітражного суду м.Москви від 07.03.2018 р. про призначення справи до розгляду, а отже боржник не може вважатися таким, що був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, внаслідок чого був позбавлений можливості подати свої заперечення.

Також матеріали клопотання не містять підтвердження про вручення боржнику копії позовної заяви та ухвали про прийняття в провадження позову від 09.01.2018 р.

Отже, матеріали клопотання не містять доказів про належне повідомлення ТОВ «Радаравіасинтез» про місце і час судового розгляду, в зв`язку з чим сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи, що є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Крім того, судом встановлено, що між ТОВ «Радаравіасинтез» та АТ "Корпорація "Фазотрон-НДІР" було укладено договір поставки від 02 квітня 2012 року, відповідно до умов якого ТОВ «Радаравіасинтез» зобов`язалось до 31 грудня 2015 року розробити та поставити генератори сигналів UM511001, шифр «Огонь-2», які відносяться до товарів військового призначення.

27 серпня 2014 року Рішенням Ради національної безпеки і оборони України "Про заходи щодо удосконалення державної військово-технічної політики", яке було уведено в дію Указом Президента України від 27 серпня 2014 року №691/2014 було ужито заходів щодо припинення експорту до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією, за винятком космічної техніки, яка застосовується для досліджень та використання космосу в мирних цілях у рамках міжнародних космічних проектів.

Відповідно до пункту 3.1. статті 3 Стратегії Національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015, торговельно-економічна війна є актуальною загрозою національної безпеки України.

Згідно визначення, економічна війна - економічна стратегія, заснована на використанні заходів економічного характеру (наприклад, економічної блокади, торговельних обмежень тощо), направлених на ослаблення економіки іншої держави або блоку держав. Економічна війна може бути складовою економічного протистояння або складовою гібридної війни, класична війна звичайно передбачає повне припинення будь яких економічних відносин між країнам-ворогами. Методами ведення економічної війни є: заборона на експорт/імпорт окремих видів товарів; обмеження на експорт/імпорт окремих технологій; торговельна блокада; спричинення банківської кризи та обвал національної валюти; спричинення дисбалансу цін на критичні позиції експорту або імпорту.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129Л/ІІ затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБОЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором.

Постановою від 21 квітня 2015 року № 337Л/ІІ законодавчим органом України затверджено Заяву про відсіч збройної агресії Росії, згідно з якою силові дії російської федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є атаками збройної агресії.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від "28" квітня 2017 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в зв`язку із віднесенням АТ "Корпорація "Фазотрон-НДІР'' до оборонних підприємств Російської Федерації, відносно АТ "Корпорація "Фазотрон-НДІР" застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Отже, стягнення коштів на користь АТ «Корпорація «Фазотрон-НДІР» за товари військового призначення, які використовуються Російською Федерацією як засіб торговельно-економічної війни, буде суперечити інтересам України.

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Акціонерного товариства «Корпорація «Фазотрон-Науково-дослідний інститут радіобудування» про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду м.Москви у справі № А40-252042/17-110-2192 у справі за позовом Акціонерного товариства «Корпорація «Фазотрон-Науково-дослідний інститут радіобудування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радаравіасинтез» про стягнення грошових коштів.

Керуючись ст.ст. 462-470 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Корпорація «Фазотрон-Науково-дослідний інститут радіобудування» про надання дозволу на примусове виконання рішенняАрбітражного суду м.Москви у справі № А40-252042/17-110-2192 у справі за позовом Акціонерного товариства «Корпорація «Фазотрон-Науково-дослідний інститут радіобудування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радаравіасинтез» про стягнення грошових коштів відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя