Рішення № 9367422, 19.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2010 р. Справа № 47/30-10

вх. № 299/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Демського В.Ю. довіреність б/н від 12.03.10 р.;

відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Валром Україна", с. Сутиски

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 58423,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Валром Україна" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 основної заборгованості у розмірі 58423,48 грн., які виникли внаслідок несплати відповідачем отриманого товару на підставі договору поставки з відстроченням платежу № 10к-04-08 від 22.04.2008 р. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 585,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

14 квітня 2010 року позивачем надана заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 квітня 2010 року прийняті уточнення позовних вимог та розгляд справи продовжено з урахуванням цих змін.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено, що 22 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки з відстроченням платежу № 10к-04/08 строком дії до 21.04.09 р. чи до повного виконання сторонами своїх зобов"язань.

Відповідно до умов договору позивач зобов"язався поставити та передати у власність відповідача товари, а відповідач зобов"язався прийняти та оплатити його вартість на умовах визначених цим договором.

Відповідно до Розділу 2 вказаного договору позивач свої зобов"язання за договором виконував належним чином, а саме поставляв відповідачу Товар, а відповідач оплачував його, відповідно до розділу 4 зазначеного договору.

Але відповідач припинив розрахунки за отримані товари, а саме за накладними: №ВР-0000829 від 23.05.08 р. на суму 49 039,92 грн., №ВР-0001154 від 26.08.08 р. на суму 33560,38грн., відповідач отримав товар, про що свідчать підписи та печатки відповідача на накладних, але вартість його не сплатив, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 58 423,48 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню в сумі основної заборгованості у розмірі 58 423,48 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 585,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, р/р НОМЕР_3 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 315018, ЄДРПОУ 23057416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛРОМ УКРАЇНА" (23320, Вінницька область, Тиврівський район, смт. Сутиски, вул. Вінницька, 49, п/р 2600815263, МФО 302247, назва банку ВОД "Райффайзен Банк Аваль", код ЄДРПОУ 33731431) заборгованість у розмірі 58 423,48 грн., державне мито у розмірі 585,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Справа №47/30-10

Повний текст рішення підписано 20 квітня 2010 року.