Рішення № 9367361, 19.04.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2010 р. Справа № 43/18-10

вх. № 1407/3-43

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Пушкар О.А. довіпеність № 16 від 01.01.2010 року. відповідача - не з"явився.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Сан ІнБев Україна", м. Киів

до ТОВ "СТ Сервіс", м. Харків

про стягнення 336,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Сан ІнБев Україна", м. Киів звернувся до суду з позовом до ТОВ "СТ Сервіс", м. Харків про відшкодування вартості нестачі вантажу у розмірі 336,42 грн.

До початку судового засідання представник позивача звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі, вказана заява розглянута та задоволена судом, як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

Представник позивача наполягає на заявлених позовних вимогах, просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з”явився, правом, передбаченим ст. 59 ГПК не скористався, відзив на позов не надав, вимоги ухвал щодо надання витребуваних судом документів не виконав.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, як то передбачено ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив :

01.01.09 р. між сторонами по справі було укладено договір на перевезення вантажів, у відповідності до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання доставляти довірені йому позивачем вантажі (пиво, тара, пакувальні матеріали та ін.) до пункту призначення та видавати їх вантажоодержувачам, вказаним позивачем, а останній, в свою чергу, зобов'язався сплачувати за перевезення вантажів встановлену сторонами плату. Впродовж 2009 року відповідач, на виконання умов договору, згідно відповідних товарно-транспортних накладних, здійснював перевезення вантажів для позивача, але при розвантаженні та здачі їх вантажоодержувачам, були встановлені факти нестачі вантажів про що, відповідно до п. 3.1 договору, на місці розвантаження за участю водіїв відповідача складалися Акти приймання продукції (вантажів) за кількістю, якими належним чином були засвідчені факти нестачі вантажів. В підтвердження цього позивачем до матеріалів справи наданий акт від 17.04.09 р., який свідчить про недостачу у кількості 6 одиниць тари; акт від 27.01.09р., який свідчить про недостачу у кількості 53 одиниць тари; акт від 03.03.09 р., який свідчить про недостачу у кількості 5 та 100 одиниць тари; акт від 08.01.09 р., який свідчить про недостачу у кількості 50 одиниць тари; акт від 10.01.09 р., який свідчить про недостачу у кількості 22 одиниць тари; акт від 05.01.09 р., який свідчить про недостачу у кількості 21 одиниць тари. Кількість нестачі по тарі підтверджено накладними №№ ГПВВ № 57, СХН-000004, б/н, ВП00012291, П-00029993, 60930. На загальну суму 336,42 грн.

Договір б/н від 01.01.09 р. був підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств, що свідчить про обоюдну згоду виконувати умови договору.

Відповідно до п. 3.1.1 договору сторони зобов”язані нести майнову відповідальність за схоронність вантажу за кількістю та якістю з моменту його прийняття вантажу до перевезення до моменту його передачі в пункті призначення вантажоотримувачу.

Відповідно до умов договору, а саме п. 4.2., відповідач несе матеріальну відповідальність перед замовником за недостачу, втрату, псування чи пошкодження вантажу, що повертається замовнику, в тому числі і за його понаднормативний бій, псування, пошкодження зворотної тари в розмірі фактично завданих збитків та у відповідності з п.4.2.1. Договору відповідач оплачує вартість зворотної тари, якої недостає, за закупівельною вартістю на підставі документів, що дотаються до претензії.

Позивачем на адресу відповідача були направлені відповідні претензії, в яких були викладені вимоги сплатити в добровільному порядку вартість вищезазначеної нестачі вантажу, на суму 336,42 грн., проте зазначені претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.           

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених вищезазначеним кодексом.

Згідно ст. 924 Цивільного кодексу України та ст. 314 Господарського кодексу України, - перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі Вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростував наявність заборгованості перед позивачем, доказів сплати відповідачем вартості за нестачу вантажу суду не надані.

Згідно ст.ст. 526,599 ЦК України зобов”язання повинно бути виконане належним чином, у встановлений строк, зобов”язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги ст. 526 ЦК України, в якій зазначено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. За таких підстав, суд вважає вимоги позивача про стягнення 336,42 грн. боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 102,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Керуючись ст. 526, 599 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст.1, 12, 22, 33, 38, 47, 49, 75,82-84 ГПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ТОВ "СТ Сервіс" (61016, м. Харків, вул. Чернігівська, 9, кв. 1, код ЄДРПОУ 34954579, п/р 26009819834941 в Новосалтівському відділенні ХОД АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 350686, ІПН 349545720339) на користь ТОВ "Сан ІнБев Україна" (юридична адреса : 03150, м. Киів, вул. Боженко, 87, п/р 26008003105800 в АБ „ІНГ БАНК УКРАШЇНА”, м. Київ, МФО 300539 ІПН 309656526656; поштова адреса: 54050 м. Миколаїв, вул. Янтарна, 320) 336,42 грн. заборгованості за невиконання договірних зобов'язань; державного мита у сумі 102,00грн.; 236,00грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України та підписане 20.04.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня прийняття рішення. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його прийняття до Харківського апеляційного господарського суду.