Рішення № 9366432, 05.05.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.04.10р.Справа № 17/6-10 За позовом Міського комунального виробничого підприємства "Дніпроводоканал", м. Дніпропетровськ

до Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Самарський", с. Олександрівна Дніпропетровського району Дніпропетровської області

про стягнення 1 865 494 грн. 75 коп.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: Дмитрашко О.О., довір. № 08/28-06 від 11.01.10р.;

від відповідача: Довгий Г.І., довір. № 6 від 14.01.10р..

Суть спору:

Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал" (надалі –позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Самарський" (надалі –відповідач) суму 700 866 грн. 41 коп. основного боргу, 497 944 грн. 55 коп. індексу інфляції, 105 732 грн. 76 коп. 3% річних, 560 951 грн. 03 коп. пені, а всього 1 865 494 грн. 75 коп. заборгованості за порушення виконання зобов’язань за договором № 7197 від 06.02.08р.

Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги визнає частково, в межах строку позовної давності з січня 2007 року по грудень 2009 року. У відзиві свою позицію вмотивовує тим, що спірний договір, в силу його умов, припинив свою дію з 06.02.2000 року, тобто в подальшому позивач здійснював водозабезпечення підприємства відповідача без будь-яких договірних зобов’язань, а акт звірки розрахунків № 139523 від 07.10.09р. не підписаний з боку відповідача, отже не заслуговує уваги суду. В той же час посилається на різке зменшення водоспоживання підприємством відповідача починаючи з початку 2007 року, внаслідок ліквідації галузі тваринництва, при цьому позивач незважаючи на зменшення обсягів споживання нараховує плату на рівні попередніх п’яти років, що насамперед не відповідає дійсності. До того ж зазначає, що лист № 177 від 06.06.07р. підписаний з боку відповідача невідомою особою (Гуйван М.Д.), тому не може прийматись судом як доказ у справі.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 26.01.10р. по 17.02.10р., згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою голови господарського суду від 17.02.10р. строк розгляду спору за заявою судді продовжено до 16.03.10р.

За заявою обох сторін у справі господарський суд ухвалою від 09.03.10р. продовжив строк розгляду спору до 01.06.10р.

В порядку ст. 85 ГПК України, за згодою представника позивача та відповідача, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

06.02.1998 року між позивачем (водоканалом) та відповідачем (абонентом) було укладено договір на відпуск води та послуги каналізації № 7197 (далі - Договір), у відповідності з умовами якого водоканал зобов’язався здійснювати відпуск питної води в узгодженій кількості, а останній, в свою чергу, прийняти воду та скинути стоки в обсягах, які обумовлені даною угодою.

Строк дії зазначеного договору щорічно продовжувався на тих самих умовах та той самий термін, в силу умов п. 4.1 Договору, оскільки в матеріалах справи відсутня письмова заява жодної зі сторін справи про відмову від подальшої дії цієї угоди за місяць до закінчення строку дії Договору.

З 14.08.2003 року відбулась реорганізація Державного комунального виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська (ДКВУ ВКГ м. Дн-ська), за наслідками якої було змінено назву ДКВУ ВКГ м. Дн-ська, а саме перейменоване в Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал", яке є повним правонаступником ДКВУ ВКГ м. Дніпропетровська, що вбачається з п. 1.1 Статуту МКВП "Дніпроводоканал", який є в матеріалах справи.

Згідно п. 3.1 Договору абонент здійснює оплату відпущеної води та послуги каналізації щомісячно та самостійно на протязі 5-ти днів після початку розрахункового періоду за абонентськими книжками або рахунками, які він самостійно отримує у водоканалу.

Як зазначає позивач, внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань станом на 01.08.07р. у відповідача утворилась заборгованість в сумі 364 984 грн. 60 коп.

При цьому стверджує, що у червні 2007 року абонент звернувся до водоканалу листом № 177 (а.с. 25 - копія) з проханням дозволити реструктуризацію заборгованості на 5-ть років, внаслідок чого між сторонами був підписаний графік погашення заборгованості (а.с. 26) за яким у липні 2007 року відповідачем було сплачено 3 000 грн. 00 коп., а решта платежів в порушення умов та строків так і не були сплачені. Наведені обставини на думку позивача дозволяють стверджувати про те, що відповідачем було визнано зазначену суму заборгованості станом на 01.08.07р.

Також, відповідачем не виконувались взяті на себе зобовязання і надалі, в зв’язку із чим станом на 01.10.09р. заборгованість абонента становить суму 700 866 грн. 41 коп., розрахунок основного боргу додається до матеріалів справи.

За умовами абз. 2 п. 3.1 Договору, в разі прострочення внесення платежів після 5-го числа розрахункового місяця нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми, яка підлягає сплаті за кожен день прострочення, розмір якої згідно розрахунку позивача складає суму 560 951 грн. 03 коп.

На підставі положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивачем за весь час прострочення нараховано відповідачу на суму основного боргу індекс інфляції який становить суму 497 944 грн. 55 коп. та розмір 105 732 грн. 76 коп. 3% річних, що відображається у розрахунках водоканала.

Відповідач доказів погашення заборгованості на час розгляду справи суду не надав.

З урахуванням встановлених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України (надалі по тексту ГК України), який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 ГК України).

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного договору, є господарським зобов’язанням, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Згідно положень ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно умов ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, цивільні та господарські зобов’язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Як зазначалось вище, в позовній заяві позивач зазначає, що у червні 2007 року відповідач листом № 177 звернувся до МКВП "Дніпроводоканал" з проханням дозволити реструктуризацію заборгованості на 5 (п’ять) років, та відповідно до якої сторонами було узгоджено графік погашення заборгованості по воді, цей факт на думку позивача свідчить про те, що відповідач визнав свою спірну заборгованість.

Однак, суд не погоджується з таким твердженням позивача, оскільки у графіку погашення заборгованості не вказана, ані дата його підписання, ані періоди виникнення заборгованості, при цьому відсутні посилання на будь-який документ (лист, договір та інше), згідно яких можливо суду зробити висновок про те, з врахуванням довгострокових відносин між сторонами, за який саме період погоджується графік погашення заборгованості. Оскільки позивач, на вимогу суду, так і не надав для огляду оригінал листа № 177 від 06.06.07р., тому долучена до матеріалів справи копія цього листа судом не приймається у якості належного доказу відповідно до вимог ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.

Також, судом не приймаються доводи позивача про визнання відповідачем заборгованості на підставі зробленої у липні 2007 року оплати у розмірі 3 000 грн. 00 коп., оскільки згідно заяви на переказ готівки № 33484339 від 26.07.07р. відповідач зробив оплату за спожиту воду у розмірі 3 000,00 грн. без вказівки періоду, за який сплачується вказана грошова сума, тому це виключне право одержувача платежу зараховувати отриманні кошти за будь-який період, відповідно до умов договору та правил бухгалтерського обліку, і зарахування цих коштів на попередні періоди в будь-якому випадку не свідчить про те, що відповідач визнав заборгованість, до того ж і не дає підстав суду рахувати строк початку перебігу позовної давності з моменту здійснення цього платежу.

За умовами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Таким чином, суд задовольняє заявлений відповідачем у судовому засіданні строк позовної давності, тому позовні вимоги в частині основної заборгованості є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи у сумі 391 672 грн. 42 коп. за період з січня 2007 року по вересень 2009 року, решті заявленого розміру основної заборгованості відмовляється в зв’язку із застосуванням за заявою відповідача позовної давності.

Оскільки зменшується сума основного боргу, яка підлягає стягненню, відповідно зменшується і розмір штрафних санкцій (індекс інфляції, 3% річних), оскільки при здійсненні цих нарахувань позивачем взяті періоди нарахування та суми, на які провадяться такі нарахування, відповідно до заявлених позовних вимог відносно основного боргу.

Здійснивши перерахунок розміру штрафних санкцій, господарський суд вважає їх обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у розмірі 93 392 грн. 99 коп. індексу інфляції, 16 228 грн. 73 коп. 3% річних.

Щодо заявленого водоканалом розміру нарахованої пені (із розрахунку 0,5%) суд зазначає наступне.

Згідно з ч.6 ст. 231 ГПК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", згідно з пунктами 1,3 якого –розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ.

Внаслідок чого та перерахунку розміру пені, суд визнає пеню, як належну до стягнення з відповідача у сумі 40 595 грн. 50 коп., а в решті відмовляє за безпідставністю.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов’язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами

Відповідно до положень ст.ст. 216-217, 230-231 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Таким чином, відповідач неналежним чином виконав свої договірні (майново-господарські) зобов’язання перед позивачем з оплати наданих послуг водопостачання та водовідведення, чим порушив умови укладеного із позивачем Договору та вищевказані приписи діючого законодавства, тому позовні вимоги про примусове стягнення з відповідача суми 391 672 грн. 42 коп. основного боргу, 40 595 грн. 50 коп. пені, 16 228 грн. 73 коп. 3% річних, 93 392 грн. 99 коп. інфляційних, –є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства навчально-дослідного господарства "Самарський" (52041, с. Олександрівна Дніпропетровського району Дніпропетровської області, вул. Колгоспна, 1; ЄДРПОУ 00487462) на користь Міського комунального виробничого підприємства "Дніпроводоканал" (49101, м. Дніпропетровськ, вул. Червона, 21-а; ЄДРПОУ 03341305) суму 391 672 грн. 42 коп. (триста дев’яносто одна тисяча шістсот сімдесят дві грн. 42 коп.) основного боргу, 40595 грн. 50 коп. (сорок тисяч п’ятсот дев’яносто п’ять грн. 50 коп.) пені, 93392 грн. 99 коп. (дев’яносто три тисячі триста дев’яносто дві грн.. 99 коп.) індексу інфляції, 16228 грн. 73 коп. (шістнадцять тисяч двісті двадцять вісім грн. 73 коп.) 3% річних, 5 418 грн. 89 коп. (п’ять тисяч чотириста вісімнадцять грн. 89 коп.) державного мита, 68 грн. 55 коп. (шістдесят вісім грн. 55 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Рішення підписано –26.04.10р.